вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
21 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/725/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.
Розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк», м. Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича, м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення 381 453,77 грн
За участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився.
Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича про стягнення 355 552,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 0,14 грн відсотків та 25 901,63 грн комісії, посилаючись на неналежне виконання відповідачем кредитного договору від 09.07.2024 № ID27434426.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/725/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 червня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07 липня 2025 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
Зважаючи на усунення позивачем виявлених недоліків позовної заяви, ухвалою від 28 липня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
18 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича надійшов відзив на позов від 15.08.2025 та зустрічна позовна заява від 15.08.2025, відповідно до змісту якої Фізична особа-підприємець Дешко Роман Васильович просить суд визнати недійсним з моменту укладення п. 2.3.2. кредитного договору від 10.07.2024 № ID27434426.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та залишено без руху зустрічну позовну заяву, у зв'язку з виявленими в ній недоліками, встановлено позивачу строк для їх усунення - п'ять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області заяви про усунення недоліків позовної заяви із долученням доказів сплати судового збору в розмірі 2422,40 гривень.
Ухвалою від 15 вересня 2025 року суд повернув позивачу за зустрічним позовом зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича від 15.08.2025 з огляду на те, що заявником не усунуто недоліків зустрічного позову.
Надалі, з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, суд ухвалою від 29 вересня 2025 року призначив справу №907/725/25 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 21 жовтня 2025 року, а також зобов'язав позивача надати суду в строк до 17 жовтня 2025 року платіжні документи (платіжні інструкції, меморіальні ордери тощо) про надання кредиту відповідачу та відповідача - письмові пояснення щодо підстав часткового погашення кредиту відповідачем з урахуванням доводів про його неотримання.
10 жовтня 2025 року від позивача у справі надійшла заява від 09.10.2025, якою на виконання вимог суду до матеріалів справи долучено копію платіжної інструкції №1361313842 від 10.07.2024 про перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 400 000,00 грн. Відповідачем вимоги ухвали від 29.09.2025 залишилися невиконаними.
Позивач та відповідач участь уповноважених представників у судове засідання 21.10.2025 не забезпечили, про причини неявки суду не повідомили, хоча про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 29.09.2025 до електронних кабінетів позивача та представника відповідача адвоката Сочки В.І., що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 30.09.2025 року.
Відповідно до ч. 7 ст. 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за Заявою-договором № ID27434426 від 10.07.2024 про приєднання до правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») зобов'язань по поверненню отриманого кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії у визначений договором строк, у зв'язку з чим Банк скористався правом вимагати дострокового погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії, розмір яких станом на 11.04.2025 становить 355 552,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 0,14 грн відсотків та 25 901,63 грн комісії, з вимогами про стягнення яких і заявлено цей позов до Господарського суду.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з відзивом на позов від 15.08.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що станом на 11.04.2025 позичальник повинен був сплатити відповідно до умов договору лише 164 808,27 грн, а нарахування комісії за договором підприємець вважає безпідставним.
Доводить, що відповідно до доданих позивачем документів до позовної заяви, повідомлення про дострокове виконання зобов'язань за договором не було надіслано на адресу відповідача, що виключає підставність вимог про дострокове стягнення заборгованості.
Крім того, зауважує, що позивачем не надано жодного документу, який би свідчив про факт видачі кредиту та факт отримання кредитних документів, що виключає задоволення позову.
Відповідь на відзив.
Позивачем не подано відповідь на відзив відповідно до ст. 166 ГПК України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
13 жовтня 2023 року між Акціонерним товариством «Таскомбанк», як Банком та Фізичною особою-підприємцем Дешком Романом Васильовичем, як Позичальником укладено заяву-договір № ID27434426 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») (надалі - Кредитний договір), за умовами п. 1.1. якого за умови наявності вільних коштів банк зобов'язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі за умовами договору.
Кредит надається у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок Позичальника ІВАN НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Таскомбанк» з цільовим використанням на поповнення обігових коштів; придбання основних засобів; рефінансування кредиту іншого банку (п. 1.2. Кредитного договору).
Розділом 2 Кредитного договору передбачено розмір кредиту 400 000,00 грн; валюта кредиту - гривня; вартість кредиту: розмір процентної ставки за користування кредитом 0,0001% річних; розмір щомісячної комісійної винагороди (фіксованої) - 1,8% від суми кредиту (п.п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.3.1., 2.3.2., 2.3.3. Кредитного договору).
У п. 2.4. Кредитного договору визначено строк та порядок погашення Кредиту, а саме:
- погашення основного боргу за Кредитом та сплата процентів здійснюються щомісяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем укладення Договору, протягом 5 (п'яти) робочих днів які передують календарному числу місяця, в яке було укладено Договір, включно із цим числом (п. 2.4.1. Кредитного договору);
- сплата щомісячної комісійної винагороди за Кредитом здійснюється щомісяця, починаючи з другого місяця, наступного за місяцем укладення Договору, до календарного числа місяця, в яке було укладено Договір, включно із цим числом (п. 2.4.2. Кредитного договору);
- сплата комісійної винагороди (за наявності) за видачу Кредиту здійснюється одноразово та сплачується у день надання Кредиту (п. 2.4.3. Кредитного договору);
- сторони узгодили, що Графік погашення Кредиту надається в Додатку 1 до цього Договору та також доступний Клієнту у системі «ТАС24 Бізнес» (п. 2.4.4. Кредитного договору).
Пунктом 2.7. Кредитного договору визначено, що строк, на який надається Кредит складає: 36 місяців з дати укладення Договору з терміном остаточного повернення Кредиту не пізніше 09.07.2027 р., якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами цього Договору.
Згідно з Додатком 1 до Кредитного договору (Графік погашення кредиту) визначено строк погашення кредиту Позичальником - шляхом щомісячної сплати в строк до 10 числа кожного календарного місяця в період з 10.08.2024 року по 09.07.2027 року ануїтетного платежу в розмірі 11 112,00 грн (в останній місяць - 11 080,00 грн).
Положеннями пунктів 5.10., 5.11., 5.11.1. Кредитного договору визначено, що цей Договір, Правила обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» та Цінові параметри продукту є Кредитним договором. Цей Договір є договором приєднання у визначенні статті 634 Цивільного кодексу України, в зв'язку із чим, зокрема, умови цього Договору визначаються Банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті Банку http: //www.tascombank.ua та укладається лише шляхом приєднання до Договору в цілому.
За змістом п.п. 15.2.4.1., 15.2.4.2. Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» (надалі - Правила) за користування Кредитом у період з дати списання коштів з позикового рахунку до дат погашення Кредиту згідно з п.п.15.2.1.1, 15.2.1.2, 15.2.1.3 цього Договору Клієнт сплачує проценти та комісію за управління Кредитом в розмірі, який зазначено в Цінових параметрах. Відповідно до ст. 212 ЦКУ у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п.15.2.2.2.2, 15.2.2.2.3 цього Договору, Клієнт сплачує Банку проценти в розмірі, зазначеному в Цінових параметрах до цього розділу Правил, які розміщені на офіційному сайті Банку.
Розрахунок і нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щомісячно на суму залишку заборгованості за Кредитом, за фактичну кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. День повернення Кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується. Розрахунок щомісячної комісії за управління Кредитом проводиться Банком щомісячно відповідно до графіку погашення Кредиту (п.п. 15.2.4.7., 15.2.4.8. Правил).
Відповідно до п. 15.2.8.6. Правил під кредитними правочинами розуміються надані в рамках цього розділу Правил послуги, цей розділ Правил разом з угодами на приєднання Клієнта до Правил (або у формі Заяви про приєднання до Правил, направленої в Банк через Комплекс електронного банкінгу / комплексу «ТАС24|БІЗНЕС», або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі).
На виконання умов Кредитного договору Банком на зазначений у п. 1.2. Кредитного договору поточний рахунок Позичальника (ІВАN НОМЕР_1 ) перераховано грошові кошти в розмірі 400 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1361313842 від 10.07.2024, випискою по особових рахунках відповідача за період з 10.07.2024 року по 11.04.2025 року.
Матеріали справи, а саме виписки по розрахункових рахунках відповідача ІВАN НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 на яких здійснювався облік нарахованих та прострочених тіла кредиту, відсотків і комісії за період з 10.07.2024 року по 11.04.2025 року, розрахунок заборгованості станом на 11.04.2025 свідчать, що відповідачем як Позичальником неналежним чином виконувалися зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом та комісії у визначений в Додатку 1 до Кредитного договору (Графік погашення платежів) строк, у зв'язку з чим станом на 30.04.2025 допущено заборгованість по Договору, яка за позицією позивача становить 388 653,79 грн, з яких:
- 299 992,00 грн - строкової заборгованості за кредитом;
- 55 560,00 грн - простроченої заборгованості за кредитом;
- 0,02 грн - строкової заборгованості за процентами;
- 0,14 грн - простроченої заборгованості за процентами;
- 7200,00 грн - строкової комісії;
- 25 901,63 грн - простроченої комісії.
У зв'язку з викладеним Банк 30.04.2025 направив Позичальнику поштовими засобами повідомлення-вимогу №200287/70 від 30.04.2024 про дострокове протягом 30 календарних днів з дати одержання вимоги повернення всієї суми заборгованості за Кредитним договором. Факт надіслання означеного повідомлення-вимоги на зазначену в Кредитному договорі та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, що підтверджується долученими до позовної заяви списком згрупованих поштових відправлень, фіскальним чеком від 30.04.2025 та не заперечено відповідачем належними і допустимими доказами.
Відповідно до наданої позивачем поштової накладної за трек-номером 0505298177956 повідомлення-вимога №200287/70 від 30.04.2024 отримана відповідачем 02.05.2025 та залишилася без відповіді і задоволення Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича.
Несплата відповідачем заборгованості за Кредитним договором, яка відповідно до змісту позовної заяви та наданого суду розрахунку станом на 11.04.2025 становить 355 552,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 0,14 грн відсотків та 25 901,63 грн комісії стала підставою для звернення позивачем за захистом свого порушеного права до Господарського суду.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд зазначає, що за приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
На підставі вказаних норм права, враховуючи встановлені обставини справи належного укладення сторонами договорів в електронній формі, а також те, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису, суд дійшов висновку, що подані до суду позивачем паперові копії електронних доказів підтверджують укладення між сторонами договорів в електронній формі та підтверджують виникнення між учасниками Кредитного договору відповідних зобов'язань.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У відповідності до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно приписів статті 193 ГК України (тут і надалі - ГК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, відповідно також до статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи, а саме: платіжна інструкція №1361313842 від 10.07.2024, виписки по розрахункових рахунках відповідача ІВАN НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 на яких здійснювався облік нарахованих та прострочених тіла кредиту, відсотків і комісії за період з 10.07.2024 року по 11.04.2025 року, розрахунок заборгованості станом на 11.04.2025 свідчать, що позивачем, як Банком належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Договором щодо надання Позичальнику строкового кредиту в розмірі 400 000,00 грн.
Означеними доказами спростовуються аргументи відповідача щодо відсутності доказів надання позивачем строкового кредиту відповідачу, як і не надано Фізичною особою-підприємцем Дешком Романом Васильовичем на виконання вимог суду (ухвала від 29.09.2025) письмових пояснень щодо підстав часткового погашення кредиту за умови невизнання факту отримання кредитних коштів від Банку.
В той же час, за встановленими у справі обставинами та відповідно до вищенаведених виписок відповідачем порушено умови Договору щодо своєчасного (відповідно до графіку погашення Кредиту, що зазначений в Додатку 1 до Кредитного договору) погашення заборгованості за отриманим кредитом, сплатою відсотків за користування кредитом та комісії, у зв'язку з чим станом на 11.04.2025 прострочена заборгованість Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича перед Акціонерним товариством «Таскомбанк» по тілу кредиту становила 55 560,00 грн, по процентах за користування кредитом - 0,14 грн та 25 901,63 грн по комісії.
Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Положеннями п. 15.2.2.3.2. Правил, яким кореспондують умови п. 4.1. Кредитного договору визначено, що у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених цим розділом Правил, в т. ч. у разі порушення цільового використання Кредиту Банк, на свій розсуд, має право, зокрема, змінити умови видачі та надання Кредиту - вимагати від Клієнта дострокового повернення Кредиту, сплати процентів за користування, комісії за управління Кредитом, виконання інших зобов'язань за Кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення. При цьому згідно зі ст.ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, строки виконання яких настали, строки вважаються такими, що настали в зазначену у повідомленні дату. В цю дату Клієнт зобов'язується повернути Банку суму Кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк користування Кредитом, повністю виконати інші зобов'язання за Кредитом.
У зв'язку з викладеним, в порядку п. 15.2.2.3.2. Правил, п. 4.1. Кредитного договору, ч. 2 ст. 1050 ЦК України Банком надіслано на адресу Позичальника повідомлення-вимогу №200287/70 від 30.04.2024 (отримана відповідачем 02.05.2025), відповідно до якої позивач просив достроково в тридцятиденний термін з дати отримання погасити усю наявну заборгованість за Кредитним договором.
Таким чином, відповідно до встановленого у вимозі строку, суд висновує, що строк повернення (дострокового) кредиту за Кредитним договором закінчується 01 червня 2024 року.
З урахуванням викладеного, вимога позивача про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства, умовам укладеного між сторонами Кредитного договору, право Банку вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов'язань за Кредитним договором є таким, що ґрунтується на законі, а заперечення відповідача щодо ненастання строку повернення кредиту відхиляються судом.
В даному контексті суд звертає увагу відповідача, що відповідно до зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц правової позиції аналіз змісту статей 1054, 1050 і 559 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов'язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання основного зобов'язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, при цьому договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то відповідний строк для пред'явлення вимоги як до боржника, так і поручителів обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.
Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яка направляється позичальнику та/або поручителю є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України). До поручителя протягом шести місяців, якщо закінчення строку поруки не встановлено самим договором (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, недотримання яких може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд.
За змістом статей 526, 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб'єкта - кредитора, зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.
Враховуючи, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов'язання за кредитним договором в добровільному порядку не виконані на час ухвалення судом рішення, а також частину другу статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Тому непред'явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.
Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов'язок з дострокового повернення кредиту.
За таких обставин, прострочена заборгованість Позичальника перед Банком за Кредитним договором становить 355 552,00 грн (з урахуванням її часткової сплати на суму 44 448,00 грн), що не заперечено відповідачем належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Щодо вимог про стягнення процентів та комісії.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
При цьому, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, як і положення Кредитного договору, які передбачають зобов'язання Позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту (п.п. 2.3.1., 2.3.2. Кредитного договору) можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Таким чином, право Кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, як і обов'язок Позичальника оплачувати комісію за управління кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Також, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідача 0,14 грн заборгованості по відсотках за користування кредитом та 25 901,63 грн по комісії, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 11.04.2025, відсотки за користування кредитом та комісія відповідачу нараховані станом на 11.04.2025 та нарахування таких відсотків і комісії Банком здійснювалося з дати укладення Кредитного договору (10.07.2040) по 10 квітня 2025 року включно з урахуванням часткової сплати Позичальником нарахованих Банком в цей період відсотків в розмірі 0,13 грн та 38 898,37 грн комісії.
З урахуванням, викладеного, беручи до уваги, що відсотки та комісія позивачем нараховані в межах строку кредитування (до 01.06.2025) та виходячи з встановлених у п.п. 2.3.1., 2.3.2. Кредитного договору розмірів, а відтак слід вважати документально обгрунтованою та такою, що відповідає умовам Кредитного договору, вимогам чинного законодавства заборгованість відповідача по відсотках за користування кредитом в сумі 0,14 грн та по комісії в розмірі 25 901,63 грн, що нараховані по 11.04.2025, тобто в межах строку кредитування, виходячи з визначених у Кредитному договорі ставок, а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення судом шляхом стягнення означених сум з Позичальника.
Заперечення відповідача щодо необґрунтованого нарахування Банком комісії спростовуються положеннями п. 2.3.2. Кредитного договору, за якими Позичальник зобов'язався сплачувати на користь Банку щомісячну комісії в розмірі 1,8% від суми виданого кредиту (7200,00 грн щомісячно), а посилання Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича на законодавство, яке регулює споживче кредитування в Україні є нерелевантним у спірних правовідносинах, позаяк укладений між сторонами Кредитний договір не є споживчим кредитом в розумінні Закону України «Про споживче кредитування», а грошові кошти, отримані Позичальником за таким договором відповідно до п. 1.2. Кредитного договору використовувалися на поповнення обігових коштів, придбання основних засобів, рефінансування кредиту іншого банку, а не на задоволення побутових потреб, що не пов'язані з підприємницькою діяльністю Позичальника.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у справі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дешка Романа Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 09806443) 355 552,00 грн (триста п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дві гривні 00 копійок) заборгованості по кредиту, 0,14 грн (нуль гривень 14 копійок) заборгованості по процентам за користування кредитом, 25 901,63 грн (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот одну гривню 63 копійки) комісії та 4577,45 грн (чотири тисячі п'ятсот сімдесят сім гривень 45 копійок) в повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 22 жовтня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.