Справа № 214/3956/25
Провадження № 2/211/3747/25
21 жовтня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченко С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бірж Д.В.,
у відсутність сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 до про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача заборгованість за укладеним з ТОВ «Займер» кредитним договором № 97732 від 11 грудня 2019 року в сумі 8 900,00 грн., з яких 2 500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 6 400,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідно до умов указаного договору, відповідачу було надано кредиту сумі 2 500,00 грн. на споживчі потреби строком на 14 днів з погодженою стандартною процентною ставкою 2,0 % в день або 730% річних. 28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та позивачем укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до якого позивачем набуто право вимоги до відповідача за кредитним договором № 97732 від 11.12.2019. Умови кредитного договору відповідачем виконувались неналежним чином, кредит та відсотки у встановлені договором строки не сплачені, тому з метою захисту прав нового кредитора, позивач просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 18 липня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно поданої до суду заяви, представник позивача Пархомчук С.В. просить справу розглянути у його відсутність, наполягає на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача Мартинова Н.Ю. звернулася до суду із заявою про розгляд справи у її та відповідача відсутність , також просила зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги представника позивача.
Раніше представник відповідача Мартинова Н.Ю. зверталася з відзивом на позов, в обґрунтування якого зазначено про відсутність доданих до позовної заяви доказів підписання оферти, акцепту та самого кредитного договору № 97732 від 11.12.2019, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який, начебто, оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора. Крім того,у матеріалах справи відсутня платіжна інструкція/квитанція щодо перерахування коштів на банківський рахунок відповідача, а надана інформаційна довідка являється неналежним доказом з огляду на відсутність у ній повного номеру карткового рахунку відповідача. Надані позивачем документи не є первинними бухгалтерськими документами, оскільки не містять відомостей щодо власника банківської картки. Позивачем не надано розрахунку процентів в заявленій сумі з огляду на погоджений строк кредитування 14 днів (до 24.12.2024), де виходячи з розрахунку 2 55,00 грн. (тіло кредиту) х 2% х 14 днів = 700 грн., однак не 6 400,00 грн., як заявляє до стягнення позивач. Тому просить відмовити у задоволенні вимог повністю та відшкодувати витрати на правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн.
У відповіді на відзив представником позивача ОСОБА_2 наголошено на правомірності та підтвердженні укладеного між сторонами електронного договору шляхом підпису відповідача, сформованого із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на зазначений відповідачкою у кредитному договорі номер мобільного телефону, що нею не спростовано. Доступу до повного номеру банківської картки відповідачки не має ні позивач, ні первісний кредитор, а лише банк-емітент та безпосередньо власник картки, однак відповідачкою не спростовано факт перерахування коштів їй шляхом спростування проведення вказаної операції на її платіжну картку чи спростування факту належності їй вказаної картки. Інформаційна довідка ТОВ «Платежі онлайн» містить відомості щодо суми перерахування кредитних коштів, дати зарахування та реквізитів платіжної картки, що узгоджується з позицією Верховного Суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 263/3470/20. Пунктом 1.2 кредитного договору сторони погодили строк кредиту 14 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором і відповідно до п. 2.3 проценти нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. Тому наполягає на задоволенні вимог.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, 11 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 97732 шляхом підписання договору електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчать умови кредитного договору, реквізити сторін та підписи.
Відповідно до умов договору, Товариство надало відповідачу позику в сумі 2 500,00 грн. на умовах строковості, зворотності платності, а клієнт зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Кредит надається строком на 14 днів, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 2% в день або 730 % річних. Тип процентної ставки - фіксована.
На підтвердження факту укладення договору та отримання кредитних коштів позивачем надано довідку про ідентифікацію ОСОБА_1 та інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» щодо проведення 11.12.2019 о 18: 52 транзакції № 27608-31226-47577 на номер платіжної картки 5168-75ХХ-ХХХХ-7519 в сумі 2 500,00 грн., що не спростовано стороною відповідача в судовому засіданні.
Згідно частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
28 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу», як фактором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер», як клієнтом, було укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до якого за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу, ТОВ «ФК Кеш Ту Гоу» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 97732 від 11.12.2019.
Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Положеннями частини першої статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У зв'язку порушеннями зобов'язань за договором № 97732 від 11.12.2019, відповідач ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 2 500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою боргу, що нею не спростовано в судовому засіданні.
Разом з тим в частині нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом, суд вважає необхідним задовольнити вимоги частково з таких підстав.
Верховний Суд у постанові 23 травня 2023 року у справі № 910/10442/21 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань.
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною другою статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Ураховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Однак згіднопункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу,
Так, умовами договору позики сторони погодили строк дії кредиту терміном 14 днів, а тому підлягають стягненню відсотки за користування кредитом виходячи з розрахунку 2 500,00 грн. (тіло кредиту) * 2,00 % * 14 днів = 700,00 грн., а отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки в межах строку кредитування.
Стосовно доводів відповідача щодо відсутності доказів укладення кредитного договору та перерахунку кредитних коштів, суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів,які надають позивач та відповідач.
Відповідач ОСОБА_1 не спростувала факт укладання договору № 97732 та отримання коштів за договором, а лише посилалася на недоведеність таких фактів позивачем. У контексті викладеного, суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов'язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, отриманий кредит та нараховані за користування кредитом проценти не повернула, допустивши кредитну заборгованість, тому вимоги позову підлягають частковому задоволенню.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини 1-3 статті 12 ЦПК України).
Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Суд вважає необхідним відшкодувати позивачу суму судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог: 3 200 (сума боргу, задоволена судом) х 2 422,40 грн. /8 900,00 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення) = 870,98 грн.
Крім того, пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частина 8 статті 141 ЦПК України встановлює, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи наявність клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги позивача, принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у сумі 3 800,00 грн. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).
Ураховуючи наявність обґрунтованого клопотання представника позивача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги відповідача, принцип пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат, суд вважає, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у сумі 2 000,00 грн. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).
Керуючись статями 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, статтями 10, 12,13, 141, 263, 265, 274 ЦПК України, суд
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» - частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш Ту Гоу» (код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7) заборгованість за договором № 97732 від 11.12.2019 у сумі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 коп., з яких: 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 коп. - прострочена заборгованість за сумою боргу; 700 (сімсот) гривень 00 коп. - прострочена заборгованість за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору суму 870 (вісімсот сімдесят гривень) 98 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 3 800 (три тисячі вісімсот) гривень 00 коп.
Відмовити у задоволенні іншої частини вимог.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 коп.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: С. В. Ткаченко