Провадження № 22-ц/803/8548/25 Справа № 201/1954/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди,-
У лютому 2025 позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що 07.06.2021 позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12 листопада 2018 року № Ф-3498-53/64У.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 160/9015/21 позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволена у повному обсязі. Вимога Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-3498-53/64У у сумі 15 819,54 грн. та штрафу 340,00 грн., всього 16 159 грн. 54 коп. судом визнана протиправною та скасована. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року відмовлено у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 160/9015/21. Таким чином, рішення суду набрало чинності.
За час розгляду справи у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Індустріальним відділом державної виконавчої служби у м. Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за виконавчим провадженням від 23.03.2021 ВП № 59038539 відкритим на підставі вимоги ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.11.2018 № Ф-3498-53/64У про сплату боргу (недоїмки), що була визнана судом протиправною та скасована, з заробітної плати та пенсії були стягнуті на користь ГУ ДФС (ДПС) у Дніпропетровській області грошові кошти у розмірі 16 159 грн. 54 коп. (борг 15 819,54 грн., штраф 340,00 грн.), а також виконавчий збір у розмірі 1615,95 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 250,00 грн., а всього у загальному розмірі 18 025,49 гривень.
Позивач звертався до відповідачів із заявами про повернення стягнутих коштів, проте у відповідь йому було відмовлено.
Позивач вважає, що вказані дії відповідачів порушують його права та просить стягнути на його користь 18 025,49 грн. завданої йому шкоди, а також витрати на послуги адвоката у розмірі 3000,00 грн.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити частково.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.06.2021 позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12 листопада 2018 року № Ф-3498-53/64У.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 160/9015/21 позовна заява до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволена у повному обсязі. Вимога Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-3498-53/64У у сумі 15 819,54 грн. та штрафу 340,00 грн., всього 16 159 грн. 54 коп. судом визнана протиправною та скасована. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року відмовлено у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 160/9015/21. Таким чином, рішення суду набрало чинності.
За час розгляду справи у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Індустріальним відділом державної виконавчої служби у м. Дніпро Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) за виконавчим провадженням від 23.03.2021 ВП № 59038539 відкритим на підставі вимоги ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 12.11.2018 № Ф-3498-53/64 У про сплату боргу (недоїмки), що була визнана судом протиправною та скасована, з заробітної плати та пенсії були стягнуті на користь ГУ ДФС (ДПС) у Дніпропетровській області грошові кошти у розмірі 16159 грн. 54 коп. (борг 15819,54 грн., штраф 340,00 грн.), а також виконавчий збір у розмірі 1615,95 грн. та витрати виконавчого провадження у розмірі 250,00 грн., а всього у загальному розмірі 18025,49 гривень.
Позивач звертався до відповідачів із заявами про повернення стягнутих коштів, проте у відповідь йому було відмовлено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини 1, 2 статті 1166 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому в тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 21), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року в справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 35), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.6), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) зазначено, що держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому в спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди в грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави в спірних правовідносинах.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17.
Позивач обґрунтував підстави завдання майнової шкоди незаконним нарахуванням Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та стягненням з нього коштів за зобов'язаннями зі сплати недоїмки з єдиного соціального внеску.
Отже, під час розгляду справи в суді фактичною стороною в спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
Та обставина, що позивач вказав відповідачами конкретні органи державної влади - Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Індустріальний відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, не означає, що в спірних правовідносинах суб'єктом відповідальності за завдану шкоду є не держава, а вказані її органи (орган).
В спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 (пункт 50)).
Відповідно до статті 26 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) суми коштів, безпідставно стягнені податковими органами з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню з рахунків податкового органу в триденний строк з дня прийняття рішення податковими органами або судом про безпідставність їх стягнення з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Отже, безпідставно стягнена податковими органами сума недоїмки зі сплати єдиного внеску підлягає поверненню із рахунку податкового органу, призначеного для обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тобто з Єдиного казначейського рахунку.
У частинах першій, третій, четвертій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, за правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі, що переглядається установлено наявність чинних судових рішень адміністративного суду, якими визнано протиправними та скасовано вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-3498-53/64У у сумі 15 819,54 грн. та штрафу 340,00 грн., всього 16 159 грн. 54 коп.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року відмовлено у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 у справі № 160/9015/21. Таким чином, рішення суду набрало чинності.
Установлені такими рішеннями суду обставини є преюдиційними, оскільки протиправінсть дій Головного управління ДФС у Дніпропетровській області при прийнятті таких рішень безпосередньо досліджувалася і встановлювалася судом, що знайшло своє відображення у їх мотивувальній частині.
Відповідачем указані обставини не спростовані, а тому факт спричинення матеріальної шкоди є доведеним та не може бути виправлений шляхом лише констатації судом факту порушення, оскільки передувало скасуванню вимог про сплату боргу їх примусове виконання органом ДВС, унаслідок чого із позивача було стягнено як суму боргу, так і витрати виконавчого провадження, які у загальному розмірі 18 025,49 гривень підлягають стягнення на користь позивача.
Верховним Судом у постановах від 27 вересня 2023 року в справі № 757/15394/21-ц та від 14 вересня 2022 року в справі № 759/7630/20, зокрема, вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).
Оскільки факт спричинення матеріальної шкоди є доведеним, та внаслідок протиправних дій відповідача із позивача було стягнуто як суму боргу, так і витрати виконавчого провадження, колегія суддів вважає позовні вимоги доведеними.
На користь позивача необхідно стягнути матеріальну шкоду саме з Державного бюджету України.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Колегія суддів відмовляє у стягненні витрат на правничу допомогу на суму 3000 грн, оскільки позивач не надав належних доказів витрат, що підтверджують їх здійснення. Для стягнення цих витрат необхідно було надати суду докази, що відповідають вимогам закону, такі як договір про надання правничої допомоги, акти виконаних робіт та квитанції про оплату. Без відповідних доказів суд не зможе задовольнити вимогу про стягнення витрат на правову допомогу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Згідно з вимогами ст.141 ЦПК України, судовий збір необхідно віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 05 травня 2025 року- скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 18 025,49 гривень.
У задоволенні іншої частини позовний вимог - відмовити.
Судовий збір віднести на рахунок держави.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: