Справа № 473/2298/25
іменем України
"21" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Ліхачової А.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій щодо відмови в приватизації житлового приміщення, надання дозволу на приватизацію житлового приміщення,
в травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, Вознесенської міської ради Миколаївської області, в якому з урахуванням подальших змін просив визнати незаконною відмову Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області в здійсненні позивачем приватизації квартири АДРЕСА_1 , а також зобов'язати Вознесенську міську раду Миколаївської області прийняти від позивача документи на приватизацію вищевказаної квартири за відсутності ордера про надання житлової площі та прийняти рішення у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у сімдесятих роках ОСОБА_3 (бабуся позивача), як наймачу була надана на умовах найму для проживання вищевказана квартира. В даній квартирі проживали також ОСОБА_4 (чоловік), сини - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_6 ), позивач з часу народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 17 листопада 2023 року №102 внесено зміни до договору найму квартири АДРЕСА_1 , визнано наймачем ОСОБА_1 , у зв'язку зі смертю наймача - ОСОБА_3 .
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вознесенської міської ради з заявою про надання дозволу на передачу у власність зазначеного житлового приміщення шляхом приватизації та надав весь пакет необхідних документів.
Між тим, листом Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 07 квітня 2025 року позивачу було роз'яснено про неможливість приватизації житлового приміщення без подачі копії ордера на житлове приміщення.
Разом з тим, позивач вважає, що ненадання копії ордеру на житло не є підставою для відмови у приватизації житлового приміщення. Станом на теперішній час він не використав право на безоплатну приватизацію житла.
Зазначені обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.
В судове засідання представник позивача адвокат Гусаров С.Д. не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності. При цьому, у відзиві на позов зазначав, що оскільки позивач до заяви не надав всіх документів, які необхідні для проведення приватизації квартири, та які передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенням про порядок передачі квартири (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, останньому надано письмову відповідь, в якій роз'яснено, що до вирішення зазначеного питання відсутня можливість провести процес приватизації згідно з чинним законодавством.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_3 , як наймачу була надана на умовах найму для проживання квартира АДРЕСА_1 . В даній квартирі проживали також ОСОБА_4 (чоловік), сини - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_6 ), позивач з часу народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 17 листопада 2023 року №102 внесено зміни до договору найму квартири АДРЕСА_2 , визнано наймачем ОСОБА_1 , у зв'язку зі смертю наймача - ОСОБА_3 . У той же час, в житловому приміщенні, окрім позивача, були зареєстровані члени його сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_6 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вознесенської міської ради з заявою про надання дозволу на передачу у власність зазначеного житлового приміщення шляхом приватизації.
07 квітня 2025 року Виконавчий комітет Вознесенської міської ради надав позивачу відповідь про неможливість приватизації ним житлового приміщення без подачі копії ордера на житлове приміщення, оскільки згідно п. 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396 встановлений перелік документів, які повинні бути долучені до заяви про приватизацію житлового приміщення, а копія ордера на житло є одним із них. При цьому, надання документів не в повному обсязі унеможливлює оформлення приватизації займаного житла.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Частиною 3 ст.9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Згідно п.1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до п.п.4,5 ст.5 вказаного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Частинами 1, 3, 9,10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до п.23 Положення про порядок передачі квартири (будинків) жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, яке затверджене Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396, орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, передача квартир у власність громадян у процесі їх приватизації здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації і оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру.
Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №591/6623/16-ц зазначено, що згідно частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках, квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.
Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі №509/3994/19.
Спірне нерухоме майно не відноситься до житла, визначеного в ч.2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції (постанова Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 202/21075/23).
Як убачається з матеріалів справи, позивач вселений у спірне приміщення на законних підставах, зареєстрований та постійно проживає у ньому, законність його проживання ніким не спростована та не заперечується. Крім цього, іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв'язки із зазначеним місцем проживання.
Відповідно до ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Водночас відсутність ордера на вселення до житлового приміщення в особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку у цьому приміщенні, сама собою не впливає на правомірність її вселення.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19.
Ненадання заявником органу приватизації копії ордера на вселення до квартири, яку бажає приватизувати заявник, не може бути єдиною підставою для відмови йому в приватизації житла.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, від 26 лютого 2024 року у справі № 344/12427/21, від 27 серпня 2024 року у справі № 201/193/22, від 05 березня 2025 року у справі № 335/578/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 202/21075/23 та інших.
За встановленого, позивачем доведено його право на приватизацію займаного житлового приміщення та безпідставність доводів представника Вознесенської міської ради в частині неможливості проведення процедури приватизації без надання позивачем копії ордера на житлове приміщення.
За змістом ст.ст.15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
У своїй постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що визнання відповідного суб'єктивного права (права на приватизацію) та зобов'язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав наймача житлового приміщення.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконною відмови Виконавчого комітету в здійсненні позивачем приватизації квартири задоволенню не підлягають з підстав обрання ним неефективного способу захисту прав. В іншій частині позовні вимоги останнього підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.12,13,259,263 - 265 ЦПК України, суд
позовні вимоги ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про надання дозволу на приватизацію житлового приміщення задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , право на приватизацію житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , без надання копії ордера на житлове приміщення.
Зобов'язати Вознесенську міську раду Миколаївської області розглянути подані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , документи на приватизацію житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя Л.В. Лузан