Справа № 523/20016/25
Номер провадження 3/523/4689/25
"06" жовтня 2025 р. м. Одеса
Суддя Пересипського районного суду м. Одеси Далеко К.О., розглянувши матеріали адміністративної справи, які надійшли від Відділення поліції № 2 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП,
22.09.2025 поліцейським Драч А.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 756044, згідно якого 25.08.2025 о 15год 30хв, ОСОБА_1 , перебуваючи біля будинку № 2 на вул. Павла Кравцовау м. Одесі, вчинив конфлікт в ході якої голосно висловлювався нецензурно в адресу сусіда гр. ОСОБА_2 , чим порушив громадський спокій та порядок.
В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у скоєнні правопорушення вину не визнав, заперечував проти складеного відносно нього протоколу та пояснив, що сварка була між ним та сусідом в ході якої один до одного висловлювалися нецензурною лайкою.
Вивчивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 756044 від 22 вересня 2025 року та додані до нього матеріали, зокрема: пояснення ОСОБА_1 , надані під-час складання протоколу про адміністративне правопорушення та в судовому засіданні, суд вважає що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, з наступних підстав.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 КУпАП).
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який діє відповідно до Конвенції.
Таким чином, рішення ЄСПЛ є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Виходячи з практики застосування ЄСПЛ статті 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції. При цьому, у практиці ЄСПЛ сформувалася позиція, відповідно до якої застосування позбавлення волі у якості покарання надає правовій нормі характер, більшою мірою властивий кримінальному провадженню, ніж адміністративному або дисциплінарному.
Наприклад, у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» від 8 червня 1976 року ЄСПЛ зазначив, що у суспільстві, в якому діє принцип верховенства права, покарання у вигляді позбавлення волі віднесені до «кримінальної» сфери, за винятком тих, які за своїм характером, тривалістю або способом виконання не можуть вважатися такими, що завдають суттєві збитки. Це правило зберігає свою чинність й у випадку, коли позбавлення волі є лише альтернативною формою стягнення, поряд із більш м'якими, наприклад, штрафом. У справі «Бенам проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ встановив, що навіть за умови існування лише ризику або вірогідності застосування позбавлення волі інтереси правосуддя вимагають забезпечення справедливого судового розгляду.
У світлі наведених рішень ЄСПЛ треба відзначити, що згідно зі статтею 32 КУпАП за окремі види адміністративних правопорушень у виняткових випадках може встановлюватися санкція у вигляді адміністративного арешту до п'ятнадцяти діб.
За вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, визначено стягнення у вигляді штрафу або громадських робіт, або виправних робіт, або адміністративного арешту. З огляду на каральну мету стягнень, передбачених зазначеною статтею КУпАП, провадження, про яке йдеться, є кримінальним для цілей застосування Конвенції (рішення у справах «Озтюрк проти Німеччини» від 21 лютого 1984 року, пункти 52-54; «Лауко проти Словаччини» від 2 вересня 1998 року, пункти 56-59; ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» від 17 листопада 2009 року).
Справі відносно ОСОБА_1 притаманний кримінальний характер, відповідно, можна дійти висновку, що стаття 6 Конвенції є застосовною у цій справі.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011 зазначив, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у цьому Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У пункті 3.6 цього Рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насам перед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відтак, на всі стадії оскарження у судах постанов у справах даної категорії на осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності, поширюються всі гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас у статті 62 Конституції України закріплено презумпцію невинуватості - одне з найважливіших положень демократичної правової держави. Така гарантія знайшла своє відображення в пункті 1 статті 11 Загальної декларації прав людини, § 2 статті 6 Конвенції з прав людини, § 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, принципі 36 до Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув'язненню у будь-якій формі.
Такої позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні у справі «Алене де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року підкреслив, що сфера застосування принципу невинуватості обов'язкова не тільки для кримінального суду, а й для інших органів держави (пункт 33).
Крім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 21-22 рішення від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України», пункт 33 рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України»).
У сенсі положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вітчизняні суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до змісту ст. 173 КУпАП, дрібним хуліганством є нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок та спокій громадян.
Об'єктом адміністративного проступку, передбаченого статтею 173 КУпАП, є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.
Громадський порядок - це обумовлена проблемами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.
Для визначення поняття громадський порядок із загальноприйнятого тлумачення цього поняття та судової практики є те, що громадський порядок - це стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших поза юридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочином, усталених правил співжиття, комунікацій (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі та ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, полягає у нецензурнійлайці в громадських місцях, образливому ставленні до громадян та інших діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме громадське місце.
З суб'єктивної сторони правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, де особа усвідомлює, що її дії протиправні, та передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок, і особа прагне до цього. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей та наслідки у вигляді порушення громадського спокою і спокою громадян. Тобто, суб'єктивна сторона дрібного хуліганства полягає у неповазі до суспільства, у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам суспільству, державі тощо.
Судом встановлено, що 25.08.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стався конфлікт.
Обставини неприязних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджуються поясненнями обох сторін, наданими під-час складення протоколу.
Суд виходить із того, що наявність неприязних стосунків між винною особою та потерпілим свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак дрібного хуліганства. Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду (ВС/ККС) у справі № 720/990/18 від 18.06.2020.
При цьому, суд вважає за необхідне також зазначити, що дрібне хуліганство передбачає умисел, спрямований на порушення громадського порядку і спокою громадян, з мотивів явної неповаги до суспільства.
В ході судового розгляду, не встановлено даних, які б вказували на те, що дії ОСОБА_1 були результатом неповаги до громадського порядку та суспільства. Матеріали справи не містять доказів, які би вказували на наявність в діях ОСОБА_1 умислу на порушення саме громадського порядку.
З огляду на викладене, аналізуючи правову природу конфлікту, що виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , необхідно дійти висновку про відсутність в ньому такої необхідної складової правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, як наявність вини у формі прямого чи непрямого умислу на порушення саме громадського порядку.
Натомість, матеріалами справи доводиться побутовий характер сварки, яка виникла на ґрунті неприязних взаємовідносин між двома сусідками, які не можуть порозумітись та дійти згоди, виражають неповагу одна до одної.
Наведені факти, в сукупності з вищевикладеними доказами у справі, знаходяться у взаємозв'язку між собою, та поза всяким розумним сумнівом свідчать про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.
Керуючись статтями 247,284 КУпАП, суд
Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя К.О. Далеко