Справа № 643/12969/25
Провадження № 2/643/5468/25
17.09.2025 року Салтівський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді -Майстренко О.М., за участю секретаря - Полчанінової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком, як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 ,
третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якій просить визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,паспорт НОМЕР_1 , виданий 26.07.2000 р. Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області РНОКПП:
НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , як особою, що самостійно виховує
та утримує дитину.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він 29.11.2008р зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову №1 Харківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №2693. Від шлюбу мають неповнолітнього сина -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Протягом подружнього життя відносини не склалися через
різні погляди на життя, ведення господарства, виховання дитини. Вони почали сваритися та
поступово втратили почуття один до одного. Шлюбно-сімейні відносини між ними припинено в грудні 2022 року. З цього часу проживають окремо, фактично не спілкуються. Син проживає з ним. Його вихованням та матеріальним забезпеченням займається виключно він. Дитина знаходиться на його повному вихованні та утриманні. На даний час між ним та відповідачем
досягнуто усної згоди щодо звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу. Крім того, між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір між батьками від 22.05.2024 щодо визначення місця проживання дитини, участі у вихованні та утриманні дитини, посвідчений нотаріально. Оскільки спір неможливо вирішити в позасудовому порядку він вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав письмові пояснення, в яких підтримує позовні вимоги, просить позов задовольнити, справу розглядати за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надала письмові пояснення, в яких виклала своє відношення до заявлених позовних вимог, не заперечує проти позовних вимог та задоволення позову, визначення місця проживання сина з батьком, як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину, оскільки вона не має можливості утримувати сина.
Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської
ради в судове засідання не з'явився, подав письмові пояснення, в яких зазначено про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої доньки з батьком, оскільки вона знаходиться на повному вихованні та утриманні батька, у зв'язку з тим, що мати не може утримувати доньку. Проти задоволення позову не заперечував, просив справу розглядати без
участі представника.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, часі місце цього
засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідив матеріали справи, вважає позовну заяву обгрунтованою, а тому задовольняє її з наступних підстав.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрував шлюб з
ОСОБА_4 29.11.2008р. у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову №1
Харківського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис №2693.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_3
Як зазначив позивач, що підтвердила в своїх письмових поясненнях відповідач, протягом подружнього життя відносини не склалися через різні погляди на життя, ведення господарства, виховання дитини. Подружжя почали сваритися та поступово втратили почуття один до одного.
Шлюбно-сімейні відносини між ними припинено в грудні 2022 року. З цього часу подружжя проживає окремо.
Син проживає із позивачем ОСОБА_1 . Його вихованням та матеріальним забезпеченням займається виключно батько. Дитина знаходиться на самостійному вихованні та утриманні позивача.
Сторони в своїх письмових поясненнях зазначили, що на даний час між ними досягнуто
усної згоди щодо звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Позивач зазначив, що неповнолітній син поживає разом з ним вже двох років, звик до
таких умов проживання та самостійно виявляє бажання проживати з батьком, який самостійно
виховує та утримує дитину.
22.05.2024 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено
договір між батьками щодо визначення місця проживання дитини, участі у вихованні та утриманні дитини, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Балух Н.В., зареєстрований в
реєстрі за № 799, відповідно до умов якого батьки дитини домовилися про місце проживання
дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який буде постійно проживати з батьком
ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджує, що не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з донькою. Не заперечував та не заперечуватиме на зустрічах матері з дитиною.
Зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання від 30.03.2023р. та від 09.09.2025, копії яких долучено до матеріалів справи.
Крім того, факт самосійного виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_3 його батьком ОСОБА_1 підтверджується наступними
доказами, копії яких долучено до матеріалів справи:
- Довідкою КП «Акварена» від 11.09.2025р. № 1/11-25, в якій зазначено, що ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно відвідує басейн АКВАРЕНА з вересня 2024 року по наступний час разом
зі своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- Довідкою з КЗ «Харківський ліцей №152 ХМР» від 15.09.2025р. № 265, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (тобто рядом з будинком, де проживає ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 ), в якій зазначено, що ОСОБА_3 дійсно є учнем 11-б класу;
- Декларацією №001-А0М0-ТН10 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу,
укладеною між лікарем та ОСОБА_3 , в які зазначено, що його законним
представником є батько ОСОБА_1 ;
- Довідкою з АТ КБ «ПриватБанк» на власника рахунку ОСОБА_1 , в якій наявна виписка по окремим витратам по картці/рахунку за період з 01.01.2025 року по 10.09.2025 року;
- Випискою АТ КБ «ПриватБанк» по картці/рахунку і додатковим рахункам договору за період з 01.03.2025 по 10.09.2025р.
Також, позивачем до матеріалів справи додано витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та
наявності судимості», в якій зазначено, що відносно ОСОБА_1 відсутні відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, наявність незнятої чи непогашеної судимості та про розшук, а також додано довідку ТОВ «Медичний центр «Медісервіс» про проходження
попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання псих активних речовин № 7644, в якій зазначено, що ОСОБА_1 на «Д» обліку не перебуває, протипоказань не має.
Як зазначила в своїх письмових поясненнях, поданих до суду відповідач ОСОБА_2 : вона, ОСОБА_5 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 29.11.2008р. у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову №1 Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 2693. Від шлюбу в них народився син
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спочатку вони жили дружно, в любові та злагоді. В 2019 році в них погіршилися відносини, вони стали часто сваритися через побутові умови, виховання сина. Фактично стали проживати окремо, але продовжили спілкуватися та бачитися, втім однією сім'єю не проживали. З початком бойових дій в Україні їх з чоловіком відносини зовсім погіршилися і вони фактично перестали спілкуватися. Вона виїхала на Західну Україну де проживали її батьки, деякий час вона періодично приїжджала в м. Харків, а зараз навіть не має такої можливості, оскільки займається постійним доглядом за своїми батьками похилого віку.
Син відмовився їхати з нею на ОСОБА_6 і не хоче навіть чути про це. Він залишився проживати з батьком і вже тривалий час проживає в таких умовах. Батько створив для нього всі умови, піклується про нього, робить з ним уроки, лікує його. Син вже дорослий та деякі речі робить самостійно, але батько його контролює, тому, що він неповнолітній. Вона не може надати сину належного виховання та матеріального забезпечення, оскільки її доходу вистачає тільки на особисте утримання та догляд за батьками, тому вона не заперечує, щоб син постійно проживав з батьком за його місцем проживання по АДРЕСА_1 та не заперечує проти його переїзду в будь-яке місце проживання, зокрема за Кордон України, куди би не виїхав батько. Не заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , 2009 р.н. разом з батьком, де б він не проживав, як особою, яка самостійно утримує та забезпечує дитину. Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до положень ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо
дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя,
беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за
законом і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла
десяти років, визначається за згодою батьків.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги
ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий
будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель
тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла
десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в
якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її
батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов'язок батьків утримувати дитину.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти
років.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини
спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з
батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб
дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із тлумачення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з
дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» сказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Так, 11.07.2017 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти
України», в якому йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній
конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною
або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному,
спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні
мати першочергове значення.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків
випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу
чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з
одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам
дитини.
В статті 18 Конвенції про права дитини зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх
основного піклування.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право
встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути
обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина
має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного
з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної
турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з
ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і
мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме
нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо
дитини.
Згідно ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на
безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Положеннями ст. 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання
дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини,
зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з яким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Позивач ОСОБА_1 забезпечує сина самостійно, надає йому необхідного утримання,
медичного лікування, оздоровлення, виховання, навчання, розвитку тощо.
Проживає з сином за адресою: АДРЕСА_1 , де є всі
зручності та облаштована кімната для дитини, її стандартного розвитку та виховання.
Відповідач, з моменту припинення шлюбно-сімейних відносин з позивачем, проживає окремо за межами м. Харкова та Харківської області, з сином спілкується в телефонному режимі, матеріально сина не забезпечує та його вихованням не займається, при цьому каже, що вона не може забезпечувати сина, надавати йому необхідну матеріальну допомогу та займатися
його вихованням, вона зайнята своїми турботами, та їй не вистачає ні грошей ні часу приділяти
увагу синові.
У відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання
учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення
цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину
невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами
та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не
може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування
доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи
їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів.
Статтею 15 ЦК України, передбачається, що кожна особа має право на захист свого
цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом
свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини, без поважних причин залишивши її без материнської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з
сином та позивачем доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для
визначення місця проживання дитини з батьком як особою, яка самостійно виховує та утримує
дитину.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та
повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо визначення місця проживання дитини з батьком, як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 10,13,81, 206, 263-265, 280, 286, 287, 353 ЦПК України, ст.ст. 141, 153, 157, 159, 160, 161 СК України, ст. ст. 29, 31 ЦК України, ЗУ «Про охорону дитинства», Конвенцією ООН «Про права дитини», суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,паспорт НОМЕР_1 ,
виданий 26.07.2000 р. Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області РНОКПП:
НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , як особою, що самостійно виховує
та утримує дитину.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського
апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня його проголошення.
Учасники справи, яким повний текст рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне
оскарження шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня вручення повного
рішення суду.
Суддя Майстренко О.М.