Номер провадження: 11-кп/813/2564/25
Справа № 508/916/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
розглянувши у закритому судовому засіданні виділені матеріали кримінального провадження №12024162260000476 від 31.07.2024 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Миколаївського районного суду Одеської області від 01.10.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Андрієво-Іванівка, Миколаївського району, Одеської області, громадянина України, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.152, ч.4 ст.152, ч.4 ст.186, ч.4 ст.187, ч.1 ст.146, ч.2 ст.156 КК України,
встановив:
На розгляді Миколаївського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.152, ч.4 ст.152, ч.4 ст.186, ч.4 ст.187, ч.1 ст.146, ч.2 ст.156 КК України.
Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора Березівської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 та в порядку ст.331 КПК України продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , без визначення розміру застави, строком до 29.11.2025 року.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд послався на врахування даних про особу обвинуваченого,тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, а також існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на особу обвинуваченого, відсутність ризиків, які слугують підставою для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , а також на відсутність доказів обґрунтованості обвинувачення. Також захисник звертає увагу, що досудове розслідування кримінального провадження здійснювалось неуповноваженим слідчим. Крім того, захисник вважає, що судом першої інстанції не була розглянута можливість обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Прокурор, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Захисник в судовому засіданні не наполягав на участі обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора та обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав доводи апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно до вимог ст. 492 КПК України, за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 цього Кодексу.
Оцінюючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині не визначення застави, а також доводи захисника щодо можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.152, ч.4 ст.152, ч.4 ст.186, ч.4 ст.187, ч.1 ст.146, ч.2 ст.156 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії нетяжкого, тяжких та особливо тяжкого злочинів, відповідно.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
За наведених обставин, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні злочинів, із застосуванням насильства, місцевий суд, продовжуючи строк тримання обвинуваченого під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 районний суд виконав вимоги ст.ст. 199, 331, 492 КПК та дотримався вимог закону, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування раніше встановлених ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні.
Доводи захисника щодо порушень процесуального закону під час проведення досудового розслідування та здійснення його неуповноваженим слідчим, відсутність доказів обґрунтованості пред'явленого обвинувачення, колегія суддів визнає необґрунтованими та наголошує, що на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизилися і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на відміну від доводів апеляційної скарги захисника, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З урахуванням наведеного, посилання захисника на відсутність ризику переховування обвинуваченого, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення, в тому числі за ч.4 ст.152 КК України, санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцять років. За таких підстав, не можна виключати, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду.
Оцінюючи наявність ризику впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК), апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинувачених на потерпілого та свідків, оскільки покази цих осіб мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілих та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, в якому триває судовий розгляд, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199, 492 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та може унеможливити завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Доводи захисника про необхідність зміни обвинуваченому запобіжного заходу з посиланням на особу ОСОБА_7 , а також наявність постійного місця проживання, апеляційний суд визнає непереконливими, оскільки вказані обставини не є такими, що нівелюють існуючи ризики.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування вище вказаних ризиків, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість продовження строку тримання під вартою обвинуваченому.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Оскільки доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на домашній арешт.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 , які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського районного суду Одеської області від 01.10.2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12024162260000476 від 31.07.2024 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4