вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 373/1372/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/16006/2025Головуючий у суді першої інстанції - Опанасюк І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
16 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», подану від його імені та в його інтересах адвокатом Лисенком Дмитром В'ячеславовичем, на рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції») звернулося до Переяславського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість загальною сумою 225000 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 22 500 грн., суми заборгованості за процентами нарахованих первісним кредитором у розмірі 125 250 грн. 00 коп., суми заборгованості за процентами, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» за 132 календарних дні у розмірі 74250 грн.;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору №4371386 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 09.02.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 22500 грн 00 коп., строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем було вказано під час укладення договору.
Кредитні кошти були перераховані відповідачу на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА».
Умовами договору передбачено, що відповідно до п.5.1.3 ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта але з обов'язковим повідомленням клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 23.09.2024 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі договору факторингу №23/09/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача. Отже, до ТОВ «Українські фінансові операції» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором.
За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 04.08.2025 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 124-127).
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не врахував зміст договірних умов, принцип свободи, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину, наявність переходу права вимоги за договором факторингу, що призвело до ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.
Посилається на те, що висновок суду щодо недоведеності позивачем переходу права вимоги не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується матеріалами справи № 373/1372/25, оскільки позивачем було надано докази щодо наявності переходу права вимоги за договором № 4371386 від 09.02.2024, що також підтвердив первісний кредитор у листі від 24.09.2024 на адресу ТОВ «Українські фінансові операції».
Вказує, що факт укладення договору №4371386 від 09.02.2024 підтверджено первісним кредитором у листі від 24.07.2024 на адресу ТОВ «Українські фінансові операції» щодо повідомлення боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами, а факт здійснення виконання первісним кредитором обов'язку із сплати коштів на користь позичальника підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» вих. № 20241003-1390 від 03.10.2024 на адресу ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», щодо успішного перерахування коштів на платіжну карту клієнта від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»: 09.02.2024 08:37:03 на суму 22500,00 грн.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів судом, а позивач позбавлений можливості самостійно отримати докази, тому просить суд апеляційної інстанції витребувати такі докази.
Вказує, що позивач апріорі не може надати виписки по картковому рахунку відповідача в обґрунтування заборгованості за кредитним договором, оскільки рух коштів по рахунку відповідача та сплата ним коштів за договором №4371386 від 09.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту є відмінними та непов'язаними діями, а первісний кредитор не є банківською установою та позбавлений можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками. При цьому посилається на те, що до суду було надано розрахунок заборгованості за договором №4371386 від 09.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, складений первісним кредитором та розрахунок заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції», як нового кредитора за договором № 4371386 про надання споживчого кредиту від 09.02.2024 за 132 календарних днів (24.09.2024 - 02.02.2025) (а.с. 134-141).
Ухвалами Київського апеляційного суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи клопотання апелянта про витребування доказів, яке ТОВ «Українські фінансові операції» обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зважаючи на те, що позивач скористався правом подання клопотання про витребування доказів, яке було розглянуто судом першої інстанції та, відмовляючи у якому, суд першої інстанції навів обґрунтовані мотиви відхилення такого клопотання, у апеляційного суду відсутні правові підстави для вирішення заявленого клопотання, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках.
При цьому, колегія суддів наголошує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень в порядку та у спосіб, визначеному ЦПК України.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи убачається, що 09.02.2024 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4371386 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого товариство зобов'язалося надати клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Умовами договору визначено, що сума кредиту складає 22500 грн. 00 коп., строк позики 360 днів, тип процентної ставки фіксований. За користування кредитом нараховуються проценти: стандартна процентна ставка становить 2.50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту; за стандартною ставкою за весь строк кредитування 99923 грн 40 коп. річних; орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь час користування кредитом 225000 грн 00 коп. Договір позики містить електронний підпис ОСОБА_1 .
В додатку № 1 до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4371386 від 09.02.2024 наведено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є невід'ємною частиною договору та в якій зазначено дату видачі кредиту - 09.02.2024, кількість днів у розрахунковому періоді - 360, сума кредиту - 22500 грн 00 коп., проценти за користування кредитом - 202500 грн 00 коп., реальна річна процентна ставка - 99923,4%, загальна вартість кредиту - 225000 грн 00 коп. Вказаний додаток містить електронний підпис ОСОБА_1 .
Також, позивачем надано копію паспорту споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 та якому міститься контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що надані позивачем правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» в редакції від 20.11.2023 не містять підпису відповідача про ознайомлення.
Проте, суд встановив, що на підтвердження перерахування коштів позичальнику, позивачем було надано листа ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» за №20241003-1390 від 03.10.2024, в якому зазначено, що між «ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № 03012024-1 від 03.01.2024. Відповідно до зазначеного договору, ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»:09.02.2024 08:37:03 на суму 22500 грн. 00 коп., маска картки: НОМЕР_2 .
Водночас, як встановив суд першої інстанції, позивачем надано до суду копію договору про організацію переказу грошових коштів № 210222-1 від 21.02.2022, укладений між ТОВ «ПАЙТЕК Україна» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА, що не відповідає договору зазначеному у листі про переказ грошових коштів.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за договором № 4371386 від 09.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 24.09.2024 заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту - 22500 грн, заборгованість по процентах за користування кредитом - 128250 грн, штрафні санкції - 11250 грн 00 коп., загальна сума - 162000 грн 00 коп.
23.09.2024 між ТОВ «Українські фінансові операції» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №23/09/2024, за умовами якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «Українські фінансові операції» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Українські фінансові операції» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників (далі - Договір факторингу).
За умовами п. 1.2 Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п. 3.3. цього договору на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників та повна сума ціни продажу, що надійшла на рахунок клієнта,-підтверджують факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості.
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників від 23.09.2024 за Договором Факторингу №23/09/24 від 23.09.2024 клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 4493 боржника, а після виконання фактором вимог пункту 1.2 Договору факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей.
Згідно витягу з реєстру боржників за договором факторингу № 23/09/2024 від 23.09.2024 від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4371386 на загальну суму 162 000 грн. 00 коп.
Відповідно до платіжної інструкції № 42 від 25.09.2024 ТОВ «Українські фінансові операції» перерахувало кошти у розмірі 1601559 грн 81 коп. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за договором факторингу №23/09/2024 від 23.09.2024.
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» за договором № 4371386 від 09.02.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, заборгованість ОСОБА_1 по процентах за користування кредитом становить 74250 грн 00 коп.
Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не надано доказів укладення договорів про надання коштів на умовах споживчого кредиту з первісним кредитором, оскільки надані представником позивача документи не містять відомостей про передання кредитних коштів відповідачу, що суперечить положенням статті 1046 ЦК України, відповідно до якої договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається із матеріалів справи, договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту між первісним кредитором та боржником було укладено в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку (ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі № 755/2284/16-ц.
За умовами укладеного договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, товариство зобов'язалось надати кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_3 .
За умовами пункту 2.4. вказаного договору, кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. договору.
В той же час, суд першої інстанції встановив, що на підтвердження перерахування коштів позичальнику, позивачем було надано листа ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» за №20241003-1390 від 03.10.2024, в якому зазначено, що між «ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № 03012024-1 від 03.01.2024. Відповідно до зазначеного договору, ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»:09.02.2024 08:37:03 на суму 22500 грн. 00 коп., маска картки: НОМЕР_2 .
Надаючи оцінку такому доказу, суд першої інстанції вказав, що договір про організацію переказу грошових коштів №210222-1 від 21.02.2022, укладений між ТОВ «ПАЙТЕК Україна» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА, копія якого долучена до матеріалів справи, не відповідає договору, зазначеному у вказаному вище листі про переказ грошових коштів та не підтверджує повноваження ТОВ «ПАЙТЕК УКРАЇНА» на здійснення фінансових операцій на замовлення платника - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» у даних спірних правовідносинах.
Інших доказів на підтвердження перерахування коштів надано не було.
За таких обставин, суд першої інстанції виснував, що будь-яких належних доказів на підтвердження безготівкового перерахування коштів згідно договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4371386 від 09.02.2024 на платіжну банківську картку позичальника позивачем не надано.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки в матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів на користь відповідача, оскільки наявні в матеріалах справи докази не містять повної інформації номер платіжного засобу на який, згідно доводів позивача, було перераховано суму кредиту. При цьому, матеріали справи не містять даних, що підтверджують належність електронного платіжного засобу, зокрема номер платіжної картки НОМЕР_2 , саме ОСОБА_1 .
При цьому, слід вказати, що первісний кредитор, надаючи фінансові послуги та зважаючи на особливості укладення таких видів договорів, у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», був зобов'язаний вести облік наданих коштів позикодавцям, а відступаючи право вимоги за кредитним договором надати фактору усі наявні бухгалтерські документи на підтвердження наявності заборгованості.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а отже не є належним доказом існування боргу.
Також, апеляційний суд відхиляє як такі, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги про те, що первісний кредитор не є банківською установою та позбавлений можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками.
Разом з цим, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів з посиланням на ч. 1 ст. 517 ЦК України та п. 4.1. Договору факторингу, які наголошують на тому, що саме на первісного кредитора покладається обов'язок передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що факт перерахування коштів за укладеним договором позивачем не доведений, за відсутності в матеріалах справи доказів належності, вказаного в пункті 2.1. електронного платіжного засобу ОСОБА_1., суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Українські фінансові операції».
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі інші доводи, які на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки такі доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
З огляду на вищевикладене, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
У зв'язку з тим, що суд апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», подану від його імені та в його інтересах адвокатом Лисенком Дмитром В'ячеславовичем - залишити без задоволення.
Рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 04 серпня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова