Провадження № 11-кп/803/2041/25 Справа № 642/464/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 вересня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження кримінального провадження №62022170020000875 за апеляційною скаргою прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року, ухвалений щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Піченейка Атяшевського району Мордовської області Російської Федерації, громадянки України, з вищою освітою, не заміжньої, працюючої на посаді головного державного ревізора-інспектора Куп'янського відділу податків і зборів фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування ГУ ДПС в Харківській області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування строком на 15 років, з позбавленням присвоєного спеціального звання радника податкової та митної справи ІІ рангу без конфіскації майна.
Крім того, судом вирішено питання про долю речових доказів, стягнення процесуальних витрат та цивільний позов.
Вказаним вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, за таких обставин.
Відтак, за встановлених судом обставин, приблизно у серпні 2022 року (більш точні дата та час під час судового розгляду не встановлено) ОСОБА_7 , перебуваючи на території м. Куп'янськ Харківської області, тобто території України, яка з 27.02.2022 тимчасово окупована збройними силами країни-агресора РФ, будучи громадянином України, обіймаючи посаду головного державного ревізора-інспектора Куп'янського відділу податків і зборів фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування ГУ ДПС в Харківській області, будучи працівником правоохоронного органу України, протиправно, умисно, за власним бажанням, не маючи на те відповідних встановлених законодавством повноважень, без отримання будь-яких вказівок від керівництва Державної податкової служби України, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і бажаючи їх настання, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів військової агресії РФ проти України, з власної ініціативи, в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, пройшла співбесіду та, продовжуючи реалізацію свого умислу, спрямованого на колабораційну діяльність, зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території - «Налоговая служба Харьковской области» на території м. Куп'янськ, зайнявши яку, забезпечила виконання обов'язків з постановки на податковий облік підприємців, які були вимушені співпрацювати з окупаційною владою та прийняття податкової звітності.
Тобто, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_7 , будучи діючим працівником правоохоронного органу України, в період часу з серпня 2022 року до 23 вересня 2022 року (більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена), порушуючи вимоги ст. ст. 17, 19, 65 Конституції України, якими передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України, та зобов'язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вступила до незаконно створеного органу, окупаційної адміністрації РФ, забезпечила виконання обов'язків посадовця незаконно створеного органу окупаційної влади - «Налоговая служба Харьковской области», з постановки на податковий облік підприємців, які були вимушені співпрацювати з окупаційною владою, прийняття від них податкової звітності, вчинивши тим самим колабораційну діяльність, а саме добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.
Таким чином, умисні дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за ч. 5 ст. 111-1 КК України, оскільки вона вчинила умисні дії, які виразилися у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з конфіскацією всього майна, яке є її особистою власністю, з позбавленням ОСОБА_10 , на підставі ч. 2 ст. 55 КК України, права обіймати будь-які посади в органах податкової служби України, (правоохоронних органах), органах влади, місцевого самоврядування та підприємствах, установах, організаціях, створених органами влади та місцевого самоврядування строком на 3 роки, з позбавленням, на підставі ст. 54 КК України, спеціального звання “радника податкової та митної справи ІІ (другого) рангу»
В обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор посилається на незаконність вироку суду, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого та особі обвинуваченої.
Прокурор вказує, що суд не надав належної оцінки тому, що відповідно до Рекомендацій, підготовлених за результатами проведення онлайн-конференцій «Особливості здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану: матеріальний та процесуальний аспект», проведених Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду за участю суддів першої та апеляційної інстанцій, а також міжнародного експерта (20 травня. 8 липня 2022 року) зазначено, що у частині 2 та 5 ст. 111-1 КК України йдеться про посади в незаконних органах влади, а в ч. 7 цієї статті - про судові і правоохоронні органи. Лише сам факт зайняття громадянином України однієї із таких посад є достатнім для кваліфікації відповідних дій за частинами 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України. Якщо такі особи почнуть здійснювати діяльність, обумовлену зайняттям посади, це діяння кваліфікується за ст. 111 КК України «Державна зрада» у формі надання іноземній державі, іноземній організації, її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Крім того, прокурор зазначає, що суд першої інстанції, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 111-1 КК України, а не ч. 7 ст. 111-1 КК України, не надав належної оцінки висновкам Верховного Суду викладеним в постанові № 633/195/17 від 30.08.2025, на підставі яких оцінюючи комплексно у сукупності всі повноваження ОСОБА_7 , можна дійти висновку, що вона займала посаду саме в правоохоронному органі.
В той же час, суд вказуючи про те, що обвинувачена, зокрема добровільно, зайняла посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, одночасно спростовуючи версію сторони обвинувачення зазначає про відсутності ознак правоохоронного органу відповідно до займаної посади ОСОБА_7 .
Відтак на переконання прокурора, судом першої інстанції не в повній мірі взято до уваги докази сторони обвинувачення, які, згідно висновку суду першої інстанції, можуть свідчити про наявність обставин вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення та кваліфікувати її дії саме за ч. 2 ст. 111 КК України, а саме, пройшла співбесіду та продовжуючи реалізацію свого умислу, спрямованого на колабораційну діяльність, зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території «Налоговая служба Харьковской области» на території м. Куп'янськ, зайнявши яку, забезпечила виконання обов'язків з постановки на податковий облік підприємців, які були вимушені співпрацювати з окупаційною владою та прийняття податкової звітності, що призвело до неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, шляхом незастосування закону, який підлягає застосуванню, а саме ч. 2 ст. 111 КК України, та застосування закону, який не підлягає застосуванню - ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Крім того, прокурор посилається і на невідповідність призначеного обвинуваченій покарання ступеню тяжкості вчиненого та її особі, внаслідок м'якості. Так, прокурор зазначає, що судом при призначенні покарання ОСОБА_7 не були враховані всі дані про особу обвинуваченої, яка, не зважаючи на доведення вини, не розкаялась, вину визнала частково, не висловила жаль щодо вчиненого кримінального правопорушення, усвідомлюючи суворість та невідворотність покарання за вчинений злочин, не надала належний критичний осуд своїй протиправній поведінці, частково визнала вину у вчиненні злочину, не усвідомила, що внаслідок вчинення нею протиправних дій було спричинено невідворотні наслідки у вигляді становлення і зміцнення окупаційної влади рф на тимчасово окупованій території м. Куп'янськ Харківської області, суд призначив їй фактично найнижче покарання, передбачене санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК України - 5 років 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням ОСОБА_7 права обіймати будь-які посади в правоохоронних органах, органах влади, місцевого самоврядування та підприємствах, установах організаціях створених органами влади та місцевого самоврядування строком на 15 років, з позбавленням присвоєного спеціального звання радника податкової та митної справи II рангу, не застосував додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, з призначенням їй відповідного покарання.
Обвинувачена та її захисник заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили залишити вирок суду без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Серед завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Разом з цим, обвинувальний вирок, ухвалений судом, повинен відповідати положенням ст.ст. 368, 374 КПК України.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються зокрема: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
З системного аналізу зазначених норм видно, що мотивувальна частина обвинувального вироку має містити, насамперед, формулювання обвинувачення, визнаного доведеним саме судом, а не органом досудового слідства, висновками експертного дослідження, або іншого фахівця, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. У цій частині вироку викладається весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності особи, після цього докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (Справа «Салов проти України»).
Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст. 368 КПК України, а досягнення правосуддя, в зв?язку з чим, суд зобов'язаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.
Відсутність належної мотивації висновків суду призводить до того, що сторона позбавляється можливості обґрунтувати свою позицію під час оскарження судового рішення, а суд вищої інстанції - переглянути його.
Між тим, суд першої інстанції вищенаведених вимог закону не дотримався.
Як видно з матеріалів кримінального ОСОБА_7 обвинувачується у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме державній зраді, тобто у діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненій в умовах воєнного стану.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.
Обгрунтовуючи свої висновки суд першої інстанції виходив з того, що після запровадження кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність обсяг способів вчинення переходу на бік ворога, значно звузився та може бути визначений тільки з урахуванням об'єктивної сторони складів вказаних вище кримінальних правопорушень.
На переконання суду першої інстанції з 15.03.2022 року державна зрада у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту становить умисні дії громадянина України, вчинені в період збройного конфлікту з наміром сприяти військовому противнику України в спричиненні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом ведення бойових дій на його боці або вчиненні інших дій воєнного характеру в його інтересах. Державна зрада у формі переходу громадянина України на бік ворога в період збройного конфлікту є закінченим злочином з моменту, коли особа вступає на службу чи входить до складу воєнізованого чи збройного формування іноземної держави, яка знаходиться в збройному конфлікті з Україною та веде проти неї бойові дії, зокрема.
Колегія суддів не може погодитися з вищезазначеними висновками суду, через їх суперечливість.
По перше, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що доповнюючи кримінальний кодекс України статтею 111-1 КК України “Колабораційна діяльність» законодавець виходив, зокрема з того, що ряд громадян України та юридичних осіб сприяли чи продовжують сприяти РФ у здійсненні агресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України, включаючи підтримку збройних формувань та окупаційних адміністрацій держави-агресора та інші дії, які кваліфікуються як колабораціонізм. Більше того, наразі особи, причетні до здійснення колабораціонізму, продовжують претендувати на високі посади в державі, впливати на формування державної політики чи інформаційного простору України, що є неприпустимим в умовах продовження збройної агресії та ведення бойових дій.
Метою законодавця було встановлення справедливого покарання для осіб, які співпрацюють з державою-агресором, а також обмеження доступу таких осіб до посад, пов'язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування.
Одночасно з цим, доповнюючи кодекс статтею 111-1 КК України, законодавцем не було внесено змін до статті 111 КК України, що полягало б у звуженні обсягу способів вчинення вказаного злочину, як про це стверджує суд першої інстанції, довільно тлумачачи зміст вказаних норм, а навпаки фактично відбулося посилення відповідальності, осіб, які в період збройного конфлікту своїми діями, які зокрема виражаються у зайнятті відповідних посад фактично підтримували збройні формування та окупаційну адміністрацію держави-агресора.
На підтвердження цього свідчить і той факт, що диспозиціями ч. 5 та 7 ст. 111-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за добровільне зайняття громадянином України, відповідно, посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади та посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території. Ці злочини є закінченими з моменту зайняття особою відповідної посади.
Тобто, лише самого факту добровільного зайняття громадянином України однієї із таких посад достатньо для кваліфікації відповідних дій за частинами 2, 5 або 7 ст. 111-1 КК України, адже суспільна небезпечність їх є очевидною: особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. Саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.
В той час, як відповідно до ст. 111 КК України державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Формами державної зради є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту, та є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. В конкретних випадках цей злочин може полягати у добровільному зайнятті посади у незаконних органах влади на окупованих територіях, участь у будь-яких воєнізованих ворожих формуваннях, передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням агресора або провадження господарської діяльності у взаємодії з ворогом.
Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту і бажає цього.
Водночас надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Таким чином, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.
Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб'єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.
Відтак, якщо особа, окрім зайняття відповідної посади також здійснює певну діяльність, то за наявності інших обов'язкових ознак складу злочину дії особи можуть утворювати державну зраду в такій її формі, як надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України або переходу на бік ворога.
Вказане узгоджується і з позицією Верховного Суду, який уже неодноразово вказував про те, що ті громадяни України, які зайняли одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, можуть бути притягнені до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду в незаконних органах влади).
Як видно з скаржуваного вироку суд дійшов висновку, що ОСОБА_7 обійняла посаду головного спеціаліста незаконно створеного окупаційною адміністрацією РФ на базі Куп'янського відділу Державної податкової служби України органу «Налоговой службы Харьковской области», яка була створена окупаційною владою РФ, з якою Україна перебуває у стані збройного конфлікту, що виходячи з вищевикладеного дійсно може бути, в залежності від функціонального призначення цього органу, закінченою формою злочину, передбаченого ч. 5 або ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме добровільного заняття громадянином України посади в незаконних органах окупаційної влади.
Однак суд не надав належної оцінки тому, що окрім зайняття відповідної посади, дії ОСОБА_7 окрім іншого були спрямовані на виконання певних дій, відповідно до її функціональних обов'язків, про що свідчать і покази свідків і досліджені судом письмові докази.
Крім того, суд аналізуючи матеріали кримінального провадження, спростовуючи позицію сторони обвинувачення, з приводу того, що «Налоговоя служба Харьковской области» є правоохоронним органом, зазначив про те, що метою його діяльності, зокрема, є застосування норм податкового законодавства та встановлення контролю за правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Між тим, суд залишив поза увагою ті обставини, що при віднесенні того чи іншого органу влади до правоохоронних органів потрібно звернути увагу на визначення відповідного органу в спеціальному нормативно-правовому акті, що регламентує його правовий статус, та на повноваження, які цей орган здійснює.
Так, Велика Палата Верховного Суду у поставі від 30 серпня 2023 року (справа №633/195/17, провадження № 13-39 кс 23) дійшла висновку про те, що критеріями віднесення органів державної влади до правоохоронних є інституційно-функціональні ознаки, що визначають правовий статус такого органу в системі органів державної влади. До правоохоронних органів слід відносити органи державної влади, визначені в законах України як правоохоронні чи такі, що здійснюють закріплену за ними на законодавчому рівні правоохоронну функцію.
При цьому, сутність правоохоронної функції держави полягає в забезпеченні правопорядку, в охороні прав, свобод, законних інтересів громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від правопорушень, якими є кримінальні правопорушення (кримінальні проступки, злочини) та адміністративні правопорушення. Тобто правоохоронна функція є напрямком державної політики, що знаходить свій прояв у діяльності держави. Тобто правоохоронним може виступати лише орган державної влади, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, який приймає загальнообов'язкові рішення, забезпечуючи їх виконання, у тому числі й примусовими засобами.
При віднесенні того чи іншого органу державної влади до правоохоронного слід звернути увагу насамперед на те, як визначається відповідний орган у спеціальному нормативно-правовому акті, який регламентує його правовий статус, та на повноваження, які цей орган здійснює.
Дійсно згідно з п. 1.1 «Положения о Налоговой службе Харьковской области», затвердженому Наказом «Главы военно-гражданской администрации Харьковской области» 19.07.2022 року, «Налоговая служба Харьковсой области» является органом исполнительной власти Харьковской области, осуществляющим функции по контролю и надзору за соблюдением законодательства о налогах и сборах, за правильностью исчисления, полнотой и своевременностью уплаты в бюджет Харьковской области налогов и зборов, иных обязательных платежей … » (т. 4 а.с. 140).
Водночас п. 2.21.4 вказаного положення визначено, що «Налоговая служба Харьковсой области», з метою реалізації повноважень у встановленій сфері діяльності має право, зокрема, застосовувати передбачені законодавством Харківської області заходи обмежувального, запобіжного та профілактичного характеру, а також санкції, спрямовані на недопущення та (або) ліквідацію наслідків, спричинених порушенням юридичними та фізичними особами обов'язкових вимог у встановленій сфері діяльності, з метою припинення фактів порушення законодавства Харківської області.
При цьому, посилання суду на те, що ним не встановлено тих обставин, що «Налоговая служба Харьковской области» та її службові особи використовувались РФ для ведення бойових дій на стороні РФ проти України, чи на території м. Куп'янськ у квітні 2022 року велись бойові дії та ОСОБА_7 брала у них участь, є хибними тлумаченням положень ст. 111 КК України, в контексті пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки вчинення саме таких дій їй не було інкриміновано.
Крім того, суд, врахувавши положення Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зміст Положення «О Налоговой службе Харьковской области», затвердженому Наказом «Главы военно-гражданской администрации Харьковской области» 19.07.2022 року, дійшов висновку, що посада, яку зайняла ОСОБА_7 пов'язана саме з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.
Таких висновків суд дійшов на підставі того, що «Положением о Налоговой службе Харьковской области», затвердженому Наказом «Главы военно-гражданской администрации Харьковской области» 19.07.2022 року, визначена організація діяльності зазначеного органу, зокрема завданнями відділу роботи з платниками податків, у якому займала посаду ОСОБА_7 , визначено: контроль за дотриманням платниками податків, які перебувають на обліку в Податкових органах, законодавства про податки і збори, та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податків до відповідних бюджетів; здійснення інших заходів податкового адміністрування з метою виконання закріплених функцій відділу, а також виконання доручень керівництва податкової служби; отримання інформації від банківських установ щодо стану рахунків, а також відомостей про рух і залишки грошових коштів платників податків; направлення вимог платникам податків щодо подання документів, пов'язаних із веденням фінансово-господарської діяльності, необхідних для виконання завдань відділу; індивідуальне інформування платників податків на підставі їхніх звернень в усній та письмовій формі.
При цьому, суд не надав належної оцінки тому, що організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном. Й не зазначив, які саме обов'язки, якими він вважає була наділена ОСОБА_7 є організаційно-розпорядчими, а які адміністратвино-господарськими, враховуючи те, що посадова інструкція головного спеціаліста відділу, в матеріалах кримінального провадження відсутня, а ОСОБА_7 не зазначала про здійснення нею таких обов'язків.
Також суд першої інстанції доходячи висновків про недоведеність висунутого ОСОБА_7 обвинувачення в частині того, що вона, перебуваючи на посаді «главного специалиста Налоговой службы Харьковской области» видавала дозвільні документи, зокрема, патенти, зазначив про відсутність на підтвердження цих обставин жодних доказів, фактично надавши перевагу показам обвинуваченої, однак не надав належної оцінки показам свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які послідовно зазначали про те, що ОСОБА_7 під час окупації видавала дозволи на торгівлю - патентування, й не зазначив, чому він не приймає до уваги покази свідків.
Крім того, суд доходячи висновків про те, що ОСОБА_7 зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території й кваліфікувавши їїдіх за ч. 5 ст. 111-1 КК України, одночасно зазначив про те, що ОСОБА_7 мала умисел саме на вчинення колабораційної діяльності у формі добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному орган, створеному на тимчасово окупованій території, за що передбачена відповідальність ч. 7 ст. 111-7 КК України.
Тобто суд стверджуючи про те, що ОСОБА_7 зайняла посаду в незаконному органі окупаційної влади, яка не наділена правоохоронними функціями, й одночасно зазначаючи про те, що вона мала умисел на зайняття посади в незаконному правоохоронному орган, створеному на тимчасово окупованій території, суд допустив істотні суперечності в своїх висновках.
Враховуючи викладене, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції належним чином не проаналізував наданні докази, в контексті функціональних повноважень ОСОБА_7 за зайнятою нею посадою в незаконному органі окупаційної влади, та дій обвинуваченої, які були вчиненні нею на виконання цих повноважень, й яка свідомо та добровільно пройшла співбесіду з окупаційною владою, зайняла посаду в незаконно створеному органі окупаційної влади - «Налоговая служба Харьковской области», й всупереч присязі державного службовця України, приступила до виконання своїх повноважень, та дійшов передчасного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Крім того, суд першої інстанції, дійшовши висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, у мотивувальній частині вироку, при викладі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, окрім іншого, навів обставини вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 111 КК України, із зазначенням того ж місця, часу, способу вчинення злочину, форми вини та мотивів вчинення, чим допустив істотні суперечності у судовому рішенні та невідповідність висновків суду, викладених у вироку, встановленим фактичним обставинам провадження.
Отже, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Ураховуючи, що чинним КПК з одного боку, чітко визначені повноваження апеляційного суду, до яких не входить дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження та доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, що покладено кримінальним процесуальним законом на суд першої інстанції, з другого боку, в перелік підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбачених ст. 415 КПК не входять зазначені порушення вимог чинного законодавства, однак, виходячи з вимог ст. 7 КПК, суд апеляційної інстанції в даному випадку позбавлений можливості винести остаточне рішення у кримінальному провадженні, а тому вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 415 КПК суд апеляційної інстанції може зробити висновок, що суд першої інстанції: 1) не надав належної оцінки тим чи іншим доказам або їх сукупності; 2) здійснив неправильне тлумачення норм матеріального чи процесуального права; 3) не дослідив ті чи інші обставини, що мають значення для вирішення тих чи інших питань в межах кримінального провадження тощо. У зв'язку з цим апеляційний суд вправі дати вказівку перевірити при новому розгляді ті чи інші обставини, дати оцінку певним доказам, належним чином розглянути питання щодо кваліфікації дії обвинуваченого тощо, проте він не може наперед категорично визначати, які висновки суд першої інстанції повинен зробити щодо питань, указаних у ч. 2 ст. 415 КПК.
При новому судовому розгляді суду необхідно усунути вищенаведену неповноту судового розгляду та суперечності в оцінці доказів кримінального провадження, зазначені у цій ухвалі.
Ураховуючи підстави для скасування, апеляційний суд не перевіряє інші доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, оскільки ці питання мають бути належно перевірені в ході нового розгляду в суді першої інстанції.
Крім того, апеляційний суд, враховуючи доводи апеляційної скарги прокурора в частині призначення обвинуваченій покарання, вважає за необхідне зазначити, що у випадку якщо суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування строком на 15 років, з позбавленням присвоєного спеціального звання радника податкової та митної справи ІІ рангу без конфіскації майна, є таким, що не відповідає особі обвинуваченої та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок м'якості.
Під час нового судового розгляду, з дотриманням встановленого законом порядку повно та всебічно дослідити обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, дослідити докази та дати їм належну правову оцінку з точки зору їх допустимості та достовірності за результатами якої ухвалити рішення, яке буде відповідати вимогам обґрунтованості та вмотивованості.
Що стосується запобіжного заходу, обраного ОСОБА_7 , то враховуючи той факт, що вона обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, а також особу обвинуваченої, апеляційний суд вважає за необхідне залишити обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжити до підготовчого судового засідання в суді першої інстанції, але не більш ніж на 60 днів.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги прокурора є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2025 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 , - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до проведення судом першої інстанції підготовчого провадження але не більше ніж на 60 діб.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4