вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" жовтня 2025 р. Справа№ 910/7966/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 21.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 (повний текст складено 18.08.2025)
у справі № 910/7966/25 (суддя - Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крячківка-Агро»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал»
про стягнення заборгованості у розмірі 598 125,66 грн.
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Крячківка-Агро» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал» про стягнення заборгованості у розмірі 598 125,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Крячківка-Агро» вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал» частково та з простроченням було виконано своє зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором поставки №1003/23-3 від 10.03.2023 згідно видаткової накладної №КА14/03-2 від 14.03.2020 на суму 3 014 388,62 грн. товару, у зв'язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 428 598,62 грн.
Крім того, посилаючись на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором поставки №1003/23-3 від 10.03.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Крячківка-Агро» стверджує про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал» нарахованої за період з 20.03.2023 по 20.09.2023 пені у розмірі 51 995,39 грн., а також нарахованих за період з 20.03.2023 по 23.06.2025 3% річних у розмірі 29 098,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 88 433,65 грн.
Судом першої інстанції цілком вірно зауважено на тому, що позивачем було допущено арифметичну помилку при виконанні дії з додавання заявлених у прохальній частині позовної заяви до стягнення сум (428 598,62 грн. боргу + 51 995,39 грн. пені + 88 433,65 грн. інфляційних втрат + 29 098,00 грн. 3% річних) та замість 598 125,66 грн., визначено загальний розмір своїх грошових вимог у сумі 598 125,06 грн., проте, дана помилка не має правових наслідків, оскільки не зумовлює неоднозначного розуміння які ж суми заявлено до стягнення Товариством з обмеженою відповідальністю «Крячківка-Агро», в той час як дійсна ціна позову не зумовлює необхідність доплати судового збору.
В суді першої інстанції відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/7966/25 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено борг у розмірі 428 598,62 грн., пеню у розмірі 50 027,43 грн., інфляційні витрати у розмірі 88 433,65 грн., 3% річних у розмірі 28 833,36 грн. та судовий збір у розмірі 7 150,72 грн., в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що:
- відповідачем було частково та з простроченням сплачено за поставлений позивачем товар, зокрема частково і з простроченням сплачено перший платіж - відповідач мав оплатити позивачу 2 592 374,21 грн. до 15.03.2023, в той час як ним було своєчасно сплачено лише 2 565 790,00 грн. та з простроченням ще 20 000,00 грн.;
- доказів сплати відповідачем позивачу коштів у розмірі 428 598,62 грн. (3 014 388,62 грн. загальної вартості поставленого товару - 2 585 790,00 грн. всього сплачених коштів) станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано;
- матеріалами справи належним чином підтверджено факт порушення відповідачем строків оплати поставленого за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право а стягнення з відповідача як основного боргу у заявленій до стягнення сумі, так і пені, 3 % річних та інфляційних втрат ;
- з розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат вбачається, що позивач нараховує відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу у розмірі 428 598,00 грн. за період з 20.03.2023 по 20.09.2023, проте, як було встановлено судом, у період з 20.03.2023 по 27.03.2023 відповідачем було прострочено борг у сумі 26 584,21 грн., натомість прострочення боргу у сумі 448 598,52 грн. наступило з 28.03.2023 (при цьому, позивачем нараховується пеня на суму 428 598,00 грн., тобто за виключенням здійсненої відповідачем у грудні 2024 року оплати);
- з огляду на вказане судом першої інстанції здійснено перерахунки вказаних сум та задоволено позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 50 027,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 88 433,65 грн. та 3% річних у розмірі 28 833,36 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/7966/25 та ухвалити у справі нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що він не погоджується з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції в оспорюваному рішенні визнав встановленими, а також неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до порушення норм процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- задоволення такого розміру штрафних санкцій (167 294,44 грн. (пеня у розмірі 50 027,43 грн., інфляційні втрати у розмірі 88 433,65 грн. та 3% річних у розмірі 28 833,36 грн.) не сумісне з принципом розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача;
- абсолютна більшість суми за поставлений товар сплачена, однак, лише мала частина з даної суми, а саме 428 598,62 грн. не була доплачена, що складає майже 14% від загальної суми. Крім цього, дана сума самим відповідачем не заперечувалась, крім цього, останній не мав намірів не сплачувати залишок суми заборгованості. Натомість, судом було задоволено розмір штрафних санкцій які складають більше третини наявної заборгованості;
- загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити;
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Такий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19;
- суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначені положення та неправомірно задовольнив надмірно великий порівняно із збитками кредитора розмір санкцій.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 справа № 910/7966/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 910/7966/25:
- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кряківка-Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/7966/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;
- запропоновано Товариству з обмеженою «Кряківка-Агро» уточнити/конкретизувати вимоги прохальної частини апеляційної скарги, а саме: зазначити, в якій частині оскаржується рішення, шляхом подання відповідної заяви;
- надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Кряківка-Агро» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: в разі оскарження рішення в частині задоволених позовних вимог у розмірі 595 893,03 грн. - надання доказів сплати судового збору в сумі 10 726,07 грн. у встановленому порядку; в разі оскарження рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 167 294,44 грн. - надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн. в у встановленому порядку.
22.09.2025 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 54435 від 22.09.2025 про сплату 3 633,60 грн., в призначенні платежу вказано: «судовий збір за позовом ТОВ «ШУЛЯВСЬКА-КАПІТАЛ» на рішення від 18.08.2025 по справі 910/7966/25, Північний апеляційний господарський суд».
У вказаній заяві апелянт просить прохальну частину апеляційної скарги викласти в іншій редакції, а саме: «Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 року у справі № 910/7966/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 167 294,44 грн. - скасувати; Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовної Товариства з обмеженою відповідальністю «Крячківка-Агро» в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 167 294,44 грн. - відмовити повністю».
Окрім цього, в зазначеній заяві апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 року у справі № 910/7966/25.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 № 09.1-08/2232/25, у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 21.09.2025 по 28.09.2025, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7966/25.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 справа № 910/7966/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 справу № 910/7966/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.), клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Кряківка-Агро» про поновлення строку на подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/7966/25 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кряківка-Агро» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 року у справі № 910/7966/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/7966/25 призначено до розгляду на 21.10.2025 об 11:10 год., матеріали справи № 910/7966/25 витребувано з Господарського суду міста Києва.
06.10.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Станом на 21.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Позивач та відповідач в судове засідання представників не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню або зміні, з наступних підстав.
10.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крячківка-Агро» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал» (покупець) укладено договір поставки №1003/23-3 (надалі - Договір), у відповідності до п. 3 якого постачальник зобов'язується в строки, визначені Договором, поставити кукурудзу врожаю 2022 року (Товар), а покупець зобов'язується отримати зазначений вище Товар та оплатити зазначений вище Товар та оплатити продавцю встановлену ціну.
У пункті 4 Договору визначено, що Товаром є кукурудза врожаю 2022 року в кількості, що вказана в Специфікаціях до Договору, які є його невід'ємними частинами.
У пункті 5.1 Договору вказано, що якість товару повинна відповідати ДСТУ 4525:2006, іншим необхідним вимогам, встановленим чинним законодавством України, зокрема:
- вологість - не більше 14,0%;
- сміттєва домішка - не більше 2%;
- зернова домішка - не більше 10%, в тому числі битих - не більше 5%, пошкоджених - не більше 5%;
- насіння амброзії не допускаєтеся.
У пункті 6.1 Договору вказано, що ціна Товару за цим Договором погоджається сторонами в Специфікації до Договору, яка є його невідомою частиною.
Пунктом 8 Договору встановлено, що поставка покупцю Товару здійснюється постачальником протягом 10 днів з дня укладення Договору. Поставка відбувається окремими партіями, згідно видаткових накладних.
Відповідно п. 9.1 Договору приймання-передача Товару здійснюється уповноваженими представниками сторін та оформлюється шляхом підписанням відповідних видаткових накладних на Товар. Товар вважається переданий постачальником та прийнятим покупцем:
- по кількості - відповідно до ваги, зазначеною у видатковій накладній;
- по якості - відповідно до документів, які підтверджуються якість Товару.
Згідно п. 9.2 Договору датою поставки вважається дата у видаткових накладних.
У пункті 10.1 Договору вказано, що якщо інші умови не будуть визначенні Додатками (Специфікаціями) до Договору, оплата вартості Товару здійснюється в гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника наступним чином;
1) 86% вартості Товару, зазначеного в видатковій накладній, після його завантаження на автотранспорт в місці поставки та отримання покупцем скан-копій наступних документів, підписаних уповноваженою особою:
- Договору, підписаного уповноваженою особою постачальника та звіреного печаткою (за наявності);
- рахунку-фактури;
- видаткової накладної;
- сертифікату якості на кожну партію Товару.
2) 14% поставленої партії Товару, протягом 3 банківських днів з дня реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та отримання покупцем оригіналів наступних документів:
- Договору;
- рахунку-фактури;
- видаткової накладної;
- сертифікату якості на кожну партію Товару.
Відповідно п. 10.3 Договору документи для оплати Товару можуть бути відправлені у вигляді скан-копій на електронну адресу: e.krinickaya@bravoairways.com.ua.
За умовами п. 11.3 Договору у випадку прострочення оплати Товару, що фактично був поставлений постачальником, покупець сплачує господарські штрафні санкції у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що нараховується на суму боргу, за весь період прострочення оплати.
Сплата стороною визначених цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням Договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільнює її від обов'язку сплатити за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі (п. 11.8 Договору).
За умовами п. 14.1 Договору договір набирає чинності з моменту його належного підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 року, але в будь якому випадку - до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
У п.п. 1, 2 Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору) сторони погодили постачання позивачем відповідачу кукурудзи врожаю 2022 року у кількості 500,00 т (+/-20%) за ціною 5 131,58 грн./т без ПДВ, загальною вартістю 2 925 000,60 грн. (+/-20%) з ПДВ.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач послався на те, що відповідачем частково та з простроченням було виконано своє зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором згідно видаткової накладної №КА14/03-2 від 14.03.2020 на суму 3 014 388,62 грн. товару, у зв'язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 428 598,62 грн., з огляду на що просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 428 598,62 грн., а також. нараховані за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором. пеню у розмірі 51 995,39 грн. (за період з 20.03.2023 по 20.09.2023), 3% річних в сумі 29 098,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 88 433,65 грн. (нараховані за період з 20.03.2023 по 23.06.2025).
При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що:
- відповідачем було частково та з простроченням сплачено за поставлений позивачем товар, зокрема частково і з простроченням сплачено перший платіж - відповідач мав оплатити позивачу 2 592 374,21 грн. до 15.03.2023, в той час як ним було своєчасно сплачено лише 2 565 790,00 грн. та з простроченням ще 20 000,00 грн.;
- доказів сплати відповідачем позивачу коштів у розмірі 428 598,62 грн. (3 014 388,62 грн. загальної вартості поставленого товару - 2 585 790,00 грн. всього сплачених коштів) станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано;
- матеріалами справи належним чином підтверджено факт порушення відповідачем строків оплати поставленого за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право а стягнення з відповідача як основного боргу у заявленій до стягнення сумі, так і пені, 3 % річних та інфляційних втрат ;
- з розрахунків пені, 3 % річних та інфляційних втрат вбачається, що позивач нараховує відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу у розмірі 428 598,00 грн. за період з 20.03.2023 по 20.09.2023, проте, як було встановлено судом, у період з 20.03.2023 по 27.03.2023 відповідачем було прострочено борг у сумі 26 584,21 грн., натомість прострочення боргу у сумі 448 598,52 грн. наступило з 28.03.2023 (при цьому, позивачем нараховується пеня на суму 428 598,00 грн., тобто за виключенням здійсненої відповідачем у грудні 2024 року оплати);
- з огляді на вказане судом першої інстанції здійснено перерахунки вказаних сум та задоволено позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 50 027,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 88 433,65 грн. та 3% річних у розмірі 28 833,36 грн.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 50 027,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 88 433,65 грн. та 3% річних у розмірі 28 833,36 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 428 598,62 грн., а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 967,96 грн. (51 995,39 - 50 027,43) та 3 % річних в сумі 264,64 грн. (29 098,00-28 883,36) апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 428 598,62 грн., а також частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 967,96 грн. (51 995,39 - 50 027,43) та 3 % річних в сумі 264,64 грн. (29 098,00-28 883,36)
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.
Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».
Отже предметом розгляду під час апеляційного розгляду цієї справи є позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 50 027,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 88 433,65 грн. та 3% річних у розмірі 28 833,36 грн.
.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що:
- на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу за видатковою накладною №КА14/03-2 від 14.03.2023 кукурудзу врожаю 2022 року у кількості 515,28 т загальною вартістю 3 014 388,62 грн.;
- позивачем на підтвердження здійснення поставки спірного товару було долучено до позовної заяви підписані сторонами товарно-транспортні накладні №234603 від 14.03.2023, №234604 від 14.03.2023, №234605 від 14.03.2023, №234606 від 14.03.2023, №234607 від 14.03.2023, №234608 від 14.03.2023, №234609 від 14.03.2023, №234610 від 14.03.2023, №234611 від 14.03.2023, №234612 від 14.03.2023, №234613 від 14.03.2023, №234614 від 14.03.2023, №234616 від 14.03.2023, №234691 від 14.03.2023, №234693 від 14.03.2023, №234694 від 14.03.2023, №234695 від 14.03.2023, №234696 від 14.03.2023, №234698 від 14.03.2023, №234699 від 14.03.2023, №234700 від 14.03.2023.
За умовами пункту 10.1 Договору якщо інші умови не будуть визначенні Додатками (Специфікаціями) до Договору, оплата відповідачем вартості поставленого Товару повинна була бути здійснена наступним чином:
1) 86% вартості Товару, зазначеного в видатковій накладній, після його завантаження на автотранспорт в місці поставки та отримання покупцем скан-копій документів, підписаних уповноваженою особою;
2) 14% поставленої партії Товару, протягом 3 банківських днів з дня реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та отримання покупцем оригіналів документів.
Отже, враховуючи погоджені сторонами у Договорі умови оплати, а також приймаючи до уваги, що повна вартість спірного товару була відома відповідачу в дату складення видаткової накладної, оскільки строк оплати першого платежу відраховується із дати завантаження товару на автотранспорт та складення видаткової накладної, то, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач мав оплатити 86% вартості Товару, що складає суму 2 592 374,21 грн. (3 014 388,62 грн. х 0,86), до 15.03.2023, а інші 14% вартості Товару, що складає суму 422 014,41 грн. (3 014 388,62 грн. х 0,14), - протягом 3 банківських днів з дня реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому, виходячи із принципу свободи договору згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони спору у пункті 10.1 Договору правомірно пов'язали закінчення строку виконання відповідачем (покупцем) зобов'язання з оплати частини товару вартістю 14% від загальної вартості товару з днем реєстрації постачальником податкової накладної.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
В свою чергу позивачем за наслідками господарської операції з поставки товару відповідачу за видатковою накладною №КА14/03-2 від 14.03.2023 було зареєстровано дві податкові накладні:
- податкову накладну №1 від 10.03.2023 на суму 2 565 790,00 грн., яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 21.03.2023;
- податкову накладну №2 від 14.03.2023 на суму 448 598,63 грн., яка була зареєстрована у в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.03.2023.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції:
- відповідач мав в повному обсязі розрахуватись із позивачем за поставлений за видатковою накладною №КА14/03-02 від 14.03.2023 товар до 27.03.2024 включно (3 банківських дні від дати реєстрації податкових накладних на всю суму поставленого за видатковою накладною №КА14/03-02 від 14.03.2023 товару), проте із наявних в матеріалах справи виписок з рахунку позивача вбачається, що відповідачем позивачу в якості оплати Товару було перераховано 10.03.2023 кошти у розмірі 2 565 790,00 грн. та 09.12.2024 - кошти у розмірі 20 000,00 грн., що разом складає 2 585 790,00 грн.;
- вказане свідчить про те, що відповідачем було частково та з простроченням сплачено за поставлений позивачем товар. Зокрема частково і з простроченням сплачено перший платіж - відповідач мав оплатити позивачу 2 592 374,21 грн. до 15.03.2023, в той час як ним було своєчасно сплачено лише 2 565 790,00 грн. та з простроченням ще 20 000,00 грн.;
- доказів сплати відповідачем позивачу коштів у розмірі 428 598,62 грн. (3 014 388,62 грн. загальної вартості поставленого товару - 2 585 790,00 грн всього сплачених коштів) станом на дату розгляду даної справи відповідачем суду не надано.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
За умовами п. 11.3 Договору у випадку прострочення оплати Товару, що фактично був поставлений постачальником, покупець сплачує господарські штрафні санкції у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що нараховується на суму боргу, за весь період прострочення оплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 вказала, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.
З п. 11.3 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (облікова ставка НБУ), порядок нарахування пені (від суми заборгованості) та строк нарахування пені строк (за весь період прострочення оплати), а відтак нарахування пені не обмежується піврічним строком.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт не своєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач, відповідно до умов Договору та положень ст. 625 ЦК України, має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань пеню, 3 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
Як вірно вказано судом першої інстанції, із долученого позивачем до позовної заяви розрахунку пені вбачається, що позивач нараховує відповідачу на суму боргу у розмірі 428 598,00 грн. пеню за період з 20.03.2023 по 20.09.2023, 3 % річних за період з 20.03.2023 по 23.06.2025 та інфляційні втрати за період з квітня 2023 року по червень 2025 року, проте як було встановлено, у період з 20.03.2023 по 27.03.2023 відповідачем було прострочено борг у сумі 26 584,21 грн., натомість прострочення боргу у сумі 448 598,52 грн. наступило з 28.03.2023.
З огляду на вказані обставин суд першої інстанції цілком вірно, здійснивши перерахунки вказаних сум, визнав, що позивач має право на стягнення пені у розмірі 50 027,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 88 433,65 грн. та 3% річних у розмірі 28 833,36 грн.
У апеляційній скарзі відповідач зазначає про наявність підстав для зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у цій справі № 910/7966/25 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 910/7966/25 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.
Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У обґрунтування наявності підстав для зменшення пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідач послався на те, що:
- задоволення такого розміру штрафних санкцій (167 294,44 грн. (пеня у розмірі 50 027,43 грн., інфляційні втрати у розмірі 88 433,65 грн. та 3% річних у розмірі 28 833,36 грн.) не сумісне з принципом розумності, справедливості та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача;
- абсолютна більшість суми за поставлений товар сплачена, однак, лише мала частина з даної суми, а саме 428 598,62 грн. не була доплачена, що складає майже 14% від загальної суми. Крім цього, дана сума самим відповідачем не заперечувалась, крім цього, останній не мав намірів не сплачувати залишок суми заборгованості. Натомість, судом було задоволено розмір штрафних санкцій які складають більше третини наявної заборгованості;
- загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити;
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Такий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19;
- суд першої інстанції не звернув увагу на вищезазначені положення та неправомірно задовольнив надмірно великий порівняно із збитками кредитора розмір санкцій.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає що розмір штрафних санкцій право на отримання яких позивач має право знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті товару, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним.
При цьому те, що відповідачем було оплачено майже повну вартість поставленого товару не спростовує того, що вказане зобов'язання ними було виконано з порушенням погоджених у Договорі строків оплати, що є підставою для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 50 027,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 88 433,65 грн., 3% річних у розмірі 28 833,36 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/7966/25 в оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шулявська-Капітал» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/7966/25 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 у справі № 910/7966/25 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 21.10.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
С.А. Гончаров