вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" жовтня 2025 р. Справа№ 910/16317/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сибіги О.М.
суддів: Гончарова С.А.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання: Михайленко С.О.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.10.2025
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025
повний текст рішення складено 23.06.2025
у справі № 910/16317/24 (суддя Мандичев Д.В.)
за позовом Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва
в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат"
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, -
Короткий зміст позовних вимог
Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва (прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" (відповідач) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем самовільно зайнято земельну ділянку водного фонду комунальної форми власності, що є порушенням вимог чинного законодавства та прав Київської міської ради на таку земельну ділянку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16317/24, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/16317/24 у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що прокурором не доведено факту здійснення відповідачем самочинного будівництва та самовільного зайняття ним земельної ділянки, яка розташована біля земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено факт порушення ТОВ «Фрегат» права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться біля земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/16317/24, 11.07.2025 Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/16317/24 повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що прокурором доведено факт самовільного зайняття земельної ділянки та необхідність часткового знесення об'єкту нерухомості. За доводами прокурора, суд першої інстанції (1) дійшов хибного висновку про недоведеність ідентифікації земельної ділянки чи частини, яку самовільно займає ТОВ «Фрегат» та ідентифікації гідравлічної споруди (плавзасобу), як самочинного будівництва; (2) неправильно врахував висновок будівельно-технічної експертизи, наданий відповідачем, та висновок інженера-геодезиста, наданий позивачем; (3) не забезпечив прокурору можливості надання висновку будівельно-технічної експертизи, проведеної у межах кримінального провадження.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 матеріали апеляційної скарги Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва у справі № 910/16317/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.
15.07.2025 ухвалою Північного апеляційного господарського суду витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16317/24.
11.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/16317/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/16317/24 за апеляційною скаргою Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 та призначено розгляд справи на 11.09.2025.
09.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що (1) на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №1661-Пч/Р від 19.10.2005 біля Наводницького парку (Набережному шосе) у Печерському районі міста Києва ТОВ «Фрегат» побудовано споруду, яка являє собою причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц»; (2) згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.07.2016 за ТОВ «Фрегат» на причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц», розташований за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, зареєстровано право приватної власності, як на гідротехнічну споруду; (3) підставою для реєстрації речових прав став акт № 453 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 22.11.2006 Управління державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); (4) згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10 від 10.09.2010 за ТОВ «Фрегат» зареєстровано гідротехнічну споруду - причал, за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28; (5) розміщення дебаркадера «Голден Принц» на стоянці за вказаною адресою здійснюється на підставі договору оренди стоянки № 32, укладеного 31.12.2007 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» (орендодавцем) та ТОВ «Фрегат» (орендарем); (6) на підставі договору оренди земельної ділянки від 25.03.2005, укладеного між Київською міською радою та ТОВ «Фрегат», та акту приймання-передачі ТОВ «Фрегат» прийняло в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, площею 0,0787 га по Набережному шосе у Печерському районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц»; (7) прокурором не доведено порушення прав Київської міської ради у користуванні прилеглою неідентифікованою земельною ділянкою та чому таке порушення, на думку прокурора, має бути усунуто саме шляхом часткової руйнації об'єкту нерухового майна, будівництво якого ТОВ «Фрегат» здійснювало у 2004 - 2005 роках та володіє ним з 2006 року.
10.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Подільської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відзиву на апеляційну скаргу заперечує та наводить власні на їх спростування. Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу зводяться до того, що (1) висновком судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/111-25/9137-БТ від 03.07.2025 встановлено, що причал ГТС-1104 біля Наводницького парку за адресою: Набережне шосе, 28, у Печерському районі м. Києва є гідротехнічною спорудою, а розважальний комплекс- дебаркадер «Голден Принц», який пришвартований до причалу біля Наводницького парку за адресою: Набережне шосе, 28, у Печерському районі м. Києва, не є гідротехнічною спорудою; (2) у висновку судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/111-25/9137-БТ від 03.07.2025 встановлено невідповідність між фактичними параметрами об'єкта та даними технічного паспорта; (3) вказані обставини підтверджують факт самовільного розширення споруди, зведеної з відхиленням від затвердженої документації, та свідчать про порушення меж земельної ділянки, орендованої відповідачем для розміщення майна; (4) висновком інженера-геодезиста від 02.07.2024 № 2-07/2024 підтверджено, що майже половина гідротехнічної споруди, збудованої ТОВ «Фрегат», розташована за межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, право оренди на яку зареєстровано за відповідачем; зокрема, площа бетонного причалу в межах ділянки становить 217 кв.м, тоді як поза межами - 207 кв.м; вказаний факт підтверджує самовільне зайняття частини землі водного фонду, яка не є об'єктом оренди чи правового володіння ТОВ «Фрегат»; (5) факт розміщення гідротехнічної споруди за межами орендованої ділянки.
11.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких проти доводів відповіді на відзив на апеляційну скаргу заперечує, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.
В судовому засіданні 11.09.2025 оголошувалась перерва до 25.09.2025.
25.09.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Сибіги О.М. з 25.09.2025 по 26.09.2025 у відрядженні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд справи призначено на 16.10.2025.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/16317/24 без змін, з наступних підстав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням від 24.06.2004 № 339/1549 Київської міської ради передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрегат» на 5 (п'ять) років земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, площею 0,0787 га на Набережному Шосе, 28 у Печерському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц».
25.03.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 82, за умовами якого орендарю передано в оренду строком на 5 (п'ять) років земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, площею 0,0787 га на Набережному Шосе, 28 у Печерському районі міста Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц».
На підставі дозволу на виконання будівельних робіт № 1661-ПчР від 19.10.2005 біля Наводницького парку (Набережному шосе) у Печерському районі міста Києва Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрегат» побудовано споруду, яка являє собою причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц».
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.07.2016 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрегат» зареєстровано право приватної власності на причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц», розташований за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, як на гідротехнічну споруду.
Державну реєстрацію права приватної власності на вказаний на причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» проведено на підставі акту про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 453 від 22.11.2006 Управління державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
У листі від 08.07.2024 № 01/05-835 ДП «Адміністрація річкових портів» вказано, що на балансі та на праві господарського відання ДП «Адміністрація річкових портів» експлуатує гідротехнічну споруду - причал «Парк Примакова» за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 11б. В ході здійснення господарської діяльності ДП «Адміністрація річкових портів» встановлено, що гідротехнічна споруда розміщена в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, яка перебуває в оренді ТОВ «Фрегат» на підставі договору від 25.03.2005 № 82-6-00285.
За доводами прокурора, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020101070000195 від 15.07.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2, 4 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, встановлено факт розміщення причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
27.06.2024 в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020101070000195 від 15.07.2020 проведено огляд місцевості із залученням спеціаліста інженера-геодезиста з метою встановлення точного місця розташування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» по відношенню до земельної ділянки, яку було передано в оренду ТОВ «Фрегат», та встановлено, що причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» добудовано до іншої гідротехнічної споруди та з суші переходить у водойму. Крім того, інженером-геодезистом проведено огляд місцевості із застосуванням спеціального обладнання GPS-приймачів за результатами якого складено схему розміщення споруди по відношенню до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, з якої вбачається, що причал, який являє собою гідротехнічну споруду частково розташований поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Відповідно до висновку інженера-геодезиста від 02.07.2024 № 2-07/2024, складеного за результатами проведення огляду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 на Набережному Шосе, 28 у Печерському районі міста Києва, в межах вказаної земельної ділянки частково розташована гідротехнічна споруда, яка включає бетонний причал для швартування, бетонні східці та бетонну підпірну стінку. Площа гідротехнічної споруди - бетонного причалу в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 становить 217 кв.м; площа гідротехнічної споруди - бетонного причалу поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 складає 207 кв.м (координати кутів повороту меж частини ГТС: н1 - 48 723.36, 30 610.01, н2 - 48 725.46, 30 614.41, н3 - 48 720.39, 30 617.11, н4 - 48 719.56, 30615.40, н5 - 48 714.68, 30 617.74, н6 - 48 715.60, 30 619.66, н7 - 48 690.65, 30 631.63, н8 - 48 688.31,30 626.72, н1 -48 723.36, 30 610.01). Крім того встановлено, що споруда розважального комплексу «Голден Принц», який має комерційну назву «Havana» розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 04.06.2020 № 20-0328/06 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 площею 0,0787 по вул. Набережне Шосе (біля Наводницького парку) у Печерському районі міста Києва використовується з порушенням меж, визначених договором оренди, та не за цільовим призначенням. Зокрема, на частині вказаної земельної ділянки розташовано будівлю закладу громадського харчування «Havana», решта території використовується як землі загального користування (набережна річки Дніпро). При цьому, основна частина закладу громадського харчування «Havana» орієнтовною площею 0,05 га розташована за межами вказаної земельної ділянки.
27.12.2024 в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42020101070000195 проведено огляд місцевості за адресою: Набережне шосе, 28 у Печерському районі міста Києва, в результаті якого зафіксовано конструкцію призначену для проходу до розважального комплексу «Голден принц», що має комерційну назву «Havana», а також прилегле до нього ще одне судно, які зафіксовані між собою за допомогою трапів, за допомогою яких здійснюється прохід між суднами. Також проведеним оглядом встановлено, що вказані плавучі конструкції розважального комплексу закріплені за допомогою свай, які занурені у воду та виконують роль основних опор, що фіксують судна у фіксованому положенні. При цьому, під час огляду водного простору під суднами встановлено відсутність стаціонарного фундаменту або будь-якої іншої системи кріплення, яка б надавала змогу закріпити плаваючі об'єкти до дна водойми.
У листі від 27.12.2024 № 077/01-5042 Комунального підприємства по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» вказано, що Регістром судноплавства України на пасажирський причал «Парк Примакова» довжиною 459 метрів Державному підприємству «Адміністрація річкових портів» було видано Свідоцтво про реєстрацію гідротехнічної споруди № СР-101-4-1005-08 від 08.04.2008. Інженером-інспектором Регістра судноплавства України 05.06.2008 проведено первісний огляд гідротехнічної споруди - причалу «Парк Примакова», розташованої на правому березі ріки Дніпро за адресою: м. Київ, Набережне шосе, парк ім. Примакова, про що складено акт огляду № 101-4-1019-08, в якому зафіксовано, що довжина гідротехнічної споруди складає 458 п.м., у зв'язку з чим плавучу установку та дебаркадер «Гавана», розміщені ТОВ «Фрегат» на річці Дніпро за адресою м. Київ, Набережне шосе 28, не можна вважати гідротехнічною спорудою.
Також прокурор зазначає, що строк оренди земельної ділянкої з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 закінчився у 2016 році, дій щодо його пролонгації ані ТОВ «Фрегат», ані Київською міською радою вчинено не було, що свідчить про відсутність у відповідача правових підстав на користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на самовільне зайняття земельної ділянки водного фонду комунальної форми власності відповідачем, що є порушенням вимог чинного законодавства та прав Київської міської ради на земельну ділянку, тому такі права підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, що перебуває у комунальній власності Київської територіальної громади та розташована біля земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28 шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрегат» повернути її у придатний до використання стан шляхом знесення частини гідротехнічної споруди площею 207 кв.м (координати кутів повороту меж частини ГТС: н1 - 48 723.36, 30 610.01, н2 - 48 725.46, 30 614.41, н3 - 48 720.39, 30 617.11, н4 - 48 719.56, 30615.40, н5 - 48 714.68, 30 617.74, н6 - 48 715.60, 30 619.66, н7 - 48 690.65, 30 631.63, н8 -48 688.31, 30 626.72, н1 - 48 723.36, 30 610.01).
Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що ТОВ «Фрегат» використовує земельну ділянку (проекція на дно річки Дніпро разом зі швартовими буйками) по вулиці Набережне шосе у Печерському районі м. Києва при швартуванні дебаркадера «Голден Принц» уздовж правого берегу річки Дніпро між мостами Метро та ім. Є. Патона. Розміщення дебаркадера «Голден Принц» на стоянці за вказаною адресою здійснюється на підставі договору оренди стоянки № 32 від 31.12.2007, відповідно до якого ТОВ «Фрегат» прийняло у користування стоянку загальною площею 550 кв.м за адресою: м. Київ, Набережне шосе, біля Наводницького парку для розміщення несамохідного судна. 10.09.2010 Регістром судноплавства України видано ТОВ «Фрегат» Свідоцтво № 101-4-026-10 про реєстрацію гідротехнічної споруди - причалу за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012 у справі № 2а-11963/10/2670 визнано незаконним Свідоцтво про реєстрацію гідротехнічної споруди № СР-101-4-1005-08 від 08.04.2008, видане Регістром судноплавства України ДП «Адміністрація річкових портів» на пасажирський причал «Парк Примакова», на яке посилається прокурор в обґрунтування позовних вимог, та зобов'язано ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» вилучити запис про зазначену гідротехнічну споруду із Реєстру гідротехнічних споруд шляхом вилучення цього запису в електронному регістрі на сайті Регістра шляхом опублікування відповідного рішення (про вилучення запису) відносно Реєстру, опублікованого на паперових носіях. Листом № 1/8.6/25-вих від 31.01.2025 ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» повідомило, що до бази даних, яку веде Регістр, внесена гідротехнічна спору, причал, розміщений за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28 (індивідуальний номер, який присвоює Регістр ГТС-1104); експлуатуюча організація ТОВ «Фрегат». Після первісного огляду 10.09.2010 Регістром було видано Свідоцтво про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10, яке дійсне та внесене до бази. За наведених обставин, посилаючись на недоведеність позовних вимог відповідач просив відмовити в позові.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п'ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").
У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").
Тобто, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Відповідна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
У постанові від 20.10.2020 у справі № 924/250/19 Верховний Суд зауважив, що звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
16.12.2024 за № 45-11852вих-24 Подільською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлено запит, в якому прокурор просив проінформувати чи вживались Київською міською радою або за її дорученням Департаментом земельних ресурсів заходи цивільно-правового характеру щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у самовільному зайнятті земельної ділянки водного фонду комунальної форми власності.
У відповідь на вказаний запит листом від 23.12.2024 № 057-19201 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що питання здійснення будівництва та питання надання оцінки щодо правомірності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, не належить до повноважень Департаменту, інформація щодо вжиття Київською міською радою заходів, наведених у листі від 16.12.2024 за № 45-118521вих-24 у Департаменті відсутня. Разом з цим, Департамент не заперечує щодо вжиття Подільською окружною прокуратурою міста Києва заходів представницького характеру та звернення до суду з позовом щодо знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості.
Таким чином, Київська міська рада, будучи обізнаною про встановлені порушення у підконтрольній сфері, маючи встановлені законодавством повноваження щодо вжиття відповідних заходів, не вжила достатніх та необхідних заходів для захисту інтересів територіальної громади.
27.12.2024 за № 45-12213вих-24 Подільською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлено запит, в якому прокурор проінформував Київську міську раду про підготовку позовної заяви в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Фрегат» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.
Предметом спору у даній справі є усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, що перебуває у комунальній власності Київської територіальної громади та розташована біля земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" повернути її у придатний до використання стан шляхом знесення частини гідротехнічної споруди площею 207 кв.м (координати кутів повороту меж частини ГТС: ні - 48 723.36, 30 610.01. н2 - 48 725.46, 30 614.41. н3 48 720.39, 30 617.11. н4 - 48 719.56, 30615.40. н5 - 48 714.68, 30 617.74. н6 - 48 715.60, 30 619.66. н7 - 48 690.65, 30 631.63. н8 -48 688.31, 30 626.72. ні -48 723.36, 30 610.01).
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст.152 Земельного кодексу України. Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як свідчить аналіз вказаних норм, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням права володіння. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19, пункт 53).
Верховний Суд у постановах від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 05.01.2024 у справі № 367/7905/18, від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, дійшов висновку, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб (звільнення та приведення у попередній стан самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта), є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку.
Отже, з негаторним позовом може звернутися лише особа, яка володіє нерухомим майном (земельною ділянкою), до порушника, який ним не володіє, але створює володільцю перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном. При цьому володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, тобто володільцем нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на це майно. Тому допоки право власності зареєстроване за відповідачем, негаторна вимога до нього не може бути задоволена.
Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 910/15426/23.
Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.
Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звертаючись до суду з позовом прокурор стверджує, що причал для швартування розважального комплексу - дебаркадера «Голден Принц» частково розташований поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, у відповідача строк оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 закінчився у 2016 році, договір оренди земельної ділянки пролонговано не було, тому відповідач не має законних підстав на подальше користування спірною земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За змістом абзацу 16 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
З системного аналізу абзацу 16 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» слідує, що правовими підставами для використання земельної ділянки є рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування (оренду) або вчинений правочин щодо такої земельної ділянки.
Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України документами, які посвідчують право на земельну ділянку є державні акти на право власності або право постійного користування земельною ділянкою, цивільно-правові угоди про набуття земельної ділянки у власність з земель приватної власності, свідоцтва про право на спадщину та договори оренди земельних ділянок. Також не можуть бути визнані самовільним зайняттям земельної ділянки дії, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 16 названого Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Аналогічні положення кореспондуються зі статтею 4 Водного кодексу України.
Частиною третьою статті 59 Земельного кодексу України встановлено, що державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.
Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
За приписами ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються військовим частинам Державної прикордонної служби України з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 86 Водного кодексу України на землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, поглибленням дна для забезпечення судноплавства, у тому числі експлуатаційне днопоглиблення (роботи, що проводяться з метою підтримання заданих навігаційних габаритів морських і внутрішніх водних шляхів, акваторій морських портів), видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт (крім експлуатаційного днопоглиблення) визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (крім робіт на землях, зайнятих морями, а також робіт, пов'язаних з будівництвом, облаштуванням та утриманням інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Місця і порядок проведення експлуатаційного днопоглиблення визначаються відповідно до паспортів гідротехнічних споруд та/або плану шляхових робіт і не потребують отримання дозволу на проведення робіт на землях водного фонду.
Судом встановлено, що рішенням № 339/1549 від 24.06.2004 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» Київської міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрегат» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано в оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,08 га для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» на Набережному шосе (біля Наводницького парку) у Печерському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови (п. 63 рішення).
25.03.2005 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрегат» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера "Голден Принц" земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, площею 0,0787 га по Набережному шосе (біля Наводницького парку) у Печерському районі міста Києва.
На підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 19.10.2005 № 1661-ПчР Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрегат» біля Наводницького парку (Набережному шосе) у Печерському районі міста Києва побудовано споруду, яка являє собою причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера "Голден Принц".
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 29.07.2016 № 64640065 вбачається, що 28.07.2016 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрегат" зареєстровано право приватної власності на причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера "Голден Принц", розташований за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, зареєстровано як гідротехнічну споруду.
Як встановлено судом, в провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа № 6/182 за позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" про зобов'язання повернути Київській міські раді самовільно зайняту земельну ділянку водного фонду площею 0,6 га, що розташована за адресою: Набережне шосе, 25 у Печерському районі м. Києва уздовж правого берегу р. Дніпро між мостами Дніпро та ім. Є. Патона від стоянкового судна, офісного центру на воді "Голден Принц", привівши її у придатний стан, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" до Київської міської ради про визнання строком на п'ять років з моменту набрання законної сили судовим рішенням права користування земельною ділянкою площею 0,0787 га, кадастровий номер 8000000000:82:103:0006 на тих самих умовах, які були передбачені договором від 25.03.2005.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.07.2011 у справі № 6/182 в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2011 у справі № 6/182 скасовано частково, в задоволенні зустрічного позову відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2012 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 у справі № 6/182 залишено без змін. Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011, дійшов висновку, якщо орендар (ТОВ «Фрегат») продовжує користуватись майном, в даному випадку земельною ділянкою, після спливу строку договору (від 25.03.2005) при відсутності заперечень з боку орендодавця (Київської міської ради), договір вважається поновленим на тих самих умовах, що свідчить про відсутність самовільного користування земельною ділянкою.
Таким чином, доводи прокурора про відсутність з боку ТОВ «Фрегат» та Київської міської ради дій спрямованих на пролонгацію договору оренди земельної ділянки від 25.03.2005 після 2016 року не відповідають дійсності за встановлених судом вище обставин.
Крім того, судом встановлено, що в провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/6145/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" до Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки від 25.03.2005.
Також матеріалами справи підтверджується, що розміщення дебаркадера «Голден Принц» на стоянці по Набережному шосе у Печерському районі міста Києва здійснюється на підставі договору оренди стоянки № 32 від 31.12.2007, укладеним між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» та ТОВ «Фрегат», згідно якого КП «Плесо» надало, а ТОВ «Фрегат» прийняло у користування стоянку для розміщення несамохідного судна загальною площею 550 кв.м за адресою: м. Київ, Набережне шосе, біля Наводницького парку.
Разом з тим, 26.07.2024 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» та ТОВ «Фрегат» укладено договір № 278/2024 на виконання рішення Київської міської ради від 22.01.2009 № 38/1093 «Про використання земель водного фонду та прибережних захисних смуг у м. Києві», у відповідності до якого КП «Плесо» фіксує у схемі розміщення самохідних та несамохідних плавзасобів належних товариству плавзасоби (місце розміщення таких плавзасобів), а саме судно, стоянкове, розташоване за адресою: м. Київ, Печерський район, річка Дніпро, Набережне шосе, 28.
У листі від 29.01.2004 № 116 КП «Плесо» не заперечувало щодо відведення земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування дебаркадеру-ресторану з благоустроєм прилеглої території, а також будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадеру «Голден Принц» на Набережному шосе біля Наводницького парку у Печерському районі міста Києва.
Крім того, з листа № 0159/1 від 07.11.2005 Печерської районної у місті Києві державної адміністрації вбачається, що Печерська РДА не заперечує проти оформлення у встановленому порядку відведення додаткової земельної ділянки за адресою: Набережне шосе (біля Наводницького парку), вкритою водою, в оренду для розміщення та обслуговування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц».
Згідно Свідоцтва про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10 від 10.09.2010 зареєстровано гідротехнічну споруду, причал, за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, експлуатуюча організація - ТОВ «Фрегат».
Як вбачається з інформаційних довідок з Державного реєстру речових на нерухоме майно вказана гідротехнічна споруда 28.07.2016 зареєстрована на праві власності за ТОВ «Фрегат». Державну реєстрацію права власності ТОВ «Фрегат» на гідротехнічну споруду проведено, зокрема, на підставі акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта УДАБК м. Києва від 24.11.2006.
Листом від 31.01.2025 № 1/8.6/25-вих ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» повідомило, що до бази даних, яку веде Регістр, внесена гідротехнічна спору, причал, розміщений за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28 (індивідуальний номер, який присвоює Регістр ГТС-1104); експлуатуюча організація ТОВ «Фрегат». Після первісного огляду 10.09.2010 Регістром було видано Свідоцтво про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10, яке на даний час дійсне та внесене до бази.
Колегією суддів встановлено, що у спростування позовних вимог прокурора ТОВ «Фрегат» долучено Висновок № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025, складений судовим експертом Шутовським О.В.
У Висновку № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025 судовим експертом зроблено наступні висновки:
1. причал ГТС- 1104 для швартування розважального комплексу-дебаркадеру «Голден Принц» на р. Дніпро біля Наводницького парку в м. Києві, вул. Набережне шосе, 28 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:82:103:0006) є цілісною гідротехнічною спорудою;
2. гідротехнічна споруда причал ГТС - 1104 для швартування розважального комплексу-дебаркадеру «Голден Принц» на р. Дніпро біля Наводницького парку в м. Києві, вул. Набережне шосе, 28 не може бути частково знесений.
Зі змісту Висновку № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025 судового експерта Шутовського О.В. вбачається, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 Кримінального кодексу України).
У Висновку № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025 судового експерта Шутовського О.В. вказано, що експертиза призначена у справі № 910/16317/24.
Згідно з ч. 1 - 4 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Дослідивши наданий ТОВ «Фрегат» Висновок № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025, складений судовим експертом Шутовським О.В., колегія суддів зазначає, що у суду відсутні підстави вважати, що судову будівельно-технічну експертизу було проведено всупереч Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.
В свою чергу, прокурором не спростовано, що висновки судового експерта Шутовського О.В. не відповідають дійсності, відтак у суду відсутні правові підстави ставити поданий Висновок № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025, складений судовим експертом Шутовським О.В., під сумнів.
При цьому, за наявності сумнівів у правильності Висновку № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025 прокурор не був позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про призначення додаткової експертизи.
З приводу клопотання прокурора, викладеного у пункті 2 прохальної частини апеляційної скарги, про поновлення строку на подання та долучення до матеріалів справи Висновку експерта № СЕ-19/111-25/9137-БТ від 03.07.2025, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).
Суд апеляційної інстанції дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття судом Висновку експерта № СЕ-19/111-25/9137-БТ від 03.07.2025, доданого до апеляційної скарги, з підстав не наведення прокурором виняткових випадків неможливості його подання з причин, що об'єктивно не залежали від нього в аспекті ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.
Надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо так і в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що (1) при зверненні до суду з позовом прокурором не надано доказів для ідентифікації земельної ділянки, яку на переконання прокурора, самовільно займає відповідач; (2) чинним законодавством не передбачено можливості укладення договорів оренди дна водних об'єктів, тому розміщення плавзасобу на водоймі не є самовільним зайняттям земельної ділянки; (3) прокурором не доведено факту здійснення самочинного будівництва та відсутність доказів самовільного зайняття земельної ділянки, яка ідентифікована, як біля земельної ділянки 8000000000:82:103:0006; (4) прокурором не доведено факту порушення відповідачем права Київської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться біля земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006; (5) відсутність ідентифікації земельної ділянки, яка на переконання прокурора, самовільно зайнята відповідачем суперечить приписам процесуального законодавства, якими передбачено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про законність рішення суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та відмову в позові.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
Незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.
За таких обставин, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/16317/24 залишити без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/16317/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі № 910/16317/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 910/16317/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Сибіга
Судді С.А. Гончаров
О.В. Тищенко