копія
"21" жовтня 2025 р. Справа № 608/1864/25
Номер провадження2/608/961/2025
Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої судді Коломієць Н. З.
з участю секретаря Смаглій О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно. В позовній заяві вказала, що в липні 2025 року звернулась до нотаріуса з приводу відчуження належної їй 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . В ході вивчення поданих документів нотаріусом було встановлено, що вказаний житловий будинок був набутий позивачкою під час її перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , а тому йому може належати частка у спільному майні подружжя, зокрема 1/2 частина будинковолодіння. У зв'язку із цим договір відчуження квартири посвідчити неможливо, а позивачу було рекомендовано звернутись до суду для визнання права особистої приватної власності на вище вказане майно. Просить визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 15 серпня 2002 року Виконкомом Залісянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області на підставі рішення виконкому Залісянської сільської ради №32 від 15 серпня 2002 року, що зареєстроване Чортківським обласним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації 20 січня 2003 року в реєстрову книгу №1 за реєстровим №82. Судові витрати просить покласти на сторони в межах ними понесених.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася. Від її представника - адвоката Цимбалюка П. А. поступила заява про розгляд справи без його та позивача участі. Позов підтримує, просить задоволити. Проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що стверджується поштовим повідомленням про отримання повістки.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України та без фіксування судового процесу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши позовну заяву та дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
За положеннями ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За положеннями ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п.1 ч.2 ст.16 цього Кодексу).
За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса з приводу відчуження належної їй 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
В ході вивчення поданих документів нотаріусом було встановлено, що вказане будинковолодіння було набуто позивачкою під час її перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , а тому йому може належати частка у спільному майні подружжя. У зв'язку із цим договір відчуження квартири посвідчити неможливо, а позивачу було рекомендовано звернутись до суду для визнання права особистої приватної власності на вище вказане майно.
Відповідно до підпунктів 4.2 та 4.4 пункту 4 глави 1 розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012р. за №282/20595, при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя.
Правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружися у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто тощо.
Таким чином, для укладення та нотаріального посвідчення договору відчуження належної ОСОБА_1 частини будинку без згоди чоловіка ОСОБА_2 необхідно позивачу звернутися до суду для визнання вищевказаного майна її особистою приватною власністю.
Відповідно до cт. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Верховний суд у своїх постановах зазначає, що тлумачення cт. 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована, один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постановах ВСУ від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 06.02.2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц та підтверджена висновком Великої палати Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі №3 72/504/17.
Частиною 1 cтатті 57 Сімейного кодексу України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно Довідки № 172, виданої 09 грудня 2022 року Заводською селищною радою Чортківського району Тернопільської області, житловий будинок АДРЕСА_1 , є колгоспним двором, станом на 01.07.1990 року житловий будинок належав його членам: ОСОБА_3 (мати позивачки); ОСОБА_1 .
Статтею 120 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року № 1540-V (чинної станом на 01.07 1990 року) визначено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» передбачено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштам у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).
З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.
Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.
Згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР (1963 року), майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з'ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69, які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1.995 року № 48.
Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
З правового аналізу вище зазначених норм права вбачається, що набуття права власності на майно у колгоспному дворі нерозривно пов'язано з двома умовами: набувач має бути членом колгоспного двору та працювати в колгоспі або бути неповнолітнім.
Державна реєстрація права власності на 1/2 частку вищевказаного будинку проведена 20.01.2003 Чортківським ОКМБТІ в реєстрову книгу №1 за реєстровим номером 82, відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене МЮ України № 7/5 від 07.02.2002 року, є похідною від юридичних фактів, якими є виникнення, існування або припинення права власності на нерухоме майно.
Отже, з вище зазначеного вбачається, що позивачка набула право власності на будинок як член колгоспного двору 01.07.1990 року, тобто задовго до її одруження, однак зареєструвала його 20.01.2003 року, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 15.08.2002 року, коли вже перебувала у шлюбі з відповідачем.
Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинного на момент укладення шлюбу сторонами) було передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
При цьому, у ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України зазначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
З вище зазначено вбачається, що будинок позивачка набула у власність ще задовго до укладення шлюбу з відповідачем, а Кодекс про шлюб та сім'ю України, яким регулювались відносини сторін під час укладення шлюбу чітко визначив, яке майно подружжя є роздільним та права кожного з подружжя у розпорядженні роздільним майном.
Таким чином суд вважає можливим визнати право особистої власності на вищевказане нерухоме майно за позивачкою, оскільки воно набуто до реєстрації шлюбу та відповідач, в свою чергу, не спростував фактів, наведених позивачкою.
Керуючись ст. 57 Сімейного кодексу України, ст. ст. 76, 81, 89, 263, 264, 265, 273, 282-289 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 про визнання права особистої приватної власності на майно - задоволити.
Визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 15 серпня 2002 року Виконкомом Залісянської сільської ради Чортківського району Тернопільської області на підставі рішення виконкому Залісянської сільської ради №32 від 15 серпня 2002 року, що зареєстроване Чортківським обласним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації 20 січня 2003 року в реєстрову книгу №1 за реєстровим №82.
Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Згідно з оригіналом
Суддя:/підпис/
Оригінал заочного рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/1864/25
Заочне рішення набрало законної сили « » року.
Суддя: Н . З . Коломієць
Копію заочного рішення видано « » р.
Секретар: