ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.10.2025Справа № 910/9363/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСОН ЕНЕРДЖІ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВТЕМ»
про стягнення 170 718,82 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСОН ЕНЕРДЖІ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВТЕМ» про стягнення 170 718,82 грн, з яких: 121 990,00 грн основної заборгованості, 18 261,91 грн пені, 1219,90 грн штрафу, 7886,56 грн інфляційних втрат та 21 360,45 грн відсотків за користування коштами.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 13/12/24-Г від 13.12.2024 в частині здійснення поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
07.08.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9363/25, вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, судом було надіслано ухвалу про відкриття провадження у даній справі на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВТЕМ», яка зазначена в позові та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 45025989, однак поштовий конверт із вказаною ухвалою повернувся до суду не врученим, причиною повернення зазначено «за закінченням встановленого терміну зберігання».
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Оскільки у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет в системі ЄСІТС, єдиним можливим способом повідомлення останнього про розгляд справи було надсилання судової кореспонденції засобами поштового зв'язку на адресу місцезнаходження юридичної особи.
Отже, зважаючи на вищевикладене, судом належним чином виконано свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.08.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, визначений судом, не подав відзив на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
13.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕВТЕМ» (надалі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСОН ЕНЕРДЖІ» (надалі - покупець, позивач) укладено договір поставки № 13/12/24-Г (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується на умовах даного договору поставити товар відповідно до специфікації до даного договору (надалі - товар), а покупець - прийняти товар на умовах, визначених цим договором, та оплатити на підставі рахунку-фактури.
Найменування, кількість та асортимент товару визначається специфікацією (п. 1.2. Договору).
Вартість товару визначається постачальником в рахунку-фактурі та специфікації до даного Договору (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору визначено, що товар має бути поставлений постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання оплати. Покупець отримує товар на складі постачальника за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 160. Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту передачі товару безпосередньо покупцю або уповноваженому представнику покупця відповідно до накладної.
Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною (складською накладною), підписаною представником покупця (п. 3.2. Договору).
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що покупець оплачує товар у розмірі 100% на підставі виставленого постачальником рахунка-фактури протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання Специфікації до Договору.
У випадку порушення постачальником строків поставки товару, відповідно до п. 3.1. даного Договору, постачальник виплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення. У випадку порушення строку поставки більш ніж на 2 календарних дні постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості не поставленого товару (п. 6.2. Договору).
Керуючись ст. 693 ЦК України сторони домовились, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти у розмірі 30% річних відповідно до статті 536 ЦК України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати (п. 6.3. Договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, що мали місце під час дії договору (п. 9.2. Договору).
Специфікацією № 1 до Договору передбачено, що відповідач мав поставити позивачу товар - дизельний інверторний генератор Konner & Sohnen KS 9500iDE ATSR 9.5 кВт у кількості 1 шт, вартістю 121 990,00 грн з ПДВ.
Відповідач відповідно до умов Договору виставив позивачу рахунок на оплату № 15872 від 13.12.2024 на суму 121 990,00 грн, яка того ж дня (13.12.2024) сплачена позивачем на користь відповідача згідно з платіжною інструкцією № 36.
Позивач зазначає, що з урахуванням дати здійснення ним передоплати, строк для поставки товару тривав до 23.12.2024 включно, однак відповідач не поставив товар у зазначений строк.
У зв'язку з невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо поставки товару у визначений строк, позивач 15.01.2025 направив відповідачу претензію № 1 (досудову вимогу), у якій із посиланням на п. 6.3. Договору вимагав негайно повернути сплачені кошти за товар у розмірі 121 990,00 грн протягом двох робочих днів. Однак, згідно з долученими позивачем доказами дана претензія не була отримана відповідачем за адресою його місцезнаходження та позивач будь-якої відповіді відповідача на свою вимогу не отримав.
Вказане стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСОН ЕНЕРДЖІ» із даним позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВТЕМ» коштів у розмірі 121 990,00 грн, а також 18 261,91 грн пені, 1219,90 грн штрафу, 7886,56 грн інфляційних втрат та 21 360,45 грн відсотків за користування коштами у зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару та неповерненням попередньої оплати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд встановив, що внаслідок укладення договору між сторонами виникли правовідносини із поставки.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).
Відповідно до норм ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 13.12.2024 сплатив на користь відповідача 100% попередньої оплати за товар згідно з платіжною інструкцією № 36, а отже, враховуючи умови п. 3.1. Договору товар мав бути поставлений відповідачем протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання оплати, тобто до 23.12.2024 включно.
Втім, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем поставки товару як у вказаний строк, так і поза його межами.
Суд зазначає, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17.
Отже, судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив поставку товару у встановлений строк та не здійснив повернення сплаченої позивачем суми попередньої оплати відповідно до вимоги останнього, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 121 990,00 грн.
Будь-яких заперечень щодо викладених у позові обставин відповідач суду не надав, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми коштів підлягають задоволенню.
Щодо решти вимог про стягнення пені, штрафу, процентів річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Так, в п. 6.2. Договору сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення строків поставки товару у вигляді сплати постачальником неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а також передбачили сплату постачальником штрафу у розмірі 10% від вартості не поставленого товару у випадку порушення строку поставки більш ніж на 2 календарних дні.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів своєчасного та належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором щодо поставки товару, суд зазначає, що нарахування позивачем пені та штрафу відповідно до вказаної вище умови Договору є правомірним.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період прострочення з 24.12.2024 по 24.06.2025 відповідно до п. 6.2. Договору та вимог законодавства, суд встановив його правильність, у зв'язку з чим вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 18 261,91 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, за перерахунком суду, розмір штрафу за порушення строків поставки товару є більшим (121 990,00 грн * 10% = 12 199,00 грн), але оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, позовні вимоги про стягнення штрафу задовольняються судом у заявленому позивачем розмірі, а саме 1219,90 грн.
Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Водночас, як вже вказувалось вище, сторони у п. 6.3. Договору, керуючись ст. 693 ЦК України, визначили, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти у розмірі 30% річних відповідно до статті 536 ЦК України від дня одержання суми попередньої оплати від покупця, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати
Таким чином, суд зазначає, що умовами Договору сторони погодили інший розмір процентів річних, а також визначили строк нарахування таких процентів, що не суперечить законодавству.
За розрахунком позивача 30% річних, як плата за користування чужими грошовими коштами за період прострочки повернення відповідачем коштів попередньої оплати з 24.12.2024 по 24.07.2025, становить 21 360,45 грн. Однак, за перерахунком суду, сума 30% річних за вказаний період прострочення повернення попередньої оплати складає 21 354,41 грн. Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню частково.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися, зокрема, інфляційні втрати на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Платати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.
Так, судом встановлено, що позивачем правильно було розраховано суму інфляційних втрат у розмірі 7886,56 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині також судом задовольняються.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему Електронний суд до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 2422,40 грн (3028,00 грн* 0,8).
Таким чином, суд звертає увагу позивача, що судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог буде розраховано судом із суми 2422,40 грн, тоді як позивач не позбавлений права на звернення до суду із відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору при зверненні із даним позовом до суду (3028,00 грн - 2422,40 грн = 605,60 грн).
Водночас, як вбачається із позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позові позивачем зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та очікує понести у зв'язку із розглядом справи, складається, зокрема із 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Суд встановив, що представництво інтересів позивача під час розгляду даної справи в Господарському суді міста Києва здійснювала адвокат Пархоменко Юлія Сергіївна на підставі ордеру серії АР № 1254227 від 24.07.2025, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 21.07.2025 № 21/07/2025/01.
Так, за укладеним 21.07.2025 між позивачем та адвокатом Пархоменко Юлією Сергіївною договором № 21/07/2025/01 про надання правової допомоги адвокат взяла на себе зобов'язання надавати позивачу правову допомогу, а позивач зобов'язався виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги.
Сума гонорару адвоката за цим договором визначається відповідними додатковими угодами до цього договору (5.1. договору про надання правової допомоги).
Відповідно до укладеної 21.07.2025 між позивачем та адвокатом Пархоменко Юлією Сергіївною додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги правової допомоги, визначено, що адвокат бере на себе зобов'язання щодо складання та подання до Господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з ТОВ «СЕВТЕМ» передоплати за договором поставки № 13/12/24-Г від 13.12.2024 у сумі 121 990,00 грн.
В п. 1.2. вказаної додаткової угоди передбачено, що винагорода адвоката складає 5000,00 грн та сплачується позивачем протягом трьох робочих днів з дня підписання цієї додаткової угоди на підставі виставленого адвокатом рахунку.
Суд встановив, що 21.07.2025 позивач сплатив адвокату 5000,00 грн за договором № 21/07/2025/01 про надання правової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією № 190.
Водночас, 24.07.2025 між позивачем та адвокатом Пархоменко Ю.С. підписано Акт виконаних робіт згідно договору № 21/07/2025/01 про надання правової допомоги від 21.07.2025, яким засвідчено надання адвокатом позивачу правової допомоги на суму 5000,00 грн.
Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість позову, виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру цих витрат, а також з огляду на те, що відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу мають бути покладені на відповідача у розмірі, пропорційному розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕВТЕМ» (вул. Жилянська, буд. 126/23, м. Київ, 04116; ідентифікаційний код 45025989) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСОН ЕНЕРДЖІ» (вул. Ливарна, буд. 9, офіс 79-23, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000; ідентифікаційний код 45577457) заборгованість у розмірі 121 990,00 грн, пеню у розмірі 18 261,91 грн, штраф у розмірі 1219,90 грн, 30% річних у розмірі 21 354,41 грн, інфляційні втрати у розмірі 7886,56 грн, судовий збір у розмірі 2 422,15 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 999,50 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 22.10.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко