20 жовтня 2025 рокуСправа № 495/6049/24
Номер провадження 3-в/495/21/2025
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого - одноособово судді Мишка В.В.
секретаря судового засідання - Федорової Л.А.
за участю
заступника начальника відділу Білгород-Дністровського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області - Альони БОБОЛЄВОЇ
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський Одеської області подання заступника начальника Білгород-Дністровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області Альони БОБОЛЄВОЇ про вирішення питань, пов'язаних з виконанням постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 3 ст. 183-1 КУпАП,-
30.09.2025 року заступник начальника Білгород-Дністровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області звернулась до суду з поданням, у якому на підставі пункту 13.13 розділу 13 Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт, виправних робіт та суспільно корисних робіт затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 474/5 від 19.03.2013 року та статтею 304 Кодексу України про адміністративні правопорушення, просить вирішити питання, пов'язані з виконанням постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 3 ст. 183-1 КУпАП.
Мотивуючи вищеописане подання зазначає, що Постанова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області щодо ОСОБА_1 була прийнята до виконання 21.10.2024.
Громадянин викликався до уповноваженого органу з питань пробації на 15.01.2025 року, 03.09.2025 року з рекомендованим листом, але за викликами не з'явився.
Білгород-Дністровський районний відділ філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області, відповідно до листа від Державної установи «Центр пробації» від 02.10.2019 №4670/7/Ян-19, для встановлення місцезнаходження громадянина ОСОБА_1 були проведені першочергові розшукові заходи, а саме: 10.09.2025 року спільно з дільничним офіцером поліції Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області капітаном поліції Сергієм Мартиненко був здійснений виїзд до порушника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою встановлення місця проживання суб'єта пробації, так як громадянин не з'являється до уповноваженого органу з питань пробації за викликами. В ході виїзду за вказаною адресою двері квартири ніхто не відчинив та встановити місцезнаходження громадянина не виявилось можливим. Так як, за результатами перевірки підоблікового за вищевказаною адресою, не встановлено можливе місцеперебування та місцезнаходження ОСОБА_1 , 10.09.2025 року уповноваженим органом з питань пробації були направлені запити до КНП «Білгород-Дністровська багатопрофільна міська лікарня» Білгород-Дністровської міської ради» за вих. № 2517/28/41-25 від 10.09.2025 року, Білгород-Дністровського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) за вих. № 2519/28/4/1-25 від 10.09.2025 року, КНП «Обласна психіатрична лікарня № 4» Одеської обласної ради» за вих. № 2518/28/4/1-25 від 10.09.2025 року, Білгород-Дністровського ГУНП в Одеській області Ізолятора тимчасового тримання № 7 за вих. № 2520/28/4/1-25 від 10.09.2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_2 за вих. № 2525/28/4/1-25 від 10.09.2025 року, Білгород-Дністровського відділення Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи за вих. № 2521/28/4/1-25 від 10.09.2025 року, КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради» за вих. № 2523/28/4/1-25 від 10.09.2025 року, Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області за вих. № 2522/28/4/-25 від 10.09.2025 року, за вих. № 2524/28/4/1-25 від 10.09.2025 року, за вих. № 2526/28/4/-25 від 10.09.2025 року.
Згідно наданих відповідей останніх вищевказаних організацій ОСОБА_1 на обліках не перебуває.
Станом на 29.09.2025 року порушник не з'явився до уповноваженого органу з питань пробації та не відпрацював 240 годин суспільно корисних робіт.
У судовому засіданні начальник відділу Білгород-Дністровського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Альона БОБОЛЄВА подання підтримала та просила його задовольнити.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив.
Дослідивши подання, з'ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 304 КУпАП, питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до ст. 31-1 КУпАП, суспільно-корисні роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, оплачуваних робіт, вид яких та перелік об'єктів, на яких порушники повинні виконувати ці роботи, визначає відповідний орган місцевого самоврядування. Суспільно-корисні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) на строк від ста двадцяти до трьохсот шістдесяти годин і виконуються не більше восьми годин, а неповнолітніми не більше двох годин на день. Суспільно-корисні роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами І або ІІ групи, вагітним жінкам, жінкам старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.
Як передбачено ст. 325-1 КУпАП, постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт надсилається на виконання органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, не пізніше дня, наступного за днем набрання постановою законної сили. Виконання стягнення у вигляді суспільно корисних робіт здійснюється шляхом залучення порушників до суспільно корисної праці, вид якої визначається відповідним органом місцевого самоврядування. За виконання суспільно корисних робіт порушнику нараховується плата за виконану ним роботу. Оплата праці здійснюється погодинно за фактично відпрацьований час у розмірі не меншому, ніж встановлений законом мінімальний розмір оплати праці.
Крім того, порядок виконання адміністративного стягнення у виді суспільно корисних робіт передбачений наказом Міністерства юстиції України №474/5 від 19.03.2013 «Про затвердження Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт, виправних робіт та суспільно корисних робіт»(далі Порядок).
Так, згідно розділу 11 Порядку, виконання стягнення у вигляді суспільно корисних робіт покладається на уповноважений орган з питань пробації. Виконання стягнення у вигляді суспільно корисних робіт здійснюється шляхом залучення порушників до суспільно корисної праці, вид якої та перелік об'єктів, на яких порушники повинні виконувати ці роботи, визначається відповідним органом місцевого самоврядування. Строк стягнення у вигляді суспільно корисних робіт обчислюється в годинах, протягом яких порушник виконував визначену суспільно корисну працю. Суспільно корисні роботи виконуються не більше восьми годин на день, неповнолітніми - двох годин на день. Щороку на початку року уповноважений орган з питань пробації надсилає запити до органів місцевого самоврядування та власникам підприємств щодо погодження переліку об'єктів, на яких порушники відбуватимуть суспільно корисні роботи, та видів таких робіт.
Функції уповноваженого органу з питань пробації при виконанні адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт передбачені розділом ХІІ Порядку.
Відповідно до п. 12.1 Порядку, при виконанні постанов суду (судді) про застосування суспільно корисних робіт на уповноважений орган з питань пробації покладаються: облік порушників; роз'яснення порушникам порядку та умов відбування суспільно корисних робіт; погодження з органами місцевого самоврядування та власниками підприємств переліку об'єктів, на яких порушники виконуватимуть суспільно корисні роботи, та видів таких робіт; контроль за відбуванням стягнення порушниками та виконанням обов'язків власником підприємства за місцем відбування порушниками суспільно корисних робіт; облік відпрацьованого порушниками часу; проведення у разі потреби контрольних перевірок за місцем відбування порушниками суспільно корисних робіт; з'ясування причин невиходу порушників на суспільно корисні роботи; складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно порушників, які ухиляються від відбування суспільно корисних робіт.
Пунктом 13.13 Порядку, на який посилається особа, яка подала подання, передбачено, що якщо після встановлення місця проживання порушника з'ясовано, що він за цим місцем не проживає, місцеперебування його невідоме та наявні підстави, що унеможливлюють виконання постанови суду (судді), уповноважений орган з питань пробації вносить до суду, який виніс постанову, подання щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням постанови.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 вересня 2024 року по справі № 495/6049/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183-1 ч. 3 КУпАП. Притягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді суспільно корисних робіт на строк 240 (двісті сорок) годин.
Відповідно до ст. 298 КУпАП, постанова про накладання адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Необхідно зауважити, що чинний КУпАП до якого постійно вносяться зміни за своєю суттю є законом, який поєднує норми матеріального та процесуального права, охоплює всі сфери суспільно-економічного життя і в той же час містить в собі ряд колізійних норм або норм, які не виконуються через їх недосконалість (нікчемних норм), а тому потребує системних законодавчих змін.
Зокрема, стадія виконання постанови про накладення адміністративних стягнень є заключною і зазвичай проходить у два етапи: 1) звернення постанови до виконання і 2) безпосереднє виконання постанови про накладення адміністративних стягнень.
Під зверненням постанови до виконання у ст. 303 КУпАП необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови.
Однак системний аналіз основних положень КУпАП, в тому числі і розділу V цього Кодексу, дає суду підстави для висновку, що незважаючи на власну назву ст. 303 КУпАП не передбачає давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання.
Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо строків виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.
Фактична «безстроковість» виконання таких постанов суперечить принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права і широко застосовується ЄСПЛ при оцінці порушень державами-членами Конвенції, а «необмежений строк виконання» своєчасно надісланої постанови суперечить принципу 4 Рекомендації № R (91) 1 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, згідно якого, якщо адміністративний орган влади розпочав адміністративне провадження із застосування санкції, він зобов'язаний діяти залежно від обставин справи з розумною швидкістю.
Припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах КУпАП можливе лише за наявності обставин, зазначених у п. 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування стягнення), п. 6 (скасування акту, який встановлює відповідальність) і п. 9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) ст. 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302 КУпАП).
Однак, вказані обставини не мають місця, у справі, що розглядається.
На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
Цей висновок об'єктивно узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності (рішення від 28.03.2000 у справі «Барановський проти Польщі» (Baranowski v. Poland), заява № 28358/95). ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), п. 33, Reports 1996-V), а у справі «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), заява № 2440/07) зазначив, «встановлюючи, що будь-яке позбавлення свободи має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом», п. 1 ст. 5 не просто відсилає до національного закону... він також стосується «якості закону», вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права... При цьому «якість закону» означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (п. 111, рішення від 23.10.2008).
ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п. 53 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02); у п. 19 рішення від 18.12.2008 у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine), заява № 48068/06).
Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Виходячи із системного аналізу законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВССУ і ВС, апеляційний суд приходить до переконання, що справа про накладення на ОСОБА_2 стягнення у виді адміністративного арешту належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість суду застосувати аналогію закону при апеляційному розгляді постанови судді щодо відмови у визнанні такою, що не підлягає виконанню постанови цього ж судді про накладення стягнення, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема КК, яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.
Такою нормою у КК є ст. 80, яка розташована у розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Згідно ч. 1 цієї статті особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п'ять років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п'ятнадцять років у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені п. 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 і 3 цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину (ч. 3 і 4 ст. 80 КК).
Разом з тим, з моменту набрання рішенням законної сили, 2-ох річний строк не минув.
Враховуючи викладене, дотримуючись конституційних засад судочинства щодо
забезпечення державою виконання судового рішення у визначеному законом порядку, суд вважає, що клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 304, 321-4 КУпАП, суд,-
У задоволенні подання заступника начальника Білгород-Дністровського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області про вирішення питання щодо виконання постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.09.2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 3 ст. 183-1 КУпАП - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Повний текст постанови складений 21.10.2025 року.
Суддя Віталій МИШКО