22 жовтня 2025 року
м. Київ
Справа № 910/2213/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 01 травня 2025 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2025 року (суддя Кирилюк Т.Ю.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Кропивна Л.В., Барсук М.А.)
у справі №910/2213/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс»
до Київської міської ради
про стягнення 464 070,52 грн,
13 жовтня 2025 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Верховний Суд, Суд) засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга Київської міської ради, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01 травня 2025 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2025 року у справі №910/2213/25, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також Київська міська рада просить відстрочити її сплату судового збору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2025 року для розгляду зазначеної касаційної скарги у справі №910/2213/25 визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Колос І. Б., Булгакова І. В.
17 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» про відмову у відкритті касаційного провадження, яке за своєю суттю є запереченням проти відкриття касаційного провадження.
Заявник просить відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/2213/25, оскільки ця справа є малозначною, тому, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, а скаржник не навів, передбачених у підпунктах «а» - «г» цього пункту, належних обґрунтувань щодо необхідності відкриття касаційного провадження.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд погоджується із доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» і також висновує про необхідність відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/2213/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а)касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2025 року установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/2213/25 є стягнення 464 070,52 грн за тривале невиконання відповідачем рішення суду у справі № 910/19319/15, що менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000 грн), а тому у розумінні ГПК України справа №910/2213/25 за загальним правилом не підлягає касаційному перегляду.
Разом із тим підпункти «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають певні випадки за наявності яких рішення суду у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути оскаржено в касаційному порядку. При цьому, особа, яка подає касаційну скаргу повинна обґрунтувати та довести наявність такого випадку.
Київська міська рада у касаційній скарзі зазначила, що справа №910/2213/25 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, оскільки прийнята касаційним судом постанова у подальшому може слугувати основою для прийняття судами рішень в аналогічних категоріях справ та території всієї України, не тільки стосовно органу місцевого самоврядування у місті Києві.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосується питання права, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема існування кількісних або якісних критеріїв, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Однак, скаржник, крім того, що постанова Верховного Суду у цій справі надалі може слугувати основою для прийняття судами рішень в аналогічних категоріях справ, не наводить інших належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі.
Отже, скаржник не довів, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями щодо застосування норм законодавства, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Дослідивши зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для правозастосовчої практики, та має виняткове значення для скаржника та суспільний інтерес без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду щодо розгляду скарг, чим покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як «суду права» а не «суду фактів» та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 01 травня 2025 року, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2025 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2025 року у справі №910/2213/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
І. Б. Колос