Постанова від 14.10.2025 по справі 910/4138/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2025 р. Справа№ 910/4138/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Хрипуна О.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.10.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Національного природного парку «Голосіївський»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 (повний текст підписано 01.07.2025)

у справі № 910/4138/25 (суддя Пукас А.Ю.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Махніцького Андрія Васильовича

до Національного природного парку «Голосіївський»

про визнання недійсним одностороннього правочину, зобов'язати укласти додаткову угоду

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду, заявлено про:

- визнання недійсним оформленого листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 за підписом заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І. одностороннього правочину відповідача щодо розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору № 12-20/63-РД про організацію рекреаційної діяльності від 05.08.2020;

- зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду до договору № 12-20/63-РД про організацію рекреаційної діяльності від 05.08.2020 на строк 60 місяців.

Позовні вимоги в частині визнання одностороннього правочину недійсним обґрунтовані тим, що:

- пунктом 7.6 спірного договору сторонами обумовлено, що сторона, яка бажає в односторонньому порядку Достроково припинити цей Договір, повинна надіслати іншій стороні письмове повідомлення про це, в якому має бути зазначено дату та причину припинення. Водночас, як лист відповідача від 12.01.2021 №16/2-08-3, так і рішення Науково-технічної ради Національного природного парку «Голосіївський» від 10.12.2021 № 2 посилання на яке містить вказаний лист, не містить будь-яких посилань на факти порушення позивачем зобов'язань за спірним договором та причин припинення цього договору, а відтак такий договорі не може бути припинено в односторонньому порядку;

- укладений між сторонами договір за свою правовою природою є договором про спільну діяльність, а згідно положень ч. 2 ст. 1142 ЦК України причина розірвання має бути поважною та наведеною ініціюючою стороною, проте відповідач в листі від 12.01.2021 №16/2-08-3 не навів жодної поважаної причини розірвання;

- в листа від 12.01.2021 №16/2-08-3 відповідач посилається на рішення Науково-технічної ради Національного природного парку «Голосіївський» від 10.12.202 № 2, проте статутними документами визначено, що остання не є уповноваженим органом для вирішення питання про дострокове розірвання догорів із суб'єктами господарської діяльності, а відтак рішення останньої № 2 від 10.12.2021 не може бути підставою для розірвання;

- в актах про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природно-заповідний фонд України, які були складені працівниками Національного природного парку «Голосіївський» та які були надані позивачу лише 02.04.2024 не зазначено, яка шкода та в якому розмірі від діяльності позивача була нанесена навколишньому середовищу (у вказаних актах зафіксовано начебто розміщення ФОП Махніцьким А.В. на території 88, 89 кварталів Святошинського лісництва, КП «Святошинське ЛПГ» обладнання мотузкового парку, альтанки, мангалу, лінії електропередачі, контейнеру для зберігання інвентарю, будинку охорони, туалету, однак в актах не зазначено, чи є ці тимчасові споруди власністю позивача та чи знаходяться вони у його користуванні, а не в іншого суб'єкта господарювання). При цьому Положенням про Національний природний парк «Голосіївський» не заборонено розміщення в зоні регульованої рекреації тимчасових споруд, альтанок, контейнерів, тимчасового будинку охорони та туалету, яке здійснювалося позивачем згідно Додатку № 1 до спірного договору, який погоджено з директором відповідача. Станом на час здійснення перевірок представниками відповідача на території здійснення позивачем рекреаційної діяльності вигрібна яма була відсутня;

- адміністрація Національного природного парку «Голосїївський» при односторонньому достроковому розірванні спірного договору ні в своєму рішенні Науково-технічної ради, ні в актах перевірок, ні в своїх листах не обґрунтувала, яким чином встановлення альтанок, контейнерів, будинку охорони, туалету, мангалів та інших тимчасових споруд призвело чи може призвести до завдання шкоди об'єкту природно-заповідного фонду;

- вказане свідчить про те, що господарська діяльність позивачем здійснювалась відповідно до вимог чинного законодавства, вимог Положення про Національний природний парк «Голосїївський», а відтак умови спірного договору та природоохоронне законодавство України ним не порушено, а тому у відповідача не було підстав для його дострокового розірвання.

В частині вимоги про зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду до спірного договору в частині продовження строку його дії на 60 місяців, позивач зазначає, що у разі задоволення позовної вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину він буде позбавлений можливості організовувати рекреаційну діяльність оскільки строк дії спірного договору буде закінчено.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- з квітня 2021 року представниками НПП «Голосіївський» були виявленні та зафіксовані численні порушення як умов спірного договору, так і вимог природоохоронного законодавства з боку позивача, про які відповідач неодноразово повідомляв позивача та пропонував усунути виявлені порушення, зокрема, задля недопущення розірвання спірного договору, проте жодних дій, направлених на усунення вказаних порушень з боку позивача вчинено не було;

- у відповідності до положень Закону України «Про природно-заповідний фонд України», інших вказаних нормативно-правових актів, з урахуванням погоджених у спірному договорі умов, відповідач, як природоохоронна державна установа, має право виявляти та фіксувати порушення вимог природоохоронного законодавства та вживати відповідних заходів реагування, в тому числі відмовлятися в односторонньому порядку від правовідносин, які пов'язані з порушенням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;

- шляхом укладення спірного договору позивач погодив, що порушення ним природоохоронного законодавства фіксується актом НПП «Голосіївський» (це прямо слідує зі змісту пункту 7.4.1 договору). Вказаним спростовуються твердження позивача про те, що Відповідач, будучи природоохоронною державною установою, має підтверджувати свої висновки про порушення іншими доказами, окрім відповідних актів;

- порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства були також зафіксовані відповідними актами Державної екологічної інспекції столичного округу;

- попри наявність у додатку № 1 до спірного договору інформації про можливість розташування позивачем туалетів, умови такого договору не дозволяють розміщення на території об'єктів ПЗФ вигрібних ям, у тому числі в складі туалетів/громадських вбиралень. Це підтверджується погодженим сторонами визначенням «тимчасових споруд рекреаційного призначення» (пункт 3.2), адже вигрібну яму туалету неможливо «демонтувати та перенести в інше місце без знецінення та зміни її призначення». Крім того, розміщення вигрібної ями туалету свідчить про порушення позивачем умов договору щодо зобов'язання дотримуватися санітарно-епідеміологічних правил і норм. Вказане підтверджується положенням пункту 2.23 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.03.2011 № 145, який забороняє розміщення громадських вбиралень, каналізованих на вигріб, у місцях масового скупчення і відвідування громадян (парки, сквери, тощо)4

- також додатком № 1 до договору не передбачено розташування позивачем лінії електропередачі, так само як твердопаливного котла у приміщенні охорони, а також паркану та обладнання для функціонування підвісного мотузкового парку (вказане обладнання фактично кріпилося на деревах, як складових цінних лісових ресурсів у межах території природно-заповідного фонду та може спричиняти шкоду деревам);

- відповідач скористався своїм правом, закріпленим пунктом 7.4 спірного договору, на його одностороннє розірвання, що було оформлене в письмовій формі з посиланнями на причини та умови такого розірвання (прийняття рішення Науково- технічною радою). Вказаний лист був отриманий позивачем, що підтверджується ним у позовній заяві (абзац 2 аркушу 4 позовної заяви). При цьому розірвання спірного договору відбулося не на підставі, а з урахуванням рішення № 2 від 10.12.2021 Науково-технічної ради НПП «Голосіївський»;

- твердження позивача відносно того, що оскаржуваний правочин від імені відповідача був вчинений неналежним суб'єктом, а саме «заступником директора з науково-дослідної роботи - начальником відділу, який не мав таких повноважень», не заслуговують на увагу та спростовуються наказом НПП «Голосіївський» від 15.12.2021 № 36-к/тм «Про надання відпусток Андрію Хрутьбі», зі змісту якого, а також Листа Міндовкілля від 13.12.2021 № 25/7-19/26389-21 слідує, що, виконуючий обов'язки директора НПП «Голосіївський» Андрій Хрутьба відбув у основну щорічну відпустку тривалістю 14 календарних днів з 04.01.2022 по 18.01.2022, а на період відпустки виконання обов'язків керівника відповідача покладено на заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко Олену Іванівну.

- з спірного договору (розділ 14) слідує, що адресою позивача є наступна адреса: 03164, м. Київ, вул. Підлісна, 3, оф. 4. Саме за цією адресою був зареєстрований суб'єкт господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте після виявлення та фіксування відповідачем вищевказаних порушень з боку позивача, останнім вчинено дії по зміні свого місцезнаходження без повідомлення про це відповідача. Так, як слідує із доданого до позову витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наразі місцезнаходженням позивача є: Україна, 48748, Тернопільська обл., Борщівський р-н, село Іване-Пусте (без зазначення вулиці і будинку). У зв'язку з цим численні листи, повідомлення відповідача, направлені на вказану в спірному договорі адресу, поверталися без отримання позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25, з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог, позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано недійсним односторонній правочин Національного природного парку «Голосіївський» щодо розірвання договору № 12-20/63-РД про організацію рекреаційної діяльності від 05.08.2020, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Махніцьким Андрієм Васильовичем та Національним природним парком «Голосіївський», який оформлений листом Національного природного парку «Голосіївський» від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 за підписом заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І.;

- визнано договір № 12-20/63-РД про організацію рекреаційної діяльності від 05.08.2020, укладений між Фізичною особою - підприємцем Махніцьким Андрієм Васильовичем та Національним природним парком «Голосіївський» продовженим на тих же умовах та той самий строк.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання одностороннього правочину відповідача про розірвання спірного договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно застосовано право на відмову від спірного договору, яке ґрунтується на змісті пункту 7.4 такого договору та яке в даному випадку не є безумовним, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для визнання оскільки таке розірвання суперечить положенням спірного договору та вимогам чинного законодавства, оскільки:

-з листа НПП «Голосіївський» від 12.01.2022 № 16/2-08-3 щодо розірвання договору з ФОП Махніцьким А.В. вбачається, що підставою розірвання спірного договору є підсумки голосування засідання Науково-технічної ради Голосіївського природного парку, оформлені рішенням № 2 від 10.12.2021, проте вказане рішення не містить обґрунтувань щодо підстав розірвання спірного договору та не містить дослідження питання щодо допущення відповідачем порушення ним діяльності при виконанні такого договору;

- враховуючи, що спірний договір зі сторони відповідача укладено та підписано директором відповідача, питання господарської діяльності парку, зокрема питання укладання та розірвання договорів, в тому числі оплатних, є прерогативою директора парку у зв'язку з чим рішення НТР від 10.12.2021 № 2 не є законним, а відтак не може породжувати жодних юридичних наслідків, зокрема і для позивача. Інших підстав для розірвання спірного договору ніж рішення НТР від 10.12.2021 № 2 лист відповідача від 12.01.2022 № 16/2-08-3 не містить;

- лист відповідача від 12.01.2022 № 16/2-08-3 підписано заступником директора з науково-дослідної роботи - начальником відділу, наявність повноважень виконання обов'язків директора відповідача станом на 12.01.2022 матеріали справи не містять;

- фіксація порушень позивачем вимог чинного природо-охоронного законодавства та умов спірного договору має належним чином оформлюватися та доводитися до відома сторони користувача (позивача) зоною регульованої рекреації, проте із наданих відповідачем доказів не вбачається можливості встановити, що складені Акти порушення від 23.09.2021, Акт № 4-СБВ/2021 від 20.11.2021, Акт № 7-СБВ/2021 від 04.12.2021; Акт від 12.01.2022 надсилалися позивачу з метою доведення до відома про зміст останніх та усунення виявлених порушень, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні. Крім того, такі акти не містять чітко зазначеної норми чинного законодавства, з якої б вбачалося можливим встановити, що така діяльність позивача є такою, що не відповідає природо-охоронному законодавству, оскільки:

1) відповідачем здійснено посилання на узагальнені норми, такі як стаття 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», якою визначено функціональне зонування території Національного природного парку «Голосіївський» та закріплено вимоги щодо її використання;

2)те саме стосується і посилань відповідача в частині незаконного розміщення туалету з вигрібною ямою. Так, у відзиві Відповідач посилається на порушення в цій частині Позивачем пункту 2.23 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.03.2011 № 145, однак складені Відповідачем Акти про порушення, які долучені до позову, не містять посилань на порушення пункту 2.23 вказаних санітарних норм. При цьому, Акт № 4-СБВ/2021 від 20.11.2021 складено щодо двох осіб порушників, що унеможливлює встановити причинно-наслідковий зв'язок між порушником та його діями. Наданими відповідачем разом із відзивом Актами від 05.02.2021 № 3/2/202 та від 08.07.2021 № 3/2/285 зафіксовано на території кв. 89 самовільне встановлення туалету з вигрібною ямою площею 8 кв.м., облаштованого з порушенням вимог наказу МОЗ України від 17.03.2011 № 145, однак без зазначення посилання на порушення конкретного пункту такого наказу, тобто пункту 2.23 як про це зазначає відповідач але вже у відзиві;

3) твердження відповідача в тій частині, що діяльністю позивача порушувалось природоохоронне законодавство слід оцінювати критично, оскільки при складенні актів відповідачем не здійснювався розрахунок вартості шкоди, що фактично суперечить доводам та аргументам сторони відповідача;

- аргументи позивача про те, що документи про допущення ним порушень законодавства в частині територій регульованої рекреації отримано ним разом із листом від 02.04.2024 № 186/2-01 не спростовано відповідачем, а відтак доводи позивача в цій частині є обґрунтованими.

Задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання укласти додаткову угоду до спірного договору суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи спірні правовідносини сторін, мету заявленого позивачем позову та здійснені судом вище висновки, належним та таким, що забезпечить ефективний захист та відновлення прав позивача є викладення вимоги позивача в частині продовження строку дії договору наступним чином: «Визнати договір № 12-20/63-РД про організацію рекреаційної діяльності від 05.08.2020 продовженим на тих же умовах на той самий строк», що забезпечить дотримання принципу правової визначеності та є ефективних способом захисту права та інтересу позивача в частині виконання спірного договору, пославшись на те, що:

- приймаючи заяву по збільшення позовних вимог до розгляду суд дійшов висновку, що підстави для такого збільшення не змінилися, а саме: незгода позивача з одностороннім розірванням спірного договору відповідачем;

- враховуючи строк дії спірного договору, з метою уникнення виникнення повторних судових процесів та забезпечення процесуальної економії позивачем доповнено позовні вимоги вимогою немайнового характеру в частині продовження строку дії такого договору на той самий строк, що суд вважає правомірним та таким, що направлено на ефективний спосіб відновлення порушених прав позивача;

- умовами спірного договору погоджено, що останній укладений строком на 60 місяців і діє з моменту підписання з автоматичним пролонгуванням (п.п. 6.1, 6.2);

- договір укладено сторонами 05.08.2020, в силу чого закінчення 60-ти місячного строку припадає на 05.08.2025;

- враховуючи неправомірність дій відповідача щодо одностороннього розірвання спірного договору, які в силу визнання їх недійсними не можуть породжувати жодних юридичних наслідків, суд презюмує, що станом на дату ухвалення даного рішенні в матеріалах справи відсутні заперечення відповідача в порядку пункту 6.1 договору щодо припинення дії останнього у зв'язку із закінченням строку дії;

- положення пункту 7.5 та 7.6 договору підлягають застосуванню при достроковому припиненню останнього;

- зазначене вище у своїй сукупності свідчить про правомірність та обґрунтованість вимоги позивача (із врахуванням принципу диспозитивності) в частині продовження строку дії спірного договору на 60 місяців, тобто на тих самих умовах;

- на переконання суду, враховуючи недобросовісну поведінку сторони відповідача в частині фіксації та повідомлення позивача про складені ним акти порушень, заявлені позивачем вимоги є належним та ефективним способом захисту його прав в частині забезпечення ним здійснення господарської діяльності та уникнення виникнення нових порушень прав та інтересів позивача в майбутньому.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Національний природний парк «Голосіївський» звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; залучити та дослідити під час апеляційного розгляду докази.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим за умови неправильного застосування норм права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також додаткового зауважив на тому, що:

- окремі твердження позивача, на які суд послався в обґрунтування рішення, були викладені в клопотанні позивача від 01.06.2025, яке фактично є відповіддю на відзив. При цьому зазначене клопотання було подане з порушенням встановленого процесуального строку, а тому залишене судом без розгляду. Вказане свідчить про те, що врахування судом таких доводів позивача, не досліджених у встановленому порядку, свідчить про істотне порушення норм процесуального права, що вплинуло на правильність ухваленого рішення. При цьому, у зв'язку із залишенням без розгляду зазначеного вище клопотання позивача, суд першої інстанції залишив без розгляду й заперечення на відповідь на відзив у яких були викладені заперечення відповідача, а також долучено належні та допустимі докази, які, зокрема, спростовують висновок суду про нібито відсутність у позивача відомостей щодо допущених ним відповідних порушень. Отже, суд першої інстанції фактично прийняв доводи позивача, викладені у залишеному без розгляді клопотанні від 01.06.2025, проте, не врахував подані відповідачем докази, що є проявом упередженого підходу та порушенням засад змагальності сторін і рівності їхніх прав у судовому процесі;

- суд першої інстанції прийняв до розгляду нову позовну вимогу позивача (визнання спірного договору продовженим на тих же умовах та той самий строк - примітка суду) з порушенням правил і строків об'єднання позовних вимог, (ч. 3 ст. 173 ГПК України), що вплинуло на можливість відповідача спростувати заявлену нову вимогу;

- суд першої інстанції самостійно, за власною ініціативою, за відсутності волі однієї із сторін спірного договору вирішив питання про продовження цього договору строком на 5 років, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 237 ГПК України згідно з якою при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а також принципу диспозитивності, який і покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин;

- при цьому при вирішенні позову в цій частині суд першої інстанції формально послався на відсутність письмового заперечення однієї зі сторін вказаного договору, проте сам факт повідомлення позивач про розірвання такого договору вже чітко вказує на відсутність згоди на продовження правовідносин з цим суб'єктом;

- у п. 7.4.1 спірного договору сторонами погоджено, що хоча б разове порушення природоохоронного законодавства, зафіксоване актом НПП «Голосіївський», є підставою для односторонньої відмови відповідача від договору. Факт таких порушень зафіксований приписом від 23.04.2021 за підписом начальника відділу служби державної охорони НПП «Голосіївський» Фесенка І.І. (направлено позивачеві, що підтверджується Листом НПП «Голосіївський» від 11.05.2021 № 384/2-08). Крім того у доповнення до поданих до відзиву на позов документів у запереченні на відповідь на відзив від 06.06.2025 відповідач подав додаткові докази направлення на адресу позивача вказаного вище припису;

- з огляду на повернення численних поштових відправлень відповідача на адресу позивача повідомлення про порушення позивачем, про розірвання договору № 12-20/63-РД про організацію рекреаційної діяльності працівники НПП «Голосіївський» озвучували в телефонному режимі, намагалися вручити позивачеві особисто, проте позивач відмовився його отримувати під розпис, що підтверджується актом від 12.01.2022 за підписами працівників НПП «Голосіївський», а також відеозаписом від 12.01.2022, який засвідчує факт оголошення заступником начальника Святошинсько-Біличанського ПНДВ НПП «Голосіївський» Олександром Соколенком змісту та підстав повідомлення про розірвання договору № 12-20/63-РД позивачу. Вищевказані обставини та докази спростовують твердження позивача, а також висновки суду про те, що позивач не був ознайомлений з документами, на підставі яких відповідач в односторонньому порядку розірвав спірний договір;

- судом першої інстанції було проігноровано й те, що позивач не надав відповіді на запитання представника відповідача щодо причин припинення сплати вартості спірного договору з січня 2022 року, незважаючи на заявлену ним відсутність відомостей про підстави та умови розірвання такого договору.

З огляду на доводи апеляційної скарги, зокрема щодо безпідставного неприйняття судом першої інстанції наданих відповідачем доказів, апелянт просить суд апеляційної інстанції розглянути на етапі апеляційного розгляду справи та надати оцінку наступним доказам:

1) копія акту від 12.01.2022 за підписами працівників НПП «Голосіївський»;

2) відеозапис від 12.01.2022, який засвідчує факт оголошення заступником начальника Святошинсько-Біличанського ПНДВ НПП «Голосіївський» Олександром Соколенком змісту та підстав повідомлення відповідачем позивача про розірвання спірного договору;

3) докази направлення на адресу позивача припису від 23.04.2021 (накладна АТ «Укрпошта» і опис вкладення від 24.04.2021).

До апеляційної скарги апелянтом додані копії відповідних документів, а також копію відповідного відеозапису. При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що копії таких документів та відеозапису подавались відповідачем до суду першої інстанції, проте в судовому засіданні 16.06.2025 судом першої інстанції не були прийняті до розгляду.

В тексті апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 справа № 910/4138/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 клопотання Національного природного парку «Голосіївський» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного природного парку «Голосіївський» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/4138/25 призначено до розгляду на 02.09.2025 о 10:30 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4138/25.

04.08.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- на підставі аналізу матеріалів справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що як лист відповідача від 12.01.2021 №16/2-08-3, так і рішення Науково-технічної ради Національного природного парку «Голосіївський» від 10.12.2021 № 2, на яке посилається в листі відповідач не містили будь-яких посилань на факти порушення позивачем зобов'язань за спірним договором та причин припинення такого договору, а відтак останній не може бути припинено в односторонньому порядку;

- не дивлячись на той факт, що судом першої інстанції було відхилено клопотання позивача від 01.06.2025, як позивач так і представник позивача мали можливість викласти свої пояснення, доводи та аргументи у судовому засіданні, з метою захисту своїх прав та законних інтересів. Так, під час виступу у судових засідання, як представником позивача, так і позивачем було озвучено позицію про безпідставність розірвання НПП «Голосіївський» в односторонньому порядку договору про організацію рекреаційної діяльності № 12-20/63-РД від 05.08.2020 ;

- приймаючи заяву по збільшення позовних вимог до розгляду суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що підстави для такого збільшення не змінилися, а саме: незгода позивача з одностороннім розірванням спірного договору відповідачем, а відтак враховуючи строк дії договору, з метою уникнення виникнення повторних судових процесів та забезпечення процесуальної економії позивачем доповнено позовні вимоги вимогою немайнового характеру в частині продовження строку дії договору на той самий строк, що суд вважає правомірним та таким, що направлено на ефективний спосіб відновлення порушених прав позивача;

- суд першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи документів та на підставі доводів сторони позивача дійшов обґрунтованого рішення в частині визнання договору № 12-20/63-РД про організацію рекреаційної діяльності від 05.08.2020 продовженим на тих же умовах та той самий строк, а відтак твердження представника відповідача про протиправність ухвалення судом рішення в частині визнання такого договору продовженим на тих же умовах та той самий строк безпідставними та такими, що не підтверджені належним чином та належними доказами;

- акти про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природно-заповідний фонд України, які були складені з численними процедурними порушеннями не можна вважати належними та допустимими доказами порушення позивачем умов спірного договору та такими, що є підставою для розірвання в односторонньому порядку такого договору.

18.08.2025 матеріли цієї справи надішли до Північного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 № 09.1-08/1992/25, у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 про звільнення судді Іоннікової І.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4138/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 справа № 910/4138/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 справу № 910/4138/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.), учасників справи повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Національного природного парку «Голосіївський» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25 відбудеться у раніше визначені дату та час 02.09.2025 о 10:30 год.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 № 09.1-08/2029/25, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 02.09.2025, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4138/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 справа № 910/4138/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 справу № 910/4138/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.), розгляд апеляційної скарги Національного природного парку «Голосіївський» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25 призначено на 16.09.2025 о 10:10 год.

11.09.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому заявник просить прийняти долучені документи та докази щодо підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи № 910/4138/25 в Північному апеляційному господарському суді, а при прийнятті постанови по справі № 910/4138/25 вирішити питання щодо розподілу судових витрат. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат.

16.09.2025 до суду від відповідача надійшла заява, в якій заявник просить відмовити у задоволенні заяви представника позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні 16.09.2025 оголошено перерву до 14.10.2025 о 10:30 грн.

14.10.2025 до суду від позивача надішли додаткові пояснення, в яких заявник зауважив на наступному:

- те, що за позивачем рахується заборгованість за спірним договором, судом не повинно бути взято до уваги, оскільки у відповідності до історії платежів позивач сплатив би таку заборгованість у наступний період, при не розірванні договору;

- позивачем було належним чином підтверджено факт понесення судових витрат по справі № 910/4138/25, розмір та вартість яких була завчасно зафіксована та визначена у договорі про надання правової (правничої) допомоги № 22/07-1 від 22.07.2025.

До вказаних пояснень позивачем додані додаткові докази, а саме копії запитів позивача від 12.03.2025 та від 21.03.2025 та листів відповідача № 157/2-01 від 13.03.2025, № 175/2-01 від 25.03.2025 з додатком.

Щодо наданих позивачем додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Стаття 7 ГПК України визначає принцип рівності всіх перед законом і судом

Стаття 13 ГПК України встановлює, що:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу по суті з врахуванням наданих позивачем під час апеляційного перегляду додаткових доказів.

При цьому, з огляду на прийняття наданих позивачем додаткових доказів, колегія суддів вважає за доцільне, для забезпечення сторонами рівних прав під час судового розгляду, розглядати справу з урахуванням всіх наданих відповідачем в суді першої інстанції доказів.

Станом на 14.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

05.08.2020 позивач (сторона 2) та відповідач (сторона 1) уклали договір про організацію рекреаційної діяльності № 12-20/63-РД (далі - Договір), в п. 1.1 якого погодили, що відповідач забезпечує створення умов для рекреаційної діяльності з додержанням природоохоронного законодавства та режиму охорони заповідних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів, а позивач відповідно до умов цього Договору та в межах чинного законодавства України організовує рекреаційну діяльність, а саме: створює рекреаційні продукти та надає платні рекреаційні послуги рекреантам на території, що входить до складу Національного природного парку «Голосїївський», відповідно до висновку та в рамках планів щодо розвитку рекреації відповідача.

Згідно з п. 1.2 Договору позивач організовує рекреаційну діяльність у межах наступних територій: квартал 89, зона регульованої рекреації.

Додатковою угодою № 1 від 05.02.2021 сторонами внесено зміни в п. 1.2 Договору, яким розширено територію для рекреаційної діяльності в межах КП «Святошинське ЛПГ»: квартал 88, 101, 89 виділ 1 Святошинського лісництва, зона регульованої рекреації.

Пунктом 1.3 Договору передбачено вид дозволеної позивачу рекреаційної діяльності на території, вказаній в п. 1.2 Договору, а саме організація короткострокового відпочинку та обслуговування відвідувачів (в оздоровчих та інших рекреаційних цілях).

Відповідно до п. 1.4 Договору позивач має право створювати рекреаційні продукти та/або надавати послуги, згідно Додатку 1, для відвідувачів.

Згідно з п. 1.5 Договору земельна ділянка, на якій організовується рекреаційна діяльність залишається в складі Національного природного парку «Голосіївський» та у користуванні землекористувача.

Відповідно до п. 3.1 Договору позивач на територіях визначених відповідачем та на вказаних в п. 1.2 цього Договору розміщує тимчасові споруди рекреаційного призначення, які будуть використовуватися відповідно до п.п. 1.4, 1.5 Договору.

Під тимчасовими спорудами рекреаційного призначення (рекреаційними об'єктами), що дозволені для розміщення в цьому Договорі, сторони розуміють тимчасові некапітальні інженерні конструкції, полегшені, без фундаменту, які при необхідності, можуть бути демонтовані та перенесені на інше місце без знецінення та зміни призначення (п. 3.2 Договору).

Опис, характеристика, склад та кількість об'єктів, що розміщуються: згідно Додатку № 1 (п. 3.3 Договору).

Сторонами було підписано Додаток № 1 до Договору, який містить погоджену схему розміщення об'єктів за Договором.

Згідно п. 3.4 Договору право власності на рекреаційні об'єкти, які розміщені відповідно до пункту 3.1, 3.2, 3.3 цього Договору належать позивачу. Рекреаційні об'єкти обліковуються на балансі позивача, який несе ризик щодо їх випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження.

Відповідач має право самостійно демонтувати та передати на відповідальне збереження об'єкти, що належать позивачу у випадку якщо на день наступний за днем закінчення / припинення Договору споруди не демонтовані позивачем (п. 3.6 Договору).

Згідно п.п. 6.1 та 6.2 Договору Договір укладений строком на 60 місяців і діє з моменту підписання з автоматичним пролонгуванням.

Строк дії Договору може бути продовжений Сторонами за взаємною згодою та на погоджений строк.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає про те, що, що листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 за підписом заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І. відповідач повідомив позивача про те, що:

- на засіданні Науково-технічної ради відповідача, що відбулося 10.12.2021, відповідно до порядку денного розглянуто питання «Щодо розірвання договору про організацію рекреаційної діяльності з суб'єктом господарювання, який порушує умови договору»;

- зазначене питання стосувалося Договору та відповідно до підсумків голосування, ухвалено рішення про розірвання Договору;

- станом на 12.01.2022 Договір є таким, що втратив чинність.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом та просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду:

- визнати недійсним, оформлений листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 за підписом заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І. односторонній правочин відповідача щодо розірвання Договору;

- зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду до Договору на строк 60 місяців.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Колегія суддів вважає помилковими твердження позивача про те, що Договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, оскільки це не відповідає визначенню договору про спільну діяльність, яке наведено у ст. 1130 ЦК України за змістом якої за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

В свою чергу умови Договору не встановлюють ані зобов'язання сторін діяти спільно для досягнення певної мети, ані визначають вклади кожної з сторін, які вони вносять для досягнення такої мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч. 2 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, розірвання договору в односторонньому порядку та одностороння відмова від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, є правовими наслідками порушення зобов'язання, але самостійними правовими категоріями.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦК України особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків. Даний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08.09.2021 в справі № 727/898/19.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору.

Даний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 в справі № 465/5980/17.

Ці поняття (одностороння відмова в зобов'язання, розірвання договору в односторонньому порядку і одностороння відмова від договору) пов'язані між собою тим, що вони стосуються можливості однієї зі сторін договору припинити дію договору. Проте, між ними є різниця:

- одностороння відмова від зобов'язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов'язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов'язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов'язання за цей вид порушення;

- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;

- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами.

У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 756/420/17.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Отже, повідомлення про припинення договору є одностороннім правочином, до якого застосовуються загальні положення про правочин.

Частинами 1-3 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено вище положення ЦК України допускають односторонню відмову від договору у випадку якщо це передбачено договором, або законом.

У п. 7.2 Договору сторони погодили, що одностороннє дострокове припинення Договору допускається у випадку, передбаченому п. 7.4 Договору.

У п. 7.4 Договору сторони погодились, що Договір буде негайно за вимогою відповідача припинений, якщо позивач:

- хоча б один раз порушив природоохоронне законодавство і це зафіксовано Актом відповідача (підпункту 7.4.1);

- порушив хоча б один із наступних пунктів Договору: 1.2, 1.4, 1.5, 2.2.4, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.6, 4.7, 4.9, 5.4, 11.1, 11.2, 11.3, 11.5, 12.7.

Згідно пункту 7.6 Договору сторона, яка бажає в односторонньому достроково припинити Договір повинна надіслати іншій стороні письмове повідомлення про це, в якому має бути зазначено дати та причини припинення. Це повідомлення надсилається поштою рекомендованим листом на поштову адресу, або кур'єрською службою або передається особисто уповноваженій особі іншої стороні під підпис. Датою отримання стороною повідомлення вважається дата, що наступає через 2 дні після відправлення відповідного повідомлення.

Позивач зазначає, що ним 11.10.2021 отримано лист відповідача від 11.10.2021 №087/2021 про одностороннє розірвання Договору, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаний лист в матеріалах справи відсутній.

При цьому, відповідач листом № 713/2-01 від 25.10.2021 повідомив позивача про призупинення процедури розірвання, з огляду на що Договір потрібно вважати дійсним.

Колегія суддів зазначає про те, що з огляду на предмет позову - визнання недійсним, одностороннього правочину оформленого листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3, обставини, пов'язані з наявністю або відсутністю листа відповідача від 11.10.2021 №087/2021 про одностороннє розірвання Договору колегією суддів не досліджуються та не встановлюються, оскільки вказані обставини не впливають на рішення спору сторін по суті.

Отже, у Договорі сторонами погоджено можливість припинення його відповідачем в односторонньому порядку у випадках, передбачених ст. 7.4 Договору і таке право відповідачем реалізується шляхом направлення позивачу письмового повідомлення із зазначенням причин припинення, яке (повідомлення) надсилається поштою рекомендованим листом на поштову адресу, або кур'єрською службою або передається особисто уповноваженій особі іншої стороні під підпис.

Вказане свідчить про те, що для наявності у відповідача права на одностороннє припинення Договору має бути встановлено або не те, що позивач хоча б один раз порушив природоохоронне законодавство і це зафіксовано Актом відповідача або те, що позивач порушив хоча б один із наступних пунктів Договору: 1.2, 1.4, 1.5, 2.2.4, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 4.6, 4.7, 4.9, 5.4, 11.1, 11.2, 11.3, 11.5, 12.7.

Пунктом 11.1 Договору закріплено, що сторони домовилися, що позивач власними силами та за власний рахунок здійснює прибирання території, визначеної в пункті 1.2 Договору та її підтримання в належному стані.

Пунктом 11.2 Договору сторони домовилися, що позивач власними силами та за власний кошт встановить туалети у кількості 3-ох штук на території, визначеної в пункті 1.2 Договору та буде здійснювати їх обслуговування.

Відповідальність за дотримання санітарних, протипожежних правил та вимог техніки безпеки покладається на позивача (пункт 11.4 Договору).

Зі змісту листа відповідача від 11.10.2021 №087/2021 про одностороннє розірвання Договору вбачається, що рішення про одностороннє припинення Договору прийнято на підставі рішення № 2 Науково-технічної ради Національного природного парку «Голосіївський» від 10.12.2021.

В свою чергу зі змісту вказаного рішення № 2 вбачається, що підставою для його прийняття були порушення позивачем законодавства про природно-заповідний фонд.

На підтвердження наявності таких фактів порушення позивачем законодавства про природно-заповідний фонд відповідачем надано:

- Акт порушення від 23.09.2021;

- Акт № 4-СБВ/2021 про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природо-заповідний фонд України від 20.11.2021;

- Акт № 7-СБВ/2021 про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природо-заповідний фонд України від 04.12.2021;

З Акту порушення від 23.09.2021 вбачається, що останній складено заступником начальника Святошинського - Біличанського ПНДВ та інспектором охорони природно-заповідного фонду І категорії. Вказаним актом зафіксовано, що під час обстеження кварталів 88, 89 Святошинського лісництва, а саме ділянки в межах якої ФОП Махніцький здійснює рекреаційну діяльність, виявлено наступні порушення: «У місці розташування мотузкового парку виявлено будинок охорони з твердопаливним котлом, поряд розміщено самовільно встановлений металевий контейнер для зберігання інвентарю та туалет з вигрібною ямою. Зафіксовано всихання окремих дерев сосни звичайної віком близько 60 р, на які прикріплено конструкції мотузкового парку. Так само виявлено лінію електропередач у робочому стані, опори самовільно встановлено на капітальних фундаментах у межах природно-заповідного фонду. Територію зони відпочинку істотно засмічена побутовими відходами».

Актом № 4-СБВ/2021 про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природо-заповідний фонд України від 20.11.2021 (складено заступником начальника Святошинського - Біличанського ПНДВ та інспектором охорони природно-заповідного фонду І категорії) вбачається, що при перевірці 88, 89 кварталів Святошинського лісництва, КП «Святошинське ЛПГ». Вказаним Актом зафіксовано особи порушника: ФОП Махніцький А.В., ТОВ «Скай-Парк»; о 13:00 виявлено обладнання для роботи мотузкового парку, альтанки, мангали, самовільно встановлену лінію електропередач у робочому стані, контейнер для зберігання інвентарю, будинок охорони з твердопаливним котлом, туалет із вигрібною ямою.

З Акту № 7-СБВ/2021 про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природо-заповідний фонд України від 04.12.2021 вбачається, що останній складено заступником начальника Святошинського - Біличанського ПНДВ та інспектором охорони природно-заповідного фонду І категорії при перевірці 88, 89 кварталів Святошинського лісництва, КП «Святошинське ЛПГ». Вказаним Актом зафіксовано особи порушника: ФОП Махніцький А.В. та виявлено факт продовження роботи мотузкового парку ТОВ «Скай-парк», випадки здачі в платну оренду альтанок та мангалів. У межах кварталів виявлено наступні факти порушення режиму охорони НПП «Голосіївський», а саме: будинок охорони з твердопаливним котлом, великий контейнер, лінію електропередач, туалет з вигрібною ямою.

Також відповідачем наданий Припис від 23.04.2021 за підписом начальника відділу служби державної охорони НПП «Голосіївський» Фесенка І.І., згідно якого ФОП Махніцьому А.В. приписано наступне: «Демонтувати самовільно облаштований туалет з вигрібними ямами, металевий контейнер, тимчасове приміщення служби охорони, яке обладнане твердопаливним котлом, лінію електропередачі та паркан на території НПП «Голосіївський», які виявлені та зафіксовані в Акті № 3/2/202 від 05.02.2021 та привести вказану територію в належний стан відповідно до законодавства про природно-заповідний фонд України».

У приписі від 23.04.2021 є посилання на виявлені та зафіксовані в Акті № 3/2/202 від 05.02.2021 порушення.

З Акту № 3/2/202 від 05.02.2021 вбачається, що останній складено Державною екологічною інспекцією України щодо Національного природного парку «Голосіївський».

Актом № 3/2/202 від 05.02.2021, складеним за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів в частині спірних правовідносин зафіксовано, що:

- у кв. 89 Святошинського лісництва КП «Святошинське лісопаркове господарство», що входить до складу НПП «Голосіївський» без вилучення у землекористувача, встановлено факт розміщення мотузкового парку «Святошинське озеро», на території якого встановлено дерев'яні альтанки 2,5*3 м. у кількості 4 шт. ФОП Махніцьким А.В. відповідно до Додатку (схеми) до Договору про організацію рекреаційної діяльності №12-20/63-РД від 05.08.2020 з НПП «Голосіївський»;

- на території, де розташовуються вказані альтанки, розміщується самовільно встановлений металевий контейнер площею 32,5 м.кв.; тимчасове приміщення охорони площею 15 м.кв., яке обладнане твердопаливним котлом, самовільно облаштовано лінію електропередачі загальною протяжністю 800 м., а також самовільно встановлено туалет з вигрібною ямою площею 8 м.кв., облаштований з порушенням вимог наказу МОЗ України від 17.03.2011 №145, що відповідно до статті 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони.

Відповідач стверджує, що вказаний припис направлено позивачеві, що підтверджується листом відповідача від 11.05.2021 № 384/2-08.

Суд першої інстанції визнав, що матеріали справи не містять доказів направлення вказаного листа від 11.05.2021 № 384/2-08, проте вказане спростовується наданими відповідачем копіями накладної № 0304102110209 від 24.04.2021, опису вкладення, які судом першої інстанції не були не були прийняті до розгляду.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за умовами погодженими сторонами у Договорі та які є обов'язковими для сторін, для наявності у відповідача права на одностороннє припинення Договору має бути встановлено те, що позивач хоча б один раз порушив природоохоронне законодавство і це зафіксовано Актом відповідача, проте жодним чином не вказане що про наявність таких порушень відповідач має повідомити позивача, а відсутність такого повідомлення позбавляє відповідача право на одностороннє припинення Договору.

Вказане свідчить про те, що відсутність доказів направлення відповідачу всіх досліджених вище актів не є підставою для визнання недійсним оформленого листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 одностороннього правочин відповідача щодо розірвання Договору.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що вказаними документами підтверджується порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон № 2456) національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Згідно з п. 1.2. Положення Про Національний природний парк «Голосіївський», затвердженого Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 64 від 28.08.2020 (далі - Положення про НПП), Парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою, що входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого створюється особливий режим охорони та використання.

Порядок здійснення рекреаційної діяльності у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на дату укладення Договору врегульовувався Положенням про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затвердженим Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 22.06.2009 №330 (втратив чинність, але діяв станом на дату спірних правовідносин - примітка суду), а також положеннями чинного законодавства України, зокрема, ЦК України, Закону № 2456.

Як визначено положенням ч. 4 ст. 20 Закону № 2456 на національні природні парки, зокрема, але не виключно, покладається виконання таких основних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів.

Положенням про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затвердженим Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 22.06.2009 №330 встановлено, що:

- рекреаційна діяльність організовується відповідно до функціонального зонування та проектів організації території національних природних парків (НПП) і регіональних ландшафтних парків (РЛП), охорони, відтворення та рекреаційного використання їхніх природних комплексів і об'єктів, проектів організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів, а також проектів утримання та реконструкції парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, проектів організації території зоопарків, дендропарків тощо (п. 2.3);

- рекреаційна діяльність у межах заказників і пам'яток природи може здійснюватися за умови забезпечення охорони та збереження їхніх природних комплексів відповідно до положень про заказники та охоронних зобов'язань власників або користувачів земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказниками або пам'ятками природи (п. 2.4).

Наявними у матеріалах справи документами підтверджено розміщення на території, де розташовуються встановлено дерев'яні альтанки 2,5*3 м. у кількості 4 шт. ФОП Махніцьким А.В. відповідно до Додатку (схеми) до Договору вигрібної ями туалету, що свідчить про порушення позивачем положень п. 2.23 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.03.2011 № 145, який забороняє розміщення громадських вбиралень, каналізованих на вигріб, у місцях масового скупчення і відвідування громадян (парки, сквери, тощо).

При цьому таке розташування вказаної вигрібної ями туалету, так само як і металевого контейнер площею 32,5 м.кв., лінії електропередачі загальною протяжністю 800 м. не відповідає погодженому сторонами Додатку до Договору переліку об'єктів, які позивач має право встановити за Договором.

Колегія суддів окремо зазначає про те, що факт порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства підтверджений Актом № 3/2/202 від 05.02.2021 складним Державною екологічною інспекцією України. При цьому те, що такий акт складено саме щодо відповідача не спростовує встановлених в ньому фактів порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства.

Отже, матеріалами справи доведено факт порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства , яке зафіксовано складеними відповідачем Актами про порушення природоохоронного законодавства та законодавства про природо-заповідний фонд України № 4-СБВ/2021 від 20.11.2021 та № 7-СБВ/2021 від 04.12.2021, що свідчить про дотримання відповідачем при вчиненні одностороннього правочину щодо припинення Договору першої, з визначених Договором вимог (позивач хоча б один раз порушив природоохоронне законодавство і це зафіксовано Актом відповідача).

При цьому те, що при складенні актів відповідачем не здійснювався розрахунок вартості шкоди не свідчить про те, що діяльність позивача не порушувалось природоохоронне законодавство.

Щодо дотримання другої з умов, а саме направлення відповідачем позивачу письмового повідомлення із зазначенням причин припинення, яке (повідомлення) надсилається поштою рекомендованим листом на поштову адресу, або кур'єрською службою або передається особисто уповноваженій особі іншої стороні під підпис, слід зазначити таке.

Наданими відповідачем документами, зокрема актом від 12.01.2022 підтверджено, що відповідач запропонував позивачу отримати копію рішення № 2 Науково-технічної ради Національного природного парку «Голосіївський» від 10.12.2021 та листа відповідача від 11.10.2021 №087/2021 про одностороннє розірвання Договору, проте після того, як відповідач ознайомив позивача зі змістом вказаних документів, останній відмовився від їх отримання. Вказане підтверджується і наданим відповідачем відеозаписом проти справжності якого позивач не заперечив.

Отже, матеріалами справи доведено дотримання відповідачем при вчиненні одностороннього правочину щодо припинення Договору другої, з визначених Договором вимог (направлення відповідачу позивачу письмового повідомлення із зазначенням причин припинення, яке (повідомлення) надсилається поштою рекомендованим листом на поштову адресу, або кур'єрською службою або передається особисто уповноваженій особі іншої стороні під підпис).

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що рішення про припинення Договору оформлено рішенням № 2 Науково-технічної ради Національного природного парку «Голосіївський» від 10.12.2021, оскільки, таке рішення оформлено саме листом відповідача від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 з чим власне погоджується позивач, який у цьому позові просить визнати недійсним односторонній правочин оформлений саме таким листом.

Вказаний лист підписаний заступником директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І.

В свою чергу наданим відповідачем наказом від 15.12.2021 «Про надання відпусток Андрію Хрутьбі» підтверджено, що в.о. директора відповідача Хурутьба А. у період з 04.01.2022 по 18.01.2022 перебував у відпустці не період якої виконання обов'язків останнього було покладено на заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І.

Вказане свідчить про те, що лист відповідача від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 підписаний особою, яка у період його підписання виконувала обов'язки керівника відповідача.

Також колегія суддів зауважує і на тому, що як встановлено матеріалами справи позивач у період після отримання ним повідомлення про припинення Договору не перераховував відповідачу передбачену Договором плату що не може свідчити про визнання ним такого договору діючим.

За таких обставин колегія суддів вважає що позивач не довів наявність правових підстав для визнання недійсним, оформленого листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 за підписом заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І., одностороннього правочину відповідача щодо розірвання Договору, тому правових підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Щодо позовної вимог про зобов'язання сторони відповідача укласти додаткову угоду до Договору щодо продовження строку його дії на 60 місяців, колегія суддів зазначає про таке.

Задоволення вказаної позовної вимоги можливо лише за умови задоволення позовної вимоги про визнання недійсним, оформленого листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 за підписом заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І., одностороннього правочину відповідача щодо розірвання Договору, а тому за відсутності підстав для такого, така позовна вимога також не можє бути задоволена.

При цьому колегія суддів окремо зауважує на тому, що при розгляді вказаної позовної вимог судом першої інстанції було самостійно змінено заявлену позивачем позовну вимогу про «зобов'язання сторони відповідача укласти додаткову угоду до Договору щодо продовження строку його дії на 60 місяців» на позовну вимогу про «визнання Договору продовженим на тих же умовах та той самий строк», чим порушено встановлений ст. 14 ГПК України принцип диспозитивності господарського судочинства, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог , а також вимог ч. 2 ст. 237 ГПК України згідно з якою при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Посилання суду першої інстанції на принцип «jura novit curia» («суд знає закони») у цьому випадку колегія суддів визнає помилковим так як:

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 підкреслено, що саме на суд покладено обов'язок здійснити правову кваліфікацію правовідносин сторін, виходячи з установлених під час розгляду справи обставин, та визначити, яка норма права підлягає застосуванню для вирішення спору;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц звернуто увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні;

- отже вказаний принцип проявляється у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, проте не надає суду права самостійно визначати позовні вимоги.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про:

- визнання недійсним, оформлений листом від 12.01.2022 за вх. № 16/2-08-3 за підписом заступника директора з науково-дослідної роботи - начальника відділу Прядко О.І. односторонній правочин відповідача щодо розірвання Договору;

- зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду до Договору на строк 60 місяців,

відмовляється. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позову відмовляється повністю.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Національного природного парку «Голосіївський» задовольняється повністю.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи № 910/4138/25 в Північному апеляційному господарському суді покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного природного парку «Голосіївський» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 у справі № 910/4138/25 скасувати та прийняти нове рішення.

3. В позові відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Махніцького Андрія Васильовича (с. Івана -Пусте, Борщівський район, Тернопільська обл., 48748; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Національного природного парку «Голосіївський» (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35, м. Київ, 03035; ідентифікаційний код 35620372) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 7 267 (сім тисяч двісті шістдесят сім) грн. 20 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 21.10.2025

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді С.А. Гончаров

О.О. Хрипун