20 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2929/25
Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025
(суддя Пукас А. Ю.),
постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025
(головуючий - Тарасенко К. В., судді: Сибіга О. М., Тищенко А. І.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення 606 000,00 грн
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення коштів в розмірі 606 000,00 грн, отриманих відповідачем за банківською гарантією № 28486 від 24.06.2022.
2. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ним роботи за договором № 4600006338 від 08.07.2022 виконано повністю 07.06.2024, що свідчить про наявність підстав у відповідача для повернення грошових коштів, які отримані останнім у вигляді забезпечення виконання договору в розмірі 606 000,00 грн.
3. 19.05.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025, про задоволення позову повністю.
4. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що з моменту повного виконання позивачем зобов'язань за договором та проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, яке не було виконано відповідачем в порушення вимог статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 10.9.6 договору.
5. З огляду на встановлені обставини повного виконання позивачем робіт за договором та враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, від 20.06.2019 у справі № 910/6433/18, від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції щодо наявності підстав для повернення замовником (відповідачем) забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків виконання робіт.
6. 02.06.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000,00 грн; у задоволенні іншої частини заяви - відмовив.
7. 10.09.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою стягнув із відповідача на користь позивача 43 100,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
8. 26.09.2025 відповідач подав до Верховного Суд через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 для розгляду справи № 910/2929/25 визначено колегію суддів у складі: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.
10. 16.10.2025 у зв'язку з відрядженням судді Вронської Г. О., змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Губенко Н. М. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025).
11. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
12. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
13. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
14. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
15. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
16. Предметом позову у цій справі є стягнення 606 000,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн).
17. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
18. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ГПК України.
19. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
20. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
21. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), а справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
22. Скаржник вважає, що ця касаційна скарга стосується фундаментального питання щодо тлумачення та застосування частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки висновок Верховного Суду, викладений у справі № 910/12114/23, систематично спричиняє відповідачу прямі збитки у вигляді стягнутих за судовими рішеннями коштів та непрямі - у виді ігнорування переможцями закупівель своїх договірних обов'язків. Саме у цій касаційній скарзі ставиться питання відступу від помилкового (із очевидним дефектом юридичної логіки) висновку щодо застосування пункту 1 частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" в контексті статей 560, 568, 599 Цивільного кодексу України, а також умов договору у розрізі питання про наявність або відсутність обов'язку у замовника закупівлі щодо повернення переможцю закупівлі - порушнику забезпечення виконання договору і у якій формі має бути таке повернення. При цьому, скаржник звертає увагу, що ціна позову у справі № 910/12114/23 (від правових висновків у якій є необхідність відступу) складає 822 360,00 грн, що істотно менше за 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році (1 342 000,00 грн).
У касаційній скарзі відповідач посилається на наявність висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/21, щодо визначення правової природи банківської гарантії у трикутнику правовідносин принципал - бенефіціар - гарант, та який не був врахований судами попередніх інстанцій.
Скаржник вважає, що само по собі існування суперечливого судового рішення - оскаржуваної постанови, є несумісним із принципом юридичної визначеності. Водночас, Верховний Суд за своїм покликанням є джерелом визначення судової практики, що не тільки формує однакове застосування законодавства в подібних правовідносинах, а і виправляє помилки допущені судами нижчих інстанцій при ухваленні ними рішень, у передбачений законодавством спосіб. При цьому, однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальну обов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.
23. На переконання скаржника справа має для нього виняткове значення, оскільки систематичне стягнення із відповідача сум, отриманих ним як бенефіціаром банківських гарантій за належних правових підстав, спричиняє істотний фінансовий збиток, а також становить незбалансоване та нелегітимне втручання у власність скаржника, гарантованого статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
24. Скаржник також зазначає, що неоднозначне застосування судами положень Закону України "Про публічні закупівлі" становить значний суспільний інтерес в розрізі як сфери його правового регулювання так і використання його положень необмеженим колом осіб, а наявність суперечливого рішення породжує юридичну невизначеність та суперечить принципам законності судового рішенні та єдності судової практики.
25. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
26. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
27. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
28. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
29. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
30. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
31. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи щодо наявності правового питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики фактично є обґрунтуванням таких загальних підстав касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадках, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України); 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України); 3) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
32. Верховний Суд звертає увагу, що питання необхідності відступлення від висновку щодо застосування частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, від 20.06.2019 у справі № 910/6433/18, від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, які зроблені стосовно того, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання, вирішувалося Верховним Судом під час розгляду справи № 910/2024/24.
33. Так, у постанові від 23.07.2025 у справі № 910/2024/24 Суд зазначив, що відсутні підстави для відступлення від зазначеного судового висновку у вказаних вище справах, оскільки сформований Верховним Судом узагальнений висновок про те, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання, відповідає змісту такого забезпечувального заходу виконання зобов'язань як гарантія, статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", а також загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність і розумність. При цьому, Суд зазначив, що посилання скаржника на те, що наведені висновки Верховного Суду зроблені без урахування правової позиції, викладеної об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, колегія суддів вважала також безпідставними, оскільки по-перше, у наведених скаржником постановах не міститься протилежних висновків щодо правової природи банківської гарантії та її значення у правовідносинах між принципалом, гарантом та бенефіціаром, а по-друге, під час вирішення спору у справі № 910/17772/20 перед Судом постало питання, чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, чи гарант зобов'язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії застосування норм права. При цьому спір у справі № 910/17772/20 виник між гарантом та бенефіціаром. Водночас касаційний перегляд у постановах Верховного Суду, про відступ від висновків в яких зазначає скаржник, здійснювався щодо інших сторін спірних правовідносин (боржника і кредитора) та щодо інших питань, які входили у предмет доказування у спорі, а саме щодо наявності/відсутності виконання договору, забезпеченого гарантією, підстав для повернення гарантії тощо.
34. З огляду на зазначене, Суд вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
35. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
36. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
37. Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
38. За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містить переконливих аргументів, які б свідчили про її значний суспільний інтерес та виняткове значення для скаржника, оскільки доводи у їх сукупності зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судом, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
39. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст оскаржуваних судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.
40. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
41. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
42. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
43. Таким чином скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 606 000,00 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
44. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
45. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/2929/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Н. Губенко