Номер провадження: 22-ц/813/3620/25
Справа № 522/1821/23
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Сегеда С. М.
14.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Драгомерецького М.М.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Чеботар А.Г.,
представника ГУ ДМСУ в Одеській області - Білоконь Н.О.,
представника Офісу ГП - прокурора прокуратури Одеської області
Єлісашвілі О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2024 року, ухваленого під головуванням судді Свяченої Ю.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури,
встановив:
25.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України, в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМСУ в Одеській області), Офісу Генерального прокурора (далі - Офісу ГП), Служби безпеки України (далі - СБУ) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що в результаті незаконного притягнення в якості обвинуваченого у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18.03.2015 року, за ознаками злочину, передбаченого за ч. 3 ст. 368 КК України та чотирирічного провадження у суді, позивач зазнав значних матеріальних збитків, пов'язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів, витрати по сплаті грошової застави та упущеної вигоди, у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення та втрату посади, тощо.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено (т.4, а.с.145-149).
В апеляційній скарзі, та з врахуванням неодноразових доповнень до неї, ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2024 року ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.4, а.с.157-188, т.5, а.с.1-17).
У відзивах на апеляційну скаргу ДКСУ, ГУ ДМСУ в Одеській області, СБУ, Офіс ГП просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (т.5, а.с.53-59, 130-134, 141-145, 177-184).
В судове засідання суду апеляційної інстанції з'явились представники ГУ ДМСУ в Одеській області та Офісу Генерального прокурора, в судове засідання, яке відбулось 06.05.2025 року також з'являлись представники ДКСУ та СБУ. Всі представники зазначених державних органів дали свої пояснення по справі (т.6, а.с.75-76). Інші учасники справи до суду апеляційної інстанції не з'явились, будучи неодноразово належним чином повідомленими про час і місце судового засідання (т.6, а.с. 55-59, 77-82, 95-99).
В свою чергу, позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи без його участі (т.6, а.с. 83-84).
Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу у за участю представників ГУ ДМСУ в Одеській області та Офісу Генерального прокурора, у відсутність інших сучасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиви на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду доказів на підтвердження завдання відповідачами йому матеріальної шкоди та не довів перед судом наявність такої шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її завданні.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується лише частково, виходячи з наступних підстав.
Так, як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2015 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України внесено до ЄРДР відомості за № 42015000000000420 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
01.10.2015 року був виготовлений Протокол про затримання ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні ним кримінального правопорушення (т.1, а.с.200-203).
02.10.2015 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Чернобаєвим С.І. складено та вручено повідомлення про підозру позивачу ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18.03.2015 року про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а саме в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (т.1, а.с.204-210, 211).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.10.2015 позивача ОСОБА_1 було затримано і вжитий відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (т.1, а.с.212-214).
07.10.2015 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/36938/15-к ОСОБА_1 було тимчасово відсторонено від посади до 02.12.2015 року (т.1, а.с.221-222).
10.11.2015 року Державною міграційною службою України винесено наказ № 704-к «Про відсторонення від посади ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 відсторонено від посади до 02.12.2015 року.
10.11.2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області винесено наказ № 567 «Про оголошення наказу ДМС щодо відсторонення від посади ОСОБА_1 ».
08.02.2016 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/5207/16-к ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від посади до 01.04.2016 року.
19.02.2016 року Державною міграційною службою України винесено наказ № 57-к «Про відсторонення від посади ОСОБА_1 ».
19.02.2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області винесено наказ № 56-к «Про оголошення наказу ДМС щодо відсторонення від посади ОСОБА_1 ».
31.03.2016 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/14937/16-к ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від посади до 01.05.2016 року.
28.04.2016 року Державною міграційною службою України винесено наказ № 296-к «Про відсторонення від посади ОСОБА_1 ».
29.04.2016 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області винесено наказ № 505-к «Про оголошення наказу ДМС щодо відсторонення від посади ОСОБА_1 ».
27.04.2016 року ОСОБА_1 був вручений обвинувальний акт, який в подальшому було направлено до Приморського районного суду м. Одеси.
У зв'язку із затвердженням змін до структури Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, введенням в дію змін до штатного розпису на 2015 рік ГУ ДМС в Одеській області, наказом Державної міграційної служби України від 31 грудня 2015 року № 180, та відповідно до ч. 3 ст. 5, абз. 3 ч. 4 ст. 43 Закону України "Про державну службу" та пп. 13, 25 п. 10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, наказом Державної міграційної служби України від 06 жовтня 2016 № 607-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", з 06 жовтня 1916 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області в порядку переведення для подальшої роботи в ГУ ДМС в Одеській області, відповідно до ст. 32 КЗпП України (т.1, а.с.198, 199).
Вказаний розпорядчий акт було оголошено наказом ГУ ДМС в Одеській області від 06 жовтня 2016 року № 520-к.
Позивач з вказаним наказом ознайомився 11 жовтня 2016 року та отримав його копію.
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07 жовтня 2016 року № 525-к "Про призначення ОСОБА_1 ", відповідно до ст. 32 КЗпП України позивача було призначено на посаду головного спеціаліста Малиновського районного відділу в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області, з посадовою інструкцією головного спеціаліста Малиновського районного відділу в м. Одеса його ознайомлено 08 жовтня 2016 року (т.1, а.с.183).
21 грудня 2019 року вироком Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/8136/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинувачені за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано його за ч. 3 ст. 368 КК України у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, який набрав законної сили 03.02.2020 року (т.1, а.с.227-243).
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у період з 07.10.2016 до 03.02.2020 позивач ОСОБА_1 продовжував працювати в ГУ ДМС в Одеській області на посаді головного спеціаліста Малиновського РВ у м. Одесі та отримував заробітну плату відповідно до наявних в матеріалах справи довідок про доходи.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не мав можливості працювати на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області в період з 02 жовтня 2015 року до 06 жовтня 2016 року, тобто 1 рік і 5 днів, що складає 370 днів, за які йому належить стягнути упущену вигоду у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрати посади, перебуваючи під арештом, слідством і судом, в розмірі 109 286,27 грн., що складає 23,39 % від задоволених позовних вимог.
При цьому колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті, згідно якої така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Порядок відшкодування шкоди встановлюється Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР (далі - ЗУ № 266/94-ВР).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 266/94-ВР відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції зазначив, що відсторонення від роботи позивача ОСОБА_1 відбулося на період проведення досудового розслідування, а не у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
Проте, з даним твердженням суду погодитись не можна, так як відсторонення позивача ОСОБА_1 від виконання ним службових обов'язків відбулося саме на підставі притягнення його до кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин положення ст. 6 № 266/94-ВР не підлягають.
Колегія суддів також вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 , в частині відшкодування йому матеріальних збитків, пов'язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів на час розслідування і винесення виправдувального вироку, також підлягає відшкодуванню, однак у розмірі 23.39 % від задоволених позовних вимог, що складе 64 322,50 грн.
Вимоги щодо стягнення на користь ОСОБА_1 внесеної застави у сумі 413400,00 грн. не підлягають задоволенню, з огляду на те, що згідно вироку Приморського районного суду м. Одеси від 21.12.2019 по справі № 522/8136/16-к серед іншого вирішено запобіжний захід відносно позивача у вигляді застави - скасовано. Кошти внесені на рахунок 37311001002807 отримувача УДКСУ в Печерському районі м. Києва, код отримувача 02896745, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02.10.2015 р. (справа № 757/36478/15-к) в якості застави за ОСОБА_1 в сумі 413400 (чотириста тринадцять тисяч чотириста) повернуто заставодавцю.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.
У зв'язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду - скасувати і ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов'язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів у розмірі 64 322,50 грн., а також упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрати посади, перебуваючи під слідством і судом, в розмірі 109 286,27 грн., що складає 23,39 % від задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2024 року скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України, в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ: 37567646, за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов'язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів у розмірі 64 322,50 грн. (шістдесят чотири тисячі триста двадцять дві гривні 50 копійок); упущеної вигоди, у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під слідством і судом у розмірі 109 286,27 грн. (сто дев'ять тисяч двісті вісімдесят шість гривень 27 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22.10.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
М.М.Драгомерецький
О.С. Комлева