Номер провадження: 11-кп/813/1487/25
Справа № 494/1727/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2
08.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурорів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024166260000120 від 07.09.2024 року за апеляційною скаргою представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 на вирок Березівського районного суду Одеської області від 30.01.2025 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Анатолівка, Березівського району, Одеської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, раніше судимого 05.09.2024 року Березівським районним судом Одеської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та йому призначене покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Заходи забезпечення кримінального провадження відносно ОСОБА_8 не застосовувались.
Вироком суду обвинувачений ОСОБА_8 визнаний винуватим в тому що, 11 липня 2024 року, приблизно о 20 год 30 хв, між ним та ОСОБА_10 , які знаходились біля будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виникла сварка. У ході сварки, у ОСОБА_8 , з мотивів раптово виниклих неприязних відносин, виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .
З метою реалізації свого протиправного умислу, направленого на спричинення ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 умисно, протиправно завдав потерпілому один удар металевою прорезиненою палицею, яку тримав в правій руці, в область лівого плеча та один удар в область правого плеча.
Таким чином, своїми неправомірними діями, ОСОБА_8 умисно спричинив потерпілому ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження у вигляді одного синця правого плечового суглобу, садна та синців лівого плеча.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за кваліфікуючими ознаками: умисне легке тілесне ушкодження.
Не погоджуючись з вироком суду представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій, просить скасувати вирок в частині призначеного покарання, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та призначити обвинуваченому покарання у виді громадських робіт строком 200 (двісті) годин. В іншій частині вирок місцевого суду представник потерпілого просить залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник потерпілого зазначив, що судом першої інстанції при призначенні покарання не було враховано особу обвинуваченого, а саме те, що 05.09.2024 року ОСОБА_8 був засуджений за ч.1 ст.125 КК України та йому призначене аналогічне покарання у виді штрафу. Також представник зазначає, що в період розгляду справи відносно потерпілого ОСОБА_10 вчинено новий кримінальний проступок за попередньою кваліфікацією ч.1 ст.125 КК України, відомості про який внесені до ЄРДР за №12025166260000016 від 21.01.2025 року.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено за відсутності потерпілого та його представника, які будучи повідомленими належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного розгляду, судом були створені всі умови для реалізації прав потерпілого на доступ до правосуддя, а подальше відкладення судового розгляду не слугуватиме виконанню положень ст.28 КПК.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який не підтримав вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення; обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, повідомив про те, що штраф ним сплачений; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України (далі - КПК) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини справи, повністю визнав свою провину в пред'явленому обвинуваченні, не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК.
В апеляційній скарзі представник потерпілого не оспорює встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення злочину, доведеність вини ОСОБА_8 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, у зв'язку з чим колегія суддів не переглядає вирок в цій частині. вирок у цій частині не переглядає.
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги представника потерпілого стосовно невідповідності призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого з підстав його м'якості, зокрема необґрунтованого на думку апелянта призначення покарання у виді штрафу, апеляційний суд зазначає наступне.
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер вчинення злочину, особу обвинуваченого та дійшов висновку про можливість призначення покарання у виді штрафу, яке за своїм видом, та розміром, не можна вважати занадто м'яким.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що представник потерпілого порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому за вчинення інкримінованого йому проступку, суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини даної справи та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу в максимальних межах санкції ч.1 ст.125 КК України.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його м'якість.
Доводи представника потерпілого стосовно того, що обвинувачений ОСОБА_8 в період розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції вчинив новий кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України, відомості про який внесені до ЄРДР за №12025166260000016 від 21.01.2025 року, не підтверджуються матеріалами справи.
При цьому, представник потерпілого та потерпілий не з'явилися до суду апеляційної інстанції та відповідних доказів на підтвердження цих обставин доказів також не надали.
Окрім цього, колегія суддів, оцінюючи доцільність призначення обвинуваченому більш суворого покарання, про що просить представник потерпілого, враховує той факт, що призначений вироком суду штраф вже сплачений обвинуваченим ОСОБА_8 безпосередньо після проголошення вироку, що свідчить про усвідомлення обвинуваченим наслідків скоєного та добровільне виконання вироку.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Березівського районного суду Одеської області від 30.01.2025 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.1 ст.125 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4