Справа № 127/2536/25
Провадження № 2/127/388/25
16 жовтня 2025 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Сичука М.М.,
за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що спірна земельна ділянка площею 0,3 га, кадастровий номер 0510100000:03:133:0108, розташована за адресою АДРЕСА_1 , належить до комунальної власності Вінницької міської територіальної громади. Первісно земельна ділянка площею 2 га перебувала в оренді ТОВ «КАіСА-ФІН-Груп» для розміщення ресторанно-розважального комплексу на підставі договору оренди, який був припинений рішенням Лука-Мелешківської сільської ради від 23.03.2012 року.
В подальшому земельна ділянка була поділена на 13 окремих ділянок, кожній із яких присвоєно новий кадастровий номер. Державним кадастровим реєстратором 19.05.2015 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355.
Як зазначає позивач, що ОСОБА_2 , генеральний директор ТОВ «КАіСА-ФІН-Груп», на підставі державного акта серії ЯЗ № 453627 від 09.10.2002 року (який не видавався відповідним органом та містить недостовірні відомості), зареєстрував за собою право власності на зазначену земельну ділянку. Подальше розділення земельної ділянки та укладення договору купівлі-продажу від 10.07.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 призвело до набуття останнім права власності на спірну земельну ділянку.
Вінницькою окружною прокуратурою у кримінальному провадженні № 12024020010001273 від 19.07.2024 скеровано до суду обвинувальний акт за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 3, ч. 4 ст. 358, ч.4 ст. 190 КК України, за фактами підроблення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, його використання та незаконного набуття прав на земельну ділянку комунальної власності Вінницької міської територіальної громади.
Отже вважає, що державний акт ЯЗ № 453627 від 09.10.2002 року був виданий з порушенням законодавства, а запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснено без належних підстав. Реєстрація права власності на земельну ділянку, яка належить до комунальної власності, ОСОБА_2 та подальше відчуження її на користь ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог земельного та цивільного законодавства України.
Вказує на те, що спірна земельна ділянка фактично перебувала у володінні ОСОБА_1 без правової підстави, оскільки майно вибуло з власності Вінницької міської ради не за її волею. Факт незаконного відчуження підтверджується відсутністю реєстраційного запису договору купівлі-продажу від 29.05.2002 року за № 4808 у відповідних реєстрах Вінницької районної державної нотаріальної контори та наявністю документів, що свідчать про недостовірність державного акта.
Відповідно до статей 330, 388 ЦК України та статті 357 ЦК України власник майна має право витребувати його у будь-кого, хто незаконно володіє майном. Право власності Вінницької міської ради на спірну земельну ділянку зберігається незалежно від того, що набувач діяв добросовісно. У зв'язку з викладеним, Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, вважаючи, що є усі підстави для пред'явлення віндикаційного позову, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню у власність Вінницької міської ради, звернувся до суду із даним позовом. При цьому звертає увагу, що Вінницькою міською радою як органом, якому надано контрольні функції, а також право розпорядження спірною земельною ділянкою, заходів на захист інтересів держави у спірних правовідносинах не вжито, а тому є підстави для звернення органів прокуратури.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.02.2025 справа прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження на призначене підготовче засідання.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2025 прийнято заяву про зміну підстав позову до розгляду та подальший розгляд справи вирішено здійснювати відповідно до підстав позову, що наведений у заяві Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради про зміну предмету позову.
Вказані зміни підстав позову стосуються саме підстав недобросовісності відповідача, оскільки в первісному позові фактично вказувалося на те, що саме третя особа ОСОБА_2 здійснив поділ земельної ділянки кадастровий номер 0520682800:02:001:0355), яку він отримав в незаконний спосіб та не мав права її відчужити, тому витребувати необхідно земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 на користь держави площею 0,3 га, в координатах, межах та конфігурації, в яких вона була зареєстрована на праві приватної власності за добросовісним набувачем ОСОБА_1 та знаходиться у АДРЕСА_1 .
Тобто, у змінах підстав позивач вказує на те, що про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 свідчить відсутність договору купівлі-продажу в реєстраційній справі та те, що ОСОБА_1 , відповідно до відкритих даних в загальнодоступній мережі «Інтернет», є засновником агентства нерухомості та агентом з нерухомості із досвідом роботи більше 10 років, що у свою чергу дає підстави вважати, що він в силу своєї діяльності є обізнаним у питання права власності, зокрема щодо правовстановлюючих документів на земельні ділянки. Факт недобросовісності ОСОБА_1 підтверджується тим, що реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 у Державному земельному кадастрі здійснено 19.05.2015, тоді як державний акт № ЯЗ № 453627, видано у 2002 році та там вже зазначено кадастровий номер земельної ділянки - 0520682800:02:001:0355, яка на той момент ще не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі. Продавець при продажі земельної ділянки надає правовстановлюючі та правопосвідчувальні документи на неї, що мало б викликати занепокоєння у ОСОБА_1 .
На підставі ухвали суду від 11.08.2025 відмовлено у задоволенні заяви третьої особи ОСОБА_2 про зупинення провадження в цивільній справі № 127/2536/25 до розгляду кримінального провадження Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/929/22.
Також відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Огородника В.В. про залишення позовної заяви без руху.
Підготовче провадження у цивільній справі за позовом Вінницької окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрито, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Відповідачем та його представником правом на відзив на позов та на зміни підстав позовних вимог не скористалися, третя особа письмових пояснень не надала.
Прокурор Вінницької окружної прокуратури Бойко Т.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених в змінах підстав позовних вимог, а також звернула увагу, що реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355, яка на той момент ще не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі, була вчинена на підставі неіснуючих документів та за відсутністю рішення органу місцевого самоврядування, а також незаконно була поділена на 13 окремих ділянок, зокрема на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108, а тому вказана земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі та підлягає витребуванню на підставі ст. 387, 388 ЦК України. За таких обставин, у даному випадку, втручання держави у право власності відповідача є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі як національного багатства та положення законодавства України про зобов'язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою знищення правового порядку в державі, а тому доводи відповідача, що витребування у неї земельних ділянок є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном є безпідставним. Крім того, кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право пред'явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.
У судовому засіданні представник Вінницької міської ради Шмігленко І.В. просила позов задовольнити.
Представник відповідача адвокат Огородник В.В. в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що відповідач є добросовісним набувачем, спірна земельна ділянка з кадастровими номерами 0510100000:03:133:0108, що розташовані по АДРЕСА_1 , була придбана відповідачем у ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу земельної ділянки №1936 виданий 10.07.2021 року та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Подолян О.О. При цьому, перш ніж їх придбати відповідач за власною ініціативою ознайомився із відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в яких було зазначено, що власником даної землі є ОСОБА_2 .. Також, звертає увагу, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно резюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож у відповідача як у добросовісного набувача не виникло обов'язку додатково перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна. Тобто, відповідач, купуючи спірні земельні ділянки, покладалася не лише на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де власником спірної земельної ділянки був вказаний ОСОБА_2 , а й на висновок уповноваженої посадової особи - державного реєстратора, приватного нотаріуса Подолян О.О. При цьому, відповідач як добросовісний набувач не може нести відповідальність за порушення інших осіб. Також вказував, що позивачем не внесено кошти на депозитний рахунок.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в порядку визначеному законодавством.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом установлено, що ТОВ «КАіСА-ФІН-Груп», генеральним директором якого був ОСОБА_2 , орендувало земельну ділянку площею 2 га для комерційного використання - розміщення ресторанно-розважального комплексу, яка знаходилася на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району в межах населеного пункту АДРЕСА_2 .
Відомості про зазначену земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру державним кадастровим реєстратором Крисько Таїсою Володимирівною 28.08.2007 та присвоєно кадастровий номер 0520682803:02:001:0122.
Рішенням 15 сесії 6 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району від 23 березня 2012 року припинено дію договору оренди вищевказаної земельної ділянки з ТОВ «КАіСА-ФІН-Груп».
У зв'язку з подальшим поділом цієї земельної ділянки утворено тринадцять нових земельних ділянок, яким присвоєно нові кадастрові номери. Державним кадастровим реєстратором Будковською Тетяною Володимирівною, зокрема, 19.05.2015 внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355.
Надалі ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 453627 від 09.10.2002, який не був належним чином виданий, зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку площею 1,8655 га, розташовану на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району, кадастровий номер 0520682800:02:001:0355. Державний реєстратор Стрижавської селищної ради Вінницького району здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку на підставі зазначеного документа.
У подальшому шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 утворено дві земельні ділянки: 0510100000:03:133:0081 площею 0,1005 га та 0510100000:03:133:0082 площею 0,765 га. Далі, шляхом поділу земельної ділянки 0510100000:03:133:0082 площею 0,765 га утворено три земельні ділянки: 0510100000:03:133:0108 площею 0,3 га, 0510100000:03:133:0109 площею 0,165 га та 0510100000:03:133:0110 площею 0,3 га.
Земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:133:0110 на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 437, перейшла у приватну власність ОСОБА_3 .
Земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:133:0108 та 0510100000:03:133:0109 передано у приватну власність ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 10 липня 2021 року, зареєстрованих відповідно за № 1936 та № 1937.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-У-III «Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області» земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 увійшла до меж м. Вінниця.
Згідно з частиною 3 статті 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної та приватної власності.
Державна реєстрація права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 проведена державним реєстратором з порушенням вимог чинного законодавства. Таким чином, право приватної власності, оформлене ОСОБА_2 , було набуте з порушенням встановленого порядку, тобто незаконно.
ОСОБА_2 , всупереч земельному законодавству, оформив право власності на земельну ділянку та в подальшому розпорядився нею шляхом поділу та продажу іншим особам.
Отже, як встановлено судом підставою виникнення у ОСОБА_2 права приватної власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 площею 0,8655 га відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 453627 від 09.10.2002 зазначено «договір купівлі-продажу від 29.05.2002 № 4808».
Однак, за інформацією Державного нотаріального архіву Вінницької області, згідно до записів в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій по фонду Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області за 2002 рік, запис за реєстровим номером № 4808 від 29 травня 2002 року відсутній.
В реєстрі для реєстрації нотаріальних дій в томі № 1 по том № 6 включно, наявні записи нотаріальних дій з січня 2002 року по червень 2002 року за реєстровими №1 - 1583. В реєстрі для реєстрації нотаріальних дій з тому №2-1 по том №2-2 включно, наявні запис нотаріальних дій з жовтня 2002 року по грудень 2002 року за реєстровими № 2-1 - №2-1269.
Крім того, в наряді Договорів відчуження земельних ділянок та документів, на підставі яких вони посвідчувались, по фонду Вінницької районної нотаріальної контори Вінницької області, за період з 14 березня 2002 року -18 грудня 2002 року, договір купівлі-продажу від 29.05.2002 за реєстровим № 4808, де стороною є ОСОБА_2 відсутній.
Внаслідок вищеописаних дій ОСОБА_2 з комунальної власності Вінницької міської територіальної громади вибула земельна ділянка з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (на даний час - АДРЕСА_3 , оскільки ділянка увійшла до меж міста Вінниці згідно Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 № 401-VІІІ «Про зміну і встановлення меж міста Вінниці і Вінницького району Вінницької області).
Окрім того, за інформацією ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 27.03.2024 за № 0-2-0.6-2696/2-24, згідно Книг реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, Книг записів державних актів на право приватної власності на землю, запису щодо реєстрації та видачі державного акту серія ЯЗ № 453627 від 09.10.2002 громадянину ОСОБА_2 не виявлено.
Вищевказані факти також було встановлено Вінницькою окружною прокуратурою під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024020010001273 від 19.07.2024.
В наслідок, чого Вінницькою окружною прокуратурою у кримінальному провадженні № 12024020010001273 від 19.07.2024 скеровано до суду обвинувальний акт за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 209, ч. З, ч. 4 ст. 358, ч.4 ст. 190 КК України, за фактами підроблення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, його використання та незаконного набуття прав на земельну ділянку комунальної власності Вінницької міської територіальної громади.
Листом № 01/00/011/161157 від 16.09.2024 Вінницька міська рада повідомила, що на адресу Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області 21.04.2023 надіслано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за фактом протиправного вибуття з комунальної у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 загальною площею 0,8655 га.
Звертаючись до суду із даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що попередній власник спірного майна, а саме ОСОБА_2 , без достатньої правової підстави набув у власність спірні земельні ділянки, у зв'язку з чим вони, всупереч волі законного власника (без рішення органу місцевого самоврядування), вибули з комунальної власності територіальної громади м. Вінниці, та згодом перейшла до нового власника, як добросовісного набувача. Відтак спірне майно підлягає поверненню на підставі положень ст. 387, 388 ЦК України.
Але в подальшому, змінивши підстави позовних вимог, вказав на те, що відповідач є недобросовісним набувачем, а тому є всі підстави для витребування у нього спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м. Вінниці.
Тобто позивач у змінах підстав вказує на те, що про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 свідчить відсутність договору купівлі-продажу в реєстраційній справі та те, що ОСОБА_1 , відповідно до відкритих даних в загальнодоступній мережі «Інтернет», є засновником агентства нерухомості та агентом з нерухомості із досвідом роботи більше 10 років, що у свою чергу дає підстави вважати, що він в силу своєї діяльності є обізнаним у питання права власності, зокрема щодо правовстановлюючих документів на земельні ділянки.
Також факт недобросовісності ОСОБА_1 підтверджується тим, що реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 у Державному земельному кадастрі здійснено 19.05.2015, тоді як державний акт № ЯЗ № 453627, видано у 2002 році та там вже зазначено кадастровий номер земельної ділянки - 0520682800:02:001:0355, яка на той момент ще не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі. Та продавець при продажі земельної ділянки надає правовстановлюючі та правопосвідчувальні документи на неї, що мало б викликати занепокоєння у ОСОБА_1 у їх відсутності, але він свідомо (усвідомлюючи все вищевикладене) придбав спірну земельну ділянку.
Суд, дослідивши надані стороною позивача докази в підтвердження викладених обставин, оцінивши їх в сукупності, дійшов висновку, що реєстрація права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 площею 0,8655 га відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 453627 від 09.10.2002, проведена на підставі неіснуючих документів, а саме як зазначено у вищевказаному державному акті про право власності на земельну ділянку «договір купівлі-продажу від 29.05.2002 № 4808 в реєстрі Вінницької райдержнотконтори».
Це також підтверджується дослідженими у ході судового розгляду нарядами Договорів відчуження земельних ділянок та документів, на підставі яких вони посвідчувались, по фонду Вінницької районної нотаріальної контори Вінницької області, за період з 14 березня 2002 року -18 грудня 2002 року, договір купівлі-продажу від 29.05.2002 за реєстровим № 4808, та реєстрами для реєстрації нотаріальних дій по фонду Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області за 2002 рік.
Суд звертає увагу, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22)).
Згідно з нормами статті 13, 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Разом із цим, власність зобов'язує та вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності інших громадян.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 ЗК України.
Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам регулюється ст. 128 ЗК України.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що про недобросовісність відповідача ОСОБА_1 свідчить відсутність договору купівлі-продажу в реєстраційній справі.
Слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17 зазначив, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а й прояв розумної обачності набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна.
Як було встановлено судом та наголошено прокурором в ході розгляду справи, ОСОБА_1 відповідно до відкритих даних у загальнодоступній мережі «Інтернет» є засновником агентства нерухомості та агентом з нерухомості з досвідом роботи більше 10 років. Це свідчить, що він в силу своєї професійної діяльності обізнаний у питаннях права власності, зокрема щодо правовстановлюючих документів на земельні ділянки.
Факт недобросовісності ОСОБА_1 також підтверджується тим, що реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355 у Державному земельному кадастрі здійснено 19.05.2015, тоді як державний акт № ЯЗ № 453627, виданий у 2002 році, уже містив кадастровий номер цієї земельної ділянки, яка на той момент ще не була зареєстрована у Державному земельному кадастрі.
ОСОБА_2 при продажі земельної ділянки мав би надати відповідачу правовстановлюючі та правопосвідчувальні документи на неї, і їх відсутність мала б викликати занепокоєння у ОСОБА_1 .
Крім того, Верховний Суд у постанові № 760/21038/16 від 05.03.2025 зазначив три випадки, коли покупця можна вважати недобросовісним.
Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер правочину, зокрема: занижену ціну договору, багаторазове перепродаж майна протягом короткого часу тощо.
Також суд звертає увагу, що у даному випадку вартість земельної ділянки не відповідала ринковій, продавалась за нижчою ціною, що також свідчить про сумнівний характер правочинів.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16 зазначив, що недобросовісним є набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати; добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14).
Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова ВП ВС від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).
У постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20 суд зазначив, що для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об'єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову.
Застосування приватно-правових конструкцій з такою метою по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту.
До обставин, які можуть свідчити про створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язані або афілійовані юридичні особи).
Проявивши розумну обачність та за необхідності отримавши правову допомогу, відповідач міг зрозуміти сумнівність документів, на підставі яких ОСОБА_2 підтверджував своє право власності на нерухоме майно, міг прослідкувати історію вибуття ділянки у приватну власність та дізнатися, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності поза волею дійсного власника.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного права, спрямованими на утвердження верховенства права. Добросовісність передбачає сумлінне використання цивільних прав та виконання обов'язків, що підтверджується частиною 3 статті 509 ЦК України.
Законодавець установив певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, зобов'язавши їх сумлінно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, передбачати можливість завдання шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав учасників цивільного обороту (постанова ВС від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 зазначив, що при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача. Судові рішення, винесені за відсутності такої перевірки, не відповідають вимогам законності втручання у право мирного володіння майном.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 підкреслив важливість належної перевірки обставин, що свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача, як для застосування положень статті 387 ЦК України, так і для визначення пропорційності втручання у право набувача майна відповідно до ст. 6 Конвенції.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16 зазначив, що недобросовісним є набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач не мав права відчужувати майно; добросовісність або недобросовісність набувача характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, добросовісність є умовою набуття права власності. У спорах про віндикацію на набувача покладається обов'язок довести свою добросовісність.
Вищевказаного відповідачем та його представником не було зроблено в ході розгляду справи за віндекаційним позовом до ОСОБА_1 .
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем у розумінні статей 387, 388 ЦК України, оскільки, хоча і зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку, однак не набув її у власність у встановленому законом порядку.
Згідно ст. 388 ЦК України, добросовісний набувач - це особа, яка набула майно у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не могла знати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 607/15052/16 (постанова від 08.11.2023, п. 11.8) підтвердила, що підтвердження добросовісності покладається на набувача, який має довести, що не знав і не міг знати про незаконність відчуження майна.
Отже, на підставі викладених у позовній заяві обставин та наданих доказів, відповідач ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки її право власності було набуте ним з порушенням законного порядку.
Позиція представника відповідача, що позивач мав би першочергово при звернені до суду із даним позовом внести на депозит суду відповідну суму коштів, а суд, виявши такий недолік при відкритті провадження чи в ході судового розгляду, залишити позов без руху, надавши позивачу строк для усунення таких недоліків, є хибною та такою, що не грунтується на Законі, оскільки в даному випадку мова не йде про добросовісного набувача, а навпаки судом в ході судового розгляду було встановлено, що відповідач є недобросовісним набувачем.
Тому на підставі ухвали суду від 11.08.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Огородника Володимира Васильовича про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України (в редакції чинній на час звернення прокурора до суду) до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12.03.2025 року, згідно з яким ст. 390 ЦК України доповнено ч. 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Статтю 265 ЦПК України доповнено частиною 14 такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Суд звертає увагу на ту обставину, що вимога ч. 4 ст. 177 ЦПК України про обов'язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України), і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).
Разом із тим, ст. 316 ЦК України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (ст. 317 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б).
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності на нерухоме майно, у тому числі у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо витребуваного нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на це майно.
У разі звернення із позовом щодо захисту права власності на майно встановленню підлягають у сукупності, зокрема, такі обставини: чи існує майно, щодо якого заявлені вимоги, чи існують правовстановлюючі документи, що підтверджують право на це майно, у особи, яка заявила вимоги щодо нього чи вчинено порушення особою, до якої заявлені вимоги щодо захисту права власності на майно.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 923/1107/17, від 13 березня 2018 року у справі № 923/883/16.
Загальними вимогами процесуального права, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
До предмету доказування у даному спорі перш за все входить доведення позивачем наявності у нього відповідного речового права, на захист якого подано позов, тобто лише встановивши наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення права з боку відповідача і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.
Щодо права Вінницької міської територіальної громадина спірну земельну ділянку, то слід зазначити, що відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Із матеріалів справи слідує, що відповідач ОСОБА_1 купуючи земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 (яка утворена шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355) у ОСОБА_2 набув спірну земельну ділянку у особи, яка, з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та відчужувати.
За наведених обставин суд вважає доведеною обставину незаконного вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності, оскільки третя особа у справі ОСОБА_2 набув право власності на спірну ділянку без відповідної правової підстави.
Відтак, Вінницька міська рада як орган місцевого самоврядування, що здійснює повноваження власника від імені Вінницької міської територіальної громади, має право на витребування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 площею 0,3 га у ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними правочини щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 17.10.2011 у справі № З-ЮЗгсП, від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15, від 30.11.2016 у справі № 6-2069цс16, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.07.2017 у справі № 278/3862/14-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 12.02.2020 у справі П/811/1640/17) метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
З огляду на вказане, в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути його власникові.
Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Відповідно до обставин справи, доведених долученими до позовної заяви доказами, ОСОБА_2 19.05.2015 безпідставно зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355. У подальшому, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, серія та номер 0557-17, виготовленої ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс», здійснив її поділ та відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 , який офіційно зареєстрував право власності на вказану ділянку.
З наведеного слідує, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, оскільки ОСОБА_2 , а відтак і ОСОБА_1 , отримав її у володіння без відповідної правової підстави.
Факт поділу земельних ділянок не перешкоджає витребуванню спірної земельної ділянки в координатах, межах та конфігурації, що були зареєстровані за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі державного акта серії ЯЗ № 453627 від 09.10.2002.
Оскільки ОСОБА_2 здійснив поділ земельної ділянки (кадастровий номер 0520682800:02:001:0355), яку він набув незаконно та не мав права відчужувати, витребувати необхідно земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 на користь держави площею 0,3 га, в координатах, межах та конфігурації, в яких вона була зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , і розташована в АДРЕСА_1 .
Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема шляхом поділу або об'єднання, з присвоєнням кадастрових номерів та зміною характеристик, не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав шляхом витребування таких земельних ділянок (п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі підлягають державній реєстрації, як і їх виникнення, перехід та припинення.
Враховуючи наведені обставини, задоволення віндикаційного позову шляхом витребування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 відновлює порушене право держави в особі Вінницької міської ради, що дозволяє їй здійснювати володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до об'єктів права комунальної власності Вінницької міської територіальної громади.
За змістом положень ЗК України необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку є рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки.
Повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою як об'єктом права комунальної власності належали Вінницькій міській раді. Остання жодного рішення з приводу розпорядження цієї земельною ділянкою не приймала.
Відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування свідчить, що власник волю на відчуження не виявляв.
Оскільки реєстрація права власності на спірну земельну ділянку, була вчинена на підставі неіснуючих документів та за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, тому спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади без вираження її волі.
Як вказувалося, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Як вказувалося спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 (яка утворена шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355) вибула з володіння територіальної громади без вираження її волі, а тому наявні підстави для витребування цього майна.
Щодо дотримання положень ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то слід зазначити, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Досліджуючи в даній справі дотримання принципу законності суд в першу чергу враховує, що втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Витребування спірної земельної ділянки в даній справі на користь територіальної громади здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
Обговорюючи в даній конкретній ситуації чи переслідувало втручання у право однієї із сторін «легітимну мету» (було здійснено «в інтересах суспільства») суд бере до уваги те, що, виходячи із сталої практики ЄСПЛ поняття «суспільний інтерес» дуже широке і в такому випадку доводиться враховувати політичні, економічні та соціальні питання.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а відсутність рішення органу місцевого самоврядування про розпорядження земельною ділянкою та набуття права власності на земельну ділянку на підставі неіснуючих документів, такому суспільному інтересу не відповідає.
Як вказувалося в даній справі реєстрація права власності ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 0520682800:02:001:0355, з якої шляхом її поділу було утворено три земельні ділянки, одлна з яких в даній справі є спірною, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108 , площею 0,3 га, в координатах, межах та конфігурації, в яких вона була зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , і розташована в АДРЕСА_1 , попередньо була вчинена на підставі неіснуючих документів та за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, а тому «суспільним», «публічним» інтересом звернення заступника керівника Вінницької окружної прокуратури з вимогою витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі у власність громадянам земельних ділянок із комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині передачі земельних ділянок у власність громадян, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.
Для оцінки «пропорційності» в першу чергу суд враховує, що для даних правовідносин з урахуванням способу вибуття земельної ділянки з комунальної власності територіальної громади загальний інтерес суспільства є надзвичайно важливим, а тому межі свободи розсуду держави ширші, ніж коли виникають виключно цивільні права.
Суд враховує, що після отримання відповідачем земельної ділянки остання не була поліпшена, доказів зворотного не надано.
Також береться до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач як власник земельної ділянки постійно отримує дохід від її використання або зробив поліпшення, втрата яких буде становити для нього «надмірний тягар», що, в сукупності з іншими обставинами, свідчить на користь обґрунтованості втручання у право власності відповідача. В той же час, враховуючи приписи частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, відповідач не позбавлений можливості пред'явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.
Крім того, суд враховує, що кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України, тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.
Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.
З огляду на встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення Вінницької міської ради, яка представляє інтереси Вінницької територіальної громади, на підставі неіснуючих документів, витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача ОСОБА_1 , який також судом визнається, як недобросовісний набувач, є пропорційним втручанням у право власності останньої, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Підстав вважати, що витребування земельних ділянок є «надмірним тягарем» для ОСОБА_1 немає.
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому суд звертає увагу, що Вінницька міська рада не звернулася за захистом прав територіальної громади до суду, а вжиті нею заходи (звернення про вчинене кримінальне правопорушення) не відновили порушеного права комунальної власності територіальної громади, а тому втручання Вінницької окружної прокуратури з метою відновлення порушених майнових прав територіальної громади шляхом звернення до суду з відповідним позовом є обґрунтованим та необхідним.
Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до вимог статті 131-1 Конституції України, прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, у тому числі, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Підставою представництва прокурором інтересів держави у суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (далі Закону) є не здійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з статтею 1 Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).
У цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення порушеного права територіальної громади в зв'язку з незаконним вибуттям з комунальної власності земельної ділянки та не зверненням органу місцевого самоврядування самостійно за захистом таких інтересів.
Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. З огляду на задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 17 385 грн. 74 коп. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 41 Конституції України, ст. 81, 116, 118, 128, 153 ЗК України, ст. 11, 321, 328, 387, 388 ЦК України, ст. 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_1 на користь Вінницької міської ради земельну ділянку загальною площею 0,3 га з кадастровим номером 0510100000:03:133:0108, яка розташована на території Вінницької міської територіальної громади Вінницької області.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької окружної прокуратури 17 385 гривень 74 копійки судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Вінницька окружна прокуратура, м. Вінниця, пров. Цегельний, буд. 8, код ЄДРПОУ 02909909;
Позивач Вінницька міська рада, вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ25512617;
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ;
Третя особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
Суддя: