ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.09.2025Справа № 910/111/25
За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська затока";
до Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва";
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
Житлово-будівельний кооператив "Зварювальник-1" (третя особа 1);
Асоціація об'єднань співвласників багатоквартирного будинку "Паркові озера" (третя особа 2);
про визнання недійсними рішень.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Григоренко С.В.
Представники:
від позивача: Золотопуп С.В., адвокат, ордер серії ВІ № 1218361 від 20.12.2024;
від відповідача: не з'явилися;
від третьої особи 1: не з'явилися;
від третьої особи 2: не з'явилися.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська затока" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким визнати недійсними пункти 1.2. та 1.3. рішення правління Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва", оформлене протоколу № 1 засідання правління від 13 жовтня 2020 року, яким, зокрема, вирішено: прийняти Асоціацію "Паркові озера" повним членом до Асоціації "ОСББ та ЖБК Дніпровського району м. Києва" (пункт 1.2.); прийняти ЖБК "Зварювальник-1" повним членом до Асоціації "ОСББ та ЖБК Дніпровського району м. Києва (пункт 1.3.).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/111/25, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 18.02.2025.
12.02.2025 від Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва" до господарського суду надійшла заява про визнання позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 вирішено залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Житлово-будівельний кооператив "Зварювальник-1".
05.03.2025 від Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва" до господарського суду надійшла заява, в якій позов не визнається.
11.03.2025 від Житлово-будівельного кооперативу "Зварювальник-1" надійшли письмові пояснення по суті спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 вирішено залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Асоціацію об'єднань співвласників багатоквартирного будинку "Паркові озера".
08.04.2025 від Асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку "Паркові озера" надійшли письмові пояснення по суті спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/111/25 до судового розгляду по суті, а судове засідання до судового розгляду справи № 910/111/25 по суті призначити на 29.04.2025.
29.04.2025 від Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва" до господарського суду надійшла заява про визнання позову.
20.05.2025 судом розглядалася заява Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва" про визнання позову.
Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
За містом ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Як вбачається з матеріалів справи та висунутої Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська затока" позовної вимоги, задоволення позову порушує права чи інтереси інших осіб, а саме Житлово-будівельного кооперативу "Зварювальник-1" та Асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку "Паркові озера".
А відтак, судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 20.05.2025, якою відмовлено у прийнятті заяви Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва" про визнання позову.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 30.09.2025 представник Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська затока" позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представники Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва", Житлово-будівельного кооперативу "Зварювальник-1" та Асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку "Паркові озера" у судове засідання 30.09.2025 не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення ухвал суду до їх електронних кабінетів.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
30.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська затока" (далі також - позивач, ОСББ "Русанівська затока") є асоційованим членом Асоціації "Об'єднань співвласників багатоквартирних будинків та житлово-будівельних кооперативів Дніпровського району міста Києва" (далі - відповідач, Асоціація "ОСББ та ЖБК Дніпровського району м. Києва", Асоціація), що підтверджується укладеною між ними угодою про співробітництво та взаємодію від 28.01.2021.
При поданні заяви про повне членство № 81/1 від 08 квітня 2024 року позивачу став відомим зміст рішення правління Асоціації, оформленого протоколом № 1 засідання правління від 13 жовтня 2020 року (далі - оскаржуване рішення), яким вирішено: прийняти Асоціація об'єднань співвласників багатоквартирного будинку "Паркові озера" повним членом до Асоціації "ОСББ та ЖБК Дніпровського району м. Києва" (далі також - третя особа 2, Асоціація "Паркові озера") (п. 1.2.); прийняти Житлово-будівельний кооператив "Зварювальник-1" (далі також - третя особа 1, ЖБК "Зварювальник-1") повним членом до Асоціації "ОСББ та ЖБК Дніпровського району м. Києва".
Позивач, обґрунтовуючи позов, вказує, що зазначеним рішенням порушено його наступні права, як асоційованого члена Асоціації:
1) порушення права на дотримання статуту, що передбачено ч.3 ст.92 Цивільного Кодексу України (далі також - ЦК України). Статут Асоціації є основним документом, що регулює її діяльність. Усі її органи управління та члени, включаючи асоційованих, повинні дотримуватися положень статуту. Недотримання правлінням встановленої статутом процедури прийняття нових членів є порушенням статуту, що зачіпає інтереси всіх членів, в тому числі асоційованих. Позивач, як асоційований член, має право очікувати, що асоціація діятиме відповідно до своїх власних правил;
2) порушення права на рівноправність. Усі члени Асоціації, в тому числі асоційовані, мають право на рівне ставлення та дотримання встановлених процедур. Прийняття нового члена з порушенням цих процедур свідчить, що це право порушено;
3) порушення принципу прозорості та підзвітності, справедливого та прозорого управління, що передбачено п.3.2.2. Статуту Асоціації. Позивач, як асоційований член, має право очікувати, що управління асоціацією буде здійснюватися справедливо і відповідно до статуту. Незаконне прийняття нових членів підриває принципи прозорості та підзвітності в діяльності Асоціації. Це підриває довіру позивача до органів управління Асоціації;
4) порушення права на рівні умови членства, що передбачено п.4.2. та 4.7. статуту Асоціації. Всі члени, включаючи асоційованих, мають право на рівні умови вступу та членства. Якщо хтось приймається з порушенням процедур, це порушує принцип рівності і може вплинути на права асоційованих членів;
5) порушення права на захист інтересів, що передбачено 4.13. Хоча позивач як асоційований член не має права голосу, він має право очікувати, що його інтереси будуть враховані під час прийняття рішень органами управління Асоціації. Незаконне оспорюване рішення правління асоціації опосередковано впливає на інтереси позивача у наслідок незаконного набуття Асоціацією "Паркові озера" та ЖБК "Зварювальник-1" корпоративних прав в Асоціації.
Щодо обґрунтування підстав оскарження пункту 1.2. оскаржуваного рішення позивач зазначає, що Асоціацією об'єднань співвласників багатократного будинку "Паркові озера" не було подано необхідних для вступу до Асоціації документів, а вчинення головою правління Асоціації "Паркові озера" дій з подання заяви від її імені про вступ до членів Асоціації здійснено без повноважень, передбачених статутом Асоціації "Паркові озера".
Щодо обґрунтування підстав оскарження пункту 1.3. оскаржуваного рішення, позивач вказує на те, що ЖБК "Зварювальник-1" також не було подано необхідних для вступу до Асоціації документів.
Відповідач спочатку визнав позов, потім ним було відкликано вказану заяву, а проти позовних вимог заперечував, проте в подальшому ним заявою знову було визнано позов, яка була розглянута судом та за наслідком розгляду якої, судом відмовлено в її прийнятті з огляду на те, що таке визнання позову порушує права та інтереси третіх осіб.
ЖБК "Зварювальник-1", у своїх поясненнях по суті спору, вказував, що його членство 1" в Асоціації жодним чином не порушує прав позивача, оскільки отримавши статус асоційованого члена, він жодним чином не набув права втручатися в управлінські функції Асоціації, а прийняття нових членів до Асоціації, надання їм статусу повноправних членів чи підписання з ними угоди про співробітництво та взаємодію між головою правління Асоціації та уповноваженим представником ОСББ/ЖБК жодним чином не порушує прав учасника цієї угоди.
Крім того третьою особою 1 зазначалося, що з метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішення правління, що прийнято у жовтні 2020 року, особа, з якою підписали Угоду про співробітництво у 2021 році не може загально посилатися на порушення свого права, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням, інакше існує ризик, що загрожуватиме стабільності діяльності Асоціації та сприятиме зловживанню правом на оскарження, оскільки підписана угода не надає жодній зі сторін права аналізувати чи перевіряти документи іншої сторони та переглядати управлінські рішення, що прийняті до підписання цієї Угоди.
Аналогічні за своїм змістом пояснення надано також третьою особою 2.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська затока", при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним п. 1.2., 1.3. оскаржуваного рішення, повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття вказаного рішення, невідповідність прийнятого рішення вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
За висновками суду, позивачем всіх обов'язкових складових предмету доказування у розглядуваному спорі належними та допустимими у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.
Так, позивачем, зазначається, що вказаним рішенням порушено його наступні права, зокрема:
1) порушення права на дотримання статуту, що передбачено ч.3 ст.92 Цивільного Кодексу України (далі також - ЦК України). Статут Асоціації є основним документом, що регулює її діяльність. Усі її органи управління та члени, включаючи асоційованих, повинні дотримуватися положень статуту. Недотримання правлінням встановленої статутом процедури прийняття нових членів є порушенням статуту, що зачіпає інтереси всіх членів, в тому числі асоційованих. Позивач, як асоційований член, має право очікувати, що асоціація діятиме відповідно до своїх власних правил;
2) порушення права на рівноправність. Усі члени Асоціації, в тому числі асоційовані, мають право на рівне ставлення та дотримання встановлених процедур. Прийняття нового члена з порушенням цих процедур свідчить, що це право порушено;
3) порушення принципу прозорості та підзвітності, справедливого та прозорого управління, що передбачено п.3.2.2. Статуту Асоціації. Позивач, як асоційований член, має право очікувати, що управління асоціацією буде здійснюватися справедливо і відповідно до статуту. Незаконне прийняття нових членів підриває принципи прозорості та підзвітності в діяльності Асоціації. Це підриває довіру позивача до органів управління Асоціації;
4) порушення права на рівні умови членства, що передбачено п. 4.2. та 4.7. статуту Асоціації. Всі члени, включаючи асоційованих, мають право на рівні умови вступу та членства. Якщо хтось приймається з порушенням процедур, це порушує принцип рівності і може вплинути на права асоційованих членів;
5) порушення права на захист інтересів, що передбачено 4.13. Хоча позивач як асоційований член не має права голосу, він має право очікувати, що його інтереси будуть враховані під час прийняття рішень органами управління Асоціації. Незаконне оспорюване рішення правління асоціації опосередковано впливає на інтереси позивача у наслідок незаконного набуття Асоціацією "Паркові озера" та ЖБК "Зварювальник-1" корпоративних прав в Асоціації.
З наведеного вбачається, що позивачем не вказано, які саме його конкретні права та охоронювані законом інтереси порушено прийняттям оскаржуваним рішенням, а лише зазначено про опосередковане порушення принципів прозорості та підзвітності, справедливого та прозорого управління, рівності, права на дотримання статуту, права на захист інтересів.
При цьому самим позивачем вказано, що він не має права голосу в Асоціації.
Позивач, як член Асоціації, не може оскаржити будь-яке її рішення тільки через наявність у нього статусу учасника, члена без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення правління Асоціації порушує його права та/або законні інтереси.
При цьому посилання позивача для обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним рішення правління на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні Асоціації свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та/або інтересів спірними рішеннями.
З метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсними саме рішень правління Асоціації член не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржуються, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням.
Оскаржуване рішення правління Асоціації може бути визнане недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливає на права чи законні інтереси члена та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому позивач повинен довести, що існує безпосередній зв'язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління Асоціації.
Сама по собі незгода учасника (акціонера, члена) з рішенням органу управління, у тому числі, якщо воно стосується його особи, але не порушує його прав / законних інтересів, не означає безумовної незаконності відповідного рішення, не може безумовно свідчити про порушення його корпоративних прав (постанови КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 923/567/17; від 08.08.2018 у справі № 911/3215/17; від 12.02.2020 у справі № 916/1253/19; від 15.10.2020 у справі № 924/451/19; від 15.06.2022 у справі № 916/700/21; від 13.09.2023 у справі № 910/1255/22).
Суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, який визначається через зміст та юридичну природу обставин, що склалися (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 904/3657/18, 695/2665/16-ц, 676/9009/13-ц, 161/17549/17).
Суд зазначає, що предметом спору у справі є визнання недійсними п. 1.2., 1.3. рішення правління Асоціації, оформленого протоколом № 1 засідання правління від 13 жовтня 2020 року.
Як встановлено судом, рішення правління Асоціації, оформленого протоколом № 1 засідання правління від 13 жовтня 2020 року вирішено: прийняти Асоціація об'єднань співвласників багатоквартирного будинку "Паркові озера" повним членом до Асоціації "ОСББ та ЖБК Дніпровського району м. Києва" (далі також - третя особа 2, Асоціація "Паркові озера") (п. 1.2.); прийняти Житлово-будівельний кооператив "Зварювальник-1" (далі також - третя особа 1, ЖБК "Зварювальник-1") повним членом до Асоціації "ОСББ та ЖБК Дніпровського району м. Києва".
В свою чергу, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Русанівська затока" є асоційованим членом Асоціації з 28.01.2021, що підтверджується укладеною між ними угодою про співробітництво та взаємодію від 28.01.2021.
З наведеного вбачається, що позивача прийнято до Асоціації пізніше ніж третіх осіб.
Тобто, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, позивач ще не був членом Асоціації, та не набув, станом на 13.10.2020 прав, про порушення яких той, опосередковано, вказує у позові.
Суд вказує, що рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників (до набуття корпоративних прав щодо такої юридичної особи), не можуть бути визнані такими, що порушують їх корпоративні права, оскільки корпоративні права виникають у їх носія із права на частку у статутному капіталі, водночас саме лише вчинення правочину з відчуження частки (прийняття рішення загальних зборів) не має наслідком автоматичного переходу корпоративних прав від первісного власника до набувача. (постанова КГС ВС від 18.12.2024 у справі № 907/780/21).
Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
Також, суд зважає на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що встановивши те, що відсутність порушених прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій за відсутності необхідності вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові. Подібні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.10.2025.
Суддя О.В. Мандриченко