Справа № 473/4914/25
іменем України
"22" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі: головуючої судді Булкат М.С.,
за участю: секретаря судового засідання Багрін І.А.,
представника заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Вознесенську цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Вознесенська міська рада Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив
ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , який постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 до часу відкриття спадщини до дня реєстрації смерті ОСОБА_3 .
В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначив, що вона звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А. для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , було відмовлено.
За життя померлий не залишив заповіту. Після його смерті заявниця залишилася єдиною спадкоємицею першої черги та фактично продовжую проживати в будинку, що належав спадкодавцеві. Однак приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Н.М. відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, мотивуючи це тим, що її реєстрація місця проживання не збігається з адресою, за якою був зареєстрований батько заявниці.
Для захисту порушеного права, вона вимушена звернутися до суду, щодо встановлення юридичного факту проживання зі спадкодавцем до часу відкриття спадщини.
За вказаних обставин, заявниця позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права, тому звернулася до суду з вищевказаною заявою.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.09.2025 року провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено здійснювати за правилами окремого провадження.
Представник заявниці ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, надав додаткові пояснення та підтримав заяву.
Представник заінтересованої особи, Вознесенської міської ради Миколаївської області, у судове засідання не з'явився, надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника, проти задоволення заяви не заперечує.
Суд дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Вознесенську Миколаївської області помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Вознесенську реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області.
Після його смерті відкрилась спадщина на належне останньому майно, зокрема, частки житлового будинку, розташованого АДРЕСА_1 .
За життя померлий заповіту не склав. Після його смерті ОСОБА_2 залишилася єдиною спадкоємицею першої черги, та так і залишилася проживати в будинку. Приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Н.М., було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через те, що вона не була зареєстрована за однією адресою з свої батьком.
У ході судового засідання, під час безпосереднього дослідження обставин справи, були заслухані свідки, викликані за ініціативою заявниці. Надані ними пояснення заслуговують на довіру, є послідовними, логічними та узгоджуються між собою, а також узгоджуються з іншими матеріалами справи. Свідки, перебуваючи під присягою, підтвердили доводи заявниці щодо фактичного місця проживання ОСОБА_2 .
Так, свідки однозначно вказали на те, що ОСОБА_2 протягом тривалого періоду фактично проживала разом зі своїм батьком - ОСОБА_3 - за адресою: АДРЕСА_1 . Зі слів свідків, вони неодноразово особисто бачили ОСОБА_2 за вказаною адресою, вона мешкала там постійно, брала участь у веденні домашнього господарства, спілкувалася з сусідами, приймала пошту, а також мала особисті речі у будинку, що підтверджує сталість та регулярність її перебування за цією адресою.
Вказані свідчення дозволяють суду дійти обґрунтованого висновку про те, що місце проживання ОСОБА_2 на момент виникнення правовідносин, які стали предметом судового розгляду, дійсно збігалося з місцем проживання її батька. Цей факт має важливе значення для правильного вирішення спору по суті та підтверджує добросовісність заявниці, яка, у свою чергу, діяла в межах своїх прав, виходячи з фактичних життєвих обставин.
Таким чином, зібрані у справі докази в сукупності, зокрема й показання свідків, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_2 не лише декларувала, але й фактично реалізовувала право на проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що має істотне значення для встановлення істини у справі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно положень п. 23 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз'яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження.
Заявниця у спірній квартирі була зареєстрована з 1999 року, у тому числі й на час відкриття спадщини після смерті свого батька, що підтверджено належними доказами, а сама по собі реєстрація місця проживання заявниці, реєстраційний напис на правовстановлюючі документи із зазначенням права власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (батьком заявниці) разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Факт постійного проживання спадкодавця за адресою: АДРЕСА_1 , повністю підтвердився дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:
- показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , згідно яких ОСОБА_3 разом зі своєю донькою ОСОБА_2 постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
- довідкою органу самоорганізації населення «Квартальний комітет «Садки», згідно яких ОСОБА_3 проживав за адресою АДРЕСА_1 , разом зі своєю донькою ( а .с . 14).
- реєстраційним написом на правовстановлюючій документ, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , на праві приватної власності на ОСОБА_3 ( батько заявниці), ОСОБА_6 , ОСОБА_5 (на даний час ОСОБА_2 - заявниця) з 1999 року до 2007 року ( а. с. 11).
- іншими доказами в сукупності.
Враховуючи встановлені судом обставини, заява підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,81,247,263-265,315,319 ЦПК України, суд
ухвалив
Заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа Вознесенська міська рада Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент його смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М. С. Булкат