Провадження № 2/641/420/2025 Справа № 641/3977/24
10 жовтня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Богдан М.В.,
секретаря судових засідань - Двірник О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житлом та вселення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житлом та вселення у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що 31 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений спадковий договір, за умовами якого ОСОБА_1 зобов?язується виконувати розпорядження ОСОБА_2 , передбачені цим договором і в разі його смерті набуває право власності на майно ОСОБА_2 , шо є предметом цього Договору - двокімнатну квартиру номер АДРЕСА_2 , житловою площею 27,7 кв. м, загальною площею 44.7 кв.м.
Позивач з 14.06.2021 року по теперішній час зареєстрований у вищевказаній квартирі зі згоди власника ОСОБА_2 , іншого житла не має, тривалий час користувався спірною квартирою та проживав там разом з відповідачем, до того поки той, не почав створювати йому перешкоди у користуванні вказаною квартирою (змінив замки, ключ від вхідних дверей не надає, зачинив двері, та не впускає позивача до його житла, у зв?язку з чим позивач позбавлений можливості користуватися квартирою та виконувати розпорядження ОСОБА_2 , передбачені укладеним між ними спадковим договором).
В судове засідання позивач не з'явився, про місце, дату і час слухання справи повідомлений своєчасно і належним чином. Від представника позивача - адвоката Куксова В.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.
Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 280 ЦПК України, судом проведено заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
31 липня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений спадковий договір, зареєстрований в реєстрі за № 207, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Щавлєвою І.В., за умовами якого ОСОБА_1 зобов?язується виконувати розпорядження ОСОБА_2 , передбачені цим договором і в разі його смерті набуває право власності на майно ОСОБА_2 , шо є предметом цього Договору, а саме: двокімнатну квартиру номер АДРЕСА_2 , житловою площею 27,7 кв. м, загальною площею 44.7 кв.м.
Вищевказана квартира належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 15.12.2021 року, реєстраційний номер № 3-21-306770, на підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду від 15.12.2021 № 713.
Зазначена квартира набувається ОСОБА_1 у особисту приватну власність, про що відібрано відповідну заяву, зміст якої доведено нотаріусом до відома ОСОБА_2
???Право власності у Набувача на вищевказану квартиру виникає відповідно до ст.ст. 334, 1302 Цивільного кодексу України з моменту смерті Відчужувача та підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
????На квартиру, що є предметом цього договору накладається заборона відчуження, яка знімається у разі смерті Відчужувача або розірвання цього договору.
????Зміна умов цього договору та/або його розірвання допускається за згодою сторін.
????Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу Відчужувача у разі невиконання Набувачем його розпоряджень, а також на вимогу Набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень Відчужувача.
????У разі смерті Набувача за життя Відчужувача дія договору припиняється за заявою Відчужувача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 29.04.2024 року звертався до ВП № 2 ХРУП №1 Головного управління Національної поліції в Харківської області із заявою (ЖЄО № 6436 від 29.04.2024 року), в якій просив органи Національної поліції прийняти міри до громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушує спадковий договір, та не допускає ОСОБА_1 до квартири, де той офіційно зареєстрований.
У відповідь на це звернення листом від 22.05.2024 року ОСОБА_1 було повідомлено, що перевірка викладених у зверненні відомостей перевірена в порядку Закону України «Про звернення громадян» у зв?язку з відсутністю в них достатніх обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. В результаті розгляду матеріалу було встановлено, що в даному випадку мають місце цивільно-правові відносини, перевірка по заяві припинена, та рекомендовано ОСОБА_1 в порядку приватного обвинувачення звернутися до суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, беручи до уваги вище вказане, судом встановлено відсутність належних та допустимих доказів вселення в установленому законом порядку до спірної квартири відповідача.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням правової позиції Верховного суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутнє порушення відповідачем прав позивача.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов необґрунтований, та такий, що не підлягає задоволенню, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності позовних вимог матеріали справи не містять.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне покласти їх на позивача.
На підставі викладеного, керуючись 150 ЖК України, ст. 317, 319, 321, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 12,13,81,141,259,263-267, 280-283 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування житлом та вселення - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя М.В.Богдан