Провадження № 22-ц/803/8083/25 Справа № 201/9980/24 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) про стягнення недоплаченого страхового відшкодування та про відшкодування майнової та моральної шкоди, -
У серпні 2024 позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) про стягнення недоплаченого страхового відшкодування та про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що 07.10.2022 по вул. Селянський узвіз біля буд. 20, в м. Дніпрі сталася ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2022 у справі № 201/8486/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Автомобіль «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , належить АТ КБ «Приватбанк».
В результаті страхової події власнику транспортного «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , заподіяно шкоду. Автомобіль «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 та згідно довіреності від 17.11.2021 знаходиться у повному розпорядженні та користуванні ОСОБА_1 .
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , застрахована АТ КБ «ПриватБанк» у ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» згідно полісу № 210290844.
25.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування про ДТП за участю транспортного засобу.
16.11.2022 ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» виплатила ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 29 684,37 грн, що підтверджується страховим актом №2258912-1 від 16.11.2022 та іншими матеріалами, наданими представнику позивача на його адвокатський запит.
02.11.2022 позивач звернувся до судового експерта Дроздова Ю.В. із заявою про проведення товарознавчої експертизи по встановленню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ.
Згідно висновку експерта №2911/22 від 17.11.2022 вартість відновлюваного ремонту колісного транспортного засобу «Renault Duster», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 71931,84 грн. Вартість відновлюваного ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу замінюваних складових частин (розрахованого в порядку, встановленому законодавством) складає 37372,90 грн. Вартість відновлюваного ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу замінюваних складових частин (розрахованого в порядку, встановленому законодавством) складає 33 252,95 грн (без урахування складової ПДВ). Вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу складає 37372,90 грн.
ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» виплачене страхове відшкодування в розмірі 29684,37 грн.
АТ КБ «Приватбанк» як роботодавець водія та власник об'єкта підвищеної небезпеки несе відповідальність за заподіяні збитки, що не підлягають виплаті страховою компанією, а тому із АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню різниці між фактичним розміром шкоди і сумою, що має становити страхову виплату, виходячи з розрахунку: 71937, 84 грн - 37372,90 грн = 34 564, 94 грн.
Згідно квитанції від 01.11.2022 №0.0.2727463456.1, дружиною позивача ОСОБА_3 сплачено за підготовку судовим експертом висновку автоварознавчої експертизи по визначенню матеріальної шкоди в розмірі 3300,00 грн.
Крім того, внаслідок ДТП позивач пережив стрес. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв'язку з пошкодженням його автомобілю, порушенні звичайного укладу життя. Протиправні дії відповідача призвели до витрат особистого часу позивача при оформленні ДТП, звернення до страхової компанії, у подальшому звернення по юридичну консультацію, викликали негативні переживання та спогади. Розмір моральної шкоди оцінює у 15 000,00 грн.
На підставі викладеного, просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» різницю між фактичним розміром шкоди та сумою, що має становити страхову виплату у розмірі 34564,94 грн, моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.
Також просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» судові витрати у вигляді витрат на сплату судового збору, витрат на проведення експертизи та на правничу допомогу.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) про стягнення майнової та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої наслідками дорожньо-транспортної пригоди 34564,94 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 3000,00 грн, а всього 37564,94 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати в загальному розмірі 8 211,20 грн (з них 1211,20 грн - судовий збір та 7000,00 грн витрати на правничу допомогу).
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 07.10.2022 по вул. Селянський узвіз біля буд. 20, в м. Дніпрі сталася ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
В результаті страхової події власнику транспортного «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , заподіяно шкоду.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2022 у справі № 201/8486/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Автомобіль «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_2 , згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 належить ОСОБА_4 (а.с. 18 т. 1).
Позивач ОСОБА_1 керував вказаним транспортним засобом на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.11.2021, строком дії до 17.01.2024 якою надане також право керування (а.с. 19 -20, т.1).
Автомобіль «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , належить АТ КБ «Приватбанк». На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , АТ КБ «ПриватБанк», застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», згідно полісу № 210290844. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 160000,00 грн (а.с. 4 т. 2).
25.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування про ДТП за участю транспортного засобу (а.с. 31 т. 1).
Розмір страхового відшкодування 29684,37 грн підтверджується страховим актом №2258912-1 від 16.11.2022 ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» (а.с. 21, т. 1).
02.11.2022 позивач звернувся до судового експерта Дроздова Ю.В. із заявою про проведення товарознавчої експертизи по встановленню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ.
Згідно висновку експерта Дроздова Ю.В. № 2911/22 від 17.11.2022 вартість відновлюваного ремонту колісного транспортного засобу «Renault Duster», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП складає 71931,84 грн. Вартість відновлюваного ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу замінюваних складових частин (розрахованого в порядку, встановленому законодавством) складає 37372,90 грн. Вартість відновлюваного ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу замінюваних складових частин (розрахованого в порядку, встановленому законодавством) складає 33 252,95 грн (без урахування складової ПДВ). Вартість матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу складає 37372,90 грн. (а.с. 32 - 44 т. 1)
Водій транспортного засобу «Volkswagen Transporter», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 є працівником АТ КБ «Приватбанк», працює на посаді інкасатора-водія Департамента регіональної інкасації у м. Дніпрі на підставі наказу від 09.08.2022 № DN-ПП-2022-7308567 (а.с. 3, т. 2).
Те, що ОСОБА_2 на момент ДТП виконував трудові обов'язки представником АТ КБ «Приватбанк» не заперечувалося.
Позивач, просить стягнути з власника транспортного засобу АТ КБ «ПриватБанк» як з володільця джерела підвищеної небезпеки, роботодавця ОСОБА_2 різницю між заподіяною шкодою та розміром страхового відшкодування, виходячи із розрахунку:
Вартість відновлюваного ремонту з урахуванням зносу - 34718,27 (включаючи ПДВ на запасні частини, матеріали фарбування), сплачене страхове відшкодування - 29683,37 грн.
Відповідно до висновку судового експерта Дроздова Ю.В.:
вартість відновлювального ремонту пошкодженого КТЗ становить - 71931,84 грн.
вартість відновлюваного ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 37372,90 грн;
вартість відновлюваного ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (без - урахування складової ПДВ) - 33252, 95 грн.
Недоплачена сума страхового відшкодування становить 33252,95 - 29683,37 грн = 3569,55 грн.
Разом із тим, позивач подав заяву про закриття провадження у частині вимог до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» про стягнення страхового відшкодування у розмірі 3569,55 грн.
Таким чином, різниця між заподіяною шкодою та розміром страхового відшкодування, виходячи із розрахунку: 71937,84 грн (вартість відновлювального ремонту) - 37372, 90 грн = 34564, 94 грн, яку позивач просить стягнути із АТ КБ «Приватбанк».
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з наявності підстав для частково задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 cт. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом норм ст. 1166 ЦК України юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. У свою чергу, останній має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2022 у справі № 201/8486/22 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95 цс 20).
Системний аналіз п. 32.7 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст. 988, ст.ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливо б було відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 у справі № 753/21177/16-ц (провадження М 61-28918сві8) дійшов висновку, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року Ng 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Покладення на страховика реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, відповідно до ст.1192 ЦК України суперечить меті інституту обов'язкового страхування, та договірним відносинам, що виникають між потерпілим та страховиком.
Таким чином, норми статей 1192, 1194 ЦК України регулюють відносини між потерпілим та заподіювачем шкоди, тоді як правовідносини між потерпілим і страховиком регламентуються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визначено обов'язок страховика виплатити потерпілому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страхове відшкодування, що становить витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону) (ВС/КЦС у справі № 705/7076/14 від 02.10.2019).
Колегія суддів зазначає, що якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (див. висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 6-691цс15: правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від ліміту страхового відшкодування (страхової виплати);
- у справі № 522/15636/16-ц: виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом № 1961-IV покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати) (постанова Верховного Суду у справі № 486/716/20 від 21 вересня 2022 року, постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-6914с15).
Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17 (провадження № 61-26423св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320са20).
Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування, що визначене з урахування зносу, не покриває розмір збитків завданих потерпілому, він має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Таким чином, у даній справі, оскільки страховик виплатила позивачу, страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України» Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).
Такий висновок суду з узгоджується з висновками Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №686/17155/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.
Відповідно до ст. 83 діючого ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Із Висновку експерта товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ експерта автотоварознавця ОСОБА_5 № 2911/22 від 17.11.2022, вбачається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (а.с. 32 т. 1).
Експертом Дроздовим Ю.В. особисто здійснено огляд транспортного засобу, про що складений акт від 02.11.2022, у якому зафіксовано перелік робіт, які слід провести для відновлення пошкодженого автомобіля (а.с. 37 - 38 т. 1).
Відтак, позивачем надано докази на підтвердження завданих йому збитків у вигляді витрат, які він мусить зробити для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту), що узгоджується із ч. 2 ст. 22 ЦК України.
Враховуючи те, що виплачених позивачу страховиком коштів недостатньо для відшкодування вартості майнового збитку, завданого пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з власника транспортного засобу АТ КБ «ПриватБанк» як з володільця джерела підвищеної небезпеки, роботодавця ОСОБА_2 різницю між заподіяною шкодою та розміром страхового відшкодування.
Доводи апелянта про те, що заподіяна позивачу майнова шкода не перевищує ліміт відповідальності страховика, тому покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, не заслуговують на увагу з вищевикладених підстав.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На обґрунтування заподіяння моральної шкоди, позивач вказав, що зазнав душевних стражданнях у зв'язку з пошкодженням його автомобілю, порушений звичайний уклад його життя. Протиправні дії відповідача призвели до витрат особистого часу позивача при оформленні ДТП, звернення до страхової компанії, у подальшому звернення по юридичну консультацію, викликали негативні переживання та спогади.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачеві були спричинені моральні страждання, які полягали у стражданням з приводу пошкодження належного їй майна та , виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вірно визначено розмір моральної шкоди.
Щодо правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно із ч. 4 ст. 58 ЦК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Повноваження представника позивача адвоката Ільїна О.М підтверджені в порядку, встановленому чинним цивільним процесуальним законодавством ордером від 08.08.2024, договором про надання правової допомоги № 0107/1 від 01.07.2024, яким узгоджено розмір послуг на суму 14000,00 грн. Факт сплати позивачем послуг за надання правничої допомоги у розмірі 14000,00 грн. підтверджується платіжною інструкцією від 06.08.2024 на суму 14000,00 грн. (а.с. 52 - 58 т. 1).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1вищевказаного Закону).
Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього ж Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Згідно із ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.05.2021 по справі №910/7586/19 час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З врахування наведеного суд першої інстанції, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, дійшов вірного висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн є обґрунтованим.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 30 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: