Справа № 607/6352/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/326/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.4 ст.185 КК України
10 жовтня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2025 року,-
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Калинівка, Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з встановленно іспитовий строк на 1 (один) рік, покладено на ОСОБА_7 обов'язки згідно з п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України.
Згідно вироку, суд першої інстанції визнав доведеним, що 15.11.2024 ОСОБА_7 здійснював на автомобілі Volkswagen Golf з д.н.з. НОМЕР_1 пасажирські перевезення за допомогою платформи "Uklon" у м. Тернопіль. Під час перевезення пасажира ОСОБА_9 з вул. Слівенська, 7, до вул. Купчинського, 14, в м. Тернополі, близько 07:55 год 15.11.2024 приїхавши до місця призначення по вул. Купчинського, 14, в м. Тернопіль, потерпіла ОСОБА_9 вийшла з вищевказаного автомобіля, забувши в салоні свій мобільний телефон "Samsung S23+". Після цього, ОСОБА_9 відразу повідомила до гарячої лінії в "Uklon" про вищевказаний факт, однак через деякий час їй надали відповідь про те, що водій повідомив, що телефон в автомобілі відсутній.
Так, 15.11.2024 близько 07:55 год, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, 15.11.2024 близько 07:55 год, ОСОБА_7 , перебуваючи в автомобілі Volkswagen Golf темно-сірого кольору з д.н.з. НОМЕР_1 , на якому здійснював пасажирські перевезення, знаходячись поруч з адресою по вул. Купчинського, 14, в м. Тернопіль, переконавшись, що за ним ніхто не спостерігає та його дії не будуть помічені сторонніми особами, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, таємно, в умовах воєнного стану шляхом вільного доступу викрав мобільний телефон торговельної марки "Samsung" Galaxy S23+, який випадково в салоні автомобіля був залишений пасажиром ОСОБА_9 . У подальшому, ОСОБА_7 покинув місце вчинення кримінального правопорушення із викраденим майном та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 24972,57 грн.
За таких обставин, вказаними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити вирок Тернопільського міськрайонного суду від 30 липня 2025 року, а саме: пом'якшити призначене ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України покарання до штрафу.
Свою апеляційну скаргу захисник мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував сукупність обставин, що пом'якшують вину, та призначив не справедливе та непропорційне покарання, яке не відповідає ступеню важкості вчиненого і особі обвинуваченого.
Захисник вказує, зокрема, на те, що суд першої інстанції не задовільнив клопотання про призначення більш м'якого покарання (штрафу) згідно ст. 69 КК України та не врахував наявність двох пом'якшуючих обставин, які мають суттєво знижувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а саме щире розкаяння та добровільне відшкодування шкоди. У своєму вироку суд не навів переконливих мотивів відсутності підстав для застосування положень ст. 69 КК України з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, тим самим допустив невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, а тому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років не є пропорційним до ступеня важкості злочину та особистості засудженого, а саме рішення суду недостатньо обґрунтоване та мотивоване, суд не врахував особи винного його щире каяття, добровільне відшкодування шкоди, що свідчить про відсутність обтяжуючих обставин.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи захисника, яка підтримала свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав і просила призначити покарання у виді штрафу в розмірі вартості викраденого майна, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу захисника і вказав, що він хоча і не має постійного місця і роботи та доходу, однак має можливість сплатити штраф коштами, які позичить у своїх знайомих, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та його кваліфікація не оспорюються в апеляційній скарзі, а тому перевірці в ході апеляційного розгляду не підлягають.
Що стосується доводів захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, а також про наявність підстав для застосування ст.69 КК України з метою призначення штрафу, то вони є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах закону.
Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
При постановленні вироку суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким злочином, особу винного, який є несудимим, на обліку в лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває, а також обставини, що пом'якшують покарання, до яких суд першої інстанції відніс добровільне відшкодування завданої шкоди. Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України та в мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч.4 ст.185 КК України. За своїм видом і розміром таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Аналізуючи доводи захисника про те, що суд першої інстанції не врахував щире каяття ОСОБА_7 та не застосував ст.69 КК України для призначення штрафу, апеляційний суд приходить до висновку, що в даному кримінальному провадженні не встановлено сукупності таких обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Так, формальне визнання вини та відшкодування шкоди не є достатніми підставами для висновку про щире каяття, яке характеризується не лише визнанням провини, а й глибоким розкаянням, співчуттям потерпілому та готовністю понести заслужене покарання.
Як видно зі змісту вироку та матеріалів провадження, обвинувачений ОСОБА_7 не відреагував одразу на звернення потерпілої ОСОБА_9 , яка забула в його автомобілі свій телефон "Samsung S23+", але невідкладно повідомила про це, на що обвинувачений повідомив, що телефон в автомобілі відсутній. В подальшому обвинувачений визнав свою вину лише після затримання, коли доказова база була вже достатньою для обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину під час дії воєнного стану та подальшого засудження.
Викрадену річ, яка становить не лише майнову цінність, але до викрадення також містила і особисті дані потерпілої, було повернуто їй працівниками поліції, лише після того як вже сам обвинувачений зловмисно розпорядившись майном, майже через місяць після викрадення продав його третій особі - ОСОБА_10 , в якого він був виявлений і вилучений правоохоронними органами. Відповідно до заяви ОСОБА_10 , 04.03.2025р. обвинувачений ОСОБА_7 відшкодував йому шкоду внаслідок продажу 13.12.2024 року через сайт ОЛХ викраденого мобільного телефону "Samsung" Galaxy S23+.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання.
Однак, за встановлених в цьому кримінальному провадженні конкретних обставин вчинення злочину немає підстав для висновку, що висловлене обвинуваченим каяття та відшкодування шкоди істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Добровільне відшкодування шкоди, яке суд першої інстанції правильно врахував при призначенні покарання, не є достатньою підставою для призначення покарання нижче мінімального, оскільки не змінює суспільно-небезпечний характер діяння, вчиненого в умовах воєнного стану.
Колегія суддів зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: 1) вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; 2) вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
В апеляційній скарзі захисником враховано кількісну характеристику наявних у кримінальному провадженні обставин, які пом'якшують покарання. Натомість ч.1 ст.69 КК для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом вимагає наявність такої якісної характеристики цих обставин, яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також наявність таких відомостей про особу винного, що передбачає урахування суб'єктивних ознак, які знижують ступінь його суспільної небезпеки. При цьому суд має належним чином умотивувати своє рішення про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
На думку апеляційного суду, наявні у цьому кримінальному провадженні обставини, які пом'якшують покарання, у їх сукупності, суттєво не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а їх наявність, у свою чергу, безумовно не впливає на рівень небезпечності винної особи. Виходячи з мети покарання - виправлення особи та попередження нових злочинів - та з урахуванням того, що злочин вчинено в особливих умовах воєнного стану, коли суспільна довіра до правопорядку особливо вразлива, призначення мінімального покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років є адекватним, пропорційним і достатнім.
Крім того, з пояснень обвинуваченого в ході апеляційного розгляду встановлено, що він на даний час не має постійної роботи, стабільного доходу і не володіє коштами для сплати штрафу, про який просить захисник в апеляційній скарзі.
Враховуючи наведене апеляційний суд погоджується з викладеними у вироку висновками суду першої інстанції про відхилення доводів захисника щодо застосування ст.69 КК України.
Таким чином, під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено істотних порушень кримінального процесуального закону та обставин, які би вказували на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості покарання, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 суд апеляційної інстанції не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2025 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді