печерський районний суд міста києва
Справа № 761/4949/25-ц
пр. № 2-о-268/25
14 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
заявника - ОСОБА_1 ,
заінтересованої особи, - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
І. Позиції учасників справи.
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою про встановлення його факту проживання із ОСОБА_3 однією родиною.
Вимоги заяви обґрунтовувались тим, що 27 вересня 2016 року його матір ОСОБА_4 зареєструвала шлюб із ОСОБА_3 . Після реєстрації шлюбу, заявник зазначив, що вони всі проживали однією родиною, вели спільне господарство.
Заявник, його дружина, мати та вітчим ОСОБА_3 проживали за адресою: АДРЕСА_1 . 17 липня 2024 року ОСОБА_3 призвано до лав Збройних Сил України. 02 жовтня 2024 року сім'ю заявника було сповіщено про те, що ОСОБА_3 зник безвісті 29 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій. Заявник зазначив, що встановлення факту його проживання із ОСОБА_3 необхідно для звільнення його з військової служби.
У зв'язку із викладеним, він змушений звернутись до суду із даною заявою.
Представник військової частини НОМЕР_1 подав до суду письмові пояснення, у яких не вбачав підстав для визнання факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією родиною, оскільки заявник не вказав у заяві жодної з умов, необхідних для визнання факту проживання однією родиною з ОСОБА_3 , таких як: ведення спільно господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Також не надав і не долучив до заяви жодного належного допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин, а додані до заяви письмові пояснення свідків є неналежними недопустимими доказами так як вони не завірені нотаріально.
II. Процесуальні дії та рішення суду.
29 квітня 2025 року вказана заява, на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2025 року, надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 02 травня 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
06 травня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в порядку окремого провадження.
07 серпня 2025 року за допомогою системи Електронний суд від представника заінтересованої особи військової частини НОМЕР_1 надійшли пояснення на заяву про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 в засіданні заяву підтримали, просили її задовольнити.
Представник заінтересованої особи Військової частини НОМЕР_1 про розгляд заяви повідомлявся належним чином, з урахуванням поданих пояснень, просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши думки заявника та заінтересованої особи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом ЗАГС Чернігівського міського виконкому /а.с. 51/.
27 вересня 2016 року Шевченківським РВ ДРАЦС у м. Києві між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 27 вересня 2016 року серії НОМЕР_3 , /а.с. 58/.
17 липня 2024 року відповідно до повістки на відправку, ОСОБА_6 призвано на службу під час мобілізації /а.с. 56/.
02 жовтня 2024 року сповіщенням сім'ї № 270/240/10.24 від 02 жовтня 2024 року ОСОБА_2 було повідомлено про те, що ОСОБА_3 зник безвісти 29 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в зоні бойових дій населеного пункту Ольговка Курської області /а.с. 57/.
13 жовтня 2024 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) Державної спеціальної служби транспорту ОСОБА_7 , молодший сержант ОСОБА_1 з 13 жовтня 2024 року приступив до виконання службових обов'язків за посадою командира 2 відділення охорони 4 взводу охорони 2 роти охорони НОМЕР_4 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , ВОС - НОМЕР_5 /а.с. 62/.
25 листопада 2024 року ОСОБА_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , і є сусідом заявника, письмово надала пояснення, в яких зазначила, що по сусідству із нею жили ОСОБА_2 із чоловіком ОСОБА_3 і сином ОСОБА_1 /а.с. 59/.
25 листопада 2024 року ОСОБА_9 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 і працює там комендантом, надала письмові пояснення, в яких підтвердила, що ОСОБА_1 та його дружина проживали деякий час із матір'ю ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та його відчимом ОСОБА_3 /а.с. 60/.
IV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої, другої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Факти, що мають юридичне значення це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження, зокрема, за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що не можуть розглядатися в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, якщо чинним законодавством передбачений інший порядок його встановлення.
Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Доказами постійного проживання разом із особою, можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що заявник проживав разом із ним, реєстраційний запис у паспорті особи або у будинковій книзі, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із особою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейні відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріям спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану, зокрема якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
За правилами частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами статей 77-81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Відповідно до роз'яснень, наведених в п.п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення такого факту необхідно для звільнення його від військової служби як близького родича особи, яка зникла безвісти під час безпосередньої участі у бойових діях.
Проте, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що заявником не надано достатніх і належних доказів, які б однозначно підтверджували факт проживання заявника однією сім'єю з вітчимом, зокрема таких як довідки житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що заявник проживав разом із ОСОБА_3 , реєстраційний запис у паспорті особи або у будинковій книзі, інших документів, які б підтверджували факт постійного проживання разом із особою.
Крім того, відсутні докази, що підтверджують спільне проживання та ведення спільного господарства, зокрема такі як здійснення спільних витрат, сплату комунальних послуг та інших доказів які б підтвердили факт проживання з ОСОБА_3 та ведення спільного побуту. Разом з тим, свідчення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не містять достатньої конкретики щодо тривалості, характеру та обставин спільного проживання, та не є нотаріально посвідченими, що не дозволяє вважати їх достатніми для встановлення юридичного факту.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог ОСОБА_1 , а тому підстав для задоволення заяви у суду не має.
За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 293, 294, 315, 319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова