22 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 686/26707/22
Провадження № 51-4043 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2025 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина РФ, місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів РФ у м. Москва (вул. Охотний ряд, 1), раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3
ст.110 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Згідно з вирком, депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ 8 скликання ОСОБА_5 , будучи представником влади РФ, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і збройних сил РФ, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення; розуміючи, що він порушує встановлений ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні; усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року за адресою РФ, м. Москва
(вул. Охотний ряд, буд. 1) прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову із зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року за тією ж адресою взяв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.
У такий спосіб ОСОБА_5 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а оскаржуваний вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення,
а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
В обґрунтування своїх тверджень зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки прокурором не було доведено факту покладення на нього обов'язку дотримуватися Конституції України, у зв'язку з тим, що засуджений не є громадянином України, а тому відсутні правові підстави для покладення на нього відповідальності за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України.
Стверджує, що постанова, за яку голосував ОСОБА_5 , не спричинила безпосередніх наслідків, оскільки рішення ухвалювалося іншими особами. Причинний зв'язок між діями ОСОБА_5 й тяжкими наслідками не доведено, а обвинувачення є неконкретизованим і покладає на нього відповідальність за дії невстановлених осіб.
Крім цього, посилаючись на порушення норм кримінального процесуального закону, захисник вказує, що попередніми судами здійснено розгляд вказаного кримінального провадження за відсутності засудженого. Водночас, матеріали провадження не містять жодного документу, який би підтверджував отримання ОСОБА_5 інформації про наявне кримінальне переслідування та пред'явлене йому обвинувачення. Відповідно жодних доказів, які б доводили, що ОСОБА_5 намагається уникнути правосуддя або відмовився від свого права бути присутнім
у суді, не надано.
Окрім цього вказує, суд першої інстанції визнав допустимими докази, отримані з іноземних інтернет-ресурсів, здійснивши їх переклад самостійно, що суперечить вимогам ст. 68 КПК України.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
За змістом ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Водночас, суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій норми процесуального права, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності.
Відповідно до змісту ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як вбачається з долученої до касаційної скарги копії вироку місцевого суду, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд зробив із додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Зокрема, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 110 КК, послався:
- на протокол огляду від 10 березня 2022 року, об'єктами якого були публікації на офіційному сайті Державної Думи РФ, що містяться за посиланням: https://vote.duma.gov.ru/vote/117112, де було виявлено, що депутат державної думи РФ ОСОБА_5 15 і 22 лютого 2022 року проголосував «ЗА» вищезазначені законопроекти;
- на протокол огляду електронних документів від 07 квітня 2022 року, у якому здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху постанови № 58243-8 від 15 лютого 2022 року "Про звернення Державної Думи Федеральних зборів РФ до президента РФ ОСОБА_6 про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки", федеральних законів РФ № 75578-8 від 22 лютого 2022 року "Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Донецькою народною республікою" та № 75577-8 від 22 лютого 2022 року "Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Луганською народною республікою", у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зборів РФ по зазначеним законопроектам.
Крім того, у додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 "Про звернення Державної Думи Федеральних зборів РФ до президента РФ про необхідність визнання Донецької народної республіки і Луганської народної республіки"; її текст у якому наголошується на тому, що депутати Державної Думи вважають обґрунтованим та морально виправданим визнання Донецької народної республіки та Луганської народної республіки. Це вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Також в додатках містяться паспортні дані законопроекту № 75578-8 "Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Донецькою народною республікою" та законопроекту № 75577-8 "Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між РФ і Луганською народною республікою", їх тексти, у яких прямо вказується на надання з боку РФ військової допомоги для «усунення загрози». Саме ці статті вказують на початок військових дій з метою начебто захисту;
-- на вироки Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26.04.2023 (справа №733/923/22), Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18.10.2023 (справа №585/2381/22), Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2024 (справа №369/3120/23), Тростянецького районного суду Сумської області від 03.06.2024 (справа №588/156/24), Деснянського районного суду міста Чернігова від 13.06.2024 (справа № 748/2095/23), Херсонського міського суду Херсонської області від 05.08.2024 (справа №766/1560/24), Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31.05.2024 справа (№748/1469/24), якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями збройних сил РФ на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб, та інші докази, зазначені у змісті вироку.
Таким чином, дослідивши наявні у справі письмові докази, місцевий суд поклав їх в основу вироку, а їх сукупність дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_5 в інкримінованому злочині та правильно кваліфікувати його дії за ч. 3 ст. 110 КК.
Доводи сторони захисту про відсутність доказів покладення на ОСОБА_5 обов'язку дотримуватися Конституції України також не вбачаються обґрунтованими, оскільки диспозиція ст. 110 КК України не передбачає наявності такого обов'язку в залежності від громадянства чи місця перебування певної особи.
Визнання інших державних утворень, так званих «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки», у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Таким чином ОСОБА_5 , будучи представником влади та голосуючи за постанову зі зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік та ратифікацію договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званими «Луганською народною республікою» і «Донецькою народною республікою», вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.
Внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року зазначених договорів РФ 24 лютого
2022 року здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Той факт, що представники влади РФ усвідомлюють та розуміють, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами, підтверджений і фактом ратифікації РФ 22 квітня 2004 року Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року.
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника про те, що судами здійснено розгляд вказаного кримінального провадження за відсутності засудженого, у зв'язку з чим було порушено норми кримінального процесуального закону.
Як убачається з копії оскаржуваного вироку, кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального досудового та судового провадження.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішенням аналізував порядок спеціального досудового розслідування та судового провадження. Така процедура у кримінальному провадженні є специфічною, оскільки проводиться без участі обвинуваченого, а повідомлення особи здійснюється з дотриманням певних правил, передбачених процесуальним законом.
Законодавець врегулював здійснення процедури in absentia, зокрема порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.
Згідно з приписами абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК України повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Відповідно до змісту судових рішень у цьому кримінальному провадженні вимоги абз. 6 ч. 3 ст. 323 КПК України щодо здійснення заходів для повідомлення ОСОБА_5 про розгляд щодо нього кримінального провадження були дотримані.
Зокрема, зі змісту вироку вбачається, що інформація про здійснення щодо
ОСОБА_5 спеціального досудового розслідування, повістки про виклик останнього до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для проведення процесуальних дій з його участю, у тому числі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження опубліковано в газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Служби безпеки України.
Також з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_5 у порядку ст. ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" було залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області, а саме адвоката ОСОБА_4 , якому відповідно до вимог ч.2 ст.297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню засудженому. Копія обвинувального акту вручена захиснику та направлена на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів РФ.
Повідомлення ОСОБА_5 про призначені судові засідання здійснювалося шляхом публікацій в газеті «Урядовий кур'єр», яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, а також на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Зважаючи на специфіку судового провадження за процедурою in absentia, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вжили передбачених кримінальним процесуальним законом заходів щодо інформування ОСОБА_5 про здійснення щодо нього кримінального провадження.
Доводи захисника про порушення судом першої інстанції вимог ст. 68 КПК України у зв'язку із відсутністю перекладу матеріалів, отриманих під час огляду іноземних інтернет-ресурсів, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки сам по собі факт відсутності перекладу окремих матеріалів не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, якщо зміст таких матеріалів був зрозумілий для суду й сторін, а їх достовірність і належність не викликає обґрунтованих сумнівів.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2025 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3