Провадження № 22-ц/803/7730/25 Справа № 185/1217/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У лютому 2025 позивач звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позову зазначила, що 25 квітня 2024 року в селі Богуслав Павлоградського району Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів Фольксваген Гольф реєстраційний номер НОМЕР_1 та Фіат Фіоріно реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Внаслідок ДТП був пошкоджений транспортний засіб Фольксваген Гольф реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить позивачу. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Фіат Фіоріно реєстраційний номер НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант».
Згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності № 250424 від 23 липня 2024 року матеріальний збиток, завданий автомобілю Фольксваген Гольф реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вирахуванням суми зносу та ПДВ складає 61 362 грн 54 коп.
30 липня 2024 року страховиком виплачено відшкодування у розмірі 36 779 грн 19 коп.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд:
-стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» недоплачене страхове відшкодування у розмірі 24 583 грн 35 коп,
-стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» вартість послуг суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 4000 грн,
-стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн,
-стягнути з ОСОБА_2 різницю між виплатою страхового відшкодування та необхідною сумою для відновлення пошкоджень - 61 219 грн 65 коп,
-стягнути з ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої пошкодженням майна, 2000 (дві тисячі) грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року у справі № 185/4810/24 встановлено, що водій ОСОБА_2 25 квітня 2024 року о 08:33 годині на автодорозі М-30, 1055 км. по вулиці Лінійна, будинок 1, керуючи автомобілем марки «Fiat Fiorino», номерний знак НОМЕР_2 перед поворотом ліворуч не врахував дорожньої обстановки та перед перестроюванням та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку. Своїми діями гр. ОСОБА_2 порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху. У результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. (а.с.8)
Постанова суду не була оскаржена і набрала законної сили 11 червня 2024 року.
Пошкоджений внаслідок ДТП транспортний засіб «Volkswagen Golf» реєстраційний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . (а.с.9)
За даними МТСБУ цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Фіат Фіоріно реєстраційний номер НОМЕР_2 на момент ДТП, тобто на 25 квітня 2024 року, була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» згідно поліса внутрішнього страхування № 215983331.
За замовленням ТДВ «СК «Альфа-Гарант» суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 складено звіт № ЦВ/24/2522 від 22 липня 2024 року про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Volkswagen Golf» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно цього звіту вартість матеріального збитку внаслідок ДТП складає 36 779 грн 19 коп без ПДВ на вартість матеріалів та складових (а.с.72-82).
Страхове відшкодування у розмірі 36 779 грн 19 коп виплачено ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 , що сама позивачка підтвердила у тексті позовної заяви.
Позивачка вважає зазначену вище оцінку вартості матеріального збитку заниженою і додає до позовної заяви складений на її замовлення звіт суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 № 250424 від 23 липня 2024 року, за змістом якого матеріальний збиток, завданий автомобілю «Volkswagen Golf» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вирахуванням суми зносу та ПДВ складає 61 362 грн 54 коп. (а.с.11-19)
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з відсутності доведеності факту порушення прав позивачки з боку ТДВ «СК «Альфа-Гарант», оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами, що розмір матеріальної шкоди, спричиненої її майну, відрізняється від розміру шкоди, визначеного страховою компанією при виплаті страхового відшкодування. Крім того, позовні вимоги заявлені до ОСОБА_2 про стягнення різниці між виплатою страхового відшкодування та необхідною сумою для відновлення пошкоджень також не підлягають задоволенню, оскільки позивачка не надала висновок експерта, складений відповідно до вимог статті 106 ЦПК України, фактичний розмір завданої шкоди, заявлений у позові, не підтверджено належним чином.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.
За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 cт. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом норм ст. 1166 ЦК України юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв'язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.
При цьому на потерпілого покладається обов'язок доведення факту заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. У свою чергу, останній має довести відсутність своєї вини у завданні потерпілому шкоди.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року у справі № 185/4810/24 встановлено, що водій ОСОБА_2 25 квітня 2024 року о 08:33 годині на автодорозі М-30, 1055 км. по вулиці Лінійна, будинок 1, керуючи автомобілем марки «Fiat Fiorino», номерний знак НОМЕР_2 перед поворотом ліворуч не врахував дорожньої обстановки та перед перестроюванням та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, в результаті чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку. Своїми діями гр. ОСОБА_2 порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху. У результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. (а.с.8)
Постанова суду не була оскаржена і набрала законної сили 11 червня 2024 року.
Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95 цс 20).
Системний аналіз п. 32.7 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст. 988, ст.ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливо б було відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Верховний Суд у постанові від 19.09.2018 у справі № 753/21177/16-ц (провадження М 61-28918сві8) дійшов висновку, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року Ng 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Покладення на страховика реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, відповідно до ст.1192 ЦК України суперечить меті інституту обов'язкового страхування, та договірним відносинам, що виникають між потерпілим та страховиком.
Таким чином, норми статей 1192, 1194 ЦК України регулюють відносини між потерпілим та заподіювачем шкоди, тоді як правовідносини між потерпілим і страховиком регламентуються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким визначено обов'язок страховика виплатити потерпілому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страхове відшкодування, що становить витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29 Закону) (ВС/КЦС у справі № 705/7076/14 від 02.10.2019).
Колегія суддів зазначає, що якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (див. висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17), суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:
- у справі № 6-691цс15: правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від ліміту страхового відшкодування (страхової виплати);
- у справі № 522/15636/16-ц: виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом № 1961-IV покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахування коефіцієнта фізичного зносу. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»). Враховуючи викладене, правильним є висновок апеляційного суду про стягнення з особи, винної у ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що зазначені збитки є меншим за страхове відшкодування (страхової виплати) (постанова Верховного Суду у справі № 486/716/20 від 21 вересня 2022 року, постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-6914с15).
Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17 (провадження № 61-26423св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20 (провадження № 61-16320са20).
Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування, що визначене з урахування зносу, не покриває розмір збитків завданих потерпілому, він має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.
Відповідно до ст. 83 діючого ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
У частині шостій статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з частиною п'ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
З матеріалів справи, вбачається, за замовленням позивачки складений звіт суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 № 250424 від 23 липня 2024 року.
При цьому, у даній справі зазначений звіт було виконано до пред'явлення позову у цій справі, а не під час її розгляду, указаний звіт не є висновком експерта, виконаним за зверненням учасника справи, а особа, яка виконувала звіт, ОСОБА_4 є оцінювачем, зокрема, за напрямом 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів», тому вимоги статті 106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюється.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 761/15232/18 (провадження № 61-19661св20), від 25 січня 2023 року у справі № 522/2891/20 (провадження № 61-9688св22), від 18 квітня 2024 року у справі № 701/453/21 (провадження № 61-10931св23).
Враховуючи вищезазначене, висновок суду першої інстанції про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 не є судовим експертом, він не попереджений про кримінальну відповідальність за надання неправдивого висновку, а також, що у звіті не вказано, що висновок щодо розміру матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, підготовлено з метою звернення до суду є неналежним та недопустимим доказом по справі є помилковим.
Колегія суддів погоджується з тим, що згідно звіту суб'єкта оціночної діяльності № 250424 від 23 липня 2024 року матеріальний збиток, завданий автомобілю «Volkswagen Golf» реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вирахуванням суми зносу та ПДВ складає 61 362 грн 54 коп.; вартість відновлюваного ремонту автомобіля становить 127 210,54 грн.
Доказів на спростування розміру матеріального збитку відповідачами не надано, правом на призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи відповідачі не скористалися.
Страховиком виплачено відшкодування у розмірі 36 779 грн 19 коп.
Враховуючи наведені правові норми та те, що позивачем підтверджено належними доказами розмір матеріального збитку, заподіяного йому внаслідок ДТП, завданий автомобілю «Volkswagen Golf» реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 61 362 грн 54 коп (з вирахуванням суми зносу та ПДВ), та встановивши факт недостатності страхової виплати для повного відшкодування шкоди завданої в ДТП, здійсненої Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» наявні підстави для відшкодування позивачу страхового відшкодування у розмірі 24 583 грн 35 коп.
Крім того, позивачем надано докази на підтвердження завданих йому збитків у вигляді витрат, які він мусить зробити для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту), що узгоджується із ч. 2 ст. 22 ЦК України.
Враховуючи те, що виплачених позивачу страховиком коштів недостатньо для відшкодування вартості майнового збитку, завданого пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 різницю між заподіяною шкодою та розміром страхового відшкодування у розмірі 61 219 грн 65 коп,
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено вартість послуг суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 4000 грн, яку слід стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант».
Щодо стягнення моральної шкоди з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд апеляційної інстанції, бере до уваги те, що позивач просить стягнути моральну шкоду, яка не охоплюється страховим відшкодуванням, оскільки не стосується шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого (згідно з статтею 23 Закону № 1961-IV) та не належить до шкоди, заподіяної майну (згідно з статтею 28 Закону № 1961-IV). Тому відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду, яка полягає в його моральних стражданнях має бути компенсована страховою та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості визнає розмір такої компенсації у сумі 2 000 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» недоплачене страхове відшкодування у розмірі 24 583 грн 35 коп, моральну шкоду у розмірі 2000 грн, вартість послуг суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 4000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 різницю між виплатою страхового відшкодування та необхідною сумою для відновлення пошкоджень у розмірі 61 219 грн 65 коп. Крім того, рішення суду слід скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір у розмірі 816,3 грн; стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь позивача судовий збір у розмірі 394,9 грн
На підставі ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь апелянта слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1211,35 грн; з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь апелянта слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 605,15 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог та в частині судового збору - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування у розмірі 24 583 грн 35 коп, моральну шкоду у розмірі 2 000 грн, вартість послуг суб'єкта оціночної діяльності у розмірі 4 000 грн, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 394,9 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої наслідками дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 61 219 грн 65 коп, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 816,3 грн.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 05,15 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 211,35 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: