Справа № 175/10360/25
Провадження № 2/175/2132/25
Іменем України
"21" жовтня 2025 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Войтуха О.М.,
з участю секретаря Радонського М.М.,
учасники:
представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -
В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, в якому позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 23 липня 2024 року в розмірі 12000,00 (дванадцять тисяч) доларів США.
Позов мотивований тим, що 23 липня 2024 року позивачка ОСОБА_3 уклала з відповідачем ОСОБА_4 договір позики за яким позивачка передала відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 12000,00 доларів США строком до 23 липня 2025 року.
Позивачка зазначає, що незважаючи на повну обізнаність про необхідність повернення суми позики у визначений договором строк, відповідач борг не повернув, у зв'язку з чим, свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 12000,00 (дванадцять тисяч) доларів США.
Представник відповідача ОСОБА_2 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд залишити позов без розгляду, як такий, що поданий передчасно. У своєму відзиві зазначив, що відповідач не заперечує факту укладення договору та не ухиляється від виконання взятих на зобов'язань. У зв'язку наведеним вважає, що предмет спору між сторонами фактично відсутній.
Представник позивача ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивачка не отримувала від відповідача, будь-яких, листів. Зазначає, що саме направлення відповідачем листів, після відкриття провадження по справі не спростовує факту не повернення ОСОБА_4 коштів у строки визначені договором позики (не пізніше 23 липня 2025 року) та не звільняють відповідача від обов'язку повернення взятих в позику коштів. Представник позивача також наголошував на тому, що відповідач міг виконати свій обов'язок як особисто, так і через представника, шляхом внесення коштів в депозит нотаріуса, а також здійсненням безготівкового переказу суми боргу в іноземній валюті або його гривневого еквіваленту в національній валюті, проте не вчинив жодних дій по реальному повернення коштів.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. Зазначив, що відповідачу неодноразово пропонувалось повернути суму позики у готівці, або шляхом перерахування на банківський рахунок, однак відповідач до цього часу борг за договором позики не повернув.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що відповідно до договору позики місцем повернення грошових коштів визначено м. Буча, у зв'язку з чим позивачці був направлений лист, в якому було зазначено, що відповідач готовий сплатити борг, але хоче дотриматись умов укладеного договору.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 23 липня 2024 року ОСОБА_4 взяв у ОСОБА_3 в борг грошові кошти в розмірі 12000,00 доларів США, що підтверджується договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Шурпіновим В.І. 23 липня 2024 року, зареєстрованим в реєстрі за №246.
Відповідно до п. 1.1 Договору позика надана на строк до 23 липня 2025 року.
Згідно п. 2 Договору загальна сума, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде дорівнювати 12000 доларів США.
Відповідно до пп. б) п. 3 Договору остаточний розрахунок за цим договором позики має бути здійснено не пізніше 23 липня 2025 року.
Підпунктом д) пункту 3 Договору встановлено, що виконання зобов'язань позичальника за п. 2 цього Договору має бути здійснено готівкою в м. Буча Київської області або в іншому місці за згодою сторін.
Отже, судом встановлено, що останнім днем строку повернення грошових коштів є 23 липня 2025 року.
Надаючи оцінку вказаним доказам та поясненням учасників справи суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до вимог статті 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів повернення грошових коштів станом на день розгляду справи, а відтак право позивача є порушеним.
Надаючи оцінку доводам представника відповідача щодо ухилення позивачки від отримання позики суд виходить із такого.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 та 2 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування
У п. 7.48., 7.49 постанови ВП ВС від 20.12.2024 року у справі №910/21682/15 зазначено, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стороною відповідача не надано, будь яких, належних та допустимих доказів щодо фактів ухилення позивачки від отримання позики.
В той же час представником позивачки 18 вересня 2025 року на адресу відповідача та його представника направлена вимога, в якій запропоновано особисто, або через представника повернути борг 23 вересня 2025 року, о 16:00 годині, за адресою: проспект Пилипа Орлика, буд. 16, офіс 212 (Бізнес-центр «Комфорт-Сіті, вхід №1). У даній вимозі також зазначено, що у разі неможливості повернути борг даним способом, відповідач може використати безготівковий спосіб, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, як в доларах США так і в еквіваленті суми боргу в національній валюті та зазначені реквізити двох рахунків для розрахунку в іноземній валюті (доларах США) і в національній валюті (гривні)
Позивачкою надані довідки з банку АТ «ПУМБ» від 23 вересня 2025 року, відповідно до яких станом на 23 вересня 2025 року залишок на рахунку в іноземній валюті 0,00 USD (нуль доларів США 00 центів) та залишок на рахунку в національній валюті 8,48 UAH (вісім гривень 48 копійок).
Позивачкою також наданий акт від 23 вересня 2025 року, який був складений адвокатом Вербою А.П. в присутності ОСОБА_3 відповідно до якого боржник ОСОБА_4 та/або його представники не з'явились за вимогою від 18 вересня 2025 року та були відсутні 23 вересня 2025 року з 16:00 до 18:00 за адресою: проспект Пилипа Орлика, буд. 16, офіс 212 (Бізнес-центр «Комфорт-Сіті, вхід №1), а також не виконали зобов'язання та не повернули ОСОБА_3 борг в розмірі 12000 доларів США. На рахунки ОСОБА_3 в іноземній валюті (доларах США) і в національній валюті (гривні) грошові кошти не надходили. Також зазначено, що від боржника ОСОБА_4 не надходили повідомлення в тому числі про неможливість прибуття за вимогою від 18 вересня 2025 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачкою виконані всі необхідні заходи для сприяння повернення боргу відповідачем, в тому числі надані реквізити банківських рахунків для перерахування коштів безготівковим способом, однак відповідач станом на день розгляду справи суму боргу не повернув, доказів неможливості виконання взятих на себе зобов'язань не надав.
Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі: ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку.
Відповідно до п. 1.3. Глави 21 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказ Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №296/5, прийняття грошових сум або цінних паперів у депозит для передавання кредитору здійснюється за відповідною заявою заінтересованої особи (боржника). Заява реєструється нотаріусом у книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії.
Суд зазначає, що законодавцем визначена чітка процедура наслідків ухилення кредитора від прийняття зобов'язання. Разом із цим, відповідачем не наведено доказів того, що він звертався до первісного кредитора чи позивача з питанням повернення грошових коштів, та що вони ухилялися від прийняття виконання. Так само, матеріали справи не містять доказів звернень до нотаріуса у належній формі.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе боргових зобов'язань в строки передбачені договором належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивачки про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в іноземній валюті, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 42 000 грн., суд виходить з наступного.
Як передбачено статтею 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До позовної заяви додано копію договору про надання правничої допомоги від 24 липня 2025 року, акт виконаних робіт від 24 липня 2025 року, рахунок на оплату №57 від 24 липня 2025 року, квитанція №1-240725 від 24 липня 2025 року, відповідно до яких вартість послуг адвоката склала 42 000 грн. та дані кошти були перераховані позивачкою ОСОБА_3 на рахунок її представника - адвоката Верби А.П.
Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку що розмір витрат на правову допомогу підлягає зменшенню, оскільки такі є неспівмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають до задоволення в розмірі 20 000 грн.
Крім того, відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до платіжної інструкції №0.0.4291362083.1 від 06 квітня 2025 року (код документа 9374-8620-4859-9537) ОСОБА_3 був сплачений судовий збір у розмірі 15140,00 грн.
Ціна позову складає 12000 доларів США, що станом на дату звернення до суду з позовом, а саме, станом на 24 липня 2025 року становило 501181,20 грн. (12000*41,7651=501181,20).
По даній справі розмір судового збору за подання позову до суду складає 4009,45 грн. (501181,20/100*0,8=4009,45).
На підставі наведеного, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивачки 4009,45 грн. судового збору.
Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 526-530, 545, 599, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 23 липня 2024 року в розмірі 12000,00 (дванадцять тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, які складаються зі сплаченої суми судового збору в розмірі 4009,45 грн., а також витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн., а всього на загальну суму 24009,45 грн. (двадцять чотири тисячі дев'ять гривень 45 коп.).
Реквізити сторін:
Позивачка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. М. Войтух