майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"09" жовтня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/597/25
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Воробйова І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: Донець С.О. - адвокат, діє на підставі ордеру серії АЕ №1383689 від 05.05.2025 (приймає участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції );
від відповідача: не прибув.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Соіл"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Агро-Лан"
про стягнення 17 317,24 доларів США
В судовому засіданні 16.09.2025 оголошувалась перерва до 30.09.2025 о 15:00 год.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 10 041,40 доларів США заборгованості зі сплати орендної плати, 6 694,41 грн. збитків, у вигляді упущеної вигоди, 581,43 доларів США 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору суборенди землі №15-05/23 від 15.05.2023.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
22.05.2025 через систему "Електронний кабінет" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Соіл" надійшла заява (вх. № 01-44/1527/25 від 22.05.2025) про забезпечення позову у справі № 906/597/25, відповідно до якої останній просить заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомир Агро-Лан" (код ЄДРПОУ 44515209) та будь-яким іншим особам, які діють в його інтересах, здійснювати будь-які дії щодо відчуження, передачі, обтяження чи припинення права оренди на 218 земельних ділянок, перелік яких наведено в прохальній частині заяви про забезпечення позову, до набрання законної сили рішенням суду у даний справі.
Господарський суд ухвалою від 26.05.2025 відмовив в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Соіл" (вх. № 01-44/1527/25 від 22.05.2025) про забезпечення позову у справі № 906/597/25.
В послідуючому ухвалою суду 14.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні 30.09.2025 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.
Відповідач в судові засідання уповноваженого представника не направив.
На адресу Господарського суду Житомирської області повернулися конверти з ухвалами суду від 12.05.2025, 10.06.2025, 14.07.2025, 16.09.2025, які належним чином направлялися на адресу відповідача, з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".
Таким чином, жодної з ухвал господарського суду по справі № 906/597/25 відповідачем не отримано, а будь-якої іншої адреси для листування з відповідачем у справі господарському суду не відомо.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019 у справі №915/1015/16).
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Судом також враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових актів та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості прибути в судове засідання особисто чи направити свого представника.
За викладеного, суд вважає що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останньої в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на те, що неявка в засідання суду відповідача не перешкоджає розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
В судовому засіданні 30.09.2025 господарський суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав оголошення вступної та резолютивної частини рішення до 09.10.2025 о 15:00 год.
09.10.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
За наведених обставин заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
15.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Соіл" (орендар/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомир Агро-Лан" (суборендар/відповідач) укладено договір суборенди землі №15-05/23 від 15.05.2023 (Договір), за умовами якого орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове користування земельні ділянки у строкове платне користування без зміни цільового призначення (п.п. 1.1. Договору).
Строк дії договору до 30 листопада 2025 року з моменту його підписання, без права автоматичної пролонгації (п.п. 2.1. Договору).
Відповідно до п.п. 3.1. Договору суборендар сплачує суборендну плату орендарю в наступних розмірах та за наступні періоди:
3.1.1. За період з 15 травня 2023 року по 31 грудня 2023 року - гривневий еквівалент 96 (дев'яносто шість) доларів США з ПДВ (80 доларів США та 16 доларів США ПДВ) з розрахунку на 1 гектар. Загальна сума суборендної плати пропорційно загальної площі переданих земельних ділянок згідно Додатку 1 становить гривневий еквівалент 16 735,81 (шістнадцять тисяч сімсот тридцять п'ять доларів, 81 цент США) з ПДВ (13 946,51 доларів США та 2789,30 доларів США ПДВ).
3.1.2. За період з 01 січня 2024 року до 31 грудня 2024 року розмір суборендної плати коригується та визначається за домовленістю сторін до 31 грудня 2023 року шляхом укладання додаткової угоди до даного договору.
3.1.3. За період з 01 січня 2025 року до 30 листопада 2025 року розмір суборендної плати коригується та визначається за домовленістю сторін до 31 грудня 2024 року шляхом укладання додаткової угоди до даного договору.
3.1.4. Кожний з періодів, за який сплачується суборендна плата згідно пунктів 3.1.1 3.1.3, рахується як річна суборендна плата.
Згідно з п. 3.2 Договору суборендна плата виплачується шляхом перерахування коштів у гривні за курсом НБУ на банківський рахунок орендаря у наступному порядку:
- 30% річної суборендної плати - в термін до 15 травня поточного року суборенди;
- 30% річної суборендної плати - в термін до 15 червня поточного року суборенди;
- 40% річної суборендної плати - в термін до 01 вересня поточного року суборенди.
Згідно з п. 7.2. Договору, у випадку прострочення суборендарем сплати суборендної плати (її частини) більше ніж на 7 (сім) календарних днів, орендар має право на одностороннє розірвання договору суборенди. Договір суборенди в такому випадку вважається розірваним в односторонньому порядку з дати відправлення орендарем повідомлення (лист з описом вкладення або рекомендований) на адресу суборендаря.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами (п.п. 8.2. Договору).
Пункт 8.4. Договору передбачає, що невід'ємним додатком до цього договору є Додаток № 1. Перелік відомостей про земельні ділянки, які передаються в суборенду.
Позивач свої обов'язки за Договором виконав, земельні ділянки у користування відповідачу передав. Зазначені відомості було внесено до Державного реєстру речових прав (відповідні витяги містяться в матеріалах справи).
Проте відповідач порушив умови Договору, суборендну плату в обумовлені договором строки не сплатив.
28.06.2023 позивач звернувся до відповідача із вимогою про погашення заборгованості.
Проте останній залишив таку претензію-вимогу без належного реагування.
07.07.2023 позивач скерував відповідачу лист, в якому повідомив, що договір суборенди землі № 15-05/23 від 15.05.2023 є розірваним (припиненим) в односторонньому порядку з дати направлення цього листа, тобто з 07.07.2023 з посиланням на п.п. 7.2. Договору.
З метою захисту своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивачем передано відповідачу у строкове платне користування на умовах суборенди земельні ділянки, визначені Додатком № 1 до Договору суборенди № 15-05/23 від 15.05.2023.
Розмір річної суборендної плати, який відповідач зобов'язаний сплатити за користування земельними ділянками, становить 16 735,81 дол. США.
Відповідачем зобов'язання з оплати суборендної плати в розмірі 60% річної суборендної плати (в тому числі, 30% - які повинні бути сплачені до 15.05.2023 та 30%, які повинні бути сплачені до 15.06.2023) не виконано.
Як зазначалося раніше, 07.07.2023 позивач скерував відповідачу лист, в якому повідомив, що договір суборенди землі № 15-05/23 від 15.05.2023 є розірваним (припиненим) в односторонньому порядку з дати направлення цього листа, тобто з 07.07.2023 з посиланням на п.п. 7.2. Договору.
Згідно норм ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Відомості щодо припинення речового права суборенди земельних ділянок, визначених Додатком № 1 до Договору № 15-05/23 від 15.05.2023, внесені до Державного реєстру речових прав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - о ф і ц і й н е в и з н а н н я і п і д т в е р д ж е н н я державою ф а к т і в набуття, зміни або п р и п и н е н н я речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження належного виконання зобов'язань зі сплати суборендної плати за користування земельною ділянкою у заявлений позивачем період за Договором.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 10 041,40 дол. США є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та не спростованою відповідачем, а тому, підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунку позивача, наведеного в тексті позовної заяви, та перевіреного судом, розмір інфляційних складає 581,43 дол. США (а.с. 3).
Щодо вимог позивача про стягнення 6 694,41 грн. збитків, у вигляді упущеної вигоди, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи таку позовну вимогу позивач посилався на те, що він розраховував на його належне виконання зобов'язання з боку відповідача та відповідно розраховував одержати суму суборендної плати за період дії Договору.
Проте порушення Договору відповідачем призвело до неотримання позивачем доходів, які позивач мав отримати, якби Договір не був порушений. Таким чином, сума неодержаної суборендної плати за Договором є упущеною вигодою.
При цьому, оскільки порушення Договору відбувалося впродовж травня - червня 2023 року, позивач вважає, що був позбавлений можливості укласти договір суборенди з іншою особою, оскільки посівна та цикл сільськогосподарських робіт у агропідприємств уже розпочався і за таких обставин знайти контрагента з вільними потужностями для обробітку землі вже неможливо.
Оскільки позивач не був позбавлений можливості укласти договір суборенди з іншими особами у наступних роках (2024 та 2025), сума суборендної плати за ці роки не пред'являється до відшкодування.
Упущеною вигодою, в даному випадку, є різниця між сумою суборендної плати за 2023 рік, на яку позивач розраховував під час укладення Договору (16 735,81 дол. США), та сумою невиконаного зобов'язання за Договором (10 041,40 дол. США).
Так, згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Пунктом 4 частини 1 статті 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки, як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Слід зауважити, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
При цьому слід мати на увазі, що тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
Аналіз змісту положень ЦК України свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов'язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.
Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.
При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов'язків.
Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов'язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.
Аналіз таких принципів цивільного права як справедливість, добросовісність, розумність дає підстави для висновку, що розумними витратами є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.
Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов'язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Отже, позивач має визначити та, як наслідок, довести дійсний розмір заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди.
Натомість, судом при детальному дослідженні матеріалів справи, а саме поданих позивачем Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 11-76 том 3) відносно земельних частини ділянок, які є об'єктами Договору суборенди землі № 15-05/23 від 15.05.2023, встановлено, що 26.07.2023 проведено державну реєстрацію договорів суборенди, за якими суборендарем є Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Агромаркет" (код ЄДРПОУ 44005338).
Отже, твердження позивача щодо відсутності можливості укласти договір суборенди з іншими особами у 2023 році є таким, що не відповідає дійсності та спростоване наведеними вище матеріалами справи.
Виходячи з того, що дійсний розмір заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди встановити не є можливим (частину зем./ділянок передано в суборенду вже в липні 2023 році), а також приймаючи до уваги те, що є порушеним такий критерій обчислення суми збитків, як компенсаційність, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення 6 694,41 грн. збитків.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позову в частині стягнення 10 041,40 доларів США заборгованості з орендної плати, 581,43 доларів США - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.
За правилами ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомир Агро-Лан" (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, будинок 2 корпус 5, код ЄДРПОУ 44515209)
- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Соіл" (11163, Житомирська область, Коростенський район, с. Павлюківка, вул. Житомирська, буд. 47А, код ЄДРПОУ 44489148) 10 041,40 доларів США заборгованості з орендної плати, 581,43 доларів США - 3% річних, а також 5 316,83 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 20.10.25
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - позивачу в Електронний кабінет
2 - адвокату Донцю С.О. в Електронний кабінет
3 - відповідачу (рек.)