вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" жовтня 2025 р. Справа№ 911/1428/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Тищенко О.В.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2025 (повний текст складено 01.09.2025)
у справі № 911/1428/25 (суддя Грабець С.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укругледегазація»
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
про стягнення заборгованості
Позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 194 137,35 грн., 3 % річних в сумі 245 248,98 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 080 666,55 грн. нарахованих позивачем за порушення відповідачем строків оплати товару за договором поставки вугілля №111/45 від 02.09.2019.
У відзиві на позову відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- у спірному договорі передбачене право позивача нарахувати неустойку в розмірі облікової ставки Національного банку України, проте позивач здійснив нарахування відповідачу пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України;
- позивач застосував пункт спірного договору щодо можливості нарахування неустойки за несвоєчасну сплату вугілля без врахування п. 9.4.2. такого договору, який встановлює, що якщо позичальник не зареєстрував податкові накладні до граничного терміну, передбаченого ПК України, покупець має право призупинити виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодування вартості витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі №910/14937/24 встановлено, що позивачем не складено та не зареєстровано відповідні податкові накладні на суму 344 397,81 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим підтверджується факт неналежного виконання позивачем п. 9.4 спірного договору та вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних;
- неналежне виконання позивачем зобов'язання щодо створення та реєстрації податкових накладних з поставки вугілля та його оплати є істотними порушеннями зазначеного договору, що, відповідно до статті 538 ЦК України, є підставою для призупинення виконання своїх зобов'язань, адже внаслідок таких дій відповідачу було завдано шкоди та значною мірою позбавлено того, на що він розраховував при укладенні спірного договору поставки;
- поставка вугільної продукції зафіксована Актом №127/УУУ від 31.10.2019 приймання - передачі вугільної продукції за договором поставки, оплата за частину такої вугільної продукції відповідно до п. 6.7. договору мала бути здійснена не пізніше 10.12.2019, відповідно до умов ст. 258 ЦК України трирічний строк позовної давності з основного зобов'язання (яке виконане) сплив 09.12.2022. Оскільки сплив строк основного зобов'язання, сплив і строк з похідних вимог позивача, що ним заявлені - 3% річних, інфляційних втрат та неустойки, тож нарахування здійснені позивачем є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню;
- нарахування щодо 3% річних, інфляційних втрат, нараховані за період більше 3 років (1445 днів) протирічить судовій практиці відповідно до якої такі нарахування обмежуються 3 роками.
Крім того відповідач зазначив, що суд, у разі визнання обґрунтованими (частково обґрунтованими) позовних вимог позивача, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи, що основне зобов'язання сплачене, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, вважливість відповідача для енергоринку України як виробника електричної енергії, отримання значних втрат внаслідок ворожих атак, має право зменшити розмір неустойки, 3 % річних і таке рішення було б повністю обґрунтованим та цілком законним.
У відповіді на відзив позивач зауважив на наступному:
- навіть з врахуванням переконання відповідача про право на притримання суми, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних (які насправді позивачем були своєчасно та достовірно складені та направлені на реєстрацію до ЄРПН, що свідчить про добросовісність поведінки позивача та відсутність вини в будь-яких подальших діях податкових органів щодо реєстрації податкових накладних) - відповідач вирішив взагалі не виконувати грошові зобов'язання перед позивачем, що є відвертим та свідомим порушенням умов спірного договору;
- ухилившись від оплати за частину вугілля з партії від 31.10.2019 вартістю 2 066 386,86 грн. до 24.11.2023, та пояснюючи це шестикратно меншою сумою, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних у розмірі 344 397,81 грн. - відповідач допустив порушення прав та законних інтересів позивача;
- посилаючись на сплив 3-річного строку позовної давності, відповідач ігнорує положення законодавства, яким строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану;
- інфляційні втрати і 3 % річних не є штрафними санкціями. Сума простроченого відповідачем грошового зобов'язання становила 2 066 386,86 грн., а сума позовних вимог за позовом в межах даної справи - трохи більше 1,5 млн. грн.., з яких неустойка (пеня) складає менше 200 тис. грн. Відповідно, про перевищення розміру неустойки за розмір збитків позивача взагалі не йдеться - за даних обставин неустойка за позовом становить ~10% від розміру простроченого грошового зобов'язання (понад 2 млн грн), що аж ніяк не може трактуватись як надмірність.
Рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2025 у справі № 911/1428/25 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укругледегазація» 97 068,67 грн. пені, 245 079,14 грн. 3 % річних, 1 080 666,55 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 17 073,77 грн. коп. витрат зі сплати судового збору; відмовлено в іншій частині позову.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт порушення відповідачем строків оплати поставленого за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
При цьому суд першої інстанції визнав, що:
- відповідач повинен був здійснити оплату за актом №127/УУД приймання-передачі вугільної продукції від 31.10.2019, на суму 6 864 472,48 грн. (з ПДВ) не пізніше 10.12.2019, проте за частину вугілля з партії від 31.10.2019, вартістю 2 066 386,86 грн., відповідач здійснив оплату 24.11.2023, що підтверджується обіговою відомістю по товариству з обмеженою відповідальністю «Укругледегазація» по договору №111/45 від 02.09.2019, копія якої долучена до матеріалів справи;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 по справі №910/14937/24 встановлено, що позивач повинен був зареєструвати податкові накладні не пізніше 15.12.2023, а право відповідача призупинити оплату на суму ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, виникло з 16.12.2023;
- при цьому, так як оплату за актом приймання-передачі вугільної продукції №127/УУД від 31.10.2019 на суму 6 864 472,48 грн. (з ПДВ), відповідач повинен був здійснити не пізніше 10.12.2019, прострочення оплати відповідачем відбулось до виникнення підстав для її призупинення, тому нарахування пені позивачем за період з 11.12.2019 до 11.05.2020 здійснене відповідно до умов договору. Водночас за уточненим розрахунком суду розмір пені за заявлений позивачем до стягнення період становить 97 068,67 грн.;
- оскільки станом на 02.04.2020 позовна давність щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку був зупинений до дати звернення позивача з позовом до суду (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану), а відтак звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим;
- відповідачем не доведена, а судом не встановлена наявність тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України пов'язує можливість зменшення розміру санкцій, у зв'язку з чим, підстав для зменшення розміру пені, суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та трьох процентів річних відсутні.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2025 у справі № 911/1428/25 в частині задоволених позовних вимог; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Укругледегазація» у задоволенні позовних вимог повністю.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що позивач листом (як одностороннім правочином) продовжив строк дії спірного договору поставки і відповідач таку умову погодив (акцептував), що пдтверджується наступним:
- позивач звернувся до відповідача із листом від 21.11.2023 №23/11-2023/1 в якому просив сплатити 2 066 386,86 грн. за вугільну продукцію згідно договору поставки та зміну власних реквізитів за якими потрібно здійснювати перерахування коштів, визнавши вказаний лист невід'ємною частиною спірного договору;
- отже строк дії договору поставки було продовжено з ініціативи позивача і відповідач акцептував таку пропозицію позивача шляхом оплати;
- оскільки відповідач не заперечував на вказану пропозицію позивача, тим самим фактично погодився та прийняв її, вчинивши дії щодо прийняття та погодження такої пропозиції своїми діями - здійснив оплату 24.11.2023 в межах 20-ти денного строку, визначеного ч. 3 ст. 188 ГК України після отримання листа позивача від 21.11.2023 №23/11-2023/1, відсутнє порушення відповідачем умов спірного договору.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 справа № 911/1428/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 911/1428/25 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2025 у справі № 911/1428/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано Публічному акціонерному товариству «Центренерго» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати (доплати) судового збору у розмірі 5 122,14 грн.
22.09.2025 до суду від апелянта надійшла заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 3611 від 16.09.2025 про сплату 5 122 грн. 14 коп., в призначенні платежу вказано: «суд. збір з апеляц. скарги ПАТ «Центренерго» до Північн. АГС на ріш. Гос. суд. Київ. обл. від 06.08.2025 року».
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 № 09.1-08/2231/25, у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 21.09.2025 по 28.09.2025, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/1428/25.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 справа № 911/1428/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 справу № 911/1428/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.); відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2025 у справі № 911/1428/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 911/1428/25 призначено до розгляду на 21.10.2025 об 11:20 год., витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1428/25.
08.10.2025 матеріали цієї справи надішли до Північного апеляційного господарського суду.
10.10.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній проти задоволення апеляційної скарги заперечив пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що лист від 21.11.2023 №23/11-2023/1 з вимогою до апелянта сплатити заборгованість у розмірі 2 066 386,86 грн. у якому були вказані актуальні банківські реквізити жодним чином не підтверджує нібито продовження строку дії спірного договору поставки, а є вимогою погасити заборгованість, виконавши зобов'язання апелянта за договором.
Станом на 21.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
02.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укругледегазація» (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі - відповідач) був укладений договір поставки вугілля №111/45 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, позивач поставить (передасть) у власність відповідача, а відповідач прийме і оплатить вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у договорі умовах.
Згідно з п. 1.2. Договору, необхідні для виконання договору відомості вказуються у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору (далі - специфікації). Відповідно до п. 2.5. договору, право власності на вугілля від позивача до відповідача переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами договору.
Відповідно до п. 6.1. Договору, загальна сума договору складається з визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України (далі - вартість доставки) у випадку її оплати позивачем і відшкодування відповідачем, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 60 000 000,00 грн. (шістдесят мільйонів гривень 00 копійок).
Згідно з п. 6.7. Договору, оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється відповідачем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки, в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
Відповідно до п. 10.1. Договору, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та отримання сторонами всіх погоджень/затверджень відповідно до вимог чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення цього договору, і діє по 31.12.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначає, що:
- він здійснив поставку вугілля відповідно до актів приймання-передачі вугільної продукції: №106/УУД від 30.09.2019 на суму 4 771 496,38 грн. (з ПДВ); №112/УУД від 18.10.2019 на суму 1 430 418,00 грн. (з ПДВ); №127/УУД від 31.10.2019 на суму 6 864 472,48 грн. (з ПДВ);
- відповідач повинен був здійснити оплату за актом приймання-передачі вугільної продукції №127/УУД від 31.10.2019 на суму 6 864 472,48 грн. (з ПДВ), не пізніше 10.12.2019, однак оплату було здійснено 24.11.2023;
- з огляду на вказане позивач має право на стягнення нарахованої відповідно до п. 8.14 Договору пені у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, крім випадків, передбачених пунктом 9.4.2. договору;
- згідно з п. 9.4.2. Договору, якщо позивач не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних до закінчення граничного терміну реєстрації податкових накладних, передбаченого Податковим кодексом України, відповідач має право призупинити виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодуванню витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- оскільки відповідач здійснив оплату за Договором з порушенням визначених сторонами строків, позивач має право на стягнення з відповідача пені в сумі 194 137,35 грн. пені, 3 % річних в сумі 245 248,98 грн., та інфляційних втрат в сумі 1 080 666,55 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 6.7. Договору, оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється відповідачем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки, в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
Відповідно до п. 9.4.2. Договору, якщо позивач не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних до закінчення граничного терміну реєстрації податкових накладних, передбаченого Податковим кодексом України, відповідач має право призупинити виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодуванню витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що:
- на виконання умов Договору позивач, серед іншого, поставив відповідачу продукції на суму 6 864 472,48 грн. (з ПДВ), що підтверджується актом приймання-передачі вугільної продукції №127/УУД від 31.10.2019;
- в рахунок оплати вартості вказаної продукції відповідач, серед іншого, перерахував 24.11.2023 кошти в сумі 2 066 386,86 грн. (саме щодо несвоєчасного перерахування вказаної суми позивачем у цій справі № 911/1428/25 нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати - примітка суду);
Як вірно встановлено судом першої інстанції, виходячи з погоджених сторонами у Договорі умов оплата за вказану продукцію мала біти здійснена не пізніше 10.12.2019.
Щодо посилань відповідача на п. 9.4.2. Договору як на підставу для призупинення виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля колегія суддів зазначає про таке.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025, по справі №910/14937/24 встановлено, що позивач у визначений законодавством строк не виконав зобов'язання щодо реєстрації податкових накладних на загальну суму 344 397,81 грн. щодо поставки товару оплаченого платіжною інструкцією №3998 від 24.11.2023 на суму 2 066 386, 86 грн., у т.ч. ПДВ - 344 397, 81 грн.
При цьому зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що такий обов'язок відповідно до положень ПК України мав бути позивачем виконаний протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування, а оплату за актом приймання-передачі вугільної продукції №127/УУД від 31.10.2019 року, на суму 6 864 472,48 грн. (з ПДВ), відповідач повинен був здійснити не пізніше 10.12.2019.
Слід окремо зауважити на тому, що за змістом положень п. 9.4.2 Договору відповідач мав право призупинити виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодуванню витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто на суму 344 397, 81 грн., а не на повну вартість продукції.
Також колегія суддів зазначає про те, що вдповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з умовами Договору призупинення виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодуванню витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних є правом відповідача, а не його обов'язком, а відтак, виходячи з принципів справедливості, добросовісності та розумності відповідач, реалізуючи таке право мав повідомити про вказане позивача, оскільки позивач мав право бути обізнаним про таке призупинення.
Також є хибною думка скаржника, що з моменту отримання листа позивача від 21.11.2023 №23/11-2023/1 у нього виник новий(як вказує скаржник - 20-денний) строк виконання своїх зобов'язань за Договором, так як:
- згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;
- статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту;
- частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори);
- частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом;
- відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами;
- відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства;
- виходячи з положень чинного законодавства зміни до Договору вносяться за згодою сторін шляхом укладення сторонами додаткових угод у письмовій формі, які мають бути підписані уповноваженими особами підписи яких скріплюються печатками позивача та відповідача;
- у листі від 21.11.2023 №23/11-2023/1 позивач просить відповідач сплатити заборгованість за поставну продукцію та зазначає реквізити, а відтак такий лист за своєю правовою природою не може вважатися пропозицією щодо зміни строку оплати за Договором. При цьому скаржник помилково ототожнює вимогу(по суті претензію) позивача про оплату заборгованості відповідача з пропозицією про продовженням строку оплати поставленої продукції.
Отже, строк виникнення у відповідача обов'язку оплатити поставлений товар виник саме 10.12.2019 і він жодним чином не міг змінитися (продовжитися чи скоротитися) у зв'язку з надсиланням позивачем листа з проханням погасити заборгованість від 21.11.2023 №23/11-2023/1.
Колегія суддів наголошує на тому, що новий строк виконання обов'язку у відповідача не виник, відтак твердження скаржника про відсутність порушення ним умов Договору є безпідставним та необґрунтованим.
Отже наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до п. 8.14. Договору, за порушення виконання грошового зобов'язання за договором позивач має право стягнути з відповідача пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, крім випадків, передбачених пунктом 9.4.2. договору.
Згідно з п. 9.4.2. Договору, якщо позивач не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних до закінчення граничного терміну реєстрації податкових накладних, передбаченого Податковим кодексом України, відповідач має право призупинити виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодуванню витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач відповідно до положень Договору та ЦК України має право нарахувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.
Відповідач зазначає про те, що позивач застосував пункт Договору щодо можливості нарахування неустойки за несвоєчасну сплату вугілля без врахування п. 9.4.2. такого договору, який встановлює, що якщо позичальник не зареєстрував податкові накладні до граничного терміну, передбаченого ПК України, покупець має право призупинити виконання своїх зобов'язань по оплаті вартості вугілля та/або відшкодування вартості витрат на його доставку на суму, що відповідає сумі ПДВ в незареєстрованих податкових накладних, до моменту їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Щодо вказаного, то, як вірно встановлено судом першої інстанції:
- дійсно, у позивача був обов'язок згідно п. 9.4.2. Договору, зареєструвати податкові накладні, рішенням суду у справі № 910/14937/24 з позивача були стягнуті збитки за порушення даного пункту договору, тобто позивач поніс відповідальність, проте і у відповідача існував обов'язок оплатити поставлений товар. Цей обов'язок виник у відповідача (п. 6.7. Договору) в часі раніше, від обов'язку позивача (згідно п. 9.4.2. Договору) і продовжував існувати до 24.11.2023 - дати оплати відповідачем заборгованості за договором;
- оскільки, прострочення оплати відповідачем відбулось до виникнення підстав для її призупинення, тому нарахування пені позивачем за період з 11.12.2019 до 11.05.2020 здійснене відповідно до умов договору.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат колегія суддів вважає їх вірним.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції виконані позивачем розрахунки пені та 3 % річних є невірними, а при перерахунку пені та 3 % річних за заявлені до стягнення періоди їх суми становлять 97 068,67 грн. та 245 079,14 грн. відповідно.
Крім того, скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що місцевим судом безпідставно стягнуто з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період більший ніж 3 роки, проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями скаржника та зауважує йому на тому, що стягнення вказаних сума за період більший ніж три роки чинним законодавством не заборонено.
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно з статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Як встановлено вище, оплата за спірну продукцію мала біти здійснена не пізніше 10.12.2019, а відтак з 11.12.2019 такий обов'язок вважається простроченим.
Отже, перебіг строку позовної давності розпочався з 11.12.2019.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023.
Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, в редакції, яка діяла станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, згідно з положеннями чинного на дату звернення позивача до суду з цим позовом законодавства, строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.
Вказане свідчить про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.
Щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у цій справі № 911/1428/25 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 911/1428/25 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.
Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У обґрунтування наявності підстав для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідач послався на те, що:
- він має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 № 83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька;
- внаслідок російської військової агресії відповідач та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії військового стану.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції:
- Договір був укладений 02.09.2019, а оплату згідно з актом №127/УУД від 31.10.2019 року, на суму 6?864?472,48 грн. (з ПДВ), відповідач повинен був здійснити не пізніше 10.12.2019, тобто до введення на всій території України правового режиму воєнного стану;
- сума основного боргу, згідно з Договором, становила 2?066 386,86 грн., а сума нарахованої пені складає 97?068,67 грн., що відповідає одній обліковій ставці НБУ. Так, розмір пені становить лише 4,7% від суми основного зобов'язання, що свідчить про її незначний розмір.
Слід зазначити і про те, що військова агресія безумовно вплинула на матеріальне становище всіх учасників господарських правовідносин, а відтак, такі обставини однаковою мірою впливають як на відповідача, так і на позивача та, з огляду на вказане, на думку колегії суддів, не можуть свідчити про наявність підстав для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, адже вказане ставить відповідача у більш привілейоване становище, ніж позивача.
Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
Колегія суддів зазначає і про те, що розмір штрафних санкцій право на отримання яких позивач має право знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті товару, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 97 068,67 грн., 3 % річних в сумі 245 079,14 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 080 666,55 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат відсутні. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) гарантує право на справедливий суд, невід'ємним елементом якого ЄСПЛ визнає вимогу щодо вмотивованості (обґрунтованості) судових рішень. Хоча термін "вмотивованість" прямо не згадується у статті 6, ЄСПЛ послідовно тлумачить його як обов'язкову складову справедливого судового розгляду.
У справі "Van de Hurk v. the Netherlands" ЄСПЛ наголосив, що дія статті 6 Конвенції полягає, серед іншого, в тому, щоб зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами. У справі "Hirvisaari v. Finland" Суд зазначив, що однією з функцій вмотивованого рішення є демонстрація сторонам того, що їх вислухали, а також надання можливості оскаржити таке рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим, йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У рішенні у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12; пункт 71) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне, обґрунтоване та мотивоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 06.08.2025 у справі № 911/1428/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Центренерго» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2025 у справі № 911/1428/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 06.08.2025 у справі № 911/1428/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України
.
Повний текст судового рішення складено 21.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді С.А. Гончаров
О.В. Тищенко