Провадження № 22-ц/803/10104/25 Справа № 212/7085/25 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
21 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/7085/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Кучевасова А.В.
сторони:
заявниця - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу заінтересованої особи Міністерства оборони України на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 11 серпня 2025 року, яке ухвалене суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 серпня 2025року, -
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України
Заява мотивована тим, що з 01.05.2004 року по 03.06.2022 року заявниця мешкала разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , однією родиною.
ОСОБА_3 турбувався про заявницю, як дружину, опікувався її донькою, вони вели спільний побут, разом працювали, зробили ремонт у будинку заявниці.
ОСОБА_3 утримував родину.
Після окупації Херсонщини, у червні 2022 року ОСОБА_1 , разом з донькою, виїхала до м. Кривого Рогу, згодом у м. Кривий Ріг переїхав і ОСОБА_3 , мешкали у Тернівському районі м. Кривого Рогу, а згодом, з середини 2023 року, у Покровському районі м. Кривого Рогу, як тимчасово переміщені особи.
У вересні 2024 року ОСОБА_3 було мобілізовано.
18 листопада 2024 року прийшло сповіщення про його загибель.
Єдиною родичкою ОСОБА_3 є мати - ОСОБА_2 , що перебуває на тимчасово окупованій території Херсонщини.
За час спільного проживання, 20 років, ОСОБА_3 неодноразово пропонував заявниці взяти офіційний шлюб, однак, зареєструвати шлюб так і не встигли.
На підставі викладеного, просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що заявниця та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з 01.05.2004 року по день смерті загиблого, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 11 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - проживання однією сім'єю із загиблим військовослужбовцем без реєстрації шлюбу - задоволено.
Встановлено факт що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з 01.05.2004 року по день смерті загиблого, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В апеляційній скарзі заінтересована особа Міністерство оборони України просить скасувати рішення сдуу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що особа, яка вважає себе членом сім'ї військовослужбовця, повинна довести: а) факт проживання з загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов'язків. При цьому, виходячи із норм Сімейного кодексу України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, не тільки спільне проживання є підставою для визнання членом сім'ї, але й окрім іншого пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки.
Суттєвою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Щоб встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні цьому поняттю. Тобто, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти, мають певні права та обов'язки тобто передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
Сам собою факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17 (провадження № 61-46210св18).
Заявниця в підтвердження своєї позиції надає такі докази: копію довідки від 21.08.2023 № 1210-5002917741 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи Заявниці, в якій зазначено фактичне місце проживання перебування: АДРЕСА_2 , проте, не надає доказів, що за даною адресою разом з нею проживав ОСОБА_3 ; копія сповіщення на ім'я брата про смерть військовослужбовця, з чого можна зробити висновок, що померлий при призові на військову службу не вказав заявницю як свою дружину, члена сім'ї; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , що не є належним доказом, тому що не несе жодної інформації про спільне проживання; копію договору купівлі-продажу будинку, що не є належними доказами, тому що дана інформація жодним чином не підтверджує спільне проживання заявниці і ОСОБА_3 в сукупності з іншими доказами; копія довідки Вих.01-02/104 від 13.06.2025 (видана більше ніж через півроку з для смерті військовослужбовця), виданої адміністратором ЦНАП, яка не є належними доказами, адже не зазначено яким чином вели спільне господарство, наявності спільних прав та обов'язків.
Також, заявниця зазначає, що з 01.05.2004 по 03.06.2022 мешкала з ОСОБА_3 разом за адресою: АДРЕСА_1 (надає договір купівлі-продажу будинку на її прізвище), проте, у лікарському свідоцтві про смерть зазначено, що місце проживання померлого ОСОБА_3 АДРЕСА_3 .
Апелянт вважає, що вищевказані документи є неналежними та недопустимими, жодним чином не підтверджують спільне проживання, ведення спільного господарства, наявності спільних прав та обов'язків заявниці та ОСОБА_3 .
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, завниця ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Волєва О.В., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
При цьому, представник заінтересованої особи Міністерства оборони України, якому Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 15 жовтня 2025 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, не забезпечив відеозв?язок із судом та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надав.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 26 листопада 2024 року, актовий запис за №1790. (а.с. 17)
Факт смерті ОСОБА_3 15.11.2024 року також підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть №1903 від 15.11.2024 року, копією довідки про причину смерті (до форми №106/о №1903) від 15.11.2024 року, копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання № 00048156824 від 26.11.2024 року, копією свідоцтва про поховання ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 26.11.2024 року та копією сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_6 за №789 від 18.11.2024 року (а.с. 15-16, 18-19).
Згідно з сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_6 за №789 від 18.11.2024 року, солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був призваний на військову службу по мобілізації та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Погребик, Суджанського р-ну, Курської області, РФ (а.с. 15).
Згідно з копією Довідки Центру надання адміністративних послуг Милівської сільської ради Бериславського району Херсонської області за вих. №01-02/104 від 13.06.2025 року, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно проживали за адресою АДРЕСА_1 з 01 травня 2004 року по 03 червня 2022 року, як чоловік і дружина, без реєстрації шлюбу, у відносинах, що притаманні шлюбних, а саме: разом проживали та вели спільне господарство (а.с. 14).
Факт проживання заявника за вищевказаною адресою, а саме: АДРЕСА_1 , а згодом за адресою: АДРЕСА_4 , як внутрішньо переміщена особа, підтверджується відповідною довідкою від 21 серпня 2023 року (а.с. 12).
В матеріалах справи міститься копія Трудової книжки серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та копія Договору купівлі-продажу від 09.04.2002 року, згідно з яким, заявницею 09.04.2002 року було придбано будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в Реєстрі за №610 (а.с. 13, 20).
Судом досліджено повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №257 від 07 травня 1993 року, складеного Тернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу №163 від 07 травня 1993 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бериславського районного управління юстиції у Херсонській області на ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №5 від 17 лютого 1979 року, складеного Виконавчим комітетом Качакарівської сільської ради Бериславського району Херсонської області на ОСОБА_3 (батьком дитини зазначено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ).
Суд встановив, що відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян записи про шлюб, розірвання шлюбу, про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутні.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що знайома з родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 2013 року. Останні мешкали разом в АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 працював зварювальником, оплачував комунальні послуги за вказаною адресою. Через окупацію ОСОБА_1 виїхала з вказаного населеного пункту до м. Кривого Рогу. ОСОБА_3 деякий час залишався у Качкарівці з іншими односельчанами, мешкав за тією ж адресою, передавав покази лічильника, пізніше також виїхав до родини у м. Кривий Ріг. У 2024 році ОСОБА_3 був призваний для проходження військової служби, яку проходив спочатку у Житомирській області, згодом його направили у Курську область. Від спільних знайомих свідок дізналась, що у листопаді ОСОБА_3 не стало.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що була знайома з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Останні проживали разом однією сім'єю за однією адресою в с. Качкарівка, Бериславського району, Херсонської області приблизно років 13 тому назад. Разом вели господарство. ОСОБА_3 неодноразово проводжав на автобус доньку ОСОБА_1 , супроводжував до школи, разом з матір'ю ОСОБА_9 возили дитину до лікарні. Після початку війни ОСОБА_3 був призваний на військову службу. Згодом ОСОБА_3 загинув та був похований у м. Кривому Розі.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 пояснила, що була сусідкою ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали за вказаною адресою разом однією сім'єю. Родина була дружня, ОСОБА_3 водив дитину ОСОБА_1 до школи. Після загибелі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 займалась похованням останнього.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 пояснила, що є донькою заявниці. Її мати, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 почали проживати однією сім'єю в с. Качкарівка, Бериславського району, Херсонської області без реєстрації шлюбу, коли їй було приблизно 3-4 роки. ОСОБА_3 турбувався про них, оплачував її навчання у коледжі, університеті. ОСОБА_3 називала своїм батьком, оскільки біологічного не пам'ятає і взагалі жодного разу його не бачила. Матір та ОСОБА_3 кохали один одного. ОСОБА_3 пропонував матері зареєструвати шлюб, однак, вони не встигли. В червні 2022 року вона з матір'ю виїхали разом з окупації в м. Кривий Ріг, потім до них приїхав ОСОБА_3 . У 2024 році ОСОБА_3 був призваний для проходження військової служби. Згодом ОСОБА_3 загинув. Його похованням займалась матір.
Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані заявницею ОСОБА_1 письмові докази та пояснення свідків, в своїй сукупності, підтверджують факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 з 01.05.2004 року по 15.11.2024 року..
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
У справі, яка є предметом перегляду, заявниця ОСОБА_1 просить встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18).
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.
Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки, як ознака наявності сім'ї, на законодавчому рівні не визначена. Водночас, строк спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як зазначалося вище, ухвалюючи рішення про задоволення заяви щодо встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, суд першої інстанції виходив із доведеності цього факту.
Зокрема, факт спільного проживання та ведення спільного господарства підтверджено письмовими доказами та показами свідків.
Отже, встановлені судом обставини та досліджені докази, що містяться у матеріалах цивільної справи, приймаючи до уваги пояснення свідків у справі, підтверджують факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з 01.05.2004 року по день смерті загиблого, ІНФОРМАЦІЯ_1 , вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.
У справі, яка переглядається, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на спростування вимог ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 298/1350/22 Верховний Суд вказував, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У вказаній справі заявниця просила встановити факт, який дає їй право на отримання виплат, що вона є членом сім'ї рідного брата, який був військовослужбовцем ЗСУ і загинув під час виконання обов'язку щодо захисту Батьківщини в ході бойових дій.
Верховний Суд виснував, що у таких справах спір може виникнути лише між суб'єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Відповідно, між заявницею та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки ця заінтересована особа не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Таким чином, можна дійти висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права та справа розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заінтересованої особи Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 11 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: