Справа №442/5512/25
Провадження №2/442/1656/2025
22 жовтня 2025 року
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої судді: Гарасимків Л.І., при секретарі Петрів В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобич цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 08.10.2009 до 12.02.2024 року. В даному шлюбі сторони проживали разом за адресою реєстрації позивача до 2023 року.
За час шлюбу вони придбали у власність автомобіль марки RENAULT KANGOO, 2001 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 від 24.11.2021 року. Даний автомобіль було придбано за 3500 дол. СІІІА. та зареєстовано за відповідачем.
Зазначеним автомобілем користується лише відповідач та спільне користування автомобілем є неможливим. Угоди про добровільний поділ автомобіля, що є спільною сумісною власністю подружжя, між сторонами не досягнуто.
Позивач зверталась до відповідача з приводу порушенного питання, однак відповідач немає наміру ділити спільне набуте майно. Відповідач загалом як не цікавився сім'єю та дітьми у шлюбі, так і в даний час не цікавиться життям їх спільних дітей: дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не допомагає їм матеріально. У відповідача утворилась заборгованість зі сплати аліментів на утримання дітей відповідно до виконавчого листа №442/623/24 .який виданий 14.03.2023 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, у розмірі 58254 грн.
Відповідач уникає телефонних розмов з позивачем та дітьми. Останній раз відповідач спілкувався з їх спільною дочкою у жовтні місяці 2024 року у телефонному режимі.
Оскільки позивач позбавлена можливості реалізувати своє право розпоряджатися на свій розсуд спірним майном, виникла необхідність звернутися до суду.
Представник позивача - адвокат Садлівська О.П. в судове засідання не з'явилася, однак від неї поступила заява, в якій вона просить проводити розгляд справи у її відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а тому суд розглянув справу у відсутності представника позивача на підставі наявних доказів по справі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, не повідомивши причин своєї неявки, хоча належним чином повідомлений про день і час слухання справи, та у відповідності до ст.ст.174, 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову ( ухвалу про розгляд справи в загальному позовному провадженні було надіслано за адресою реєстрації останнього (рекомендоване повідомлення міститься в матеріалах справи, відтак суд знаходить можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, з особливостями встановленими гл.ІІ «Заочний розгляд справи» ЦПК України, при цьому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснює фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов таких висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя. який заперечує її застосування.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше tie встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації.
Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на Частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших Співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі: річ є неподільною: спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки, тобто заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Оцінюючи положення частини п'ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, вбачається, що ця норма че вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Такі висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження №61-30421 св18) ; від 03 червня 2020 року у справі №487/6195/16-ц (провадження №61-46326св18); від 18.06.2020 №760/789/19 (провадження №61-16632ск20), від 26.03.2023 №742/3786/17 ( провадження №61-17589св20).
Крім того, судом взято до уваги той факт, що позивач ОСОБА_1 не претендує на те, щоб автомобіль залишити собі, припинивши право власності відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку, а навпаки дає згоду на те, щоб отримати компенсацію на частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль відповідача, та оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок, відтак остання має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності, і як наслідок, припинення її права власності на спірне майно.
Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , з 08.10.2009р. до 12.02.2024 року, шлюб розірвано Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ( справа №442/7077/23 від 12.02.2024р.)
Як вбачається із Розрахунку заборгованості по аліментах від 12.06.2025р. ( ВП №75571140), заборгованість боржника ОСОБА_2 згідно вищезазначеного виконавчого документа станом на 01.06.2025р. становить - 58254,20 грн.
Як вбачається із відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, Територіального сервісного центру МВС №4642 ( ТСЦ МВС №4642) за №31/28-4642, згідно даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів, володільцем якого є Міністерство внутрішніх справ, станом на 27.05.2025р., за гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП : НОМЕР_3 , зареєстрований транспортний номерний знак НОМЕР_2 , від 24.11.2021р.
Як вбачається із оголошення на сайті, автомобіль марки RENAULT KANGOO, 2001 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 від 24.11.2021 року, придбано за 3500 дол. США.
Як вбачається із Офіційного курсу гривні до іноземних валют, станом на 21.07.2025р. курс долара США складав 41,7514грн.
Судом взято до уваги те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України),та відповідно здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, зазначеної вище та розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Зі змісту п.п.23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Крім того, частиною 4 статті 61 Сімейного кодексу України в редакції, яка діяла в період з 09.02.2011 року до 13.06.2012 року, було встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ч.І ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 було, зокрема, визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 265, 267-268, 280, 282, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - автомобіль марки RENAULT KANGОО, 2001 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , від 24.11.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 грошову компенсацію, що становить і частини вартості автомобіля марки RENAULT KANGОО,2001 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , від 24.11.2021 року в сумі еквівалетній - 1750 дол. США, а саме 73064,95 (сім десят три тисячі шістдесят чотири гривень) 95 коп.
Припинити ОСОБА_1 частку у праві власності на частину автомобіля марки RENAULT KANGOO,2001 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 в користь позивача ОСОБА_1 в користь держави судовий збір в сумі 1211 ( одну тисячу двісті одинадцять грн. ) 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Сторони по справі :
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_5 .
Суддя Гарасимків Л.І.