Номер провадження: 33/813/1824/25
Номер справи місцевого суду: 496/5248/25
Головуючий у першій інстанції Шаньшина М.В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
25.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі судді судової колегії судової палати з розгляду цивільних справ Драгомерецького М.М.,
при секретарі Узун Н.Д.,
за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Холостенка А.В.,
переглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холостенко Андрій Володимирович на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2025 року по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПдРУ №331170 від 13.08.2025, ОСОБА_1 13 серпня 2025 року о 10:30 год, перебуваючи на напрямку Маяки (Укр) - Паланка (РМ) в районі п/зн 0608 на відстані 6 500 м до державного кордону, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Молдова поза встановленим пунктом пропуску, чим порушив ст. 9 Закону України «Про державний кордон України», за що передбачена відповідальність, за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень. Також стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 гривень.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холостенко А.В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2025 року та закрити провадження по справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холостенко А.В. просить поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2025 року, мотивуючи тим, що розгляд справи відбувся без участі ОСОБА_1 та його представника, із змістом оскаржуваної постанови суду він ознайомився 25 серпня 2025 року з Єдиного державного реєстру судових рішень
Статтею 289 КУпАП встановлено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП, встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Враховуючи те, що матеріалами справи не спростовуються викладенні у клопотанні доводи, а також для забезпечення права особи на доступ до правосуддя, вважаю за можливе визнати причини пропущеного строку поважними та поновити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холостенко А.В. строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2025 року.
Заслухавши представника ОСОБА_1 - адвоката Холостенка А.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП та накладаючи відповідне адміністративне стягнення, суд першої інстанції всупереч вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясував всі фактичні обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернув уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню.
Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме протоколом про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №331170 від 13.08.2025, схемою виявлення правопорушення від 13.08.2025, рапортом від 13.08.2025, однак апеляційний суд вважає, що вищезазначені докази не можна вважати належними, допустимими та такими, що доводять вину ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 8-9, 35 Закону України «Про державний кордон України» режим державного кордону України - порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України - визначається цим Законом, іншими актами законодавства України і міжнародними договорами України.
Перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон із додержанням встановленого порядку.
Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, автомобільних і пішохідних шляхах, в аеропортах (аеродромах), морських і річкових портах, включаючи частину їх акваторії (захищена повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об'єктами природного походження), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, на якій здійснюються прикордонний, митний контроль, інші види контролю і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. Положення про пункти пропуску через державний кордон України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПдРУ №331170 від 13.08.2025, ОСОБА_1 13 серпня 2025 року о 10:30 год, перебуваючи на напрямку Маяки (Укр) - Паланка (РМ) в районі п/зн 0608 на відстані 6 500 м до державного кордону, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Республіку Молдова поза встановленим пунктом пропуску, чим порушив ст. 9 Закону України «Про державний кордон України».
Однак, протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень ст. 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Отже, обставини, наведені у протоколі про адміністративне правопорушення, суб'єктом, який його склав, повинні підтверджуватись іншими зібраними цим суб'єктом доказами.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 252 КУпАП).
Посилання суду першої інстанції на рапорт прикордонної служби як на доказ винних дій ОСОБА_1 також не ґрунтується на правовій основі. Оскільки, в розумінні ст. 251 КУпАП, такий рапорт уповноваженої особи не може вважатися належним і допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Рапорти самі по собі не містять беззаперечних відомостей про обставини вчинення правопорушення, не ґрунтуються на об'єктивних засобах фіксації (фото, відео, протоколи огляду тощо) та тому не можуть визнаватися належним доказом. Рапорти працівників правоохоронних органів є лише службовою інформацією та не можуть підміняти собою докази вини особи у розумінні закону.
Так, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, до прикладу в постановах: від 15.04.2020 у справі №489/4827/16-а, від 28.05.2020 у справі №524/4668/17, від 15.02.2020 у справі №489/4827/16-а, від 12.07.2023 у справі №607/5610/23.
Також слід зазначити, що згідно умовних позначень схеми про виявлення правопорушника на БП№1 н.п. Маяки Одеського району Одеської області (ділянка ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), порушника затримано безпосередньо на «контрольному пості» (а.с. 4), що в жодній мірі не може підтверджувати того факту, що ОСОБА_1 намагався перетнути державний кордон поза пунктами пропуску через державний кордон України, як про це зазначено в протоколі про адміністративного правопорушення.
Інших беззаперечних доказів, в тому числі відео чи фото доказів, або ж пояснення інших осіб, які, на думку особи, яка склала протокол, вказували на причетність ОСОБА_1 до правопорушення, яке ставиться йому у провину, суду не надано.
Той факт, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками прикордонної служби нібито на відстані 6 500 м від лінії державного кордону України, сам по собі не свідчить про його намір незаконно перетнути кордон України поза пунктами пропуску.
При цьому, ОСОБА_1 категорично заперечував наміри перетнути кордон, оскільки був на рибалці.
Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляд справи Конвенцію про захист прав і основоположних свобод і протоколів до неї, та практику Європейського суду з прав людини і Європейської комісії з прав людини, як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 за №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Наявні в матеріалах справи докази, на які посилається суд першої інстанції, апеляційний суд оцінює виключно як припущення посадових осіб прикордонної служби, вони є недостатніми для доведення вини, за критерієм «поза розумним сумнівом».
Таким чином, на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, керуючись принципами презумпції невинуватості, поваги до людської гідності, загальними принципами здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури, апеляційний суд приходить до висновку, що винна ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, не доведена належними, допустимими та беззаперечними доказами, а висновок суду першої інстанції є необґрунтованим та ґрунтується на припущеннях.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За таких обставин, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, який передбачає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП, Одеський апеляційний суд, -
Клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холостенко Андрій Володимирович про поновлення строку на апеляційне оскарження - задовольнити. Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Холостенко Андрій Володимирович задовольнити частково.
Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2025 року скасувати.
Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький