ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
21.10.2025Справа № 910/7344/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс»
про стягнення коштів
Суддя Котков О.В.
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» (далі - ПрАТ «СК «УСГ», позивач) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» (далі - ПрАТ «СК «Інтер-Поліс», відповідач) про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних у загальній сумі 17 090,77 грн., у зв'язку з несвоєчасною сплатою страхового відшкодування.
Позов обґрунтований тим, що у зв'язку з настанням 13.11.2024 страхового випадку та визнання винним у ДТП застрахованого у відповідача водія, ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» було порушено зобов'язання в частині сплати страхового відшкодування позивачу в порядку суброгації. Обставини вказаного порушення вже були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 у справі № 910/2269/25. Оскільки відповідач сплатив відшкодування з простроченням зобов'язання, а тому ПрАТ «СК «УСГ» нарахувало відповідачу пеню у сумі 12 357,26 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3 536,80 грн. та 3 % річних в сумі 1 196,71 грн., що разом становить 17 090,77 грн., які просить стягнути в даному позові.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2025 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що підстав для стягнення пені та матеріальних втрат у відповідача немає, з огляду на те, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду, у відповідача відсутні будь-які боргові зобов'язання перед позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та відзив, а також додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.10.2024 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений договір страхування наземних транспортних засобів № 29-2815-24-00088 (далі - договір) та відповідно до п. 4 частини 1 якого, застраховано транспортний засіб «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску.
13.11.2024 в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участі вказаного автомобіля, та автомобіля «Opel Corsa», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 17.12.2024 по справі № 753/22798/24 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу.
25.11.2024 ПрАТ «СК «УСГ» на підставі рахунку НК1615 від 22.11.2024, страхового акту № ОСКА-1775 та розрахунку суми страхового відшкодування сплатило страхувальнику суму страхового відшкодування 239 221,22 грн.
27.11.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за вих. № 52774 від 26.11.2024, в якій просив сплатити суму страхового відшкодування за заподіяння шкоди транспортному засобу «Hyundai Tucson» у розмірі 239 221, 62 грн.
Оскільки вказана заява була залишена відповідачем без відповіді та виконання, ПрАТ «СК «УСГ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» страхового відшкодування у сумі 160 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 у справі № 910/2269/25, позов ПрАТ «СК «УСГ» про стягнення страхового відшкодування було задоволено, стягнуто з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» страхове відшкодування у сумі 160 000,00 грн.
Отже, рішенням господарського суду, що набрало законної сили, був встановлений факт відмови страховика у виплаті страхового відшкодування ПрАТ «СК «УСГ».
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином суд приймає до уваги в даній справі обставину, що не потребує доказуванню, - порушення відповідачем зобов'язань, що полягало у несплаті страхового відшкодування у сумі 160 000,00 грн. у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП).
При цьому з матеріалів справи вбачається, що стягнуте у судовому порядку страхове відшкодування було сплачене ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» 05.06.2025, про що свідчить платіжна інструкція від 05.06.2025.
Звертаючись до суду з даним позовом, ПрАТ «СК «УСГ» просить стягнути з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» пеню у сумі 12 357,26 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3 536,80 грн. та 3 % річних в сумі 1 196,71 грн., нараховані за прострочення зобов'язання зі сплати страхового відшкодування.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Із наведених приписів закону вбачається обов'язок страховика сплатити в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика пеню на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача.
Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Провівши перерахунок неустойки на підставі наведених приписів закону, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 12 357,26 грн., тобто у сумі, заявленій позивачем.
Також позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 3 536,80 грн. та 3 % річних в сумі 1 196,71 грн.
Нормами ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 993 ЦК України зобов'язання відповідача зводиться до здійснення страхової виплати, тобто, таке зобов'язання є грошовим; грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже між сторонами у справі існує грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. Грошове зобов'язання у деліктних правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання з відшкодування шкоди.
Виходячи з цього, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи інфляційні втрати та 3 % річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Провівши перерахунок заявлених до стягнення сум матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 3 536,80 грн. та 3 % річних в сумі 1 196,71 грн., тобто, у сумах, заявлених позивачем.
Отже, позовні вимоги ПрАТ «СК «УСГ» підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн, проти стягнення яких заперечував відповідач та просив зменшити їх розмір, суд виходить з такого.
Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 5 000 грн. заявник долучив до матеріалів справи копії:
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Гедз Ю.В. КС № 10423/10 від 20.12.2021;
- довіреності № 0125-5 від 02.01.2025 на представництво адвокатом Гедз Ю.В. інтересів ПрАТ «СК «УСГ» в суді;
- договору про надання правничої допомоги № 20-12/24-ЮП від 26.12.2024, укладеного між АБ «Гедз» та ПрАТ «СК «УСГ»;
- акту виконаних робіт від 11.06.2025 до вказаного договору, за яким визначено, що вартість послуг з надання правової допомоги складає 5 000,00 грн.;
- платіжної інструкції № 6303 від 11.06.2025 на суму 26 000,00 грн.
Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховним Судом у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19.
Також суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, яка не є складною; її малозначність; розгляд у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін; невеликий обсяг часу, необхідний для підготовки позову у такій категорії спорів; наявність відзиву відповідача; відсутність дій відповідача з відшукування нових доказів у справі та встановлення обставин у іншій справі (№ 910/2269/25); наявність заперечень відповідача з приводу суми правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу з 5 000,00 грн до 3 000,00 грн.
За таких обставин, відповідно до ст. 129 ГПК України, на відповідача покладаються витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн, а також судовий збір у сумі 3 028,00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 69, ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32 А, ідентифікаційний код 30859524) пеню у сумі 12 357 (дванадцять тисяч триста п'ятдесят сім) грн. 26 коп., інфляційні втрати у сумі 3 536 (три тисячі п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп., 3 % річних у сумі 1 196 (одна тисяча сто дев'яносто шість) грн. 71 коп., судовий збір 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Котков