21.10.2025
Справа №517/783/25
Провадження №2/497/1420/25
21.10.2025 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Кодінцевої С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Мунтянової В.Р.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Болград цивільну справу за позовом заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
15.09.2025 за підсудністю на підставі ухвали судді Захарівського районного суду Одеської області від 21.08.2025 року надійшла справа за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.53).
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості за Договором позики №8333415 в розмірі 19 900.00 грн., з яких:
- 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 5 850.00 грн. - сума заборгованості за відсотками,
- 9 050.00 грн. - сума заборгованості за комісією,
та понесені судові витрати.
В обґрунтування позову, позивач стверджує, що 28 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8333415 відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №205-Од від 10 лютого 2022 року та розміщених на сайті товариства.
Відповідно до п.1.3 кредитного договору, з урахуванням додаткової угоди до договору сума кредиту складає 5000,00 грн., строк кредитування - 351 день, Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 27 днів року.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором виконав, надав відповідачу кредит у розмірі 5000, 00 гривень, шляхом зарахування на платіжну картку відповідача НОМЕР_1
15.05.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №15052025 у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 15.05.2025 до Договору факторингу № 15052025 від 15.05.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 19 900.00 грн.
Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконала свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 8333415 від 28.09.2024 року в розмірі 19900.00 гривень, з яких:
- 5000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу
- 5850 грн. - сума заборгованості за відсотками
- 9050грн. - сума заборгованості за пенею та штрафами.
Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернула, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду на 21.10.2025 року о 14:30 годині (а.с.59), та повідомлено сторін по справі (а.с.60).
В судове засідання 21.10.2025 року:
- представник позивача не прибула, про час та місце проведення розгляду повідомлялася згідно вимог чинного законодавства (а.с.60). В позовній заяві зазначила клопотання про розгляд справи без участі представника в заочному порядку (а.с.4 зворотна сторінка).
- відповідач також не прибув, про час та місце проведення судового розгляду повідомлявся згідно вимог чинного законодавства за адресою постійного місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рекомендоване повідомлення повернувся до суду з відміткою про вручення поштового листа (а.с.61).
Згідно ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою (ч.2).
Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач по справі повідомлена належним чином про час та місце розгляду даної справи. Будь-яких заяв, заперечень, відзиву щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві, до суду наданих нею не було.
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.
Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Суд приймає до уваги згоду позивача зазначену в позовній заяві (а.с.4 зворотна сторінка).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши подані позивачем документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст.2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до норм пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які маю.
Судом встановлено що 28 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 (далі - Відповідач або Позичальник) було укладено кредитний договір № 8333415.
Договір був укладений відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №205-Од від 10 лютого 2022 року та розміщених на сайті товариства.
Відповідно до п.1.3 кредитного договору, з урахуванням додаткової угоди до договору сума кредиту складає 5000,00 грн., строк кредитування - 351 день, Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 27 днів року.
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором виконав, надав відповідачу кредит у розмірі 5000, 00 гривень, шляхом зарахування на платіжну картку відповідача НОМЕР_1 .
Після прийняття відповідачем умов Кредитного договору з нею було укладено електронний Кредитний договір, який був підписаний Відповідачем у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А9991», після чого Відповідач отримала кредит в сумі 5000 грн. на свою платіжну карту № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ "ПЕЙТЕК УКРАЇНА"
Переказ коштів, виданих в рамках Кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 яку Відповідачем вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера. Зазначений Платіжний провайдер має відповідну Ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ, що підтверджується свідоцтвом.
15.05.2025 між ТОВ «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №15052025 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Авентус Україна»» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників (копія витягу з Договору факторингу додається).
Згідно п.1.1. Договору факторингу, Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Згідно п. 1.2 Договору факторингу, Сторони погодили, що Перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору
Відповідно до Реєстру боржників від 15.05.2025 до Договору факторингу № 15052025 від 15.05.2025, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 19 900.00 грн.
Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконала свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 8333415 від 28.09.2024 року в розмірі 19900.00 гривень, з яких:
- 5000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу
- 5850 грн. - сума заборгованості за відсотками
- 9050грн. - сума заборгованості за пенею та штрафами.
За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За нормою ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмової форми укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог статей 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов.
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19), від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Суд звертає увагу, що відповідач не оскаржує факт укладання договорів, не оскаржує умови кредитування.
Дані обставини доказуванню не підлягають оскільки визнаються відповідачем, і суд приймає до уваги позицію відповідача в цій частині як цілковите визнання договірних відносин.
З частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України вбачається, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст.1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «… боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
Приписами ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається
За правилами ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не впливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Вбачається, що відповідачем за допомогою електронного підпису було укладено договори кредиту який в подальшому відступив право вимоги позивачу.
За таких обставин, у ТОВ «ФК«ЄАПБ», як нового кредитора, який набув право вимоги в межах сум зазначених у договорах, наявне право вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Водночас, відповідачем не надано доказів сплати заборгованої первісному кредитору або позивачу. Також відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 указав, що: «при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Як вказав Верховний Суд у Постанові від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в цьому випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
На підтвердження заборгованості позивач як кредитор надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, який разом зі змістом самих договорів підтверджують виникнення заборгованості з боргових зобов'язань та їх розмір, отже, є належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, проте відповідач вказаний розрахунок не спростував та власного не надав. За наведеного, в суду відступні підстави вважати наданий позивачем розрахунок заборгованості неналежним чи недостовірним.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ст.82 ч.1 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України).
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
З огляду на вищенаведене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами підлягають задоволенню.
Оскільки відповідач в цілому не заперечує факту укладання кредитних договорів, умови цих договору, фактичне отримання грошових коштів, строків повернення кредитних коштів, то суд вважає, що у відповідача було більш ніж достатньо часу для повернення заборгованості за укладеним кредитним договором як первісному позичальнику, так і фактору, який є позивачем за цим договором.
Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені, комісії за кредитним договором № 8333415 від 28.09.2024 суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець, на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі N 194/1387/19, провадження № 61-7416св20.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.
Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі N 359/12165/14-ц.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених ст. 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно - правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно - правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно - правових нормах.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд звертає увагу, що в кредитному договорі № 8333415від 28.09.2024 не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена пеня. Також ТОВ ФК «ЄАПБ» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину.
Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті, якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Умовами про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, з аналізу змісту зазначеного пункту договору вбачається, що сплату відповідної комісії банк покладає на позичальника попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь банку, зокрема, послуги щодо списання та зарахування коштів з метою повернення кредиту, розрахунково-касове обслуговування кредиту.
Відтак, нарахування позивачем заборгованості по штрафу та пені за кредитним договором №8333415 від 28.09.2024 за пенею у розмірі 9050.00 грн. є безпідставними.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 8333415від 28.09.2024 по штрафу та пені у розмірі 9050.00 грн - задоволенню не підлягають.
У зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, враховуючи обставини справи, суд вважає за можливе позовні вимоги - задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, що складаються із суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, слід виходити з такого.
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як роз'яснено в абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом України «Про судовий збір»).
Здійснюючи розрахунок судового збору суд приймає до уваги постанову ВС від 27.08.2020 року у справі №188/1815/17.
Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1650.94 гривень виходячи з наступного розрахунку: розмір заявлених вимог - 19900.00 гривень (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню - 10850.00 гривень, розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом - 3028.00 гривень (3028.00 грн х 10850.00 грн : 19900.00 грн. = 1650.94 грн).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 550, 589, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95, 133, 141, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, № 30, код ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_3 у АТ «ТАСкомбанк»
заборгованість за кредитним договором №8333415 від 28.09.2024 року в розмірі 10 850.00 гривень (десять тисяч вісімсот п'ятдесят гривень) станом на 14.05.2025 року, з яких:
- 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу;
- 5 850.00 грн. - сума заборгованості за відсотками,
та 1650.94 гривень (одна тисяча шістсот п'ятдесят гривень дев'яносто чотири гривень) судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про сторін:
Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: 07400, Київська обл., м, Бровари вул. Лісова буд. 2, поверх 4, info@eadr.com.ua, 35625014eapb@gmail.com, тел. (044)5938752
Представник позивача Какун Анна Станіславівна: Київська обл., м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх № 4, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тел. НОМЕР_4
Відповідач ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , тел.: НОМЕР_5 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4
Суддя С.В.Кодінцева