Справа № 307/3682/25
Провадження № 2/307/1297/25
Закарпатської області
іменем України
21 жовтня 2025 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Ніточко В.В., з участю секретаря судового засідання Заяць Т.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Виклад позиції сторін.
Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вимоги мотивує тим, що о 31 липня 2021 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», ОСОБА_1 подано Заявку на отримання кредиту №5041841. Відповідно до умов Кредитного договору, до укладення Договору відповідач отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього Договору. У відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні кредитного договору. Таким чином, 31 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №5041841, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 8 000 грн. 00 коп. В порушення умов кредитного договору відповідачка свої зобов'язання за вказаним договором не виконала і її заборгованість перед позивачем становить 37 200 грн. 00 коп., з яких: 8 000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 27 600 грн. 00 коп. -заборгованість за відсотками та 1 600 грн. 00 коп. - заборгованість за комісійними винагородами.
Просить стягнути з відповідачки в користь позивача заборгованість за кредитним договором №5041841, укладеним 31 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 в сумі 37 200 грн. 00 коп. (з яких: 8 000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 27 600 грн. 00 коп. -заборгованість за відсотками та 1 600 грн. 00 коп. - заборгованість за комісійними винагородами) та судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.
Відповідачка правом на подання відзиву не скористалася.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак зазначив в позовній заяві, що просить справу розглянути без його участі.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Тячівського районного суду від 26 вересня 2025 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене та те, що сторони в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що 31 липня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5041841, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 8 000 грн. 00 коп., з 1,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, строком на 30 днів, з можливістю його продовження.
Згідно договору про відступлення прав вимоги №12Т та акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 11 листопада 2021 року, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним Договором №5041841 від 31 липня 2021 року на користь ТзОВ «Діджи Фінанс».
25 липня 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» було направлено ОСОБА_1 вимогу про погашення кредитної заборгованості за договором в розмірі 37 200 грн.
З платіжного доручення №52573563 відомо, що ТОВ «Мілоан» 31 липня 2021 року перерахувало ОСОБА_1 8 000 грн. 00 коп. на банківську картку.
Відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення заборгованість ОСОБА_1 перед ТзОВ «Діджи Фінанс» становить 37 200 грн. 00 коп., з яких: 8 000 грн. - борг по тілу, 27 600 грн. 00 коп. - борг по відсотках, та 1 600 грн. - борг по комісії.
Згідно договору про надання правової допомоги №42649746 від 05 травня 2025 року, додаткової угоди №5041841 до Договору №42649746 від 29 липня 2025 року, та акту №5041841 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 29 липня 2025 року, адвокат Міньковська А.В. надала ТзОВ «Діджи Фінанс» правничу допомогу по цивільній справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Вартість наданих послуг становить 5 000 грн. 00 коп.
V. Оцінка Суду.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч.7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 вказаного закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, а відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Відповідно до ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі".
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки Первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Щодо стягнення із відповідача суми прострочених платежів за комісією, слід зазначити наступне.
Пунктом 1.5.1. Договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 1 600 гривень, яка нараховується за ставкою 20 % від суми кредиту одноразово.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Як виснував Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року (справа №204/224/21), якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, суд приходить до висновку щодо несправедливості пункту 1.5.1. Договору, оскільки не передбачено конкретного переліку послуг за які позичальник сплачує таку комісію. Формулювання «за надання кредиту», не відповідає принципам зазначеним у Законі України «Про споживче кредитування» та в Законі України «Про захист прав споживачів», а також означає, що позичальник сплачує по факту за прийняття позики (кредиту) від позикодавця (кредитора), що апріорі суперечить засадам цивільного права.
Судом встановлено, що умови зазначеного договору в частині своєчасності сплати боргу відповідачем не виконано. Таким чином доведено факт невиконання вимог закону, з боку відповідача.
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач доказів щодо погашення заборгованості за кредитним договором не надав, не спростував документально нарахований позивачем розмір заборгованості, суд вважає, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача ТзОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 600 грн. 00 коп.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч. 1, та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 2 318 грн. 21 коп.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 ч.3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.
На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи, зокрема, долучено копії таких документів: договір про надання правової допомоги №42649746 від 05 травня 2025 року, додаткова угода №5041841 до Договору №42649746 від 29 липня 2025 року, акт №5041841 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 29 липня 2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №11306/10 Міньковської А.В.
Вартість правничої допомоги, згідно детального опису наданих послуг, становить 5 000 грн. 00 коп.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі №317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.
Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Верховний Суд у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв'язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов'язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до переконання, що представником позивача підтверджено належними й допустимими доказами витрати на професійну правничу допомогу, а розмір витрат є співмірним зі складністю справи та наданими адвокатом послугами,
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 5 000 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 18, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. 512, 514, 526, 530, 546, 1048-1050, 1082 ЦК України, суд, -
Позов - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором в сумі 35 600 (тридцять п'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. (з яких: 8 000 грн. - борг по тілу та 27 600 грн. 00 коп. - борг по відсотках).
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2 318 (дві тисячі триста вісімнадцять) грн. 21 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати за надання правничої допомоги в сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
В інших позовних вимогах - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора І. Сікорського, 8, ідентифікаційний код юридичної особи - 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Суддя Ніточко В.В.