Провадження № 22-ц/803/4728/25 Справа № 177/1257/24 Суддя у 1-й інстанції - Березюк М.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
21 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Остапенко В.О.,
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року, ухваленого суддею Березюк М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 07 лютого 2025 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення недоплаченої частки заробітної плати.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 2014 року позивач працював на підприємстві відповідача - Криворізькій дистанції захисних лісонасаджень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах, а з 02.10.2017 року позивача переведено лісорубом четвертого розряду. За період з 2017-2020 він перебував у щорічних відпустках: з 03.07.2017 по 26.07.2017, 03.09.2018 по 27.09.2018, 03.06.2019 по 30.06.2019 та з 23.03.2020 по 18.04.2020, та мав право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак відповідач, порушуючи права позивача, здійснював виплату матеріальної допомоги не у повному обсязі, визначеному колективним договором. За вказаний період матеріальна допомога була надана лише у розмірі: за 2017 рік - 2105,00 грн., за 2018 рік - 2301,25 грн, за 2019 рік -2401,25 грн та за 2020 рік -2627,50 грн, хоча мала бути у розмірі мінімальної заробітної плати: за 2017 рік - 3200,00 грн., за 2018 рік - 3723,00 грн., за 2019 рік -4173,00 грн. та за 2020 рік - 4723,00 грн, виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні.
Просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 6 384 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017-2020 роки (включно), а також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року позов задоволено, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6 384 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Українська залізниця», в інтересах якого діє Савчук О.С., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції фактично скасував приписи пункту 3,5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII, якими встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у Колективних договорах та угодах усіх рівнів.
Зазначає, що починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року, сторони колективного договору було зобов'язано внести зміни до діючого Колективного договору та застосувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Крім того, не погоджується із стягненням витрат на правову допомогу, вважає не підтвердженими факт її надання та розмір понесених витрат.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову складає менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (а.с.12-16) працював у Криворізькій дистанції захисник насаджень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на різних посадах, а з 02.10.2017 року переведений на посаду лісоруба четвертого розряду, що підтверджується копією трудової книжки ( а.с. 18-25).
ОСОБА_1 перебував у відпустці в 2017 року у період з 03.07.2017 по 26.07.2017 року у зв'язку із чим йому була нарахована та виплачена допомога на оздоровлення у розмірі 2105,00 грн. (наказ № 68, а.с. 5, 26-27); в 2018 році у період з 03.09.2018 по 27.09.2018 року у зв'язку із чим йому нарахована та виплачена допомога на оздоровлення у розмірі 2301,25 грн. (наказ №112, а.с.5, 28); в 2019 році у період з 03.06.2019 по 30.06.2019 року у зв'язку із чим йому була нарахована та виплачена допомога на оздоровлення у розмірі 2401,25 грн (наказ №38, а.с. 5, 29) та в 2020 році у період з 23.03.2020 по 18.04.2020 року у зв'язку із чим йому була нарахована та виплачена допомога на оздоровлення у розмірі 2627,50 грн ( наказ №17, а.с. 5, 30).
Вказані обставини не заперечувалися сторонами та підтверджені розрахунками заробітної плати за червень, липень 2017 року, вересень 2018 року, травень 2019 року та березень 2020 року (а.с.26-30).
Відповідно до колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Криворізької дистанції захисних лісонасаджень, схваленого конференцією трудового колективу 19.03.2015, його укладено з метою регулювання виробничих, трудових відносин та соціально-економічних інтересів залізничників (п.1.1) (а.с. 35-38).
Відповідно до п. 3.1.13 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, працівнику виплачується матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 37).
Постановою голови ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень «Придніпровської залізниці» №ППО-ППЧ-2 03/17 від 31 січня 2017 року продовжено дію діючого колективного договору Криворізької дистанції захисних лісонасаджень РФ «Придніпровська залізниця» у 2017 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 39).
31 березня 2017 року головою ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень» Придніпровської залізниці №ППО ППЧ-2 08/17 від 31.03.2017 року прийнято постанову «Про застосування розрахункової величини «125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», якою постановлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Криворізька дистанції захисник лісонасаджень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 40).
Постановою голови ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень «Придніпровської залізниці» №ППО ППЧ-2 03/18 від 29 січня 2018 року продовжено дію діючого колективного договору дистанції у 2018 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 41).
Постановою голови ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень «Придніпровської залізниці» №ППО ППЧ-2 01/19 від 29 січня 2018 року продовжено здійснення виконання зобов'язань діючого колективного договору дистанції у 2019 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 42).
Постановою голови ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень «Придніпровської залізниці» №ППО ППЧ-2 02/20 від 13 січня 2020 року продовжено дію колективного договору дистанції у 2020 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 43).
Постановою голови ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень «Придніпровської залізниці» №ППО ППЧ-2 31/20 від 28 грудня 2020 року продовжено дію колективного договору дистанції у 2021 році до укладання колективного договору ПАТ «Укрзалізниця» ( а.с.44).
Постановою ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень «Придніпровської залізниці» №ППО-ППЧ-2 14/21 від 10 червня 2021 року внесено зміни до п. 3.1.13 колективного договору Криворізької дистанції захисних лісонасаджень та перший абзац вказаного пункту колективного договору викладено у наступній редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини ( у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01січня (податкового) звітного року» (а.с. 38).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню не спільні постанови адміністрації та голови профспілкового комітету структурного підрозділу, які погіршують становище працівників та прийняті з порушенням вимог Колективного договору (вносять зміни до колективних договорів що погіршують права працівників порівняно з діючими положеннями колективного договору, не на конференції трудового колективну), а п. 3.1.13 Колективного договору в редакції до вказаних змін.
Щодо витрат на правову допомогу суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення витрат на правову допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача, оскільки саме такий розмір витрат на правову допомогу є співмірним з предметом позову, складності справи, обсягом правової допомоги наданої адвокатом, елементи правих послуг є реальними та необхідними.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, Відповідно до п. 3.1.13 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, працівнику виплачується матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 37).
31 березня 2017 року головою ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень» Придніпровської залізниці №ППО ППЧ-2 08/17 від 31.03.2017 року прийнято постанову «Про застосування розрахункової величини «125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», якою постановлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Криворізька дистанції захисник лісонасаджень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 40).
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги (липень 2017), становив 2105 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги (вересень 2018), становив 2301,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2019 року - 1921 гривні, з 1 липня - 2007 гривня, з 1 грудня - 2102 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги (травень 2019), становив 2401,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102 грн., з липня - 2197 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання відпустки позивачем (березень 2020), становив 2627,50 грн, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн, а з 1 вересня - 5000 гривень.
Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року постанови головою ППО «Криворізької дистанції захисник лісонасаджень» Придніпровської залізниці у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», а також постанова від 10.06.2021 фактично є рішеннями, що погіршують становище працівників порівняно із колективним договором в редакції до змін (передбачав матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати на момент виплати матеріальної допомоги ), а тому вказані рішення повинні були прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.
Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн, тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1 600 грн.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06 грудня 2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, колегією суддів не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги, про що зазначено вище.
Отже, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» і подальше внесення змін до пункту 3.1.14. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.
Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачці частини матеріальної допомоги на оздоровлення.
Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне.
Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст. 233 КЗпП України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по січень 2021 року він має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
З урахуванням наведенного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 суд дійшов висновку, що починаючи з 01 січня 2017 року на виконання вимог Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року підприємство зобов'язано при обчисленні місячної тарифної ставки застосовувати в якості розрахункової величини встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальний розмір заробітної плати.
Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21 є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаних справах та даній справі є відмінним. Так, у наведених відповідачем справах склалися правовідносини щодо обчисленні місячної тарифної ставки працівника, тоді як предметом данного спору є стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, виплата якої визначена умовами Колективного договору.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу та їх розміром, які підтверджені належними доказами, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді