Справа №521/16807/25
Пр. №2/521/7543/25
22 жовтня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Сегеди О.М.,
при секретарі - Жулего М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 посилаючись на те, що 04 вересня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №509046-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію».
04 вересня 2024 року ТОВ «Бізнес Позика» направлено Салієвій Н.Є. пропозицію (оферту) укласти договір №509046-КС-001 про надання кредиту, а Салієва Н.Є., прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору №509046-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зазначив, що ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-0395, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 04 вересня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №509046-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію».
За умовами договору відповідач отримав від позичальника ТОВ «Бізнес Позика» грошові кошти у розмірі 10000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконав, надав відповідачу грошові кошти у визначеному договором розмірі шляхом перерахування на банківську картку позичальника, котрий позичальник вказав в особистому кабінеті.
Оскільки відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов'язань, встановлених кредитним договором, позивач просив суд стягнути з останньої суму заборгованості за кредитним договором №509046-КС-001 від 04 вересня 2024 року в розмірі 20055,20 грн, що складається з:
- суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9460,00 грн;
- суми прострочених платежів по процентах - 10595,20 грн; та суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою суду від 25 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
Представник позивача, діючий на підставі довіреності від 13 січня 2025 року, в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити та розглянути справу за його відсутності, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, причини своєї неявки суду не сповістив, у встановлений судом строк відзиву на позов не надав.
У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).
У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відомості про розгляд справ (залишення позову без руху, повернення позовної заяви, дані про відкриття провадження та дати призначення справи до розгляду) публікуються на офіційному веб-сайті Хаджибейського районного суду м. Одеси у відповідності до Рішення ради суддів загальних судів № 12 від 28 лютого 2013 року «Про організацію роботи з інформаційного наповнення і функціонування офіційних веб-сайтів загальних судів на офіційному веб-порталі судової влади України» та відправлено до ЄДРСР.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідачки та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 223 ЦПК України.
Згідно ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 2 ст. 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності відповідача, який своєчасно і належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості, підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що через особистий кабінет на сайті кредитодавця 04 вересня 2024 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Бізнес Позика» договір №509046-КС-001 про надання кредиту, за умовами якого ТОВ «Бізнес Позика» надає ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів.
В п. 3 Договору сторони погодили «Графік платежів», відповідно до якого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів.
Відповідно до п. 2. Договору, протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно Графіку платежів.
Договір був укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом пропозиції укласти Договір (оферти) кредитодавцем та прийняття (акцептування) позичальником, та підписаний позичальником ОСОБА_2 електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-0395.
На підтвердження укладання кредитного договору позивачем було надано до суду копію пропозиції (оферти) укласти Договір №509046-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 04 вересня 2024 року та копію прийняття (акцепт) пропозиції (аферти) укласти Договір №509046-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) від 04 вересня 2024 року.
Відповідач був ознайомлений з інформацією по кредиту та умовами кредитування, що підтверджується копією паспорта споживчого кредиту.
До вказаного договору додані правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», візуальна форма послідовності дій клієнта та анкета клієнта.
З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається порядок дій здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором №509046-КС-001 виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10000,00 грн шляхом перерахування грошових коштів 29 грудня 2023 року на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , вказану при заповненні анкетних даних останнім.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором в розмірі 20055,20 грн, що складається з:
- суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9460,00 грн;
- суми прострочених платежів по процентах - 10595,20 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Верховний Суд в Постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 також підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин - це вольова і правомірна дія, яка безпосередньо спрямована на досягнення правового результату, - на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для чинності правочину сторонам необхідно дотримуватися загальних і спеціальних вимог.
Серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначених у статті 203 цього Кодексу в частинах третій та п'ятій визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Разом з тим, Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, 04 вересня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №509046-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». Укладення договору в електронній формі між сторонами підтверджується матеріалами справи, зокрема Візуальною формою послідовності дій Клієнта - ОСОБА_2 , а також ознайомлення відповідача з усіма істотними умовами отримання кредиту, встановленими договором.
Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач своєчасно та в повному обсязі виконав зобов'язання за кредитним договором №509046-КС-001 від 04 вересня 2024 року про надання кредиту, перерахувавши відповідачу на його картковий рахунок грошові кошти у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач зобов'язання за кредитним договором щодо внесення щомісячного платежу належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., тому дані виплати підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 526, 549-552, 610, 611, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 223, 259, 264, 275, 280, 284, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239, юридична адреса: б. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ, 01133) заборгованість за кредитним договором№509046-КС-001 від 04 вересня 2024 року в розмірі 20055 (двадцять тисяч п'ятдесят п'ять) гривень 20 копійок, з яких: - суми прострочених платежів по тілу кредиту - 9460,00 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 10595,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239, юридична адреса: б. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ, 01133) судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст заочного рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Суддя: О.М. Сегеда