вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" жовтня 2025 р. Справа№ 910/6415/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.10.2025 у справі №910/6415/25 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 (повний текст складено 01.09.2025)
у справі № 910/6415/25 (суддя - Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКА ЕЛЕКТРОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ»
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія «Укренерго»
про стягнення 1 275 531,45 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКА ЕЛЕКТРОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору про надання послуг із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0221-09021 від 01.07.2019 у загальному розмірі 1 275 531,45 грн.
Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним виконанням відповідачем обов'язку по оплаті наданих у період з червня по грудень 2024 року за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0221-09021 від 01.07.2019 послуг.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що за прострочення виконання зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати за послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за період червень - грудень 2024 року позивач нарахував відповідачу 3 % річних в сумі - 619 720,73 грн. (за період з 01.06.2024 по 17.01.2025) та інфляційні втрати в сумі 3 525 180,53 грн. (за період з 06.08.2024 по 31.12.2024), які були стягнуті за рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2025 у справі №910/690/25. Водночас, оскільки прострочення грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг тривало також після 17.01.2025, позивачем донараховані 3% річних в сумі 375 781,00 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025) та інфляційні втрати в сумі 899 750,45 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025 року).
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії є спеціальним обов'язком, покладеним на відповідача законодавством;
- витрати оператора системи передачі, що здійснюються ним у разі покладення на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії включені законодавцем до тарифу на послуги з передачі електричної енергії як окрема складова;
- при цьому встановлення витрат відповідача на виконання спеціальних обов'язків в іншому розмірі, аніж це затверджено структурою тарифу, законодавством не передбачено, так само як не передбачено покриття витрат оператора системи передачі на виконання спеціальних обов'язків з інших джерел, аніж з тарифу на послуги з передачі електричної енергії та поза розміром, ніж це встановлено у затвердженому НКРЕКП тарифі;
- при цьому розмір здійснених НЕК «Укренерго» оплат у зв'язку з виконанням спеціальних обов'язків, подекуди у рази перевищував встановлені тарифом витрати на виконання ОСП спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільних інтересів із збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел;
- вказані обставини спричинили несвоєчасне здійснення оплати відповідачем спірних послуг;
- стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, що не передбачено фінансовим планом підприємства та не закладено в структуру тарифу - загрожуватиме нормальній операційній роботі відповідача як оператора системи передачі, перешкоджатиме ефективному та надійному функціонуванню системи передачі і ринку електричної енергії в цілому, що в свою чергу ставить під загрозу безперебійне постачання електричної енергії споживачам, а також створює ризики надзвичайних ситуацій на ринку електричної енергії, наслідки яких можуть бути катастрофічними в масштабах країни.
Крім того, відповідач просив суд, у випадку визнання обґрунтованими та підтвердженими позовних вимог - зменшити загальний розмір 3% річних - до 1 грн. та зменшити загальний розмір інфляційних нарахувань - до 1 грн..
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/6415/25 позов задоволено повністю.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:
- рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/690/25 від 14.05.2025 встановлено, що сторонами без будь-яких зауважень підписано акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг до спірного договору за період з червня по листопад 2024 року на загальну суму 99 923 707,33 грн., проте, відповідач в порушення умов вказаного договору не виконав зобов'язання по сплаті наданих послуг в повному обсязі, як і не спростував факту отримання ним у спірному періоді послуг в обсягах, визначених в актах, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 70 413 522,86 грн.
- отже матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті наданих у період з червня по грудень 2024 року за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0221-09021 від 01.07.2019 послуг, а відтак позивач має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, оплата вартості послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за спірний період можлива лише у разі включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП як регулятора ринку електричної енергії, і зазначені об'єктивні причини унеможливили вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань з посиланням на те, що:
- п. 3.3. спірного договору чітко узгоджено порядок оплати наданих послуг за відповідним актом, який складається з урахуванням відповідного розрахунку, який і було підписано сторонами без зауважень і заперечень, і який, відповідно, є належним та допустимим доказом в підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем визначеного актом обсягу послуг та їх вартості, а отже, є належними доказами виникнення у відповідача чітко обумовленого грошового зобов'язання з оплати наданих послуг у сумах, узгоджених у вказаних актах, і в обумовлені договором та ст. 530 ЦК України строки;
- ані умови спірного договору, ані положення Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого Постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 та наведені постанови НКРЕКП не ставлять у залежність своєчасність здійснення замовником оплати за отримані послуги від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/6415/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що він вважає рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 незаконним, необґрунтованим, оскільки судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, також судом першої інстанції порушенні норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що:
- місцевим судом не взято до уваги, що законодавство забороняє відповідачу оплачувати придбані послуги (в даному випадку позивачу) за рахунок коштів, які призначені згідно зі структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі і отримані, зокрема, в оплату послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Тобто відповідач першочергово обмежений не недодержанням своїх обов'язків власних контрагентів, а положеннями пп. 15, 43, п. 2.3, абз. 12 п. 1.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 09.11.2017 № 1388;
- вказане свідчить про те, що він міг сплачувати позивачу за надані послуги по договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел лише за рахунок коштів, які призначені згідно зі структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі і отримані, зокрема, в оплату послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та з передачі електричної енергії.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 справа № 910/6415/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/6415/25 залишено без руху; надано Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 22 959, 56 грн.
23.09.2025 до суду від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № АУ-7930 від 22.09.2025 про сплату 22 959,57 грн., в призначенні платежу вказано: «сз за позов. ТОВ Миколаївська електропостачальна компанія, на рішення від 01.09.25 по спр.№910/6415/25».
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 № 09.1-08/2235/25, у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 21.09.2025 по 28.09.2025, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6415/25.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 справа № 910/6415/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В. справу № 910/6415/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/6415/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/6415/25 призначено до розгляду на 21.10.2025 об 11:30 год.; матеріали справи № 910/6415/25 витребувано з Господарського суду міста Києва.
06.10.2025 матеріали цієї справи надішли до Північного апеляційного господарського суду.
07.10.2025 представник позивача звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні у справі № 910/6415/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 вказану заяву задоволено.
08.10.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з посиланням на те, що твердження Відповідача, що законодавство забороняє йому оплачувати придбані послуги за рахунок коштів, які призначені згідно зі структурою тарифів - є хибним, оскільки жодні приписи законодавства не можуть забороняти суб'єкту господарювання належним чином виконувати умови, укладеного ним договору.
Станом на 21.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище врегульовані Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі (надалі - ОСП) - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії (згідно постанови НКРЕКП від 14.06.2018 року № 429) та виконує функції постачальника універсальних послуг(ПУП) на закріпленій території Миколаївської області.
Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі виконує покладені на нього спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
Оператор системи передачі відповідно до цього Закону виконує функції, пов'язані з покладенням на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу із збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інших спеціальних обов'язків. Оператор системи передачі для забезпечення загальносуспільних інтересів придбаває послуги, які надаються йому на обов'язковій основі суб'єктами ринку, визначеними відповідно до цього Закону, на підставі договору про надання послуг для забезпечення загальносуспільних інтересів, типова форма якого затверджується Регулятором (ч. 8 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
З метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії (частина 1 статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії").
До спеціальних обов'язків, що покладаються на учасників ринку електричної енергії відповідно до цього Закону для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, належать, зокрема, забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (п. 1 ч. 2 ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії покладаються на гарантованого покупця, постачальників універсальних послуг, оператора системи передачі; виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, яким встановлено «зелений" тариф на строк застосування «зеленого» тарифу; виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку, - на строк дії підтримки таких виробників (абз. 2 ч. 2 ст. ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до абзацу 1, 2 частини 6 статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник універсальних послуг одночасно з виконанням обов'язку щодо купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом у приватних домогосподарств, величина встановленої потужності генеруючих установок яких не перевищує 50 кВт, надає оператору системи передачі послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії. Така послуга надається постачальником універсальних послуг виходячи з фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом у приватних домогосподарств.
Абзацем 3 частини 6 статті 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за "зеленим" тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку "на добу наперед". Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії затверджується Регулятором (НКРЕКП).
Отже, згідно з положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» на відповідача, який є оператором системи передачі об'єднаної енергетичної системи України, та позивача, який виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області, вказаним Законом покладено спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема, спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» (надалі - Позивач, ПУП, Постачальник послуг) та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі - Відповідач, ОСП, Замовник) укладено типовий Договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел №0221-09021 від 01.07.2019 року, в редакції додаткової угоди №10 Договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг (надалі-Договір).
Пунктом 7.1. Договору встановлено, що Договір набирає чинності 01.07.2019 та діє до 31.12.2020.
В подальшому відбувалась пролонгація Договору, шляхом укладення додаткових угод.
Додатковою угодою №11 дія Договору продовжена до 31.12.2025 року.
Відповідно до пункту 1.1. Договору для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, надає Замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі-Послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно із положеннями 2.1 Договору вартість та порядок оплати Послуги визначається з урахуванням вимог Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого Постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді.
Додатковою угодою №10 зазначений пункт Договору доповнений «відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом Постачальником послуг, визначеними згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №312 (далі - ПРРЕЕ) та Порядком продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї, затвердженим постановою НКРЕКП від 29 грудня 2023 року №2651.
Водночас підпунктом 4 пункту 3.3. Договору передбачено зобов'язання Замовника у повному обсязі здійснювати оплату вартості Послуги, розрахованої Постачальником послуг та затвердженої Регулятором.
Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (пункту 72 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Отже, обов'язок зі сплати Послуги виникає у відповідача з моменту затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії постачальником універсальних послуг за відповідний місяць.
Згідно з п. 1.2 Порядку № 641 цей Порядок поширюється на виробників електричної енергії за «зеленим» тарифом, продавців електричної енергії за «зеленим» тарифом, кандидатів у продавці за «зеленим» тарифом, переможців аукціону, продавців за механізмом ринкової премії, активних споживачів, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію ПУП, оператора системи передачі (далі - ОСП), операторів систем розподілу, адміністратора комерційного обліку (далі - АКО), оператора ринку (далі - ОР) та організатора електронних аукціонів.
Відповідно до пункту 15.2. Порядку протягом перших 12 днів календарного місяця, наступного за розрахунковим, ПУП направляє ОСП акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП. ОСП протягом п'яти календарних днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони, або надає до нього обґрунтовані зауваження, що містять вичерпні пояснення та документальне підтвердження причин непогодження розрахунку вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП.
Як вбачається з матеріалів справи, акти приймання-передачі послуг були підписані обома сторонами, претензій щодо обсягу нарахованої послуги у відповідача відсутні.
Крім того, згідно з пунктом 15.4 Порядку ОСП здійснює 100% оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці.
Звертаючись до суду позивач вказує, що ним належним чином виконано умови Договору та надано відповідачу послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії , протягом дії договору (в редакції вищезазначених додаткових угод), що підтверджується підписаними актами приймання-передачі наданих послуг, а також Постановами НКРЕКП, а саме:
- постановою НКРЕКП від 31 липня 2024 №1409 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у червні 2024 року в сумі 22 304 758,26 грн. з ПДВ (18 587 298,55 грн.*1,2);
- постановою НКРЕКП від 03 вересня 2024 №1573 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у липні 2024 року в сумі 19 490 748,72 грн. з ПДВ (16 242 290,60 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 01 жовтня 2024 №1702 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у серпні 2024 року в сумі 22 302 202,36 грн. з ПДВ (18 585 168,63 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 29 жовтня 2024 №1855 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у вересні 2024 року в сумі 18 291 808,16 грн. з ПДВ (15 243 173 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 26 листопада 2024 №2017 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у жовтні 2024 року в сумі 12 268 168,50 грн. з ПДВ (10 223 473,75 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 24 грудня 2024 №2364 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у листопаді 2024 року в сумі 5 266 021,33 грн. з ПДВ (4 388 351,11 грн. *1,2);
- постановою НКРЕКП від 28 січня 2025 року №113 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої постачальником універсальних послуг ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» у грудні 2024 року в сумі 1 423 930,34 грн. з ПДВ (1 186 608,62 грн. *1,2).
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/690/25 від 14.05.2025 встановлено, що сторонами без будь-яких зауважень підписано акти приймання-передачі наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг до Договору за період з червня по листопад 2024 року на загальну суму 99 923 707,33 грн., проте, відповідач в порушення умов Договору не виконав зобов'язання по сплаті наданих послуг в повному обсязі, як і не спростував факту отримання ним у спірному періоді послуг в обсягах, визначених в актах, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 70 413 522,86 грн.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Також показовою є справа «Гріненко проти України» (Grynenko v. Ukraine) (20.092022), яка стосувалась неврахування судом висновків остаточного судового рішення у іншій справі, що призвело до порушення статті 6 ЄКПЛ.
Розглянувши скаргу заявника, Європейський суд вказав, що є незрозумілим, чому суди, знаючи про висновки, зроблені в першому провадженні, не врахували їх і вирішили всупереч цим висновкам. Цей висновок став вирішальним для результату провадження. Жодних пояснень щодо законних підстав для такого висновку у рішеннях районного суду чи судів вищих інстанцій немає. У своїх скаргах на ухвалу районного суду від 05 вересня 2011 року заявник чітко порушив зазначене питання, поскаржившись на порушення принципу юридичної визначеності. Однак його аргументи залишилися без відповіді.
Крім того, Суд зауважує, що на відміну від рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumгrescu v. Romania), у цій справі остаточне судове рішення 2010 року не було формально скасоване під час другого провадження. Однак його було позбавлено будь-якої юридичної сили, оскільки встановлені в ньому вирішальні обставини були повторно оцінені та вирішені іншим чином судами під час другого провадження. Суд уже встановлював, що така ситуація також може становити порушення принципу юридичної визначеності усупереч пункту 1 статті 6 Конвенції.
Суд не вважає, що перше провадження характеризувалося фундаментальним недоліком, таким як, зокрема, юрисдикційна помилка, або серйозні порушення судового процесу або зловживання владою. Таким чином, не було доведено гостру соціальну необхідність, яка б виправдовувала ігнорування судами відповідного судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі №910/690/25 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі № 910/6415/25, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи №910/690/25 зокрема щодо несвоєчасного виконання відповідачем обв'язку по оплаті спірних послуг, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що за прострочення виконання зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати за послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за період червень - грудень 2024 року позивач нарахував відповідачу 3 % річних в сумі - 619 720,73 грн. (за період з 01.06.2024 по 17.01.2025) та інфляційні втрати в сумі 3 525 180,53 грн. (за період з 06.08.2024 по 31.12.2024), які були стягнуті за рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2025 у справі №910/690/25. Водночас, оскільки прострочення грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг тривало також після 17.01.2025, позивачем донараховані 3% річних в сумі 375 781,00 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025) та інфляційні втрати в сумі 899 750,45 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025 року).
Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав, які детально наведені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору у період з червня по грудень 2024 року позивачем відповідачу надано послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії надання яких підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передані наданих послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтеративних джерел за спірний період, проте такі послуги відповідачем вчасно оплачені не були.
При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що НКРЕКП не було передбачено достатніх витрат для відповідача на виконання спеціальних обов'язків у структурі тарифу на послуги з передачі електричної енергії та, з вказаного приводу зазначає наступне:
- згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
- між сторонами виникли господарські відносини, а приписи ГК України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань;
- факт відсутності бюджетного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів в будь якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати послуг оскільки, такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання;
- за укладеним між сторонами Договором саме відповідач взяв на себе обов'язок своєчасно проводити оплату вартості послуги відповідно до умов договору та Порядку № 641; при цьому, ані умови договору, ані умови Порядку № 641, не ставлять в залежність своєчасність здійснення оплати замовником за отриману послугу від включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони Регулятора;
- відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що, зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
Близька за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/16029/21 предметом розгляду у якій були правовідносини між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел від 01.07.2019 № 0248-09021.
З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно відхилив доводи відповідача про те, що оплата вартості послуг позивача із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за спірний період можлива лише у разі включення відповідних витрат до структури тарифу зі сторони НКРЕКП як регулятора ринку електричної енергії, і зазначені об'єктивні причини унеможливили вчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, - оскільки п. 3.3. договору чітко узгоджено порядок оплати наданих послуг за відповідним актом, який складається з урахуванням відповідного розрахунку, який і було підписано сторонами без зауважень і заперечень, і який, відповідно, є належним та допустимим доказом в підтвердження надання позивачем та прийняття відповідачем визначеного актом обсягу послуг та їх вартості, а отже, є належними доказами виникнення у відповідача чітко обумовленого грошового зобов'язання з оплати наданих послуг у сумах, узгоджених у вказаних актах, і в обумовлені договором та ст. 530 ЦК України строки.
Згідно з положеннями статей 33, 62, 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» на відповідача, який є оператором системи передачі об'єднаної енергетичної системи України, та позивача, який виконує функції постачальника універсальних послуг, Законом покладено спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, зокрема: спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Постановою НКРЕКП № 641 від 26.04.2019 «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом» затверджено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел.
Постановою НКРЕКП № 178 від 24.01.2024 «Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» внесено зміни до постанови НКРЕКП № 641 від 26.04.2019 та викладено Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії (далі - Порядок) в новій редакції.
Пунктом 1.2 глави 1 Порядку визначено, що він поширюється на виробників електричної енергії за "зеленим" тарифом, продавців електричної енергії за "зеленим" тарифом, кандидатів у продавці за "зеленим" тарифом, переможців аукціону, продавців за механізмом ринкової премії, активних споживачів, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію ПУП, оператора системи передачі (далі - ОСП), операторів систем розподілу, адміністратора комерційного обліку (далі - АКО), оператора ринку (далі - ОР) та організатора електронних аукціонів.
Відповідно до пункту 15.2 глави 15 Порядку протягом перших 12 днів календарного місяця, наступного за розрахунковим, постачальника універсальних послуг(ПУП) направляє ОСП акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП. ОСП протягом п'яти календарних днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони, або надає до нього обґрунтовані зауваження, що містять вичерпні пояснення та документальне підтвердження причин непогодження розрахунку вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП.
Згідно з пунктом 15.3 глави 15 Порядку протягом двох робочих днів після отримання від ОСП підписаного акта приймання-передачі ПУП надає Регулятору розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії та копію акта приймання-передачі для затвердження.
За змістом пункту 15.4 глави 15 Порядку ОСП здійснює 100 % оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці.
Таким чином, твердження скаржника про те, що місцевим судом не взято до уваги, що законодавство забороняє відповідачу оплачувати придбані послуги (в даному випадку позивачу) за рахунок коштів, які призначені згідно зі структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі, - є необґрунтованими, оскільки законодавство навпаки - зобов'язує скаржника здійснювати 100 % оплату ПУП вартості наданої послуги, що обґрунтовано було досліджено і встановлено судом першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що те, що у скаржника наявні лише кошти, які призначені згідно зі структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі, то є внутрішньогосподарські справи скаржника, це в жодному випадку не може бути підставою невиконання своїх зобов'язань за договором у відповідності до приписів чинного законодавства, а відсутність належного обсягу витрат на оплату послуг із забезпечення збільшення частки виробництва з альтернативних джерел в структурі тарифу на послуги з передачі електричної енергії не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.
Колегія суддів звертає увагу, що умови договору не містять будь-яких застережень щодо використання ОСП поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та, відповідно, умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку.
Згідно ч. 4 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках.
Кошти із поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на:
1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників;
2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників;
3) поточний рахунок оператора системи передачі.
З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти із власного поточного рахунка.
З наведеної статті Закону вбачається, що її зміст не містить імперативної заборони щодо розрахунку ОСП з постачальником електричної енергії тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість для належного виконання грошових зобов'язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/6639/21, від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21, від 28.08.2025 у cправі № 910/685/25.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих позивачем за Договором послуг, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань, в тому числі і 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що виконані позивачем розрахунки є вірними, а при перерахунку таких позовних вимог колегією суддів сума їх виявилась не меншою, ніж заявлена позивачем до стягнення.
За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі № 910/21812/17, від 17.01.2018 у справі № 910/11316/17, від 12.03.2019 у справі № 904/8223/16, від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.
Так як обов'язок щодо сплати позивачу вартості наданої послуги виражений в грошових одиницях України та передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку, вказане зобов'язання є грошовим, а невиконання або неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданої послуги, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з нормами ст.ст. 611, 625 ЦК України.
У вказаних висновках колегія суддів звертається до правових висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 24.11.2022 у справі № 927/713/21, від 23.11.2023 у справі № 925/654/22, від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 та від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21.
Грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 926/263/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16).
Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення (постанова від 05.03.2019 у справі № 917/1564/17).
Щодо наявності підстав для зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у цій справі № 910/6415/25 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 910/6415/25 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.
Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У обґрунтування наявності підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат відповідач постався на:
- те, що він є стратегічним підприємством від якого залежить стале функціонування електроенергетичної галузі та електроенергетичної національної безпеки в цілому;
- непомірні високі витрати, які він буде вимушений зробити, покриваючи збитки за сплату штрафних санкцій;
- відсутність вини відповідача в здійсненні своєчасного розрахунку;
- відсутність підтверджених матеріальних збитків позивача та компенсаційний характер знецінення грошових коштів за рахунок інфляційних втрат
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат зазначивши, що в межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 375 781,00 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025) та інфляційних втрат в сумі 899 750,45 грн. (за період з 18.01.2025 по 30.04.2025). Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/6415/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/6415/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/6415/25 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 21.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
С.А. Гончаров