Справа № 755/9657/25
Провадження №2/755/8349/25
"22" жовтня 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Коваленко І.В.,
за участю секретаря - Грищенко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
27.05.2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовна заява обґрунтована тим, що починаючи з 2018 року, позивач з відповідачем почали мешкати разом у цивільному шлюбі та створили нову сім'ю. Під час перебування сторін по справі у цивільному шлюбі, у них народилася спільна дитина (син) - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За спільною добровільною згодою обох батьків прізвище дитини (сину), батьки визначили по батькові про що було зазначено у свідоцтві про народження та записано (зареєстровано) дитину як ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження сина, батьком вказаний/зазначений відповідач ( ОСОБА_4 ), який надав синові своє прізвище та по батькові. З метою підтвердження батьківства, оскільки син народився у цивільному шлюбі, позивач звернулася до органів РАГСу та отримала витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 26.06.2024 року за № 00045708268. У відповідності до вищезазначеного витягу, зазначено що відповідач підтвердив своє батьківство та визнав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народженням своїм сином. З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України, відповідач покинув територію України посилаючись на небезпечну ситуацію в країні. На час подання позовної заяви про стягнення аліментів, позивач разом з малолітнім сином мешкають окремо від відповідача у власній квартирі на повному матеріальному (фінансовому) утриманні матері. Як всі звичайні діти, малолітній син сторін по справі потребує фінансових витрат на їжу, одяг, речі першої необхідності, купівлю ліків, відвідуванням розвивальних занять, витрат з оплати дитячого садочку, тощо. А тому позивач вимушена звернутися до суду з відповідною заявою про стягнення з відповідача мінімально гарантованих державою аліментів на утримання малолітнього сина, з часу подання даної позовної заяви та до досягнення дитиною 18 річного віку. Будь-якої угоди зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина позивач з відповідачем не укладав. А діючи в інтересах дитини, з метою захисту прав дитини на належне її утримання з боку батька який не допомагає матеріально сину, позивач вимушена звернутися до Дніпровського районного суду міста Києва з відповідною позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини. Батько дитини, який є відповідачем по справі не має жодної інвалідності, не має непрацездатних батьків, тощо, що відповідно до законодавства сприяли б останньому не сплачувати або сплачувати аліменти в меншому розмірі ніж 1/4 від заробітку, доходу. Також позивач просила стягнути з відповідача витрати понесені з надання правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн.
13 червня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрите провадження у справі, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Відповідач позовну заяву разом з додатками та копію ухвали про відкриття провадження отримав - 11.08.2025 року; правом на подання відзиву на позову заяву не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Кореспонденція суду є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом.
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копією позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 є батьками малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, актовий запис №1016 від 12 квітня 2019 року. (а.с.12)
За спільною добровільною згодою обох батьків прізвище дитини (сину), батьки визначили по батькові про що було зазначено у свідоцтві про народження та записано (зареєстровано) дитину як ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження сина, батьком вказаний/зазначений відповідач ( ОСОБА_4 ), який надав синові своє прізвище та по батькові.
Згідно витягу №00045708268, зазначено, що відповідач підтвердив своє батьківство та визнав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїм сином.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Виходячи з положень статей 181, 182 Сімейного кодексу України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Виходячи з положень ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Таким чином, судовий (спірний) спосіб виконання обов'язку утримувати дитину, тобто стягнення аліментів на підставі рішення суду, є можливим у разі відсутності домовленості (договору) між батьками про сплату аліментів.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Як роз'яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за №3 «Про застування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (Сімейного кодексу України) і виплачуються щомісячно.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
При визначенні розміру аліментів на утримання дитини, суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, а саме те, що малолітня дитина проживає разом з матір'ю, перебуває на її утриманні, відповідно до вимог сімейного законодавства має право на отримання матеріальної допомоги з боку своїх батьків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
З матеріалів справи убачається, що позивач проживає разом з малолітнім сином, який перебуває на її утриманні. При цьому, відповідач є особою працездатного віку, законодавчо на останнього покладено обов'язок забезпечення утримання та виховання власної дитини, у зв'язку з чим враховуючи вимоги ст. 182 Сімейного кодексу України, беручи до уваги те, що будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог відповідачем суду надано не було, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідатиме принципам розумності та справедливості.
З урахуванням положень ч.1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, у зв'язку з чим суд присуджує відповідачу до сплати аліментів на утримання дитини починаючи з 27 травня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, суд роз'яснює сторонам у справі, що згідно ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 430 ч.1 п.1 Цивільного процесуального кодексу України рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Згідно зі статтею133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач також просить стягнути судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 6 000,00 грн.
22.05.2025 р. між адвокатом Клімовим А.Ю., діючим на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю виданого Радою адвокатів Запорізької області серії «ЗП» №002448 від 21.11.2019 р. та Панченко Н.П., яка діє на підставі власного волевиявлення, укладений договір про надання правової/правничої допомоги.
Згідно Додаткової угоди до договору про надання правової/правничої допомоги №б/н від 22.05.2025 р. та детального опису робіт (наданої правової/правничої допомоги) вартість наданих послуг складає - 6 000,00 грн.
Згідно прибуткового касового ордеру №15 від 22.05.2025 р. та квитанції до нього, ОСОБА_1 сплачено 6 000,00 грн, на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 22.05.2025 р.
Суд вважає, що на відповідача слід покласти понесені позивачкою судові витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат з урахуванням вимог ст.141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору за позовну вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини, в сумі 1211 грн 20 коп., оскільки позивач звільнена від сплати судових витрат за подання позову про стягнення аліментів на утримання дитини.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 24, 180, 181, 182, 183, 185 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 280, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - задовольнити.
Стягувати зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленому для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 27 травня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: невідомий, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.