Провадження № 22-ц/803/7420/25 Справа № 186/742/25 Суддя у 1-й інстанції - Янжула С. А. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
21 жовтня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Кругман А. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
28 березня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із зазначеним позовом. В обгрунтування посилався на те, що він протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах на виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок чого отримав хронічне професійне захворювання.
Згідно з довідкою МСЕК від 28 квітня 2010 року йому первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями та третю групу інвалідності.
Вважає, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров'я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці.
Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 242 240 гривень.
Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025 рокупозовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 120 000 гривень, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" судовий збір на користь держави в сумі 1 211,20 гривень.
В апеляційній скарзі представник ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру, зменшивши його до 60 000 грн. з утриманням податків.
ОСОБА_1 працював на ш. «Степова» ВАТ «ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» займаючи різні професії та посади. До початку роботи, згідно вимог ст.29 КЗпП України, ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами праці, з наявністю на робочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів, а також про можливі наслідки їх впливу на здоров'я. 30.11.2009 р. розпорядженням директора шахти «Степова» від 30.11.2009 року №470- к ОСОБА_1 був звільнений за станом здоров'я за п.2 ст.40 КЗпП України.
Заявлені позивачем страждання стосуються виключно фізичного стану, а моральні страждання не викладені та не обґрунтовано причинно-наслідковий зв'язок моральних страждань (за їх наявності) та діяння (дії/бездіяльності) відповідача,належних та допустимих доказів наявності моральних страждань.
У документах, наданих позивачем, відсутні будь-які докази вини відповідача у негативних змінах у психологічному / психічному здоров'ї позивача (негативних проявів, таких як: психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, тривога, дратівливість, почуття страху, поганий сон та інші прояви, на які посилається позивач у позовній заяві) та причинно-наслідкового зв'язку таких наслідків із діянням (діями/бездіяльністю) відповідача.
Судом першої інстанції завищено розмір відшкодування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та представником відповідача.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем в трудових відносинах, що підтверджується копією трудової книжки.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого 25 лютого 2010 року підтверджується, що комісія провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , за результатом якого встановлено, що професійне захворювання виникло внаслідок неефективної роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, перевищення рівню фізичного перенавантаження.
Згідно з довідкою МСЕК серії 10 ААА №005398 від 28 квітня 2010 року ОСОБА_1 встановлено первинно сукупно 60 % втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями та третю групу інвалідності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок хронічних професійних захворювань позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Таким чином судом встановлено наявність порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення хронічних професійних захворювань і обмеження працездатності. Тому наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України.
Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
Статтею 173-1 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого 25 лютого 2010 року, професійне захворювання виникло у позивача внаслідок неефективної роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, у результаті виконання важкої фізичної праці в умовах пилу та шуму.
Довідкою МСЕК від 28 квітня 2010 року ОСОБА_1 встановлено первинно сукупно 60 % втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями та третю групу інвалідності.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав.
Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров'я позивача під час виконання трудових обов'язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв'язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів.
Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров'я тощо.
Посилання на те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди спростовується встановленими обставинами.
Доводи про те, що відсутня вина відповідача в спричиненні моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оспорюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, представник відповідача просив зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди, таким чином він погоджується з тим, що позивачеві спричинена моральна шкода відповідачем і повинна відшкодовуватися.
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в 60%. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань та їх тривалість, зокрема ступінь втрати працездатності, інтенсивність, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи. Підстав для зменшення розміру, визначеного судом першої інстанції не вбачається.
Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди без оподаткування. Оскільки не ототожнюється відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, а тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.
За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни судового рішення немає.
Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 242 240 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 06 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2025 року.
Судді: