суддів М. В. Мазура, О. О. Банаська, А.А. Ємця
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року
справа № 601/485/23
провадження № 14-139цс24
Суть справи
1. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 листопада 2023 року ОСОБА_1 зобов'язано не чинити перешкод у спілкуванні батька з дітьми та визначено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з ними.
2. Не погоджуючись із цим рішенням, 02 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яка надійшла до суду 03 квітня 2024 року. У своїй скарзі вона порушила питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, пославшись на те, що повний текст оскаржуваного рішення був надісланий їй 05 березня 2024 року, а вона отримала його лише 13 березня 2024 року.
3. Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 24 квітня 2024 року поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрив апеляційне провадження за її апеляційною скаргою та витребував з Кременецького районного суду Тернопільської області матеріали справи. Пізніше ухвалою від 14 травня 2024 року суд призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 19 червня 2024 року.
4. Однак після надходження 30 квітня 2024 року матеріалів цивільної справи, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 отримала копію оскаржуваного рішення суду значно раніше 13 березня 2024 року. Зокрема, вона отримувала копію рішення Кременецького районного суду Тернопільської області тричі: 16 і 21 листопада 2023 року та 13 березня 2024 року.
5. У зв'язку з цим апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху, визнавши неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення районного суду, указані в апеляційній скарзі, та надав п'ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для зазначення інших підстав поважності пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення.
6. Ухвалою від 11 липня 2024 року Тернопільський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 06 листопада 2023 року. Своєї рішення суд мотивовував тим, що після відкриття апеляційного провадження було встановлено, що строк на апеляційне оскарження було помилково поновлено на підставі неповних відомостей наданих скаржницею
7. Не погодившись із рішенням апеляційного суду ОСОБА_1 подала до касаційну скаргу, в якій стверджувала, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та безпідставно закрив апеляційне провадження за її апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, позбавивши її права на доступ до суду.
Підстави для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду (далі - Велика Палата)
8. Ухвалою від 23 жовтня 2024 року колегія суддів Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та вважала за необхідне відступити від висновків Касаційного цивільного суду (далі - КЦС ВС), Касаційного господарського суду (далі - КГС ВС) і Касаційного адміністративного суду (далі - КАС ВС) про відсутність у апеляційного суду повноважень закривати апеляційне провадження, як помилково відкритого, за наявності ухвал про відкриття апеляційного провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження (постанови КЦС ВС від 20 лютого 2019 року у справі № 761/37389/17, від 27 травня 2020 року у справі № 569/4688/15, від 11 листопада 2020 року у справі № 1327/4103/12; постанова КГС ВС від 28 травня 2024 року у справі № 914/759/23; постанови КАС ВС від 03 жовтня 2019 року у справі № 821/2138/15, від 24 січня 2020 року у справі № 810/1831/16, від 23 грудня 2021 року у справі № 200/12281/19).
9. Попри те, що «помилковість відкриття» дійсно прямо не передбачена статтею 362 ЦПК як підстава для закриття апеляційного провадження, колегія суддів погодилася із мотивами суду апеляційної інстанції, оскільки розгляд справи судом зі спливом значного періоду часу без поважних причин несумісний з нормами процесуального закону (частина друга статті 358 ЦПК) і принципом правової визначеності. Колегія суддів послалася на існування в практиці Верховного Суду аналогічних за змістом висновків (ухвала КЦС ВС від 29 грудня 2022 року у справі № 538/1987/21, постанови КЦС ВС від 05 квітня 2023 року у справі № 761/14537/15-ц, від 18 липня 2024 року у справі № 635/4828/21, від 26 червня 2024 року у справі № 642/2325/19).
Короткий зміст рішення Великої Палати
10. Велика Палата задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 і скасувала ухвалу апеляційного суду, а справу направила до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, оскільки встановила, що висновок апеляційного суду про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у цій справі є помилковим.
11. Велика Палата зазначила, що висновки суду апеляційної інстанції про неповажність (або поважність) наведених заявником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження повинні мати місце до вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а не після постановлення ухвали про поновлення цього строку та відкриття апеляційного провадження, якою суд фактично встановив відсутність перешкод для прийняття скарги до провадження та апеляційного перегляду судового рішення (п. 56 Постанови). Такий висновок ґрунтувався на твердженні, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (п. 59 Постанови).
12. Далі Велика Палата зазначила, що стаття 362 ЦПК України серед підстав закриття апеляційного провадження не називає «помилкове відкриття» (п. 64, п. 66 Постанови). Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, де він раніше ухвалив поновити строк на апеляційне оскарження, як «помилково відкрите», фактично переглядає своє попереднє процесуальне рішення з цього питання «з метою виправити власні помилки» (п. 70 Постанови). Натомість це може бути самостійною підставою для скасування рішення апеляційного суду в касаційному порядку (п. 67 Постанови).
13. Водночас Велика Палата зауважила, що надання особою недостовірних (неправдивих) відомостей (зокрема про дату отримання копії оскаржуваного рішення) з метою неправомірного отримання процесуального права на апеляційне оскарження поза межами встановлених законом строків (навіть якщо цей факт виявлено після поновлення строку апеляційного оскарження та відкриття апеляційного провадження у справі), слід розглядати як зловживання правом, що є підставою для залишення скарги без розгляду або для її повернення (пункти 71-80 Постанови).
14. Зрештою, Велика Палата зробила висновок, що «повноваження суду апеляційної інстанції вичерпним способом визначені та врегульовані в ЦПК. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов'язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності приписів Конституції та законів України» (п. 82 Постанови).
Мотиви окремої думки
15. На жаль, ми не можемо погодитись із такими висновками більшості суддів Великої Палати.
16. Стаття 263 ЦПК серед іншого визначає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, а також має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
17. За частиною першою стаття 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
18. На нашу думку, висновок про те, що ухвалення судом апеляційної інстанції певних процесуальних рішень з підстав, прямо не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, є занадто категоричним.
19. Звісно, з одного боку законодавство повинно бути максимально чітким і передбачуваним для його застосування, з іншого - законодавець не може наперед спрогнозувати абсолютно всі ситуації, які можуть виникнути у правозастосовній практиці. У таких випадках суд, керуючись принципами верховенства права, справедливості та ефективності судового захисту, повинен мати право тлумачити норми процесуального закону таким чином, щоб забезпечити баланс між формальними вимогами закону та реальним захистом прав і інтересів сторін для досягнення завдань цивільного судочинства. Це означає, що суд повинен мати дієвий процесуальний інструментарій для забезпечення загальної справедливості процесу навіть тоді, коли процесуальному закону не вистачає деталізації, щоб врегулювати ту чи іншу процесуальну ситуацію.
20. Нагадаємо, що «суди, застосовуючи процесуальні норми, повинні уникати як надмірного формалізму, який порушував би справедливість процедури, так і надмірної гнучкості, яка призводила б до скасування процесуальних умов, встановлених законами» (див., наприклад: Dos Santos Calado and Others v. Portugal, рішення Європейського суду з прав людини від 31.03.2020, заяви №№ 55997/14, 68143/16 та 78841/16, § 117). Хоча цю фразу можна часто побачити в рішеннях ЄСПЛ, які стосуються права на доступ до суду, але вона так само залишається доречною і в інших ситуаціях, адже право на справедливий суд рівною мірою порушується в своїй суті, коли процесуальні правила перестають служити цілям правової визначеності та належного відправлення правосуддя і: (а) становить своєрідну перешкоду, яка заважає особі, що звертається до суду, домогтися розгляду її спору по суті компетентним судом, або (б) має наслідком перегляд остаточного судового рішення в порушення принципу res judicata, а відтак посягатиме на права іншої сторони процесу, або (в) іншим чином підриває загальну справедливість процесу всупереч фундаментальним конституційним і конвенційним засадам принципу верховенства права.
21. У цьому контексті варто нагадати, що в багатьох рішеннях проти України ЄСПЛ встановив порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод саме у зв'язку з необґрунтованим поновленням строку на апеляційне чи касаційне оскарження остаточного судового рішення всупереч принципу res judicata (див., наприклад: Тряпишко проти України, рішення від 17.06.2021, заява № 59577/12; «Генеральний будівельний менеджмент» проти України, рішення від 22.09.2022, заява № 11925/09; Осовська та інші проти України, рішення від 28.06.2018, заява № 2075/13 та 4 інші заяви тощо).
22. ЄСПЛ також неодноразово підкреслював, що застосовані національним судом процесуальні норми не можуть тлумачитися без урахування конкретних обставин справи (див., наприклад, Stagno v. Belgium, рішення від 07.07.2009, № 1062/07, §§ 33-35).
23. Насправді ухвалення судом процесуального рішення, яке прямо не передбачено процесуальним законом, не обов'язково слід розглядати як щось незаконне чи свавільне. Навпаки, у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 Велика Палата нагадала, що «закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону». Саме тому, як зазначено в цій постанові, потрібен інститут аналогії (аналогії закону та аналогії права), який Велика Палата вже на той час неодноразово застосовувала в процесуальному праві (пункти 78-80 постанови).
24. Тож за певних обставин саме подолання судом нечіткості законодавства шляхом тлумачення, а так само заповнення судом законодавчих прогалин шляхом застосування аналогії закону чи аналогії права може бути необхідним для дотримання принципу верховенства права, складовим якого є згаданий у постанові Великої Палати принцип правової визначеності.
25. У цій справі головне питання, на нашу думку, полягало не в тому, чи може суд закрити апеляційне провадження, якщо така підстава закриття прямо не передбачена ЦПК, а в тому, чи може суд продовжувати апеляційний перегляд остаточного судового рішення, якщо в будь-який момент часу до завершення апеляційного перегляду стало очевидним, що цей перегляд розпочато без достатніх для того підстав.
26. З позицій принципу верховенства права саме продовження безпідставно відкритого апеляційного провадження є значно більш серйозним посяганням на принцип правової визначеності, ніж постановлення судом ухвали про закриття апеляційного провадження за відсутності у ЦПК прямої вказівки на таку можливість.
27. Велика Палата у цій справі зазначила, що висновки апеляційного суду щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку мають бути сформульовані до вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а можливе «помилкове» поновлення строку апеляційного оскарження може бути самостійною підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції судом касаційної інстанції (але після завершення апеляційного перегляду).
28. Однак навіть не торкаючись потенційних ризиків для принципу res judicata, такий підхід явно не сприяє належній ефективності та оперативності судового провадження, адже змушує апеляційний суд продовжити апеляційний перегляд і постановити своє рішення по суті справи, навіть тоді, коли стало ясно, що цього провадження взагалі не мало б відбуватися. Отже, апеляційний суд повинен буде ухвалювати рішення по суті апеляційної скарги, розуміючи, що воно все одно буде скасовано, а справа - направлена на новий розгляд, щоб апелянту зрештою відмовили в поновленні строку апеляційного оскарження зі стадії відкриття апеляційного провадження (див., наприклад, постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц).
29. До того ж положення статей 357-359 ЦПК надають суду достатньо обмежені строки і можливості для перевірки тверджень апелянта щодо обставин пропуску строку на стадії відкриття апеляційного провадження, тому на цій стадії суд може спиратися головним чином на переконливість аргументів апелянта, а також на докази, надані ним же. Однак обставини цієї справи зайвий раз демонструють, що надана апелянтом інформація не завжди є повною, достовірною чи достатньою для належної перевірки обґрунтованості доводів клопотання. У деяких випадках об'єктивна оцінка можливості поновлення строку або інших процесуальних питань стає можливою лише після витребування та дослідження матеріалів справи.
30. Зокрема, у цій справі апелянт, порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, зазначила у своїй апеляційній скарзі, що копію оскаржуваного рішення місцевого суду вона отримала лише 13 березня 2024 року, та жодним чином не повідомила суд про те, що раніше вона також отримувала копію цього рішення (16 і 21 листопада 2023 року). Тому суд спочатку поновив строк на апеляційне оскарження, але після отримання матеріалів справи встановив, що для цього не було підстав. Апеляційний суд намагався виправити цю ситуацію, залишивши скаргу без руху й надавши апелянту можливість зазначити інші поважні причини пропуску нею строку на апеляційне оскарження, які остання не змогла вказати, і тому суд закрив апеляційне провадження.
31. Такі дії апеляційного суду не можна вважати свавільними, оскільки вони цілком забезпечували належний баланс між правами сторін справи. Суд надав скаржниці можливість зазначити інші підстави, які могли виправдати поновлення строку на оскарження, а коли вона цього не зробили, то ухвалив рішення, яке підказував здоровий глузд: якщо апеляційне провадження було відкрито без достатніх підстав, то воно не може продовжуватися, а тому має бути закрите.
32. Хоча Велика Палата запропонувала альтернативний варіант виходу з цієї ситуації (кваліфікувати дії апелянта як зловживання правом і залишити апеляційну скаргу без розгляду), але, по-перше, такий варіант виглядає менш «збалансованим», оскільки не передбачає можливості для апелянта навести інші підстави поновлення строку апеляційного оскарження, і по-друге, нас непокоять мотиви, покладені в основу її постанови.
33. Зокрема, висновок про те, що «постановляючи ухвалу від 11 липня 2024року про закриття апеляційного провадження як помилково відкритого, за наявності ухвали про поновлення процесуального строку та відкриття апеляційного провадження, Тернопільський апеляційний суд саме в цьому випадку діяв не як суд, встановлений законом», виходить далеко за межі питання про те, як суд мав діяти у випадку безпідставного поновлення строку на апеляційне оскарження, і стосується більш широкого кола випадків «помилкового» відкриття апеляційного або касаційного провадження.
34. Нагадаємо, що сама Велика Палата раніше закривала касаційні провадження з підстав, які не були прямо передбачені у ст. 396 ЦПК.
35. Так, постановою Великої Палати від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 було закрито касаційного провадження, відкрите за касаційною скаргою на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, які не підлягали касаційному оскарженню. Як зазначено у постанові Великої Палати, «касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, у зв'язку з чим касаційне провадження у справі належить закрити».
36. 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 Велика Палата постановила закрити касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, якою цивільну справу було направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Підставою для закриття касаційного провадження стало те, що станом на час розгляду касаційної скарги Верховним Судом на виконання оскарженої постанови суд першої інстанції встиг ухвалити рішення по суті спору і це рішення навіть було переглянуте судом апеляційної інстанції. Як зазначила Велика Палата, розгляд касаційної скарги на це судове рішення не відповідав би завданням цивільного судочинства, адже навіть у разі встановлення судом касаційної інстанції факту допущення апеляційним судом порушень норм процесуального права відповідна постанова не могла бути скасована із залишенням у силі ухвали місцевого суду про закриття провадження у справі, оскільки розгляд цієї справи вже відбувся і перегляд його результатів можливий лише у встановленому законом порядку шляхом подання касаційної скарги на судові рішення по суті. На необхідності дотримання цієї позиції в аналогічних ситуаціях Велика Палата нещодавно нагадала у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24.
37. На нашу думку, аргумент про те, що закривати провадження з перегляду судового рішення дозволено робити Великій Палаті , але не дозволено апеляційному суду (з огляду на «інстанційність») не виглядає переконливим.
38. На нашу думку, не тільки суд касаційної інстанції, але й суд апеляційної інстанції у разі помилкового (з різних причин) відкриття, відповідно, касаційного або апеляційного провадження повинен мати можливість закрити таке провадження. Тим більше, що статті 362 і 396 ЦПК вже передбачають деякі підстави закриття апеляційного та касаційного провадження, які цілком охоплюються поняттям «помилкового» відкриття провадження, зокрема, якщо:
- після відкриття апеляційного/касаційного провадження виявилося, що апеляційну/касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати (п. 2 ч. 1 ст. 362, п. 2 ч. 1 ст. 396 ЦПК);
- після відкриття апеляційного/касаційного провадження за апеляційною/касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (п. 3 ч. 1 ст. 362, п. 3 ч. 1 ст. 396 ЦПК).
39. Отже, ці норми можуть бути застосовані по аналогії закону (див. ч. 9 ст. 10 ЦПК і наведену вище постанову Великої Палати від 08.06.2022 у справі № 2-591/11) і в ситуації, коли після поновлення строку апеляційного/касаційного оскарження і відкриття відповідного провадження виявилося, що особа, яка подала апеляційну/касаційну скаргу, навела в клопотанні про поновлення строку неповні чи недостовірні відомості, тоді як дійсні причини пропуску цього строку не є поважними.
40. У будь-якому разі, як закриття апеляційного провадження (те, що зробив у цій справі апеляційний суд), так і залишення апеляційної скарги без розгляду (те, що пропонує Велика Палата) зрештою матимуть один результат - відповідна апеляційна скарга не буде розглянута по суті, а оскаржене рішення суду першої інстанції не буде предметом перегляду (незалежно від потенційного результату такого перегляду).
41. З цієї точки зору, скасування ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження з усвідомленням того, що відповідну апеляційну скаргу все одно слід залишити без розгляду або повернути, не виглядає таким, що спрямоване на досягнення справедливості, а радше свідчить про надмірно формальне тлумачення процесуальних норм, яке створює ризик зайвого кола переглядів у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Судді Микола МАЗУР
Олександр БАНАСЬКО
Анатолій ЄМЕЦЬ