Провадження № 22-ц/803/9569/25 Справа № 213/2643/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
21 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.
секретар судового засідання Лідовська А.А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шемет Ігор Олегович, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року, ухвалене суддею Поповим В.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 25 липня 2025 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Подружнє життя не склалося, стосунки систематично погіршувались, у результаті чого між ними остаточно зникло взаєморозуміння та взаємоповага, дедалі частішими виникали сварки. Вже тривалий час кожен з подружжя жив окремим життям та своїми інтересами, фактично сім'я припинила своє існування.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.12.2021 року у справі №210/6873/21 шлюб між сторонами було розірвано.
За час перебування у шлюбі подружжям було придбано однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Факт набуття вказаного об'єкту нерухомості в період шлюбу підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №357121537.
Посилаючись на абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуто в період шлюбу, посилаючись на висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року у справі №372/504/17, просив визнати за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку квартири, загальною площею 32,6, житловою площею 18,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шемет І.О., посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.07.2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно висновків суду першої інстанції факт припинення шлюбних відносин підтверджується показанніми свідків, а факт придбання квартири за особисті кошти - показаннями свідків та договором купівлі-продажу частки квартири, набутої відповідачкою у спадок. На переконання заявника, суд першої інстанції дійшов вказаних висновків з неправильним застосуванням норм матеріального права. Допитані в суді першої інстанції свідки, які є родичами відповідачки, повідомили, що фактичне припинення шлюбних відносин мало місце у листопаді 2020 року. Інших належних та допустимих доказів, які підтверджували факт припинення шлюбних відносин до моменту звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу відповідачкою не надано. Посилаючись на практику Верховного Суду зазначає, що лише показання свідків не можуть бути підставою для встановлення наявності чи відсутності фактичних шлюбних відносин. Вважає, що суд мав встановити, що моментом фактичного припинення шлюбних відносин є дата звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу (26.11.2021 року) через відсутність доказів, які б це спростували.
Щодо доказів придбання відповідачкою квартири за її особисті кошти зазначив, що сама по собі наявність у відповідача доходу від продажу спадкового майна, не може бути беззаперечним підтвердженням того, що спірна квартира була придбана саме за ці кошти без надання відповідних доказів. Будь-яких доказів, що залишок грошових коштів для придбання квартири було надано саме матір'ю відповідачки, відповідачкою не надано, тому такі твердження не можуть бути прийняті судом до уваги.
Посилається, що та обставина, що спірна квартира придбана через короткий проміжок часу після продажу спадкового майна, частка коштів від продажу якого належала відповідачу на праві особистої власності, не спростовує презумпцію спільності майна подружжя, оскільки належних доказів, що грошові кошти від продажу належної відповідачу частки нерухомості витрачені на придбання спірної скартири, не надано.
Також зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що відповідачка в період перебування у шлюбі не працювала, не мала стабільного джерела доходу, в той час як позивач з серпня 2008 року по теперішній час працює в правоохоронних органах та має офіційне джерело доходу. Тому слід прийти до висновку, що спірна квартира не могла бути придбана виключно за особисті кошти відповідача, а придбавалася спільними коштами та в інтересах сім'ї.
Вважає, що висновок суду першої інстанції про придбання квартири АДРЕСА_2 за особисті кошти відповідачки не знайшли свого підтвердження, а тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і ухвали нове рішення про задоволення його позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Копійко А.А., посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши думку адвоката Копійко А.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та візиву на апеляційну скаргу, заявлених позовних вимог за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалів справи, 06 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який було зареєстровано у Довгинцівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис за № 428.
Шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року (справа №210/6873/21). Рішення набрало законної сили 15 січня 2022 року.
Відповідно договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 198, виданого 12.03.2021 державним нотаріусом П'ятої криворізької державної нотаріальної контори Оксамитною Н.В., ОСОБА_2 придбала у власність однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 32,6 кв.м, житловою площею 18,1 кв.м.
За змістом Договору: «Згода подружжя Покупця ОСОБА_2 на укладання та підписання цього договору купівлі-продажу квартири її чоловіком ОСОБА_1 , викладена у заяві, справжність підпису на якій засвідчено державним нотаріусом П'ятої криворізької державної нотаріальної контори Оксамитною Н.В. 12 березня 2021 року за реєстровим № 197, примірник якої додається до Договору, що залишається на зберігання в справах П'ятої криворізької державної нотаріальної контори.
Відповідно копії Анкети фінансового моніторингу доходів про джерело походження коштів на купівлю квартири від 12 березня 2021 року, ОСОБА_2 особисто зазначено, що право власності на грошові кошти, які витрачаються нею на купівлю нерухомого майна, набуті шляхом особистих заощаджень. Джерело походження коштів: з продажу квартири, яку отримала у спадщину.
21 червня 2019 року ОСОБА_2 отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/18 частин квартири за адресою: АДРЕСА_3 після смерті ОСОБА_3 , 1932 року народження.
11 лютого 2021 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 продали належну їм на праві приватної спільної власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . За домовленістю Сторін, продаж квартири за цим договором вчиняється за 211274,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач надала належні і допустимі докази придбання спірного нерухомого майна виключно за особисті кошти, відповідач не надав доказів придбання спірного нерухомого майна внаслідок спільної праці з відповідачем.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи правоспільної сумісної власності подружжяна майно, суд повинен установитинетільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джереломйогонабуття були спільні сумісні кошти або спільна працяподружжя.Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17(провадження №14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказуванняє обставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).
Встановлено, що відповідно договору купівлі продажу від 12.03.2021 року відповідач ОСОБА_2 придбала у власність однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, відповідно змісту вказаного договору чоловіком покупця ОСОБА_1 була надана згода на укладання та підписання цього договору.
Відповідно копії анкети фінансового моніторингу доходів про джерело походження коштів на купівлю квартири 12 березня 2021 року ОСОБА_2 зазначено, що кошти, які витрачаються нею на купівлю квартири, набуті шляхом особистих заощаджень, джерело походження коштів: з продажу квартири, яка отримана у спадщину.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом належало 5/18 частин квартири за адресою: АДРЕСА_3 після смерті ОСОБА_3 , 1932 року народження.
11 лютого 2021 року згідно договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 продали належну їм на праві приватної спільної власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Продаж вчинений за 211 274 грн.
При цьому, колегія суддів зважає на те, що частка, яка належала ОСОБА_2 від продажу спадкової квартири складала 58 687,22 грн. (211 274 х 5/18) є її власними коштами, які вона використала для купівлі спірної квартири. Вказане узгоджується з анкетою фінансового моніторингу доходів про джерело походження коштів на купівлю спірної квартири 12 березня 2021 року і позивачем не спростовано
Посилання відповідачки на те, що залишок недостатньої суми на придбання спірної квартири їй було надано її матір'ю колегія суддів не приймає, оскільки дарування вказаної суми не підтверджено відповідачкою належними доказами. Тому посилання позивача в апеляційній скарзі на вказану обставину заслуговує на увагу.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 12.03.2021 року ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 71 250 гривень.
Оскільки відповідачкою доведено, що під час купівлі вказаної квартири нею були використані власні кошти в сумі 58 687,22 грн, отримані нею від продажу спадкової квартири, колегія суддів приходить до висновку, що 12 563 гривень, які використані відповідачкою під час купівлі вказаної спірної квартири є спільними коштами подружжя і належать в рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Таким чином, ОСОБА_1 належить право власності на 1/2 частину від 12 563 гривень, що становить 9/100 частки спірної квартири. ((12563 х 100):71250) :2 = 9%), відповідно частка ОСОБА_2 становить 91/100 спірної квартири.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з положень ст. 137,141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 425,71 грн (182,43 + 243,28) пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтересах якого діє адвокат Шемет Ігор Олегович, задовольнити частково.
Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/100 частки однокімнатної квартири, загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею, 18,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 91/100 частки однокімнатної квартири, загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею, 18,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 425,28 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: