ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2025Справа №910/6647/25
Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна"
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс"
про стягнення заборгованості у розмірі 60 266,57 грн,
У травні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення заборгованості у розмірі 60 266,57 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту №3014/215/040991 від 19.12.2022 та внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля Skoda Fabia, державний номерний знак НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Інтер-Поліс" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/212917898, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування спричинених збитків у розмірі 43 661,31 грн покладається на відповідача.
Крім того, посилаючись на невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання із виплати страхового відшкодування, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" інфляційних втрат у розмірі 4 839,81 грн, 3% річних у розмірі 1 166,00 грн та пені у розмірі 10 599,45 грн, нарахованих за період з 01.06.2024 по 22.04.2025.
У змісті позовної заяви Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" вказує, що очікує понести судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн, відшкодування яких просить покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 відкрито провадження у справі №910/6647/25; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено учасникам справи строки для подання заяв по суті спору.
13.06.2025 Приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Інтер-Поліс" сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що позивачем (страховиком) здійснено виплату страхового відшкодування 22.12.2023 на користь ТОВ "ІНСПЕ", тобто безпосередньо на рахунок потерпілої особи, а відтак сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, підлягає зменшенню на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Також відповідач вказує, що огляд пошкодженого транспортного засобу проведено без участі відповідача (його представника), а отже позивач позбавив відповідача можливості участі у встановлені розміру завданої внаслідок ДТП матеріальної шкоди потерпілому. Інформація про страховий випадок та суму страхового відшкодування доведено до відома відповідача вже по факту, при звернення з позовною заявою до суду, після проведення ремонтних робіт, відновлення пошкодженого транспортного засобу та здійснення страхової виплати. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що на підтвердження суми матеріального збитку, позивачем не подано ні звіту про оцінку КТЗ, ні акту оцінки КТЗ, ні висновку експерта. До того ж відповідач зазначає, що заява про відшкодування шкоди від 03.03.2024 не містить посилань на яку адресу вона направляється, відсутні відмітки відповідача на тексті заяви про її прийняття, відсутні докази направлення такої заяви засобами поштового зв'язку тощо. Відтак відповідач вважає, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача пеня, інфляційні втрати та 3% річних задоволенню не підлягають у зв'язку із недоведеністю звернення із відповідною заявою до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс". Щодо заявлених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги, то відповідач вважає, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою і неспівмірною із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, витраченим часом на надання послуг, підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, зазначена справа не є складною, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.
Пунктом 6 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/6647/25 встановлено Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Універсальна" строк на подання відповіді на відзиву - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву.
Примірник відзиву був доставлений до електронного кабінету Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" 13.06.2025 о 14 год. 26 хв., що підтверджується Квитанцією №3717526 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Керуючись приписами п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що відзив на позов був вручений позивачу 13.06.2025.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" вправі було подати відповідь на відзив у строк до 18.06.2025 включно, однак таким своїм правом не скористалось.
Будь-яких інших заяв, клопотань, пояснень від сторін до суду не надходило, а відтак справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
19.12.2022 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕ" (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №3014/215/040991 (надалі - Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 1.12 Договору строк дії Договору встановлено з 20.12.2022 по 19.12.2023.
28.03.2023 близько 18 год. 00 хв. біля буд. 57 по вул. Городоцька в м. Львів сталася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобіля Skoda Fabia, державний номерний знак НОМЕР_2 . А саме: ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Skoda Fabia, не вибрав безпечної швидкості руху та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення із автомобілем Volvo XC90 під керуванням ОСОБА_2 , що рухався попереду, після чого ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Skoda Fabia, здійснив наїзд на огородження. В результаті вказаного ДТП автомобілі Volvo XC90 та Skoda Fabia отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 пунктів 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою Галицького районного суду міста Львова від 03.05.2023 у справі №461/2489/23, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У зв'язку з зверненням страхувальника до страховика за Договором із заявою від 29.03.2023 про виплату страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземного транспорту, позивачем на підставі страхового акту №G-11902-1 виконано свої зобов'язання за Договором та здійснено відшкодування завданої шкоди внаслідок спірної ДТП шляхом виплати коштів страхувальнику у сумі 43 661,31 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №20406 від 22.12.2023.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як встановлено постановою Галицького районного суду міста Львова від 03.05.2023 у справі №461/2489/23, спірна ДТП, внаслідок якої було завдано шкоду автомобілю Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , сталася з вини водія автомобіля Skoda Fabia, державний номерний знак НОМЕР_2 , - ОСОБА_1 .
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля Skoda Fabia, державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на дату настання спірної ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Інтер-Поліс" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/212917898, що підтверджується інформацією з бази Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо вказаного полісу.
Договором (полісом) №ЕР/212917898 передбачено, що франшиза становить - 0, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 160 000,00 грн.
Суд відзначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції, чинній на момент страхового випадку (ДТП), тобто станом на 28.03.2023.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
На підтвердження розміру витрат, завданих спірною ДТП автомобілю страхувальника за Договором, позивачем було надано суду акт огляду транспортного засобу від 03.04.2023 з долученими до нього фотознімками пошкодженого автомобіля, складений ТОВ "Імпері Моторз" та ТОВ "ІНСПЕ" акт виконаних робіт №ІМ-10-050012 від 05.10.2023 на суму 45 136,01 грн, аварійний сертифікат за результатами проведення дослідження обставин та причин настання події, що має ознаки страхового випадку від 19.12.2023, страховий акт №G-11902-1 та платіжну інструкцію №20406 від 22.12.2023 на суму 43 661,31 із призначенням платежу - страхове відшкодування, ТОВ "ІНСПЕ" Volvo XC90, д.н.з. НОМЕР_1 , згідно СА G-11902-1.
З аналізу ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України та ст.ст. 25, 26 Закону України "Про страхування" вбачається, що сама по собі відсутність звіту про оцінку витрат, пов'язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими доказами по справі.
Пунктом 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (надалі - Методика), передбачено, що значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Відповідно до Свідоцтва серії НОМЕР_3 про державну реєстрацію транспортного засобу рік випуску автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , - 2018, а відтак на дату ДТП (28.03.2023) строк його експлуатації не перевищував 7 років, тому відшкодованою підлягають витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу без урахуванням зносу, що дорівнює нулю.
Відповідачем не надано будь-яких доказів наявності правових підстав для застосування при розрахунку вартості завданого автомобілю Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , матеріального збитку коефіцієнту, відмінного від 0, а відтак будь-якої необхідності у наданні позивачем звіту про оцінку КТЗ, або акту оцінки КТЗ, або висновку експерта для вирішення даного спору немає.
Як вбачається із платіжної інструкції №20406 від 22.10.2023, виплачені в якості страхового відшкодування за Договором кошти у розмірі 43 661,31 грн були перераховані страхувальнику за Договором - Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕ".
Виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпері Моторз" ремонту автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , підтверджується підписаним представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпері Моторз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕ" (страхувальником / власником) і скріпленим печатками сторін актом виконаних робіт №ІМ-10-050012 від 05.10.2022 на суму 45 136,01 грн.
У суду відсутні будь-які підстави вважати, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпері Моторз" (одним із видів діяльності якого за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів) не було виконано відновлювального ремонту застрахованого за Договором автомобіля.
Судом враховано, що позивачем заявлено до стягнення суму матеріального збитку з урахуванням податку на додану вартість. Такі висновки суду базуються на тому, що сума, перерахована згідно платіжної інструкції №20406 від 22.10.2023, дорівнює сумі, зазначеній у акті виконаних робіт №ІМ-10-050012 від 05.10.2022 за мінусом кронштейну заднього бампера на суму 1 474,70 грн з ПДВ (45 136,01 грн - 1 474,70 грн = 43 661,31 грн), оскільки за Договором дана деталь не підлягає відшкодування (про що зазначено у аварійному сертифікаті від 19.12.2023), а в акті виконаних робіт №ІМ-10-050012 від 05.10.2022 вказано, що вартість робіт з ремонту автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , розрахована з урахуванням вартості матеріалів з ПДВ.
Пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість (надалі - ПДВ). При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСПЕ" було надано Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Універсальна" докази проведення ремонту автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 (акт виконаних робіт №ІМ-10-050012 від 05.10.2022), то відповідно позивачем правомірно виплачено страхове відшкодування з урахуванням податку на додану вартість.
Принагідно суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на необхідність дочитувати та цитувати положення законодавства повністю, а не виривати із контексту лише частину норми, передбаченої одним і тим самим пунктом статті, та на підставі цього стверджувати про неправомірність тих чи інших дій опонента.
Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/171/17 та від 05.04.2018 у справі № 910/3165/17.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпері Моторз" (індивідуальний податковий номер 409335513508) є платником податку на додану вартість з 01.01.2017, що підтверджується даними реєстру платників ПДВ, які міститься на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України за посиланням https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.
Відтак, керуючись п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд приходить до висновку про правомірність включення до виплаченого страхувальнику за Договором страхового відшкодування суми податку на додану вартість у розмір 7 276,89 грн (7 522,67 грн суми ПДВ за рахунком - 1 474,70 грн вартості кронштейна з ПДВ / 6).
Щодо доводів Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" про незабезпечення йому права на огляд пошкодженого транспортного засобу, то суд зазначає наступне.
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 33.1.4 частини 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Тобто саме на кожного страхувальника за полісом / водія застрахованого за полісом автомобіля (а не потерпілої особи чи страховика потерпілої особи) покладено обов'язок повідомити про факт ДТП страховика за відповідним полісом.
Отже саме водій / власник Skoda Fabia, державний номерний знак НОМЕР_2 , як страхувальник за полісом №ЕР/212917898 зобов'язаний був повідомити Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Інтер-Поліс" як страхувальника за полісом №ЕР/212917898 про настання спірної ДТП.
Невиконання такого обов'язку страхувальником за полісом є підставою для пред'явлення до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, страховиком після виплати страхового відшкодування регресного позову згідно підпункту ґ) пункту 38.1.1 частини 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Натомість стаття 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містить такої підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування як неповідомлення потерпілою особою чи її страховиком за полісом страхувальника винуватця за полісом про настання дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому системний аналіз положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" свідчить, що визначені взаємні обов'язки та права страхувальника і страховика стосуються безпосередньо сторін відповідного договору (полісу), у протилежному випадку (у разі встановлення прав та обов'язків безвідносно до сторін полісу) законодавець або використовує поняття "потерпілий", "інша особа" тощо, або безпосередньо вказує яку саме особу він має на увазі (орган поліції, МТСБУ тощо).
Таким чином, із статей 33, 37, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" слідує, що неповідомлення страхувальником за полісом №ЕР/212917898 страхувальника про настання 28.03.2023 ДТП за участю Skoda Fabia, державний номерний знак НОМЕР_2 , і як наслідок неможливість Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (за твердженнями позивача) взяти участь в визначені завданої автомобілю Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , шкоди не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Щодо тверджень відповідача про наявність передбаченої підпунктом 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування.
Так, згідно підпункту 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Як вбачається із матеріалів справи, спірна ДТП сталась 28.03.2023, про настання якої водій / власник Skoda Fabia, державний номерний знак НОМЕР_2 , повинен був повідомити Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Інтер-Поліс" не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди.
Натомість автомобіль Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , було відремонтовано 05.10.2023, що підтверджується актом виконаних робіт №ІМ-10-050012 від 05.10.2022 на суму 45 136,01 грн, тобто більш як через шість місяців після пошкодження спірного автомобіля. Таким чином, за належного виконання страхувальником за полісом №ЕР/212917898 своїх зобов'язань, то у відповідача було більш ніж достатньо часу для здійснення власного огляду автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , та визначення розміру завданої йому шкоди.
Попри наведене, невиконання страхувальником за полісом №ЕР/212917898 своїх передбачених Законом зобов'язань не може слугувати підставою для висновку про невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків щодо сприяння страховику за полісом у розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).
До того ж страховиком за Договором було здійснено огляд автомобіля Volvo XC90, державний номерний знак НОМЕР_1 , зроблено фотознімки пошкоджень, постановою Галицького районного суду міста Львова від 03.05.2023 у справі №461/2489/23 підтверджується факт та обставини дорожньо-транспортної пригоди, а також встановлено вину у її настанні за водієм забезпеченого полісом №ЕР/212917898 автомобіля.
Відтак у суду відсутні підстави для висновку, що потерпілим та/або позивачем не виконано своїх обов'язків, визначених цим Законом, що має своїм наслідком відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання встановлені судовим рішенням, що набуло статусу остаточного, а розмір завданої шкоди підтверджується актом огляду транспортного засобу від 03.04.2023 з долученими до нього фотознімками пошкодженого автомобіля та актом виконаних робіт №ІМ-10-050012 від 05.10.2022 на суму 45 136,01 грн. Тому ні Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Універсальна" (страховику за Договором), ні Приватному акціонерному товариству Страхова компанія "Інтер-Поліс" (страховику за полісом) ніщо не заважає встановити факти, пов'язані із спірною ДТП (тим більше, що за усталеною практикою оцінювач складає звіт про визначення розміру матеріального збитку пошкодженого автомобіля на підставі фотографій, а не безпосереднього огляду пошкодженого автомобіля).
Крім того судом враховано, що листом-відповіддю вих. №0690 від 17.03.2025 на адвокатський запит Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Інтер-Поліс" повідомило, що прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування по спірному страховому випадку, що спростовує твердження відповідача про отримання ним інформації про страховий випадок та суму страхового відшкодування вже по факту, при звернення з позовною заявою до суду.
Керуючись нормами ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено вартість відновлювального ремонту застрахованого за Договором транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 45 136,01 грн.
Враховуючи визначені полісом №ЕР/212917898 розмір франшизи - 0 та ліміт відповідальності за шкоду майну - 160 000,00 грн, встановлений судом розмір вартості відновлювального ремонту, право на відшкодування якого перейшло до позивача, - 43 661,31 грн, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 43 661,31 грн.
Позивач вказує, що з метою отримання страхового відшкодування Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" у відповідності до приписів ст.ст. 11, 509, 530 Цивільного кодексу України та ст.ст. 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" звернулось до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування (вих. №G-11902-1 від 03.03.2024).
Із змісту цієї заяви (наприклад, із зазначення в ній, що з матеріалами справи можна ознайомитись за посиланням) і доданого до неї протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 14.03.2024 очевидно, що заява вих. №G-11902-1 від 03.03.2024 надсилалась Приватному акціонерному товариству Страхова компанія "Інтер-Поліс" електронним листом.
Відповідач звертав увагу суду, що до цієї заяви не додано доказів направлення її Приватному акціонерному товариству Страхова компанія "Інтер-Поліс".
Попри наведене, у матеріалах справи наявна відповідь відповідача вих. №0690 від 17.03.2025 на адвокатський запит, в якому повідомлено, що за результатами розгляду заяви про виплату страхового відшкодування вих. №11902-1 від 03.03.2024 ним прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування (без підстав повідомлення причин відмови).
Таким чином, позивач не заперечує факт отримання такої заяви.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Приймаючи до уваги:
1) дату накладення кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису на копію заяви вих. №G-11902-1 від 03.03.2024 (очевидно, що таке накладення підпису на копію заяви, підписану власноручно керівником юридичної служби позивача, було здійснено для направлення її електронною поштою) - 14.03.2024;
2) не заперечення відповідачем факту отримання такої заяви (а лише посилання на відсутність доказів направлення);
3) розгляд відповідачем заяви вих. №G-11902-1 від 03.03.2024 по суті та прийняття рішення про відмову у виплаті (без зазначення причин відмови);
4) зазначення відповідачем у відзиві лише підпункту 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди) як підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування та жодним чином не зазначено про порушення позивачем річного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування (що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування згідно підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів");
5) суперечливість та маніпулятивність викладення відповідачем своїх заперечень проти позову, які проявились у вибірковому (неповному) цитуванні норм законодавства, посиланні на відсутність доказів направлення заяви, проте не запереченні факту отримання заяви або отримання цієї заяви після спливу річного строку на її подання, надуманості доводів з приводу обов'язків потерпілої особи та позивача перед відповідачем (хоча як професійному суб'єкту у сфері страхування останньому могло та повинно було бути відомо дійсний зміст викладених у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" приписів),
суд, оцінюючи надані сторонами докази, застосовує стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що заява вих. №G-11902-1 від 03.03.2024 була направлена Приватному акціонерному товариству Страхова компанія "Інтер-Поліс" електронним листом в дату накладення на неї електронного цифрового підпису, тобто 14.03.2024 (оскільки така заява не могла бути надіслана електронною поштою без накладення на неї ЕЦП, в той час як позивачем не надано доказів накладення на дану заяву ЕЦП раніше).
У п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, оскільки судом не встановлено підстав для правомірної відмови Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" у виплаті спірного страхового відшкодування, то відповідач повинен був сплатити позивачу страхове відшкодування до 12.06.2024 включно.
Однак, відповідачем не надано суду доказів на спростування твердження позивача, що Приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Інтер-Поліс" не здійснило відшкодування шкоди (в тому числі, після звернення позивача до суду із даним позовом).
Таким чином, позовна вимога Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" страхового відшкодування у розмірі 43 661,31 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, посилаючись на невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання із виплати страхового відшкодування, позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" інфляційних втрат у розмірі 4 839,81 грн, 3% річних у розмірі 1 166,00 грн та пені у розмірі 10 599,45 грн, нарахованих за період з 01.06.2024 по 22.04.2025.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений законодавством строк свого обов'язку по виплаті страхового відшкодування не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням вимог закону і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Інтер-Поліс" не навело обставин, з якими законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (був чинним станом на період прострочення) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
У разі несплати страховиком страхувальнику або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (частина перша статті 992 Цивільного кодексу України).
Пунктом 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Установивши, що Приватне акціонерне Страхова компанія "Інтер-Поліс" прострочило виконання зобов'язання з виплати позивачеві страхового відшкодування поза межами граничного строку (не пізніше 90 днів з дня отримання заяви про виплату страхового відшкодування), визначеного пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за невиконання грошового зобов'язання.
Однак суд не погоджується із визначеною позивачем датою, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, - 01.06.2024, оскільки судом було встановлено, що відповідач мав сплатити страхове відшкодування до 12.06.2024 включно, а відтак є таким, що прострочив з 13.06.2024.
Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за період з 13.06.2024 по 22.04.2025, прийшов до висновку про правомірність стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" пені у розмірі 10 231,81 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) та від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) сформулювала правовий висновок про те, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні майнових витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Тотожна правової позиції щодо правомірності застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення зобов'язання з виплати страхового відшкодування дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц та від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 13.06.2024 по 22.04.2025, а також зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, прийшов до висновку про правомірність стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" 3% річних у розмірі 1 124,84 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 839,81 грн.
За таких обставин позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" підлягають частковому задоволенню, а з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 43 661,31 грн, пеня у розмірі 10 231,81 грн, 3% річних у розмірі 1 124,84 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 839,81 грн.
Щодо розподілу витрат позивача на оплату судового збору.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За змістом підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.
В поданій до суду шляхом формування в системі "Електронний суд" позовній заяві Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" заявлено вимогу майнового характеру - про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" коштів у розмірі 60 266,57 грн.
В той же час, частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
У відповідності до наведених приписів закону за подання до господарського суду даної позовної заяви Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" повинне було сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (3 028,00 грн х 0,8).
В той же час, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" за звернення до господарського суду із майновою вимогою про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" коштів у розмірі 60 266,57 грн сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №11998 від 25.03.2025.
Тобто позивачем при зверненні до суду із даним позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 605,60 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, судовий збір у сумі 605,60 грн не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №910/6647/25 та може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна".
Щодо судового збору, який підлягав сплаті позивачем за звернення до суду із даним позовом, - 2 422,40 грн, то згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в цій частині покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог.
Щодо витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги.
Позивачем також було заявлено до стягнення з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У змісті позовної заяви Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" вказує, що очікує понести судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн, відшкодування яких просить покласти на відповідача.
Представництво інтересів Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" в межах справи №9106647/25 здійснювалось адвокатом Гусєвим Павлом Володимировичем (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №11030/10 від 13.02.2023) на підставі ордеру серії АІ №1800699 від 19.03.2025 та Договору про надання правничої (правової) допомоги №20/06/23 від 20.06.2023.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, 20.06.2023 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Універсальна" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Інс.Лоу Груп" укладено Договір про надання правничої допомоги №20/06/23, відповідно до умов якого об'єднання на підставі звернення клієнта зобов'язується здійснити представництво, захист, або надати інші види правничої допомоги клієнту, що вказані в цьому договорі на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги у розмірі та в строки, встановлені цим договором.
Відповідно до пункту 3.2 вказаного договору розмір гонорару (винагороди) визначається в додаткових угодах до даного договору.
У Додатковій угоді №6 від 28.02.2025 сторони погодили, що клієнт доручає, а об'єднання бере на себе зобов'язання здійснити представництво інтересів клієнта у справах, визначених відповідно до переліку (Додаток №1), який є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди.
Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди №6 за надання правничої допомоги клієнт зобов'язується оплатити об'єднанню гонорар (винагороду) згідно з пунктом 3.2 договору про надання правничої допомоги №20/06/23 від 20.06.2023 у розмірі, визначеному відповідно до Додатку №1 до додаткової угоди №6, протягом 20 днів після набрання рішенням законної сили на користь клієнта.
У Додатку №1 до Додаткової угоди №6 погоджено, що гонорар у справі до відповідача Приватного акціонерного товариства Страхової компанії "Інтер-Поліс" щодо суми виплаченого страхового відшкодування у розмірі 43 661,31 грн становить 10 000,00 грн.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У той же час, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
В свою чергу, у відзиві на позов відповідач зазначив, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою і неспівмірною із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, витраченим часом на надання послуг, підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, зазначена справа не є складною, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.
Однак суд не погоджується із доводами відповідача та вважає, що з характер спірних правовідносин вказували на складність даної справи в порівнянні із іншими справами даної категорії спорів та така складність обумовлена саме правовою позицію відповідача.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 9 938,76 грн.
Керуючись статтями 13, 14, 74, 79, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 9; ідентифікаційний код 20113829) суму страхового відшкодування у розмірі 43 661 (сорок три тисячі шістсот шістдесят одну) грн 31 коп., пеню у розмірі 10 231 (десять тисяч двісті тридцять одну) грн 81 коп., 3% річних у розмірі 1 124 (одна тисяча сто двадцять чотири) грн 84 коп., інфляційні втрати у розмірі 4 839 (чотири тисячі вісімсот тридцять дев'ять) грн 81 коп., судовий збір у розмірі 2 407 (дві тисячі чотириста сім) грн 57 коп. та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 938 (дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн 76 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 21.10.2025.
Суддя Р.В. Бойко