20 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/4956/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Писаної Т. О., Саліхова В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Букіної О. М.,
від 22 жовтня 2024 року
у цивільній справі № 761/45652/23 Солом'янського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 02 травня 2023 року інспектором поліції Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Кобилянським А. В. складено щодо нього постанову серії ЕАС № 6928010 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно фабули постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності серії ЕАС № 6928010 від 02.05.2023, останній, цього ж дня, о 22-12 год керував транспортним засобом «Hyundai Accent», д.н.з. НОМЕР_1 з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив п. 31.4.3 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
ОСОБА_1 не погодився із складеною щодо нього постановою серії ЕАС №6928010 від 02.05.2023 та звернувся до суду з позовом в порядку ст. 286 КАС України про її скасування.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04.10.2023 позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову інспектора поліції Кобилянського А. В. серії № 6928010 від 02.05.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладеного адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, закрито провадження у справі.
У зв'язку з цим, позивач вважав, що йому було завдано моральну шкоду, що виразилась в стражданнях, перенесених ним через термін незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, його приниження як водія, внесення інформації в облікові бази даних, змушення постійно виправдовуватися перед іншими працівниками Патрульної поліції у випадках його зупинки та перевірки. Він був змушений докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, відчував себе приниженим та морально подавленим, у нього погіршився стан здоров'я, був поганий сон та занижена самооцінка як особистості.
Просив суд ухвалити рішення, яким стягнути на його користь 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 2 000,00 грн та судовий збір у розмірі 53,68 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якому просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт стверджує, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про встановлення факту неправомірності дій інспектора УПП в Житомирській області ДПП Кобилинського А. В. під час винесення постанови серії ЕАС № 6928010 від 02.05.2023. Наголошує, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04.10.2023 у справі № 754/7096/23 було лише скасовано постанову та закрито справу про адміністративне правопорушення, а підставою скасування була встановлена «відсутність доказів», а не відсутність складу правопорушення. Таким чином, вважає, що висновок суду першої інстанції про закриття справи через «відсутність його складу» є необґрунтованим. Крім того, позивачем не було доведено наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, оскільки він не надав доказів, які б підтверджували факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров'я, поганого сну чи заниження самооцінки. Апелянт вважає, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом заподіяння моральної шкоди, що узгоджується з висновком Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18.
Посилаючись на рішення ЄСПЛ («Білуха проти України» від 09.11.2006, «Аміхалай проти Молдови» від 20.04.2004), апелянт зазначає, що факт відновлення прав позивача в судовому порядку є достатнім та адекватним засобом для справедливої сатисфакції моральної шкоди. Також вказується, що розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб, і не повинен приводити до безпідставного збагачення, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Оскільки до позивача не було застосовано жодного адміністративного стягнення, а складена постанова була скасована, вона не породжувала правові наслідки для позивача щодо її виконання.
Відзиву від позивача на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітом про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження на електронну адресу Департаменту патрульної поліції (а.с. 93, 96) та направленням копії ухвали про відкриття апеляційного провадження та копії апеляційної скарги з додатками до неї на поштові адреси позивача ОСОБА_1 (а.с. 94, 95), однак вказану поштову кореспонденцію суду апеляційної інстанції позивач не отримав, поштові відправлення повернулись до суду без вручення, причини невручення зазначені АТ Укрпошта «за закінчення терміну зберігання».
З приводу неотримання позивачем ОСОБА_1 поштової кореспонденції, яка направлялась апеляційним судом, колегія суддів зазначає наступне.
Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги на його поштові адреси: АДРЕСА_1 (адреса реєстрації) та на поштову адресу АДРЕСА_2 (фактичне місце проживання), дані зазначені в позовній заяві. Зазначена кореспонденція була повернута до суду апеляційної інстанції з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання».
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
Таким чином, оскільки поштова кореспонденція була направлена позивачу на дійсну (зареєстровану) його адресу листом рекомендованою кореспонденцією, суд апеляційної інстанції вважає, що в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення позивача про розгляду справи.
Перевіривши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено, що 02 травня 2023 року інспектором поліції Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Кобилянським А. В. складено щодо ОСОБА_1 постанову серії ЕАС № 6928010 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно фабули постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності серії ЕАС № 6928010 від 02.05.2023, останній, цього ж дня, о 22-12 год керував транспортним засобом «Hyundai Accent», д.н.з. НОМЕР_1 з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив п. 31.4.3 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Накладено штраф у розмірі 340 грн (а.с. 21).
ОСОБА_1 не погодився із вказаною постановою серії ЕАС №6928010 від 02.05.2023 щодо нього постановою та звернувся до суду з позовом в порядку ст. 286 КАС України про скасування (а.с. 24-30).
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04.10.2023 року позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову інспектора поліції Кобилянського А. В. серії № 6928010 від 02.05.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладеного адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., закрито провадження у справі (а.с. 32-33). Рішення набрало законної сили.
Звертаючись із позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач вважав, що незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджене рішенням суду про скасування постанови та закриття провадження, завдало йому моральних страждань, виражених у порушенні нормальних життєвих зв'язків, приниженні та необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення прав, у наслідок чого моральна шкода підлягає стягненню.
Задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що судовим рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 04.10.2023 було встановлено незаконність притягнення позивача до адміністративної відповідальності та скасовано відповідну постанову, провадження у справі закрито. Встановлення факту неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності є безумовною підставою для відшкодування заподіяної шкоди та свідчить про душевні страждання та моральні переживання особи. Суд вважав доведеним факт наявності моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв'язків та необхідності докладання позивачем додаткових зусиль для доведення своєї невинуватості. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд керувався засадами розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи тривалість судового розгляду адміністративної справи. Та встановивши, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 2 000,00 грн компенсації моральної шкоди.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що рішенням Богуславського районного суду м. Житомира від 04.10.2023 у справі № 754/7096/23 позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову інспектора поліції Кобилянського А. В. серії № 6928010 від 02.05.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладеного адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, закрито провадження у справі.
Зі змісту вказаного рішення Богуславського районного суду м. Житомира від 04.10.2023 у справі № 754/7096/23, вбачається, що підставою для закриття провадження у вказаних справах стало те, що з матеріалів справи не вбачається надання відповідачем (Департаментом патрульної поліції) доказів, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи. Матеріалів адміністративної справи, які б свідчили про наявність в діях позивача ознак адміністративного правопорушення, відповідачем суду не надано.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Факт скасування постанови серії № 6928010 від 02.05.2023 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення, як наслідок скасування вказаної вище постанови, не свідчить автоматично про протиправний характер дій поліцейського, якщо позивачем не доведено, що ці дії були очевидно неправомірними, свавільними або вийшли за межі наданих повноважень, що є обов'язковим для цілей стягнення моральної шкоди.
Разом з тим, рішенням Богуславського районного суду м. Житомира від 04.10.2023 протиправності у діях працівників патрульної поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та складання постанови не встановлено, як і не встановлено яким вимогам статті 283 КУпАП не відповідає постанова у справі про адміністративне правопорушення серії № 6928010 від 02.05.2023.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, про суд першої інстанції допустив помилку у застосуванні норм матеріального права, хибно ототожнивши факт скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення з безумовною протиправністю дій посадової особи (інспектора), що є необхідною передумовою для покладення деліктної відповідальності на державу за статтею 1174 ЦК України.
Оскільки до спірних правовідносин не застосовуються положення спеціального законодавства (Закону № 266/94-ВР та ст. 1176 ЦК України), обов'язок доведення факту заподіяння моральних страждань та причинного зв'язку між протиправною дією посадової особи і шкодою покладається саме на позивача.
Таким чином, для задоволення позову недостатньою є лише констатація душевних переживань; позивач був зобов'язаний надати належні та допустимі докази заподіяної моральної шкоди (наприклад, погіршення стану здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків) та обґрунтувати її розмір, чого судом першої інстанції не було встановлено.
З урахуванням наведеного, наявні обґрунтовані підстави для задоволення апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції.
Отже, суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, не врахував наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності доведення очевидної протиправності дій посадової особи патрульної поліції та факту заподіяння моральної шкоди за правилами статті 1174 ЦК України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про суті позовних вимог про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції відтак відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 684 грн (а.с. 72).
На підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», беручи до уваги, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Судовий збір сплачений Департаментом патрульної поліції у сумі 2 684 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Є. П. Євграфова
Т. О. Писана
В. В. Саліхов