Провадження № 22-ц/803/9510/25 Справа № 214/4565/24 Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
21 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/4565/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР",
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 липня 2025 року, яке ухвалено суддею Сіденком С.І.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 липня 2025 року, -
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальність «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (надалі - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») звернулось до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_3 було укладено Договір про споживчий кредит № 3494862, згідно з умовами якого відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 8 000,00 грн. строком на 25 днів, з 10.08.2021 року по 04.09.2021 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом, комісії, що передбачені кредитним договором.
ТОВ «МІЛОАН» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти.
Відповідачка, зі свого боку, не виконала умови кредитного договору, кредитні кошти не повернула.
28.12.2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір відступлення права вимоги № 28-12/2021-72, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права грошової вимоги до позичальників, у тому числі, за договором № 3494862.
Відповідно до договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило право вимоги до позичальників за кредитними договорами ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», у тому числі за кредитним договором № 3494862.
Зазначає, що відповідачкою заборгованість не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачується, у зв'язку з чим у відповідачки утворилась прострочена заборгованість.
Загальний розмір заборгованості становить 46 608,30 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 7 667,00,00 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 38 941,30 грн., заборгованість за комісіями 00,00 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 46 608,30 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3028,00 грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 липня 2025 рокупозовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3494862 від 10.08.2021 у розмірі 46608,30 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє Олейніков О.А., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3494862 від 10.08.2021 у розмірі 11 979,00 грн., у стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - відмовити у повному обсязі. Також, просить стягнути з ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,48 грн. за подання заяви про перегляд заочного рішення та судовий збір у розмірі 3 633,6 грн. за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що договір позики укладений строком на 25 днів, тому у позивача відсутні будь-які правові підстави нараховувати проценти за користування грошовими коштам за період, який не передбачений договором. Крім того, положення договору, які передбачають можливі нарахування непропорційно великої суми компенсації у порівнянні з розміром основного боргу, не відповідають засадам добросовісності та розумності, є несправедливими. У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу, не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника, підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статі 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто, як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. За таких обставин, слід дійти до висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в пунктах 1.3, 1.4 Договору, оскільки, підставою до їх нарахування, фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.4 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки в збільшеному розмірі на підставі статті 1048 ЦК України. Таким чином, договором визначено розмір процентів за користування кредитом в розмірі 5000,00 грн (п. 1.5.2), а тому слід дійти висновку, що саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Враховуючи відсутність факту пролонгації строку кредитування, а також факт часткової сплати відповідачкою грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом, сума заборгованості, що підлягає стягненню із відповідачки складає: по відсоткам (5000,00 (згідно п. 1.5.2) - 588,00 (сплачені відсотки)) = 4 412 грн.; за тілом кредиту 7667,00 грн.; а всього 7667,00 + 4412 - 100 (переплата сплачена відповідачем за неправомірною комісією та яку позивач не просить стягнути) = 11 979,00 грн.
Також, зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», якщо договором про споживчий кредит передбачена змінювана процентна ставка, кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити споживача, поручителя та інших зобов'язаних за цим договором осіб про зміну такої ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. Таке повідомлення має містити підставу зміни розміру процентної ставки, нову процентну ставку та зазначення дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. Однак, судом першої інстанції не було застосовані вищевказану норму закону.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ціна позову у даній справі становить 46 608,30 грн., що менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 серпня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 3494862.
Згідно п. 1.1. Договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8000,00 грн.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 5000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Пунктом 2.3.1.2. Договору передбачено, що Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.
Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору.
Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно п. 6.2. Договору розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт Кредитодавця, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей договір надається позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Кредитодавця направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником Кредитодавцем.
Відповідно до п. 6.3. Договору, приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання цього договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами (у т.ч. Правилами, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів) (копії додаються) договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов'язується неухильно дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 6.4. Договору укладення Кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
28.12.2021 року укладено договір №28-12/2021-72, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № № 3494862 від 10.08.2021.
10.03.2023 року укладено договір №10-03/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3494862 від 10.08.2021.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальницею ОСОБА_3 кредитних коштів та неналежного виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором позичальницею в частині повернення кредиту та сплати відсотків за його користування й права позивача, у зв'язку з цим, вимагати від відповідачки повернення заборгованості за кредитним договором, яка складається із наступного: 7 667,00 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту); 38 941,30 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, на дату відступлення права вимоги, в межах строку кредитування.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, 10 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3494862, який підписано одноразовим ідентифікатором, чинність якого відповідачкою не оспорюється.
Підписавши вказаний договір, відповідачка погодилася з Умовами договору та Правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «МІЛОАН».
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.
28.12.2021 року укладено договір №28-12/2021-72, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № № 3494862 від 10.08.2021.
10.03.2023 року укладено договір №10-03/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3494862 від 10.08.2021.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Тобто, відповідачка ОСОБА_4 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у тому ж обсязі, що і перед первісними кредиторами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8000,00 грн., й відповідачкою не оспорюється факт отримання грошових коштів.
Заборгованість за тілом кредиту на дату відступлення права вимоги становить 7 667,00,00 грн., й цей розмір фактично не спростовується в апеляційній скарзі.
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладення та підписання ОСОБА_3 кредитного договору з відповідною фінансовою установою, невиконання позичальницею своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності у неї боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.
Вищевказаний кредитний договір містить суму основного зобов'язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування.
Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору відповідачка отримала кредитні кошти та користувалася ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала, відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість за основним боргом на підставі вищезазначеного договору підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
Судом встановлено, що 10 серпня 2021 року ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 3494862, за умовами якого кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 5000 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 1.3. Договору кредит надається сироком на 25 днів з 10.08.2021.
Разом з тим, п. 2.3.1 договору визначено, що продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином:
Згідно п. 2.3.1.1 Договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3,00%; 7 днів 5,00% комісії; 15 днів 10,00% комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) напільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.
Пунктом 2.3.1.2 Договору передбачено пролонгацію настандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загаломне можеперевищувати 60днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
У п. 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачкою своїх зобов'язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто, до 04 вересня 2021 року. Відповідно, остання продовжила користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично, що відповідає п. 2.3 договору.
Згідно п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Апеляційний суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно якого у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, першого речення ч.1 ст. 1050 ЦК України та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1 ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі.
Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч.2 ст.625 та ч.1 ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за ст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
Враховуючи те, що відповідачка, підписавши договір про споживчий кредит, погодилася з його умовами, відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації, не були відомі відповідачці.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.
Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували, і доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.
З огляду на викладене вище, не можна вважати прийнятними доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заявлено вимоги про стягнення відсотків поза межами строку кредитування.
Не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги про те, що судом безпідставно не було застосовано до правовідносин сторін ч. 4 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», якою визначено, що якщо договором про споживчий кредит передбачена змінювана процентна ставка, кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити споживача, поручителя та інших зобов'язаних за цим договором осіб про зміну такої ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка, оскільки, у договорі чітко прописано порядок нарахування відсотків та кредитором не було застосовано змінювану процентну ставку.
Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
У частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Така компенсація може застосовуватися у випадку невиконання зобов'язання, однак, не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов'язання.
Разом з тим, проценти відповідно до ст.ст. 1048, 10561 ЦК України є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.
Оскільки, нараховані відповідно до ст.ст. 1048, 10561 ЦК України проценти за користування кредитом, не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», на думку колегії суддів відсутні підстави для визнання умов кредитного договору в частині передбачених процентів за користування кредитом, несправедливими.
Крім того, підписуючи договір, відповідачка погодилася з розміром процентів за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього договору.
Щодо стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Так, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17 звернув увагу на наступне. Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 січня 2023 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» укладено договір про надання правової допомоги № 02-01/2023 (а.с.39-40).
Згідно заявки на надання юридичної допомоги № 309 від 01.03.2024 та Витягу з акту № 2 про надання правничої допомоги від 08.03.2024 року, були надані правові (юридичні) послуги по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_6 , а саме: надання усної консультації з вивченням документів 4000,00 грн.(2 год. х 2000,00 грн.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 9000,00 грн. (3 год. х 3000,00 грн.), загальна сума становить 13000,00 грн. (а.с.43, 44).
15.03.2024 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на рахунок Адвокатського об'єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» сплачено суму 78 000,00 гривень за надання правової допомоги, згідно договору № 02-01/2023 про надання правової допомоги (а.с.42).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шостастатті 137 ЦПК України).
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути 13000,00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: