Провадження № 22-ц/803/9250/25 Справа № 214/792/25 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
21 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 214/792/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дербін Дмитро Олександрович, на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськохї області від 10 липня 2025 року, яке ухвалено суддею Ковтун Н. Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради, військова частина НОМЕР_1 , про відібрання малолітньої дитини від матері та передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Позов мотивований тим, що 19 серпня 2022 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. На сьогоднішній день вони не проживають разом, не ведуть спільного господарства, а в Саксаганському районному суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відкрито провадження по цивільній справі № 214/4106/24 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На сьогоднішній день ОСОБА_1 , є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою форми 5, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 08 травня 2024 року № 732/1022, про те, ОСОБА_1 у військовому званні матрос, перебуває на військовій службі в ВЧ НОМЕР_1 з 23 квітня 2024 року по теперішній час, згідно Указу Президента № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Після того, як ОСОБА_1 був мобілізований, донька постійно почала проживати разом з ОСОБА_2 , яка не виконувала свої батьківські обов?язки належним чином перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, наражаючи дитину на небезпеку.
Відповідно до акту огляду медико - соціальної експертної комісії від 10 вересня 2024 року, ОСОБА_2 встановлена третя група інвалідності, загальне захворювання, що підтверджується довідкою, виданою психіатричною МСЕК № 3 К3 Обласний клінічний центр медико соціальної експертизи. Відповідно до Виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 2432 КП «Криворізька багатопрофільна лікарня психіатричної допомоги» ДОР від 10 серпня 2023 року ОСОБА_2 встановлений діагноз: F20.0 - Шизофренія, параноїдна форма, епізодичний тип перебігу зі стабільним помірно-вираженим змішаним типом дефекту, депресивно-параноїдний синдром. ОСОБА_2 страждає на хронічний психічний розлад у вигляді параноїчної шизофренії, знаходиться на стаціонарному лікуванні в 18 відділенні КП «КБЛПД» ДОР з 26 грудня 2024 року по теперішній час.
Після того, як у відповідача стався приступ шизофренії, доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забрали до КНП «Криворізька міська дитяча лікарня № 4» Криворізької міської ради, де вона знаходиться і по сьогоднішній день.
Позивач вважає, що продовження мешкання малолітньої дитини, ОСОБА_3 разом з відповідачем, ОСОБА_2 наражає дитину на небезпеку, життя з матір'ю є небезпечним для життя дитини, здоров'я і морального виховання. Мати дитини зловживає спиртними напоями, веде аморальний образ життя.
На підставі наведеного вище позивач просив суд відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітньої дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати батьку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на самостійне утримання та виховання дитини. Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути аліментів з ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку на користь ОСОБА_1 , але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськохї області від 10 липня 2025 року позов задоволено частково, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову - 24 січня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Зазначено, що рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в межах суми за один місяць.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
Припинено виконання судового наказу № 214/6407/24, виданого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дербін Д.О., посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Апеляційна скарга, окрім мотивів, викладених в позовній заяві, обґрунтована тим, що суд першої інстанціх при ухваленні оскаржуваного рішення не надав належної оцінки вимовам ст. 170 СК України, відповідно до якої суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. З аналізу норм СК України слідує, що встановлення місця проживання (перебування) дитини здійснюється судом в порядку позовного провадження, а тому не може бути здійснено в порядку окремого провадження.
В справі, що переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування. Доведення факту одноособового виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного), та безумовно впливає на права та інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Вважає, що в даному випадку слід врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22.
Приймаючи до уваги, що встановлення вказаного факту необхідно позивачу для реалізації свого права на свободу пересування, подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, передання дитини на виховання батьку та звільнення з військової служби, що в позасудовому порядку неможливо, апелянт просить колегію суддів задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог припинивши виконання судового наказу № 214/6407/24, виданого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), оскільки таких вимог позивачем заявлено не було та вказане питання було вирішено заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськохї області від 13 травня 2025 року у справі № 214/1992/25.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністертва оборони України просить рішення суду першої істанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого Довгинцівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 19 серпня 2022 року, про що зроблено відповідний актовий запис № 609 (а.с.20).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 виданого Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Дніпро) батьком вказаний ОСОБА_1 , а матір'ю ОСОБА_2 (а.с.22)
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 2432 ОСОБА_2 хворіє на параноїдну форму шизофренії, епізодичний тип перебігу зі стабільним помірно-вираженим змішаним типом дефекту (а.с.24-25)
Згідно з повідомленням КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» адміністрація повідомляє ОСОБА_2 , що вона страждає на хронічний психічний розглад у вигляді параноїдальної шизофренії (а.с.27).
Відповідно до довідки № 72 від 30 грудня 2024 року ОСОБА_2 з 26 грудня 2024 року по теперішній час вона знаходиться в стаціонарному лікуванні в 18 відділенні КП «КБЛПД» ДОР (а.с.28).
Згідно висновку про доцільність відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав вбачається, що 02 грудня 2024 року до служби у справах дітей виконкому районної у місті ради щодо неналежного виконання батьківських обов'язків матір'ю у відношення малолітньої доньки звернулась ОСОБА_5 . Під час відпрацювання звернення було встановлено, що ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_6 мешкала за адресою: АДРЕСА_2 . в орендованій однокімнатній квартирі, яка потребувала генерального прибирання та провітрювання. Для дитини не було облаштовано окремого спального місця, відсутні дитячі речі, іграшки. У наявності був лише один підгузок. Крім того відсутня готова їжа та запас продуктів харчування. 16 грудня 2024 року на лінію 102 надійшло повідомлення від бабусі ОСОБА_7 , про те, що мати покинула доньку за адресою: АДРЕСА_3 . Зі сліб бабусі встановлено, що вона працює та не має наміру надалі опікуватися онукою та не має наміру забирати її на виховання. Крім того, ОСОБА_7 додала, що її невістка веде аморальний спосіб життя, ухиляється від виконання батьківських обов'язків та має діагноз: хронічний психічний розлад у вигляді параноїдальної шизофренії. 16 грудня 2024 року малолітню ОСОБА_8 , влаштовано до комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська дитяча лікарня № 4». Оскільки батько дитини перебуває у лавах Збройних сил України, службою у справах дітей виконкому районної у місті ради порушено клопотання перед командиром військової частини НОМЕР_4 щодо сприяння у забезпеченні явки ОСОБА_1 до служби у справах дітей виконкому районної у місті ради задля передачі йому на виховання малолітньої доньки.
Судовим наказом виданим Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу).
13 січня 2025 року ОСОБА_2 прийшла до служби у справах дітей з письмовою заявою про надання їй адреси перебування малолітньої ОСОБА_6 з метою перевезення її особистих речей.
Враховуючи викладене, керуючись інтересами малолітньої дитини, вважають доцільним відібрати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері, ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав.(а.с.65-67)
Відповідно до Довідки форми 5 Міністерства оборони України Військова частина НОМЕР_1 видана матросу ОСОБА_1 про те, що він перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 23 квітня 2024 року по теперішній час, згідно Указу Президента № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» (а.с.19).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_7 є власницею 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду № 214/160/13-ц від 16 травня 2013 року, ухваленого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (а.с.29).
Згідно рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 травня 2013 року визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за кожним окремо право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30-31).
Звертаючись до суду з позовом про відібрання малолітньої дитини від матері та передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, позивач посилалась на те, що відповідача ОСОБА_2 наражає дитину на небезпеку, життя з матір'ю є небезпечним для життя дитини, здоров'я і морального виховання, оскільки відповідачка - мати дитини зловживає спиртними напоями, веде аморальний образ життя.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про відібрання дитини та передачу дитини на самостійне виховання та утримання батькові - позивачу у справі, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами самочинно не змінювалось місце проживання дитини, а дитина була вилучена у відповідачки державними органами та не передана батькові у зв'язку з його перебуванням на військовій службі. Також суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду судом не встановлено обстави, які унеможливлюють виконання відповідачкою батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, зокрема, обставини, які б вказували на поведінку відповідачки, яка в разі проживання дитини з батьком, створювала в загрозу життю та здоров'ю дитини.
При цьому суд першої інстанції вважав такими, що підлягають до задоволення позовні вимоги позивача про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком дитини та стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утимання їх спільної дитини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду чи закону визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).
Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
Зміст статті 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в статті 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації застосовується, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23), постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22 (провадження № 61-8404св24).
За обставин справи, що переглядається, вбачається, що судове рішення про визначення місця проживання дитини не приймалось, орган опіки також не встановлював місце проживання дочки сторін у справі. В справі встановлено та не заперечується сторонами, що дитина наразі перебуває у КНП «Криворізька міська дитяча лікарня № 4» Криворізької міської ради, за відсутності судового рішення про встановлення місця проживання дитини, немає підстав для висновку, що відповідач самочинно, без згоди батька, з яким на підставі закону або рішення суду проживала малолітня, змінила її місце проживання, у тому числі способом її викрадення. Дитина була вилучена у відповідачки державними органами та не передана батькові у зв'язку з його перебуванням на військовій службі.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відібрання дитини у матері, оскільки за виниклих правовідносин відсутні підстави для застосування частини першої статті 162 СК України.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням суду місце проживання дитини не встановлене, тому підстав для висновку про неправомірність дій відповідачки щодо зміни місця проживання дитини та захисту права батька, в обраний ним спосіб, немає.
Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час судового розгляду судом не встановлено обставини, які унеможливлюють виконання відповідачкою батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, зокрема, обставини, які б вказували на поведінку відповідачки, яка в разі проживання дитини з батьком, створювала в загрозу життю та здоров'ю дитини.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає обрунтовнаим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про відібрання малолітньої дитини від матері та передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Так, посилання апеляційної скарги на те, що встановлення вказаного факту необхідно позивачу для реалізації свого права на свободу пересування, подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, передання дитини на виховання батьку та звільнення з військової служби, що в позасудовому порядку неможливо, не можуть бути підставою для відібрання малолітньої дитини від матері та передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька, оскільки як зазначено вище, судове рішення про визначення місця проживання дитини не приймалось, орган опіки також не встановлював місце проживання дочки сторін у справі, тому відсутні правові підстави для відибрання дитини у відповідача. Щодо вимог позивача про передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріалами справи не встановлено обставини, які унеможливлюють виконання відповідачкою батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, зокрема надання матеріальної допомоги на утримання дитини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком дитини та стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утимання їх спільної дитини.
Так, відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини з батьком, суд першої інстанції врахував, що за час розгляду справи сторони досягли домовленності щодо місця проживання дитини з батьком.
Також судом враховано, що дитина вилучалась у відповідачки державними органами у зв'язку з неналежним вихованням та утриманням та була поміщена до дитячої лікарні, до цього соціальні служби проводили профілактичні заходи з відповідачкою щодо створення належних умов для виховання та утримання дитини, її розвитку, але відповідної реакції з боку відповідачки таки заходи не мали.
У зв'язку з тим, що відповідачка ОСОБА_2 не приділяє достатньої уваги до виховання та утримання своєї малолітньої дочки, не забезпечує нормальних умов для її проживання, навчання та розвитку, при цьому відповідач до останнього часу вживала алкогольні напої, залишення дитини з відповідачкою може призвести до тяжких наслідків. При цьому судом враховано, що позивач має житло, дохід, займає активну позицію щодо долі дитини, тобто може створити для своєї доньки найспритливіші умови для розвитку, тому суд обґрунтовано вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє права відповідача у спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції вважав за необхідне також вирішити питання про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини, оскільки батьки, не звільняються від обов'язку утримувати дитину навіть у випадку позбавлення останніх батьківських прав чи визначення місця проживання дитини.
При визначені розміру аліментів суд прийняв до уваги, що відповідачка ОСОБА_2 є особою з інвалідністю, але працездатною, вона здатна надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, а відтак суд дійшов висновку про те, що достатнім буде визначити аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову - 24 січня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Разом з тим, суд помилково, у зв'язку із задоволенням вимоги щодо визначення місця проживання дитини з батьком, вважав за необхідне припинити виконання судового наказу виданого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.08.2024 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), оскільки вказане питання було вирішено заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськохї області від 13 травня 2025 року у справі № 214/1992/25.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин щодо позовних вимог про відібрання малолітньої дитини від матері та передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи щодо позовних вимог позивача про відібрання малолітньої дитини від матері та передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Висновки суду щодо позовних вимог позивача про відібрання малолітньої дитини від матері та передачу малолітньої дитини на самостійне утримання та виховання батька узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачки.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Разом з тим, суд помилково, у зв'язку із задоволенням вимоги щодо визначення місця проживання дитини з батьком, вважав за необхідне припинити виконання судового наказу виданого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.08.2024 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), оскільки вказане питання було вирішено заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськохї області від 13 травня 2025 року у справі № 214/1992/25.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськохї області від 10 липня 2025 року підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини рішення висновку про припинення виконання судового наказу № 214/6407/24, виданого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу).
В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дербін Дмитро Олександрович, задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровськохї області від 10 липня 2025 року змінити.
Виключити з резолютивної частини рішення, висновок суду про припинення виконання судового наказу № 214/6407/24, виданого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 серпня 2024 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу).
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: