Номер провадження: 11-кп/813/2008/25
Справа № 521/5227/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» матеріаликримінального провадження №12025162470000387 від 11.03.2025 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20.05.2025 року, яким:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Виноградар, Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, є особою з інвалідність ІІІ групи, без постійного місця мешкання, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз 23.12.2021 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч.2 ст.185, ч.2 ст.289, ч.1 ст.70 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік 4 місяці, звільненого 21.04.2023 року по відбуттю строку покарання,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, переобученного ч.4 ст.185 КК України, та йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років:
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому залишено без змін.
Цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_9 завданої матеріальної шкоди у розмірі 8008 (вісім тисяч вісім) гривень, задоволено в повному обсязі.
Вироком суду вирішено долю речових доказів, заходів забезпечення та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому що 28.02.2025 року, приблизно з 09 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв., перебував у квартирі своєї співмешканки ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього виник злочинний умисел, спрямований на викрадення чужого майна, а саме ноутбуку чорного кольору марки «Lenovo ThinkPad El4» із серійним номером «PF-2FAD82», який належав ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , діючи з метою особистого збагачення, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, із корисливих мотивів, діючи повторно, в умовах воєнного стану, який діє в Україні з 24.02.2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 (в останнє дію якого продовжено Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджений Законом України № 4020-ІХ від 15.01.2025 року) розуміючи, що його дії є непомітними для потерпілого та оточуючих, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що нікого немає вдома, забрав із кімнати ОСОБА_9 ноутбук марки «Lenovo ThinkPad El4» та з місця скоєння злочину зник, отримавши можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд.
Своїми діями ОСОБА_8 заподіяв матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_9 на суму 9445 гривень.
Крім цього, 02.03.2025 року, приблизно з 11 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи у квартирі своєї співмешканки ОСОБА_10 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього виник злочинний умисел, спрямований на викрадення чужого майна, а саме планшетний ПК чорного кольору з помаранчевими вставками марки «OUKITEL RT2», ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , діючи з метою особистого збагачення, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, із корисливих мотивів, повторно, в умовах воєнного стану, який діє в Україні з 24.02.2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 (в останнє дію якого продовжено Указом Президента України від 14.01.2025 № 26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджений Законом України №4020-ІХ від 15.01.2025 року), розуміючи, що його дії є непомітними для потерпілого та оточуючих, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що нікого немає вдома, забрав із кімнати ОСОБА_9 планшет ПК чорного кольору з помаранчевими вставками, марки «OUKITEL RT2» з ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , та з місця скоєння злочину зник, отримавши можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд.
Своїми діями ОСОБА_8 заподіяв матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_9 на суму 7516 гривень 60 копійок.
Крім цього, 03.03.2025 року, приблизно з 09 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв., ОСОБА_8 , перебуваючи у квартирі своєї співмешканки ОСОБА_10 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього виник злочинний умисел, спрямований на викрадення чужого майна, а саме генератор марки «Fisker FSGG2000I» із серійним номером «230811266» та велосипед темно синього кольору марки «Fort Spektrum 29», які належали ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , діючи з метою особистого збагачення, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/20221 (в останнє дію якого продовжено Указом Президента України від 14.01.2025 року №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджений Законом України №4020-ІХ від 15.01.2025 року) розуміючи, що його дії є непомітними для потерпілого та оточуючих, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що нікого немає вдома, забрав із кімнати ОСОБА_9 генератор марки «Fisker FSGG2000I» із серійним номером «230811266» та велосипед темно синього кольору марки «Fort Spektrum 29», та з місця скоєння злочину зник, отримавши можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд.
Своїми діями ОСОБА_8 заподіяв матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_9 на загальну суму 19557 гривень 30 копійок.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України за кваліфікуючими ознаками - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій ОСОБА_8 , просить змінити вирок в частині призначення покарання та призначити обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, посилаючись на суворість призначеного покарання, яке не відповідає особі обвинуваченого.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що місцевий суд не врахував особу обвинуваченого, який є інвалідом ІІІ групи та майже нічого не бачить, потребує оперативного втручання. Також захисник стверджує про неврахування судом активного сприяння обвинуваченим розкриттю злочинів.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено за відсутності потерпілого, який в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення судового засідання не заявляв.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників процесу, на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України (далі - КПК) завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч.2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини справи, повністю визнав свою провину в пред'явленому обвинуваченні, не заперечував проти розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК.
В апеляційній скарзі сторона захисту не оспорює встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення злочинів, доведеність вини ОСОБА_8 у вчинені злочинів, передбачених ч.4 ст. 185 КК України, у зв'язку з чим вирок у цій частині не переглядається.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєних ОСОБА_8 злочинів, не є предметом апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги захисника про невірне застосування судом першої інстанції вимог кримінального закону при призначені покарання, з посиланням на суворість призначеного покарання та прохання про зміну вироку в цій частині шляхом застосування положень ст.ст. 75, 76 КК України, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи обвинуваченому покарання за інкримінованими йому діями, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер вчинення злочину, особу обвинуваченого та дійшов висновку про необхідність призначення покарання останньому у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, і чи повинен він його відбувати реально, суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини даної справи та обґрунтував неможливість застосування при призначенні покарання вимог ст.75 КК України.
Так, при призначенні покарання обвинуваченому, місцевий суд врахував дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що останній раніше неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень, спрямованих на заволодіння чужим майном, однак належних висновків для себе не зробив та після відбуття покарання, знов вчинив корисливий злочин, що свідчить про відсутність у нього критичної оцінки своїх протиправних дій в минулому та небажання стати на шлях виправлення.
Наведені обставини свідчать про відсутність достатніх підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає, що врахувавши тяжкість та характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, стан його здоров'я та обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, а також таких, що обтяжують покарання - рецидив злочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, який він має відбувати в умовах ізоляції від суспільства.
Доводи захисника про неврахування місцевим судом стану здоров'я обвинуваченого, як підставу, яка пом'якшує покарання, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах справи, діагноз «ОД майже зріла вікова катаракта» ОСОБА_8 був встановлений ще 11.10.2024 року, що не перешкоджало обвинуваченому вчинити тяжке кримінальне правопорушення, що свідчить про стійку кримінальну направленість поведінки останнього та відсутність у нього вад зору, які заважають йому вчиняти злочини.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на законних підставах призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті кримінального закону, яке в даній справі є справедливим, з урахуванням особи обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50, 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, що свідчить про відсутність підстав вважати його явно несправедливим через його суворість.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20.05.2025 року в кримінальному провадженні №12025162470000387 від 11.03.2025 року року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.4 ст.185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженою особою у той самий строк, з моменту отримання ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4