вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2485/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик»
до гр. ОСОБА_1
про стягнення 6 035, 73 грн
Без виклику учасників справи;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 6 035, 73 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 332-24 від 11.04.2024, в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 4 989, 32 грн основного боргу, 270, 65 грн 20 % річних, 419, 51 грн пені, 349, 25 грн штрафу.
Відповідно до ч. 3 ст. 27 ГПК України, для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не є підприємцем, визнається зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання або перебування.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 ГПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
З метою визначення адреси-місцезнаходження відповідача та на виконання приписів ч. 6 ст. 176 ГПК України, 06.08.2025 судом здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1645155 від 06.08.2025, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2025 було відкрито провадження у справі № 911/2485/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5, 11 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.08.2025 була направлена відповідачу на його адресу реєстрації, яка зазначена у відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1645155 від 06.08.2025, а саме: АДРЕСА_1.
Однак зазначене поштове відправлення повернулось на адресу Господарського суду Київської області 02.09.2025 із відміткою працівника поштової установи на довідці про причини повернення/досилання (Ф.20) «за закінченням терміну зберігання».
З огляду на зазначене, судом було повторно направлено ухвалу суду про відкриття провадження по справі на адресу реєстрації відповідача із позначкою «Судова повістка», проте поштове відправлення також повернулось на адресу Господарського суду Київської області із зазначеною причиною повернення «за закінченням терміну зберігання».
Наразі суд зазначає, що відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частиною 11 ст. 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з пп. 3-5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Поштові картки, листи з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані (реєстровані) листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з повідомленням про їх вручення згідно із законодавством (п. 8 та п. 15 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду (пункт 83 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Відповідно до пунктів 101, 102 Правил надання послуг поштового зв'язку, уразі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. Строк зберігання за заявою відправника/адресата (одержувача) і за додаткову плату може бути продовжений. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою «Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пп. 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати». Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно. Невручені міжнародні поштові відправлення надсилаються до місця міжнародного поштового обміну, з якого вони були одержані.
Виходячи з аналізу положень ст. 120, 242 ГПК України, пунктів 8, 15, 83, 101, 102 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти або відомостей про зареєстрований електронний кабінет в окремій підсистемі Електронного суду, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий документ повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
З урахуванням зазначеного вище, Господарський суд Київської області зазначає, що судом було вжито усіх належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи судом, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 07.08.2025 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
11.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (далі - постачальник, позивач) та фізичною особою-підприємцем Ставничою Оксаною Олександрівною (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 332-24 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця алкогольні напої, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.
Згідно з п. 3.1 договору, постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника, на умовах DDP відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на товар.
Пунктами 3.2, 3.3 договору визначено, що постачальник зобов'язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру. Постачальник поставляє товар покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв'язку.
За умовами п. 3.4 договору, при прийманні товару покупець в присутності представника постачальника повинен перевірити: цілісність пакування, наявність марок акцизного збору, відповідність фактичної кількості товару кількості, зазначеній в накладних, термін зберігання. При встановленні невідповідності якості чи кількості товару інформації, яка зазначена у товаросупровідних документах, покупець зобов'язаний у присутності представника постачальника, скласти відповідний акт згідно з вимогами чинного законодавства. Підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю. Претензії покупця щодо якості товару після підписання ним накладної на товар розглядаються та задовольняються постачальником в окремому порядку, який визначається постачальником кожному випадку окремо.
Відповідно до п. 3.5 договору, ризик випадкової загибелі чи/або пошкодження товару переходить до покупця з моменту передачі йому товару згідно накладних.
Згідно з п. 3.6 договору, покупець зобов'язаний до моменту першої поставки надати постачальникові довіреність зі зразками підписів осіб уповноважених приймати товар і підписувати товаросупроводжувальні документи та зразками печаток/штампів (за наявності). Підпис особи уповноваженої приймати товар на товаросупроводжувальних документах, зразок якого є у довіреності, наданій покупцем, вважається достатнім доказом того, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця, без необхідності завірення такого підпису печаткою/штампом. У випадку, якщо зразок підпису та (або) зразок печатки /штампу на накладній не збігається зі зразками підписів та (або) зразками печаток /штампів наданих покупцем постачальнику у довіреності, проте такий підпис наявний на накладних, що були оплачені покупцем раніше, то вважається, що товар прийнятий уповноваженою особою покупця.
За змістом п. 4.1 договору, найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.
У пунктах 5.1-5.3 договору визначено, що ціна на товар визначена у прайс-листі постачальника, який діє на момент здійснення покупцем замовлення. Ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар. Загальна сума договору дорівнює загальній ціні товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар.
Відповідно до п. 6.1 договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.
Згідно з пп. 6.2, 6.3 договору, датою оплати покупцем ціни отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника. Якщо покупець, при здійсненні оплати товару не вказує номер накладної, за яку здійснюється розрахунок, то постачальник має право здійснити зарахування грошових коштів як оплату за накладні, строк оплати по яких настав раніше.
Відповідно до п. 7.1 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати ціни одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати ціни одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу.
Згідно з п. 9.2 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20 % річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Відповідно до п. 9.7 договору, даний договір чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що на виконання умов договору та відповідно до замовлень відповідача здійснив поставку товару на загальну суму 11 721, 72 грн, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії видаткових накладних № 204937/190438 від 05.10.2024 на суму 6 013, 02 грн, № 204936/190437 від 05.10.2024 на суму 4 170, 90 грн та № 210391/195131 від 10.10.2024 на суму 1 537, 80 грн, товарно-транспортні накладні на переміщення алкогольних напоїв № 204937 від 05.10.2024, № 210391/195131 від 10.10.2024, а також відомості про вантаж до них.
Суд встановив, що усі зазначені вище видаткові накладні та відомості про вантаж підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень. Повноваження особи, яка підписала з боку відповідача вказані документи підтверджується наявною в матеріалах справи довіреністю від 11.04.2024.
За ствердженням позивача, відповідач зобов'язання за договором в частині оплати поставленого товару не виконав лише частково, сплативши на користь позивача грошові кошти на загальну суму 6 732, 40 грн, що підтверджується банківськими виписками за період з 10.10.2024 по 16.04.2025 та за період з 06.03.2025 по 06.03.2025.
Проте, як зазначив позивач, відповідач в порушення умов пункту 6.1 договору не розрахувався в повній мірі за товар, який отримав за видатковими накладними № 204937/190438 від 05.10.2024 на суму 6 013,02 грн та № 204936/190437 від 05.10.2024 на суму 4 170, 90 грн, у зв'язку із чим станом на 31.07.2025 у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за отриманий товар в загальному розмірі 4 989, 32 грн.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 4 989, 32 грн основного боргу, а також нарахував та заявив до стягнення з відповідача 270, 65 грн 20 % річних, 419, 51 грн пені та 349, 25 грн штрафу.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № 332-24 від 11.04.2024 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Пунктами 3.2, 3.3 договору визначено, що постачальник зобов'язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовленні, а також в засвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до Єдиного державного реєстру. Постачальник поставляє товар покупцю на підставі його замовлення. Покупець має право здійснити замовлення в усній формі або за допомогою факсимільного, електронного чи поштового зв'язку.
За умовами пп. 3.4, 3.5 договору, підпис уповноваженого представника покупця в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий покупцем від постачальника за кількістю та за якістю. Ризик випадкової загибелі чи/або пошкодження товару переходить до покупця з моменту передачі йому товару згідно накладних.
Суд встановив вище, що позивач, на виконання умов договору, поставив відповідачу обумовлений товар - алкогольні напої, на загальну суму 11 721, 72 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.
Претензій щодо кількості та якості поставленого товару, оформлення усієї необхідної супровідної документації на товар матеріали справи не містять.
Отже, суд встановив, що позивач виконав зобов'язання за договором належним чином.
Відповідно до ст. 691, ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до п. 6.1 договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.
Доказів узгодження між сторонами іншого порядку здійснення покупцем розрахунків за товар, ніж того, що передбачений у п. 6.1 договору, матеріали справи не містять.
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, визначаючи кінцевий строк оплати поставленого товару, необхідно враховувати приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, за змістом яких якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства, а також умови п. 6.1 договору, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем поставленого товару за видатковими накладними є таким, що настав, а саме:
- за видатковими накладними № 204937/190438 та № 204936/190437 від 05.10.2024 строк оплати є таким, що настав 21.10.2024 (оскільки перебіг строку починається з наступного дня після поставки товару за вказаними видатковими накладними, тобто з 06.10.2024, а 14-й календарний день з дня отримання товару за вказаними накладними припадав на 19.10.2024 - суботу, днем закінчення строку оплати є перший за ним робочий день, тобто 21.10.2024);
- за видатковою накладною № 210391/195131 від 10.10.2024 строк оплати є таким, що настав 24.10.2024.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач лише частково здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 6 732, 40 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.
Станом на дату розгляду даної справи відповідач зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав належним чином, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в загальній сумі 4 989, 32 грн. Протилежно суду не доведено. Доказів оплати поставленого товару до суду не надано.
Оскільки відповідач не виконав в повній мірі взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 989, 32 грн основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 270, 65 грн 20 % річних, 419, 51 грн пені та 349, 25 грн штрафу.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частинами 4, 6 ст. 231 ГК України (який був чинний на станом дату виникнення спірних правовідносин та дату звернення позивачем до суду із даним позовом), у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст.231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, наслідком чого є застосування до відповідача відповідальності, передбаченої договором та законодавством.
Пунктом 7.1 договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строків оплати ціни одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати ціни одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу.
За порушення відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару позивачем нараховано на підставі 7.1 договору та заявлено до стягнення з відповідача 419, 51 грн пені, розрахованої на загальну суму заборгованості в розмірі 4 989, 32 грн за період прострочення з 17.04.2025 до 24.07.2025, а також 349, 25 грн штрафу у розмірі 7 % від суми заборгованості.
Оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів, що не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем суми штрафу на підставі п. 7.1 договору.
Перевіривши розрахунок сум пені та штрафу, з урахуванням умов договору, дат поставки товару, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають задоволенню повністю у заявлених позивачем сумах.
Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 270, 65 грн 20 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 9.2 договору.
Згідно з п. 9.2 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 20 % річних від суми боргу за користування чужими коштами.
Частиною 3 ст. 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині 3 ст. 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з ст. 625 ЦК України. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Наведений висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/2295/22 від 27.09.2023 зазначено наступне: «Здійснюючи тлумачення ч. 3 ст. 692 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов'язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (п. 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (п. 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (п. 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (п. 102)). Отже, ч. 3 ст. 692 ЦК України слід розуміти так, що під «процентами за користування чужими грошовими коштами», про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України».
Перевіривши розрахунок позивача сум 20 % річних, з урахуванням умов договору, дат поставки товару, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим вимоги в частині стягнення з відповідача 20% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 270, 65 грн.
Відповідач відзиву на позов не надав, заборгованість шляхом подання до суду відповідних доказів не спростував, заявлені до стягнення суми не оспорив, контррозрахунку до суду не надав.
Щодо юрисдикції даного спору суд зазначає наступне.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем визначено в якості відповідача фізичну особу - ОСОБА_1 .
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець з 04.02.2025 на підставі власного рішення, номер запису 2010350060001499713.
Водночас, судом встановлено вище та вбачається з матеріалів справи, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору поставки № 332-24 від 11.04.2024, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем (код ЄДРПОУ покупця в договорі зазначено 3557509701).
Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Відповідно до положень ч. 2 цієї ж статті, право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 214/4137/17).
При цьому визначальною ознакою справи господарської юрисдикції є суть (зміст, характер) спору (п. 4.13 ухвали Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/5179/20).
Відповідно до ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, де зазначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тому підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (п. 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19, постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 916/2437/17, від 03.02.2021 у справі № 902/655/19, від 01.06.2021 у справі № 910/15940/20, від 07.09.2021 у справі № 918/139/21).
Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За положеннями статті 51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та постанові Верховного Суду від 27.07.2020 у справі № 909/454/19.
Враховуючи зазначене вище, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 332-24 від 11.04.2024, який був укладений між ТОВ «Баядера Логістик» та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем, а в силу положень ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, даний спір належний до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських правовідносин, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028, 00 грн (2 422, 40 грн з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 422, 40 грн з урахуванням застосованого коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позовної заяви в електронній формі відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з гр. ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» (місцезнаходження: вул. Харченка Євгенія, буд. 42, м. Київ, 02088; код ЄДРПОУ 35871504) 4 989, 32 грн основного боргу, 270, 65 грн 20 % річних, 419, 51 грн пені, 349, 25 грн штрафу та 2 422, 40 грн судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 22.10.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко